ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2019
Просмотров: 9544
Скачиваний: 1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний,
Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, О. І. Полукаров,
В. С. Коз’яков, Л. О. Мітюк, Ю. О. Полукаров
ОСНОВИ
ОХОРОНИ ПРАЦІ
За редакцією К. Н. Ткачука
Підручник
32тє видання, доповнене та перероблене
Затверджено Міністерством освіти і науки України
як підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти
Київ
«Основа»
2011
УДК 331.45(075.8)
ББК 65.247я73
О75
Рецензенти:
О275
ISBN 978–966–699–625–4
Викладені правові, нормативно2технічні та організаційні основи охорони
праці, виробничої санітарії, безпеки виробництва, протипожежної безпеки.
Уперше наведена інформація щодо оцінки рівня безпеки, ризиків та
газонебезпечних робіт.
Підручник відповідає програмі курсу «Основи охорони праці» для сту2
дентів вищих навчальних закладів усіх спеціальностей. Він відображає су2
часний стан нормативно2правового та технічного забезпечення охорони
життя і здоров’я громадян України у процесі їхньої трудової діяльності.
УДК 331.45(075.8)
ББК 65.247я73
Передрукування заборонено
ISBN 978–966–699–625–4
© Оригінал2макет видавництва «Основа», 2011
професор кафедри «Охорона праці» Донецького техніч2
ного університету, д2р техн. наук В. Г. Ніколін;
завідувач кафедри «Охорона праці» Національного
аграрного університету, д2р. мед. наук, проф. В. Г. Цапко.
Основи охорони праці:
Підручник. 32тє видання, доповнене та
перероблене. / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний,
Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, О. І. Полукаров, В. С. Коз’яков,
Л. О. Мітюк, Ю. О. Полукаров. За ред. К. Н. Ткачука. — К. : Основа,
2011 — 480 с.
Затверджено Міністерством освіти і науки України
як підручник для студентів вищих навчальних закладів
(лист від 10.05.06 № 1.4/18%Г%6)
3
ВСТУП
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ОХОРОНИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
ТА ЗА КОРДОНОМ
Підхід до вирішення проблем охорони праці в різних країнах і в
різні часи був неоднаковим і змінювався в залежності від багатьох
обставин. Те, що зараз практично у всіх промислово розвинутих краї2
нах сприймається майже як аксіома, наприклад, відповідальність робо2
тодавця за безпеку та здоров’я працівника під час роботи, ще сто–
сто п’ятдесят років тому таким не вважалось, а навпаки, більш
поширеною була думка про те, що працівник, розпочинаючи роботу,
неминуче бере на себе ризик травми або захворювання. Виходячи з
того, що будь2яка робота пов’язана з певним виробничим ризиком,
то травми та захворювання розглядалися не як виняткові події, а як
повсякденне нормальне явище.
Питання турботи країни про охорону праці тісно пов’язане з рів2
нем її індустріалізації, типом державного управління і соціальним
устроєм.
Взагалі про охорону праці у сучасному розумінні можна говори2
ти лише починаючи з часів проголошення рівності людей в епоху
буржуазних революцій та розвитку капіталістичних відносин у
виробництві, хоча з деякими її елементами ми зустрічаємося вже в
античні часи, коли Аристотель (384–322 рр. до н. е.) вивчав умови
праці, а Гіппократ (460–377 рр. до н. е.) звернув увагу на шкідливий
вплив пилу, який утворюється при видобуванні руди, на організм
рудокопів.
Капіталізм призвів до появи машинної індустрії. Але машина сама
по собі не привела до полегшення праці, а навпаки, стала джерелом
травматизму. Першими почали розвиватись текстильні фабрики.
Умови роботи на них були поганими. Стандартом був 72денний робо2
чий тиждень з 142годинним робочим днем. З такими умовами і жор2
стким, націленим на прибуток управлінням, покращення умов праці
здавалось малореальним. Робітничі спілки, які почали утворюватись
на початку ХІХ століття, намагалися щось зробити для вдів та сиріт,
але не для безпеки працівників. За великим рахунком охорона праці
в той період аж до середини ХІХ сторіччя просто ігнорувалась.
У період 1850–1900 років більшість європейських країн та Сполу2
чені Штати Америки швидко прямували до повної індустріалізації.
Цей період, коли працівник тримав увесь вантаж промислових про2
блем, працюючи у тяжких, а нерідко і в надзвичайно небезпечних умо2
вах, заклав основу руху за охорону праці. Видобуток вугілля та робо2
ти на залізницях були дуже небезпечними для працюючих. Серед
робітників, зайнятих на цих виробництвах, налічувалося дуже мало
тих, хто не лишився хоча б одного з пальців. Ми маємо лише приблиз2
не уявлення про кількість вбитих та понівечених тоді у результаті
нещасних випадків на виробництві, а поняття професійного захворю2
вання в той час зовсім не визнавалось. Якщо працівник ставав калі2
кою або вмирав, то ніхто нічого ні йому, ні його родині не сплачував.
Ці нестерпні умови викликали соціальні і політичні заворушення,
породили соціальних реформаторів, які нарікали на людські втрати на
робочих місцях та почали агітувати за 82годинний робочий день і
покращання умов праці.
Соціальні реформатори розуміли, що коли якась країна чи сектор
економіки запроваджують заходи щодо удосконалення умов праці, то
це підвищує вартість праці і робить їх менш конкурентноздатними по
відношенню до інших країн чи галузей промисловості. Через це вони
завзято боролись за те, щоб переконати уряди європейських країн в
необхідності удосконалення умов праці і скорочення робочого часу,
що мало стати предметом міжнародних домовленостей. З цього
питання було проведено три міжнародних конференції – у 1890, 1897
та 1906 році, остання з яких ухвалила дві міжнародні угоди – щодо
використання білого фосфору (виробництво сірників) та щодо забо2
рони на виробництві нічних робіт для жінок. У Німеччині за часів Біс2
марка (902ті роки ХІХ століття) були встановленні компенсації пра2
цівникам, які втратили працездатність на виробництві, чим було запо2
чатковано систему соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві, яка до теперішнього часу є взірцем для багатьох країн.
Перша світова війна завадила здійсненню подальшої роботи з інтерна2
ціоналізації умов праці.
Росія та Сполучені Штати Америки стояли дещо осторонь цього
процесу, не поспішали адаптувати нові концепції, називаючи їх
«чужими» та «неприйнятними».
В Російській імперії, в межах якої знаходилась більша частина Ук2
раїни, безпечність використання парових котлів, починаючи з 1843 ро2
ку, контролювалась губернськими інженерами, а 1894 року цей
нагляд було передано Фабричній інспекції Міністерства торгівлі та
промисловості. 1 січня 1885 року на території Росії вводиться Указ
«Про працю малолітніх», відповідно до якого праця у промислових
4
закладах дозволялася із 122річного віку, а тривалість праці дітей віком
від 12 до 15 років не повинна була перевищувати 8 годин на добу.
Заборонялося використання дитячої праці в нічний час. 1886 року
було видано закон про правила розпорядку на фабриках і заводах,
яким також врегульовувались окремі моменти, пов’язані з умовами
праці робітників, а 1897 – закон про обмеження робочого дня до 11 го2
дин і встановлення днів святкового відпочинку. Відповідно до закону
від 7 червня 1889 р. видання обов’язкових постанов з охорони життя
та здоров’я працюючих стало виключно правом Головної служби з
фабричних та гірничозаводських справ. Та все ж важкі та небезпечні
умови праці викликали численні страйки та заворушення.
Профспілки, що офіційно утворились в Росії лише після подій
1905–1907 рр., та політичні партії, які відстоювали інтереси працівни2
ків, висували вимоги 82годинного робочого дня, щотижневого відпо2
чинку, заборони понаднормових робіт і праці підлітків до 16 років,
надання безкоштовної медичної допомоги і збереження заробітної
плати під час хвороби робітника. Ці вимоги містились і в першій про2
грамі РСДРП, прийнятій у 1903 році з дуже характерним мотивуван2
ням: «В інтересах охорони робітничого класу від фізичного та мораль2
ного виродження, а також в інтересах розвитку його здатності до виз2
вольної боротьби...». Нестерпні умови праці стали одним з вагомих
чинників, що привели у 1917 році до зміни в Росії суспільного ладу і
створенню на теренах цієї імперії нової держави – СРСР, до складу
якого входила Українська РСР.
Тяжке економічне і соціальне становище робітників західних облас2
тей України, які до Першої світової війни входили до складу Австро2
Угорської імперії, викликало створення одних з перших не лише в
Австрії чи Росії, а й у всій світовій історії професійних спілок. Перша
професійна спілка в Україні була утворена 6 листопада 1817 року в
приватній друкарні Пілкера у Львові. Одним із перших переможних
страйків у Галичині був страйк, організований і проведений професій2
ною спілкою «Товариство поступове» у Львові у січні 1870 року. Одні2
єю з причин цього страйку була відсутність обмеженості тривалості
праці.
Другу половину ХІХ ст. можна було б назвати періодом створення
та становлення промислового законодавства. Цей період проходив у
важкій та впертій боротьбі між двома класами – класом робітників і
класом роботодавців. З’являються законодавчі акти, якими владні
структури намагаються вплинути на хід подій. Австрійське законо2
давство виглядало навіть дещо прогресивнішим за російське. Статут
5