Показники для аналізу ліквідності. Для аналізу ліквідності застосовують показники, що дозволяють описати і проаналізува­ти здатність ТНК відповідати по своїх поточних зобов'язаннях. В основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея зі­ставлення поточних активів (оборотних коштів) з короткостроко- ною кредиторською заборгованістю. У результаті розрахунку истановлюється, чи достатньо забезпечена ТНК оборотними ко­штами, необхідними для розрахунків із кредиторами по поточ­ним операціях. Оскільки різні види оборотних коштів мають різ­ний ступінь ліквідності (конвертації в абсолютно ліквідні засо­би — кошти), розраховують кілька коефіцієнтів ліквідності.

Ліквідність активів — це здатність активів перетворитися в гроші без утрати своєї номінальної вартості. Ліквідність активів характеризується двома властивостями:

• швидкістю перетворення в гроші;

• здатністю зберігати номінальну вартість у процесі перетво­рення в гроші.

Ліквідність балансу — це здатність підприємства розплатити­ся за короткостроковими зобов'язаннями за рахунок використан­ня для цієї мети оборотних активів. Ліквідність балансу, як відо­мо, можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності, які можуть різнитися за назвою, але мають переваж­но однакову сутність як у вітчизняних, так і зарубіжних джерелах:

• Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття, ко­ефіцієнт загальної ліквідності) надає загальну оцінку ліквідності балансу і розраховується шляхом ділення оборотних активів на короткострокові пасиви.

За західними методиками при кредитуванні зовнішньоеконо­мічної діяльності, для забезпечення мінімальної гарантії інвести­ціям оборотні активи повинні принаймні вдвічі перевищувати розмір короткострокових зобов'язань. Але цей коефіцієнт може ввести в оману. В українських умовах, для того щоб отримати ре­зультат, на який можна спиратись, слід враховувати всі поточні зобов'язання. При врахуванні поточних активів не рекомендуєть­ся брати до уваги застарілу дебіторську заборгованість, зважаючи на велику ймовірність її повного неповернення та низьку ліквід­ність дебіторів. З великою обережністю слід також ставитися до дебіторів у вигляді дочірніх підрозділів фірми позичальника.

Як стверджують вітчизняні аналітики, якщо на підприємстві підношення поточних активів і короткострокових зобов'язань

---

нижче за 1:1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскі­льки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідно­шення 1:1 припускає рівність поточних активів і короткостроко­вих зобов'язань. Але, зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна вважати, що не всі активи будуть негайно реалі­зовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності під­приємства. Якщо значення коефіцієнта покриття значно переви­щує співвідношення 1:1, то можна стверджувати, що підпри­ємство має значні оборотні кошти, сформовані завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант фор­мування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Проте, з по­гляду менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відвернення грошей у дебіторську заборгованість може поясню­ватись незадовільним управлінням активами. Скорочення вели­чини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох фак­торів: збільшення поточних активів і значного зростання коротко­строкових зобов'язань. Для з'ясування причин зміни цього пока­зника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів та їх розміщенні, порівнюючи з початком аналізованого періоду.

• Коефіцієнт швидкої ліквідності або миттєвої ліквідності за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тіль­ки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їхню частину — виро­бничі запаси. Він обчислюється як відношення швидколіквідної частини активів до короткострокових активів, тобто суми дебі­торської заборгованості та грошових коштів до короткострокових пасивів.

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержа­ти в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть буті істотно нижчими за витрати на їхню закупівлю. «Розумним» ко­ефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

Практично багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швид­кої ліквідності (наприклад, 0,5:1), тому для оцінки їх фактичної ліквідності слід проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої лікві­дності було пов'язане переважно зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінан­сові проблеми підприємства. Цей коефіцієнт дає більш об'є­ктивну картину ліквідності підприємства. Вважається, що грошо­вими коштами, або векселем можна значно швидше погасити борг, ніж товарно-матеріальними запасами.

---

• Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховують шляхом ділення суми грошових коштів на короткострокові пасиви.

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових пози­кових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Тео­ретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквід­ності є співвідношення 0,2:1. На практиці фактичні середні зна­чення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, але це ще не дає підстави говорити про неможливість підприємства не­гайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємств одночасно пред'явили йому свої боргові вимоги.

Як видно з розрахунку всіх трьох коефіцієнтів ліквідності, компоненти цих дескриптивних моделей знаходяться в тісному кореляційному зв'язку, а відтак, комплексне їх застосування мо­же бути обмежене через можливість викривлення інтегруючого показника.

Аналіз літературних джерел свідчить, що рівень ліквідності фірми може штучно регулюватись, залежно від обраної керівниц­твом політики підтримки ліквідності (низької чи високої) шляхом управління величиною, складом і структурою оборотних активів.

Слід зауважити, що аналіз ліквідності і платоспроможності не обмежується застосуванням означених коефіцієнтів. Для прове­дення поглибленого комплексного аналізу кредитоспроможності фірми-реципієнта капіталів чималий інтерес можуть мати такі показники:

• коефіцієнт забезпеченості поточної діяльності власними оборотними коштами, який розраховується діленням різниці оборотних активів та короткострокових пасивів на оборотні ак­тиви і показує, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власних коштів підприємства. Для кредитора чи лендера цей показник може свідчити про забезпеченість наданого кредиту власними коштами реципієнта. Чим вища частка власних коштів позичальника в покритті оборотних активів, тим нижчий ступінь ризику для лендера. Т. Кламмер рекомендує нижню межу для цього показника як 10 %;

• частка власних оборотних коштів у покритті запасів — розраховується діленням різниці оборотних активів та коротко­строкових пасивів на суму запасів та затрат, тобто діленням вла­сних оборотних коштів на суму запасів та затрат. Цей показник є окремим варіантом попереднього показника, коли в знаменнику наводиться не вся сума оборотних активів, а лише їх частина — запаси і затрати. В економічній літературі нижня межа цього по­казника переважно визначається як 50 %.

---

Наведені показники і моделі не вичерпують усіх можливих способів оцінки ліквідності і платоспроможності. їх застосу­вання залежить від галузевої та регіональної специфіки діяль­ності фірми. Водночас, слід пам'ятати, що з позиції кредиторів некритична оцінка ліквідності і платоспроможності контраген­та, сполучена з ризиком, як мінімум, тимчасової втрати власної платоспроможності і непрямих втрат від зниження оборотності власних оборотних коштів. Ліквідність і особливо платоспро­можність — динамічні характеристики діяльності ТНК, тоді як публічна бухгалтерська звітність як основа інформаційної бази зовнішнього фінансового аналізу більш орієнтована на обґрун­тування рішень стратегічного і тактичного характеру. Тому можливості даних бухгалтерської звітності як свідчення стій­кості прийнятної ліквідності і платоспроможності дуже умовні. Проте звітність, безумовно, корисна й у цьому сенсі, причому її варто використовувати як на етапі укладання договору з потенційним контрагентом, так і періодично — в міру її публі­кації.

Показники для аналЬу фінансової стабільності. Одна з най­важливіших характеристик фінансового стану підприємства — стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспекти­ви. Діяльність господарюючого суб'єкта може бути охарактери­зована з різних сторін, однак у найбільш загальному випадку її можна представити як сукупність припливів і відпливів грошо­вих коштів. Частина грошових потоків відноситься до характери­стики діяльності підприємства з позиції короткострокової перс­пективи; інша частина характеризує цю діяльність у довгостро­ковому аспекті. Останнє пов'язано, насамперед, із загальною фі­нансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів та інвесторів.

Суть проблеми досить очевидна і визначається тим, що будь- яке підприємство має безліч джерел фінансування. Вибираючи їхню величину, склад і структуру підприємство набуває певних можливостей, що завжди супроводжується необхідністю нести деякі зобов'язання, в тому числі пов'язані з прийняттям на себе певного ризику. За отримання в тимчасове, хоча й довгострокове, користування коштів потрібно робити обов'язкові регулярні пла­тежі; крім того, залучені засоби необхідно повернути.

Тому виникає проблема оцінювання здатності підприємства відповідати за своїми довгостроковими фінансовими зобов'я­заннями — у цьому сутність оцінки фінансової стійкості підпри­ємства. В основі відповідної методики оцінки покладено розра­

---

хунок показників, що характеризують структуру капіталу (довго­строкових джерел) і можливості підтримувати дану структуру.

Насамперед, необхідно чітко сформулювати умови, в яких ця методика може застосовуватися. Справа в тому, що багато показ­ників даного аналітичного блоку можуть мати різне наповнення залежно від того, які джерела коштів і в якій градації обрані ана­літиком для оцінювання. Так, К. С. Батлер розглядає три можли- ііих варіанти джерел для проведення розрахунків:

• усі джерела коштів фірми;

• довгострокові джерела;

• джерела фінансового характеру, до яких доцільно віднести класний капітал, банківські кредити і позики (довгострокові і ко­роткострокові).

Виходячи з цільових орієнтирів кредиторів і лендерів, аналіз рекомендується проводити за третім варіантом.

Кількісно фінансова стійкість може оцінюватися подвійно: по- перше, з позиції структури джерел засобів; по-друге, з позиції ви­трат, пов'язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел. Відповід­но виділяють дві групи показників, умовно названих коефіцієн­тами капіталізації та коефіцієнтами покриття.

Блок коефіцієнтів капіталізації містить чималу кількість пока­зників, розроблених у практиці як світового, так і вітчизняного аналізу. Одним із основних показників вважається рівень фінан­сового левериджу.

Фінансовий леберидж виникає в тому випадку, якщо компанія залучає позиковий капітал. Причина такого кроку очевидна — компанія має гарні (на думку її власників і топ-менеджерів) мож­ливості для реалізації деякого проекту, але не володіє в достат­ньому розмірі власними джерелами фінансування. Прибуток як найбільш доступний із джерел власних засобів обмежений, пози­ковий капітал— у принципі, ні. Крім того, прибуток— це не кошти в буквальному розумінні, це джерело, а власне засоби, що уособлюються з ним, розподілені по різних активах. Тому прибу­ток не може бути використаний безпосередньо для операцій фі­нансування, зокрема оплати придбання активів. При мобілізації позикового капіталу виникають «живі» гроші, причому однора­зово чи у стислий термін і у великій сумі.

Разом з тим залучення позикового капіталу для посилення економічного потенціалу підприємства не є якоюсь легкою про­цедурою: потрібно належне обґрунтування, та й власне процес мобілізації засобів може супроводжуватися обмеженнями право­вого й економічного характеру.

---

Смотрите также файлы

• книга міжнарод розрах Савлук.doc

• книга міжнарод розрах Рудаківська.doc

• Metod_stat_II.doc

• Metod_stat_1.doc

• Тема 7 н.docx