Файл: Вівчарство.docx

---

24. 2. Виробничі типи спеціалізованих вівчарських підприємств. Внутрігалузева спеціалізація і міжгосподарське кооперування та раціональні розміри вівчарських підприємств і ферм

Всі породи овець по основній продукції розділяють на декілька напрямів: тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубововнові, шубні, смушкові, м’ясо-сальні, м’ясо-вовново-молочні, грубововнові. В залежності від співвідношення основної і супутньої продукції перші два напрями вівчарства розвиваються у трьох видах (вовновий, вовново-м’ясний і м’ясо-вовновий), останні — у двох (напівгрубововновий і грубововновий). В Україні склалися такі зони розміщення різних напрямів галузі: тонкорунного вівчарства - південні і східні області та Автономна республіка Крим; тонкорунного, напівтонкорунного і м’ясо-вовнового- західні області і Полісся; шубного, смушковою і м’ясо-сального вівчарства - в незначній кількості в Автономній республіці Крим та південних областях і в зоні Лісостепу В залежності від характеру і рівня спеціалізації у вівчарстві виділяють дві групи виробничих типів підприємств: племінні і товарні. Племінні підприємства включають: племінні заводи, які займаються вдосконаленням певних порід овець, виведенням нових ліній тварин і вирощуванням високопродуктивного поголів’я відповідного заводського типу для продажу племінним підприємствам і станціям по племінній справі і штучному осіменінню;

племінні репродуктивні підприємства, які розводять овець породних ліній і типів, що створюються на племінних заводах, вирощують високоякісний молодняк і реалізують його племінним фермам аграрних підприємств, а надлишки - товарним підприємствам для ремонту стада;

племінні ферми аграрних підприємств, що слугують основними постачальниками ярок для ремонту стада свого і інших підприємств;

станції по племінній роботі і штучному осіменінні, які здійснюють керівництво племінною роботою на вівчарських фермах, організують штучне осіменіння маточного поголів’я цих підприємств.

Вівчарство може інтенсивно розвиватись як у спеціалізованих підприємствах, так і в підприємствах інших виробничих напрямів. В спеціалізованих вівчарських господарствах, де відносно високий рівень концентрації виробництва, більшими є і розміри ферм, які залежать від напряму і зони розміщення вівчарства, забезпеченості кормами, високопродуктивним поголів’ям, приміщеннями, засобами механізації, кваліфікованими кадрами та іншими виробничими ресурсами.

---

Найбільш розповсюдженими в Україні є розміри вівчарських ферм в аграрних підприємствах півдня України - 2 - 5 тис. голів, Лісостеповій зоні -1,5 - 3,0 тис. гол., Поліссі - 0,5 - 1,0 тис. голів.

Для великих спеціалізованих вівчарських господарств, залежно від напряму і продуктивності овець, доцільно мати розміри ферм: у вовновому і вовново-м’ясному вівчарстві – 2,5 тис. гол.; майданчиках для відгодівлі - від 2,5 до 10 тис. голів.

У вівчарських господарствах основною первинною виробничою одиницею є отара. По різних зонах України в залежності від напряму і породи овець, їх с статево-вікового складу, племінних якостей тварин, стану кормової бази, водопостачання, забезпеченості приміщеннями і засобами механізації та інших умов формують отари наступних розмірів.

На товарних фермах тонкорунного і напівтонкорунного вівчарства: маток – 400 - 600 гол., ярок і ярочок – 600 - 700, баранчиків – 300 - 400, валушків – 700 - 900, валухів – 600 - 800 гол.; в грубововновому і напівгрубововиовому: маток — 500 - 700 гол, ярок — 400 - 600, баранчиків - 300 - 500, валушків – 600 - 800 гол.

На племінних фермах відповідних напрямів і статево-вікових груп (без валушиного поголів’я) розміри отар менші на 40-60 %.

Для відродження вівчарства в Україні необхідно проводити роботу по інтенсивному розвитку і переводу галузі па промислову основу, суть якої полягає в спеціалізації і концентрації поголів’я, циклічному осіменінні і груповому окоті маток (ранньою відбивкою молодняку), створенні міцної кормової бази, механізації виробничих процесів, впровадженні нових форм організації і оплати праці, що дозволить збільшити виробництво високоякісної продукції при найменших затратах праці і засобів.

У вівчарстві доцільно застосовувати такі основні форми організації виробництва продукції:

Великі комплексно-механізовані ферми на 5-10 тис. голів -підрозділи вівчарських підприємств різних форм власності і господарювання із закінченим оборотом стада на основі внутрішньогосподарської спеціалізації.

Великі комплексно-механізовані відгодівельні майданчики на 3 - 10 тис. голів — підрозділи вівчарських підприємств, на яких у більшості випадків відгодовується молодняк та вибракуване поголів'я і частково отримують вовну.

Міжгосподарські підприємства (комплекси) на 10-30 тис. голів, створених вітчизняними і зарубіжними товаровиробниками на кооперативних засадах для спільного виробництва продукції вівчарства на комплексно-механізованих фермах і вівчарських майданчиках (на основі внутрішньогалузевої спеціалізації - репродукція і вирощування ремонтного і відгодівельного молодняку, відгодівля тварин). Економічні відносини між учасниками кооперації будуються і регламентуються договірними зобов’язаннями про поставку молодняка овець зі своїх репродукторних ферм, кормів і розподілу отриманого прибутку.

---

Річна програма по вівчарству включає розробку наступних розділів: організація праці в галузі вівчарства, план осіменіння та окотів маток, надходження приплоду, помісячні і річні обороти стада, план виробництва і реалізації продукції, план постановки тварин на відгодівлю і нагул та зняття з нього; розрахунок потреби і вартості кормів; розрахунок чисельності працівників і фонду оплати праці, розрахунок собівартості продукції; розподіл прибутку; визначення розміру витрат на утримання різних виробничих груп овець; організація окоту вівцематок; організація доцільності кратності стрижки овець, вікової реалізації молодняку на м’ясо, використання вівцематок і валухів, структури стада.

---

24.3. Система ведення галузі, способи утримання та їх організаційно - економічне обґрунтування

На відміну від скотарства, свинарства і птахівництва, де в результаті застосування комплексної механізації, нових форм організації праці і прогресивної технології виробництва окремі підприємства України досягли порівняно високих рівнів продуктивності праці, у вівчарстві в цьому відношенні поки що зроблено відносно мало. До останнього часу в більшості вівчарських господарств України збереглася здавна існуюча „хутірська” система ведення вівчарства, з одиночними отарами (по 300-600 голів у кожній, що обслуговуються 3-4 чабанами), зосередженими по всій території господарства, що вкрай стримує застосування нових форм організації праці, механізації трудомістких процесів, а отже гальмує подальше підвищення продуктивності праці.

При такій системі ведення галузі члени чабанської бригади зайняті обслуговуванням поголів’я протягом цілого дня. Нерідко тривалість робочого часу чабана перевищує 10-12 годин на добу. Незважаючи на таку перевантаженість, продуктивність праці залишається низькою, тому що всі роботи виконуються вручну. Крім того, іноді віддаленість чабанських бригад від населених пунктів, відсутність нормальних житло-побутових умов створюють труднощі по забезпеченню галузі кадрами чабанів.

Якщо така система ведення вівчарства була прийнятною і виправдовувала себе в умовах екстенсивного землеробства, де основним джерелом кормів були пасовища, то в умовах інтенсивного землеробства вона стала гальмом подальшого розвитку цієї галузі тваринництва.

Останнім часом склалася думка, що найбільш раціональною формою організаційно-технічної перебудови вівчарства є створення великих механізованих чабанських бригад, що обслуговують кілька отар овець.

Укрупнена чабанська бригада, як більш раціональна форма організації праці, широко застосовується в умовах цілорічного пасовищного утримання овець в країнах бувшого СРСР. особливо при виробництві каракуля та у господарствах Ставропольського краю Російської Федерації.

У залежності від конкретних умов господарства укрупнені бригади можуть бути різними. Однак, основний принцип організації праці для всіх бригад залишається єдиним і він полягає в тому, що вони обслуговують дві, три і більше отар із загальною чисельністю поголів’я від 1,5 до 5,0 тис. овець, розміщених на одній виробничій дільниці. При цій формі зберігається поотарний метод ведення вівчарства, але створюються необхідні умови для більш ефективного використання засобів механізації, раціональної організації праці і підвищення її продуктивності.

---