Файл: Вівчарство.docx

З метою проведення зимових окотів осіменіння маток здійснюється в південних регіонах країни в серпні-вересні, в північних - в липні-серпні.

Окремі господарства практикують ущільнені окоти. При цьому методі відтворення стада можна отримувати від маток три окоти за два роки, для чого їх запліднюють в серпні-вересні, квітні-травні і в листопаді-грудні. Відповідно окоти проходять в січні-лютому, вересні-жовтні та квітні-травні наступного року. Ущільнені окоти проводять лише при хорошій годівлі вівцематок і ягнят і наявності необхідної кількості теплих вівчарень.

Інтенсифікація галузі вівчарства вимагає впровадження ранньої відбивки ягнят, що досягається в результаті організації рівномірного на протязі року осіменіння та ягніння відповідної кількості вівцематок при інтенсивному їх використанні (до трьох окотів у два роки) і раціональної системи вирощування і відгодівлі молодняку (відбивка 40 % ягнят від маток в 1-3-денному віці, інших - в 40-денному віці) з наступним інтенсивним вирощуванням на замінниках молока і спецкомбікормах у батарейному і бройлерному цехах.

Переваги викладеної системи в тому, що ягнята при інтенсивному вирощуванні і годівлі мають більшу масу, відтворювальні функції маток підвищуються, скорочується тривалість циклу відтворення.

Групове ягніння маток, осіменіння циклічним методом проводять у вівчарнях без утеплених місць (тепляків), в оцарках (огорожах із дерев’яних щитів) на глибокій підстилці з використанням інфрачервоних ламп-випромінювачів ІКО-1. За 2-3 дні до окоту маток розподіляють по групах від 13-15 до 20-25 голів. Ягніння отари продовжується 6-12 днів замість 38-45 при звичайному методі.

На період ягніння для обслуговування кожних 150-250 маток виділяють ланку із трьох сакманщиків, які працюють у три зміни цілодобово.

---

24. 5. Організація годівлі та утримання поголів’я овець

Годівля баранів-плідників і вівцематок повинна бути нормованою та повноцінною. Підгодівля ягнят проводиться з 10-12-денного віку концентрованими кормами, сіном, в подальшому додають коренеплоди подрібнені та силос.

Після 20 днів ягнят із матками переводять на кошарно-базовий спосіб утримання, при якому ягнят утримують у вівчарні (кошарі) окремими групами в оцарках, де їх підгодовують концентрованими кормами, сіном, мінерально-вітамінними добавками. Вівцематки перебувають на пасовищі чи базі, на протязі дня їх 3-4 рази запускають у вівчарню для годівлі ягнят. В нічний час вівцематки перебувають у вівчарні з ягнятами. Коли ягнята підростуть і зміцніють, їх в хорошу теплу погоду випускають на пасовище. При наведеній організації один сакманщик обслуговує у 2-3 рази більше овець, ніж при звичайному методі утримання.

В каракульоводстві в період ягніння (в березні-квітні) вівцематок утримують у базах-навісах або біля них, після чого збирають приплід для забою на шкірки (зазвичай 50-55 %}. Маток, що залишились без ягнят, групують в окремі отари і відправляють на пасовище, а маток з ягнятами утримують сакманами в оцарках. По досягненню молодняком 45-денного віку формують отари з матками і випасають до кінця липня, потім ягнят відбивають від маток і групують в окремі отари.

Селекційно-племінна робота у вівчарстві повинна бути направлена на підвищення вовнової, м’ясної продуктивності поголів’я, скороспілості, плідності, збільшення виходу чистого волокна, покращення якості каракулю та іншої продукції. З цією метою на племінних підприємствах і фермах необхідно зберегти чистопородне розведення овець, а на промислових доцільно застосовувати промислове схрещування тварин.

Система утримання овець та організація виробничих процесів. В сучасний період у вівчарстві застосовують системи утримання тварин в залежності від регіону країни: пасовищно-стійлову і стійлово-пасовищну.

Пасовищно-стійлове утримання застосовується в південних регіонах, Закарпатті та Прикарпатській зоні, при якому вівці на протязі 7-9 місяців перебувають на випасах, а зимою (3-5 міс) знаходяться у вівчарнях, де їх годують силосом, концентратами, грубими кормами.

Одним із елементів здешевлення собівартості продукції вівчарства є створення довголітніх культурних випасів. У каракульоводстві доцільно утримувати овець без кочівок на земельних ділянках, з підсівом трав та вирощуванням кормових культур в сівозміні.

---

Стійлово-пасовищне утримання. При такому утриманні вівці на протязі певного періоду знаходяться в приміщеннях, а у весняно-літньо-осінній період - на пасовищі. Міцна кормова база забезпечує значне підвищення ефективності галузі.

У вівчарських господарствах різних регіонів тривалість стійлового періоду утримання коливається від 110 до 200 днів, на протязі яких вівці знаходяться у вівчарнях, при яких є бази, на яких у денну частину доби перебуває поголів’я. Лише під час ягніння та при негоді годівля тварин проводиться у вівчарнях. Норми площі приміщень на 1 голову складають: для маток при зимовому окоті - 2 м², весінньому - 1,2 м², для баранів — 2,5 м^2:, ремонтного молодняку - 0.4 м2. У стійловий період овець годують три рази на день, фронт годівлі складає 0,4 м на І голову.

В залежності від системи і способів утримання тварин, спеціалізації та розмірів ферм, типів приміщень і годівлі застосовуються різні машини і обладнання для комплексної механізації виробничих процесів.

Роздача кормів здійснюється мобільними та стаціонарними кормороздавачами, для напування овець застосовують групові напувалки з природних водоймищ.

Для видалення гною з вівчарень, баз і майданчиків використовують відповідні технічні засоби.

---

24.6. Організація стриження овець

Заключним процесом у виробництві вовни с стриження овець, які проводять в тонкорунному і напівтонкорунному вівчарстві 1 раз на рік, весною, а молодняк весняного ягніння стрижуть весною наступного року, зимового ягніння - на початку вересня, коли довжина вовни досягає 4-5 см.

Перед стриженням перевіряють вгодованість тварин та стан їх вовнового покриву. З урахуванням названих факторів та часу ягніння складають план-графік, в якому визначається порядок і терміни проведення стриження, для здійснення якою організовують спеціальні стригальні пункти, які можуть бути внутрішньогосподарськими, що створюються окремими підприємствами і міжгосподарськими, що створюються декількома суміжними підприємствами. Стригальні пункти можуть бути як стаціонарні, так і пересувні. Стригальні пункти облаштовують у приміщеннях, що з’єднані або прилаштовані до вівчарні та під навісами при умові теплої сонячної погоди.

Обладнання стригальних пунктів складається із стригальних агрегатів, верстатів для точильного обладнання та наладки стригальних машинок, столу обліковця з терезами для зважування вовни, столів для укладання розкласованої вовни. Розмір стригального пункту визначається кількістю робочих місць.

У великих стригальних пунктах (на 36-60 машинок) організовують декілька самостійних технологічних ліній, що дозволяє одночасно проводити стриження поголів’я двох і більше отар овець та виключає можливість змішування від них вовни. Стриження починають з отар, поголів’я яких має менш цінну вовну. В першу чергу стрижуть валухів та молодняк, потім маток і баранів, що дозволяє навчити менш досвідчених стригалів роботі на менш цінних тваринах.

Годівлю овець, визначених для стриження, припиняють за 24 години до стриження, поїння - за 12 годин.

Отару, призначену для стриження зранку, звечора попереднього дня доставляють до стригального пункту і розміщують на ніч в приміщені. Овець, визначених для стриження у другій половині дня, розміщують в приміщенні для утримання зранку. Ягнят завчасно відлучають від маток і розміщують в окремому приміщенні чи під навісом.

Острижених маток негайно запускають до ягнят, які не повинні бути відлученими більше 3-4 годин.

24.7. Організація відгодівлі і нагулу поголів’я овець та отримання смушків і овчин

---

Раціональна організація відгодівлі і нагулу овець є одним із шляхів збільшення виробництва і покращення якості баранини. Відгодівля овець проводиться в стійловий період при достатній годівлі грубими, соковитими та концентрованими кормами. Нагул проводять в період випасання тварин на хороших пасовищах з обов’язковою мінеральною підгодівлею.

На початку пасовищного періоду після стриження дорослих тварин ставлять на нагул, додаючи, крім випасання, концентрати в кількості 200-400 г на 1 голову на добу. У серпні^:, після відбивки ягнят, на нагул ставлять відбракованих вівцематок і понадремонтний молодняк з наступним переведенням їх, в разі необхідності, на стійлову відгодівлю. Вибракуваних маток групують для нагулу в окрему отару і направляють на хороші випаси, щоб отримати середньодобовий приріст живої маси 140-180 г.

В тонкорунному і капівтонкорунному вівчарстві застосовують також нагул і відгодівлю ягнят, які в належних умовах утримання і годівлі мають високу енергію росту що дає можливість реалізовувати їх до 12-місячного віку.

Високим попитом в Україні і за кордоном користується соковита баранина, тому при організації нагулу і відгодівлі нееобхідно досягти підвищеного забійного виходу, вище середньої та середньої вгодованості тварини.

Смушки (шкірки новонароджених ягнят з волоссям у вигляді завитків} отримують від забою ягнят каракульських овець в 1-3-денному віці.

Через 1-2 години зняті і охолоджені шкірки консервують і відправляють для обробітку у спеціалізовані цехи чи заводи для кінцевого обробітку і для дубління та покраски. При заготовці смушків важливе значення має мінімізація дефектів - деформації волосяного покриву, розриви, порізи і ін.., через які ця продукція стає неконкурентоспроможною.

Овчини (шкіри знятих з овець у віці 5-8 міс.) діляться на шубні (кращі від романівських овець з довжиною вовни 2,5-6 см), міхові (від тонкорунних і напівтонкорунних овець з довжиною вовни 1-5 см і шкіряні (непридатні для переробки в шубні і міхові вироби).

Отримання овчини з необхідними технологічними характеристиками досягається за рахунок належного утримання і повноцінної годівлі та дотримання технології.

---