Файл: 9139.pdf

Завдання 1. Вивчення найпоширеніших видів бур'янів

На гербарних зразках чи живих рослинах ознайомтесь із деякими видами бур'янів злакових і просапних культур.

Занотуйте у зошиті: назви видів, вкажіть їх поширення, до якої і групи належать, яким чином адаптувалися до культурної рослини, їхню шкідливість тощо.

Для вивчення пропонуються такі бур'янові рослини: волошка синя, мишій зеленіш, вівсюг, грицики, злинка канадська, галінсога дрібнокзізкока, зірочник середній (мокрець), щириця звичайна, пирій повзучий, осот польовий, березка польова, триреберник і п пахучий, кульбаба лікарська, хвощ польовий, жовтець повзучий, повитиця європейська.

Завдання 2. Ознайомлення з методами визначення забур'яненості поля

Облік забур'яненості посівів культурних рослин бур'янами є необхідною умовою визначення їх порогу шкідливості їх та вибору методу і комплексу заходів боротьби з ними.

Найпростішим методом обліку забур'яненості поля є візуально-мар- шрутний. При цьому поле обходять по діагоналі через певні відстані та візуально визначають забур'яненість посіву за 4-бальною шкалою. Таким шляхом встановлюють тільки чисельність бур'янів на одиницю площі поля, щоб виявити поріг шкідливості.

Обстеживши посіви, забур'яненість оцінюють у балах. 1бал - бур'яни в посіві культурних рослин - поодинокі;

2 бали - бур'яни серед культурних рослин трапляються частіше, але їх ще небагато;

3 бали - бур'янів у посівах багато, але їх ще менше, ніж культурних рос-

лин;

4 бали-бур'яни кількісно переважають над культурними рослинами й глушать їх.

Для точнішого обліку забур'яненості посівів користуються кількісноваговим методом. При цьому забур'яненість обчислюють підрахунком і зважуванням бур'янів з 1 м2 . Проби перуть з кількох ділянок, розміщених по діагоналі поля. У посівах зернових культур облік проводять протягом періоду від кущіння до виколошування, просапних - перед кожним черговим їх обробітком. Окрім обліку загальної забур'яненості, для вибору заходів знищення бур'янів необхідно знати їх груповий і видовий склад.

Для цього закладають пробні ділянки розміром 1 м2 (не менше п'яти на 1 ар - 100 м2) і реєструють наявні групи та види бур'янів. Зрізують усі бур'яни (разом із рослиною) з кожної ділянки, розкладають по видах (чи групах), зважують окремо і визначають співвідношення між ними, перевагу тієї чи іншої групи. Це необхідно для вибору гербіциду чи певного агротехнічного заходу.

Щоб встановити, наскільки загрозливими для рослини є кількість і якісний склад бур'янів, тобто рівень забур'яненості даного поля, окремо

відбирають особини культурної рослини і теж зважують. Встановлюють співвідношення маси бур'янів до маси рослин. Це дає змогу точніше оцінити засміченість посіву бур'янами. Такий метод визначення забур'яненості поля називають ваговим.

Примітка. Практичну апробацію методики і виконання конкретного завдання можна провести лише безпосередньо в полі.

Література

1.Павленко М.К. Основи землеробсіва, 1977. - С. 167 - 197. 2.Кравців Р.Й., Черевко М.В. Екологічні основи фермерських госпо-

дарств, 2005. - С. 24 - 36.

3. Петриченко В.Ф. Бур'яни та заходи їх контролю / В.Ф. Петриченко, В.П.Борона, В.С.Задорожний та ін. – Вінниця: ФОП Горбачук І.П., 2010. - 152с.

Запитання для самоперевірки і тестового контролю

1.Які рослини називають бур'янами і чому?

2.Яким шляхом бур 'яни пристосовуються до культурних рослин?

3.У чому проявляється негативний вплив бур 'янів на культурні рослини?

4.Назвіть групи бур'янів за способом живлення?

5.Чим відрізняються напівпаразитні бур'яни від паразитних?

6.Які групи бур 'янів належать до непаразитів?

7.Що таке карантинні бур 'яни?

8.Які бур 'яни належать до злісних?

9.У чому суть бальної оцінки забур 'яненості поля?

10.Яким балом оцінити сильну забур'яненість та забур 'яненість кореневищними і коренепаростковими бур 'ямами?

11.Назвіть найпоширеніші заходи боротьби з бур 'янами.

12.В чому суть біологічного методу боротьби?

13.Що таке поріг шкідливості бур'янів?

14.Назвіть типи порогів шкідливості?

15.Що означає: а) фітоценотичний, б) критичний, в) економічний пороги шкідливості?

16.Якими шляхами можна знизити забур' яненість поля?

Практична робота №5

Тема. Еколого-агрохімічна оцінка ґрунту

Мета: ознайомити студентів з методикою еколого-агрохімічної оцінки грунту "еколого-агрохімічною паспортизацією полів".

Теоретичні відомості Грунт – це верхній шар земної кори, який утворився і змінюється під

впливом природних факторів (клімату, материнської породи, рельєфу, рослинного й тваринного комплексу) та діяльності людини і набув у процесі розвитку основної своєї ознаки – родючості.

Виділяють природну родючість , якої набувають грунти в процесі свого утворення під впливом природних факторів (загальні запаси поживних елементів, гумусу, фізико-хімічні властивості). Вона залежить від кліматичних умов, хімічних , фізичних і біологічних властивостей, а також від вмісту елементів живлення рослин. Людина в процесі цілеспрямованої діяльності – внесення добрив, вапнуванням, гіпсуванням, зрошенням або осушенням, обробітку грунту – створює його штучну родючість. Природна і штучна родючість грунту за використання його в сільському господарстві проявляється як дійсна, або ефективна родючість, що визначається високими врожаями культурних рослин.

Грунт - це складний біоорганічио-мінеральний комплекс. До його складу вводять мінеральна й органічна частини. У грунті є також вода, повітря, живі істоти.

Мінеральні та органічні речовини становлять тверду фазу грунту, а повітря та його гази - газоподібну.

До складу мінеральної частини грунту входять фізичний пісок (частинки більше 0,01 мм у діаметрі), і фізична глина (частинки менше від 0,01 мм). До складу глини входять найдрібніші частинки (менеше від 0,001 мм), що називаються колоїдальними. На своїй верхні вони утримують молекули різних хімічних сполук, склеюють окремі частинки грунту в структурні агрегати, містять основну кількість поживних речовин.

Колоїдні частинки визначають родючість грунту.Співвідношення піску й глини надає грунтам різних властивостей.

За механічним складом грунти поділяються на піщані (піску 90%, глини 10%), супіщані (піску 80 - 90%, глини 10-20%) суглинкові легкі, середні й важкі (кількість глини в яких збільшується до 45-55%), глинисті легкі, середні й важкі (кількість глини від 55 до 80%).

Піщані грунти швидко вбирають, але погано утримують воду; вони сухі, в них мало поживних речовин. Навесні вони легко прогріваються, швидко підсихають, легше обробляються, безструктурні.

Дещо кращі властивості, але не набагато, мають супіщані грунти. Вони досить поширені на Поліссі.

Глинисті ґрунти багаті на поживні речовини, поволі вбирають і добре утримують вологу. Дуже в'язкі, важко обробляються, у вологому стані мажуться, а в сухому при оранці дають брилисту ріллю. При підсиханні утворюють на поверхні кірку. Навесні погано прогрівається, що призводить до запізнення з обробітком.

Органічна частина ґрунту складається з відмерлих решток тваринного й рослинного походження, живих ґрунтових організімів і гумусу. Одночасно з розкладом органічних речовин та їх мінералізацією у ґрунті відбувається синтез

високомолекулярних перегнійних речовин, які називають гумусом. Гумус - це темна аморфна колоїдна речовина, що містигь у своєму

складі власне перегній, гумінові кислоти, фульвокислоти. Найціннішою частиною гумусу є гумінові кислоти.

Розрізняють бездефіцитний, позитивний і дефіцитний баланс гумусу в грунті. Він визначається різницею між джерелами поповнення і витратами гумусу за певний проміжок часу, характеризує співвідношення процесів гуміфікації (утворення, гумусу) та мінералізації (розкладу органічної частини).

Вміст гумусу є одним із найважливіших показників агрономічної й економічної оцінки грунт, визначає його родючість.

Великий вплив на нагромадження і розклад гумусу мають систематичне внесення органічних добрив, приорювання частини рослинних рештків та сидератів, а також раціональний обробіток ґрунту.

Структура грунту, як один із показників його родючості, і являє собою сукупність різних за величиною і формою грудочок (агрегатів). Здатність грунту розпадатися на окремі агрегати називається структурністю.

Найпоширенішими видами структури є зерниста, грудочкувата,

горіхувата, призматична, стовпчаста. Найціннішою є зерниста і дрібно грудочкувата структура, за якої структурні агрегати орного горизонту з діаметром від 0,5 до 10 мм.

Забезпечення рослин мінеральним живленням залежить від складу і

концентрації солей ґрунтовою розчину.

Розрізняють незасолені і засолені фунти.

Незасолені - це ґрунти, в яких концентрація ґрунтового розчину невисока. Переважають бікарбонати кальцію (від 40 /до І 00 мг/кг грунту) і магнію. Реакція їх переважно нейтральна, сприятлива для вирощування більшості сільськогосподарських культур. Грунти, не насичені основами, мають кислу реакцію.

Засолені ґрунти мають високу концентрацію ґрунтового розчину підвищена кількість сульфатів, хлоридів, карбонатів.

Кисла і лужна реакція несприятливі для життєдіяльності культурних рослин.

Кислотність грунту зумовлена наявністю вільних іонів Н+ у грунтовому розчині га обмінних іонів Н+ і Аl3+ у ґрунтовому вбирному комплексі.

Реакція ґрунтового розчину залежить від співвідношення в ньому

конценрацій вільних іонів водню Н+ та гідроксильних груп ОН-.

Реакція кисла, якщо концентрація вільних іонів Н+ > ОН; нейтральна – Н+ = ОН-; лужна Н+ < ОН-.

До складу сільськогосподарських угідь України входять значні площі кислих та лужних ґрунтів. Найбільше кислих грунтів у Карпатах – 74,9%, на Поліссі - біля 63%, значно менше Лісостепу - 25%. Для оптимізації ґрунтового середовища для рослин кислі грунти вапнують (вносять вапно СаСО3), лужні гіпсують (вносять гіпс СаSO4).

За ступенем кислотності ґрунти поділяють на : дуже кислі - рН<4,0; сильнокислі - рН 4,1 - 4,5; середньокислі - рН 4,6 - 5,0; слабокислі - рН 5,1 - 5,5;

близькій до нейтральних - рН 5,6 - 6,0; нейтральні - рН>6 (до7); слаболужні - рН 7 - 8; лужні - рН 8 - 9; сильнолужні - рН 9 - 10.

Кисла реакція властива підзолистим, дерново-підзолистим, сірим онідзоленим і болотним грунтам та торфовим болотам. Нейтральна реакція властива чорноземам; лужна ні і ановим грунтам, сіроземам та солонцям.

Класифікація грунтів

а - дерново-підзолистого: НЕ - гумусно-акумулятивний горизонт; Е - елювіальний;

І - ілювіальний; Р - ґрунтоутворювальна (материнська) порода;

б - чорноземного:

Н - гумусовий горизонт; НР – перехідний горизонт;

Р- ґрунтоутворювальна (материнська) порода.

ВУкраїні виділено такі найголовніші типи грунтів :

1.Дерново-нідзолисті;

2.Сірі лісові (опідзолені);

3.Чорноземні;

4.Каштанові;

5.Солончаки;

6.Солонці;

7.Лучні;

8.Болотні;

9.Дернові.

Ці типи включають 634 види і понад 2000 різновидів ґрунтів.

Грунт має властивості, що характеризують його як складну гетерогенну (неоднорідну) систему, яка перебуває у постійному русі й постійно змінюється. Розрізняють фізичні, фізико-механічні, фізико-хімічні, водно-

фізичні та агрохімічні властивості грунту.

Фізичні – це щільність твердої фази, обємна маса грунту, пористість. Фізико-механічні властивості – це зв’язність, твердість, осідання,

пластичність, липкість,набухання.

Фізико-хімічні властивості грунту визначаються його вбирною здатністю, реакцією грунтового розчину (кислотністю), буферністю.

Водно-фізичні. Найголовнішими властивостями грунту, які відіграють основну роль у його водному режимі такі: водопроникність, вологоємність, капілярність і випаровувальна здатність. Теплові властивості грунту: поглинання тепла, теплове випромінювання, теплоємність грунту, теплопровідність.

Агрохімічні. Поживний режим грунту. Наявність азоту, фосфору, калію інших елементів.

Завдання 1. Ознайомлення з методикою оцінювання ґрунту за агрохімічними показниками.

Ґрунт оцінюють у балах за агрофізичними й агрохімічними показниками. Еталонні величини показника, що є максимально можливими, оцінюють 100 балами. До них прирівнюють дані показники конкретного оцінюваного ґрунту. Наприклад, еталонний показник вмісту гумусу 6,2 %, в досліджуваному ґрунті є 5,2 %. Отже вирахуємо:

6,2 - 100 б

5,2 - хб х=(5,2*100)/6,2=84бали