ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 15.07.2019
Просмотров: 3233
Скачиваний: 2
Серозну оболонку (очеревину) спочатку захоплюють у складку двома пінцетами, а потім розтинають ножицями або скальпелем (див. рис. 86; 2). Для захисту внутрішніх органів від випадкових пошкоджень при розтині очеревини, а також для розрізу фасцій, роблять у них невеликий отвір, вводять туди спочатку жолобуватий зонд і подальший розтин виконують скальпелем або ножицями, проводячи їх по зонду. Очеревину можна розтинати ножицями між двома пальцями, введеними в черевну порожнину через невеликий отвір.
Техніка розтину кісток. Розтин кістки з повним роз'єднанням її називають остеотомією, а утворення в ній штучного отвору - трепанацією(грец. Ьурао - висвердлювання). Остеотомію виконують кістковою пилкою або гострим кістковим долотом, а трепанацію - трепаном (трефіном) або долотом. Трепанація - особливий вид роз'єднання, випилювання в кістках отвору циліндричними пилками або шароподібними фрезами. Трепанацію роблять також кістковими долотами за допомогою спеціального дерев'яного або металевого молотка, видовбуючи необхідну ділянку кістки. Кісткові отвори розширюють кістковими ножицями - кусачками. Для виконання трепанації спочатку роблять кутовий розріз шкіри та інших тканин; після оголення кістки хрестоподібно розсікають окістя і распатором його відсувають до основи клаптя шкіри.
Трепанацію виконують таким чином. Після оголення кістки, вістрям скальпеля розтинають окістя і потім зсувають його в боки від наміченого отвору прямим распатором (якщо немає распатора, то користуються ручкою скальпеля). М'які тканини покривають салфеткою і відтягують гачками.
Працюючи трепаном, пірамідку його вколюють у центр оголеної ділянки кістки й починають обертати коловорот. Випиляний диск звичайно буває в просвіті пилки; якщо ж диск залишається в кістці, то його виймають піднімачем або анатомічним пінцетом. Кісткову тирсу видаляють марлевими тампонами. Працюючи долотом, ставлять його під гострим кутом до поверхні кістки і легенькими ударами дерев'яного молотка спочатку видовбують жолобок по межі наміченого отвору, а потім у міру заглиблення жолобка, видаляють кістку дрібними стружками. Якщо кістка в даному місці тонка, то жолобок видовбують на всю товщину кістки і потім ізольований таким способом кусок кістки витягують піднімачем.
Для утворення в кістці широкого ходу можна спочатку просвердлити кілька дрібних отворів, які потім з'єднують способом розтинання кісткових проміжків (містків) між ними долотом, кістковими щипцями або, нарешті, дротяною пилкою.
Якщо після трепанації м'які тканини з'єднують швами, то окістя укладають, наскільки це можливо, на попереднє місце. У результаті цього отвір швидше заростає грануляційною тканиною, яка надалі костеніє.
Ампутація (лат. атрШаге - відрізати) - повне роз'єднання тканин з видаленням периферичної частини органа; виконується як на органах, які складаються з м'яких тканин, так і маючих у своїй основі кістку.
Якщо відрізування органа виконується по суглобу, то така ампутація називається екзартикуляцією - відчленуванням (лат. ех - від, зовні + апісиїиз - суглоб).
Ампутацію виконують за п'ятьма головними показаннями: а) з лікувальною метою для збереження життя і господарської цінності тварини (ампутація язика, матки, вимені, статевого члена, фаланг пальців у парнокопитних і дрібних тварин тощо); б) за господарсько- зоогігієнічними міркуваннями (ампутація хвостів в ягнят); в) для полегшення догляду та експлуатації тварин (ампутація крил у паркових птахів); г) з косметичною метою (ампутація вушних раковин і хвоста у собаки); д) з метою профілактики травматизму (ампутація хвостів у телят на відгодівлі й рогів у рогатої худоби).
Видалення (екстирпація) пухлин
Техніка видалення (екстирпація) новоутворень дуже різноманітна. Навколо пухлини проводять веретеноподібний розріз, зробивши спочатку циркулярну інфільтраційну анестезію. Нориці або виразки, як- що вони є на пухлині, припікають або прикривають марлею. Край шкірного розрізу насувають на поверхню, вкриту виразками, і з'єднують над марлею швом. Цим прийомом намагаються запобігти інфікуванню рани під час відокремлення пухлини. Навколо пухлини роблять два напівкруглих або серпоподібних розрізи покривних тканин і, захопивши пінцетом, припідіймають пухлину з рани і видаляють. Препарування доброякісного новоутворення виконують складеними або розкритими ножицями чи скальпелем. Всі судини, що зустрічаються на шляху, захоплюють кровоспинними пінцетами й лі- гують (або скручують).
Пухлини на вузькій ніжці з успіхом видаляють за допомогою лігатури. Остання може бути прошивною, тобто лігатуру проводять голкою через ніжку і кінці її міцно зав'язують навколо неї. Потім пухлину відсікають або вона самостійно відпадає.
Новоутворення в порожнинах (які сполучаються із зовнішнім середовищем) вирізають, застосовуючи надалі пластику слизової оболонки; пухлини на ніжках прошивають лігатурою або віддавлюють гемостатичним пінцетом або ланцюговим екразером. Петлю останнього накладають на ніжку пухлини і, повільно звужуючи просвіт петлі, відіцемлюють її.
Злоякісні новоутворення відокремлюють тільки в межах неураже- них тканин, намагаючись не ушкодити саму пухлину. Деякі автори рекомендують, щоб запобігти метастазуванню пухлини, вводити в регіонарні для даної ділянки лімфатичні вузли алкоголь (для блокади цих вузлів).
При саркомі, якщо це можливо за анатомічними особливостями, перев'язують регіонарні венозні судини. На рану накладають частковий шов з валиками. Щоб попередити розсіювання клітин пухлини, а також зменшити кровотечу, екстирпацію виконують елек- троножем або лазерним скальпелем.
Великі пухлини слід екстирпувати відшиванням, щоб зменшити кровотечу. Для цього скальпелем розсікають тканини на невеликому протязі, а потім на рану накладають кілька стібків глухого шва. Після цього знову розсікають тканини й накладають шов. Таким чином, чергуючи розтин тканин і накладання стібків шва, повністю видаляють пухлину.
Розтин абсцесів
Якщо абсцес лежить поверхнево, його розтинають одномомент- ним розрізом, встромлюючи вістря скальпеля на таку глибину, щоб розрізати порожнину гнійного вогнища і не ушкодити протилежну стінку.
Для цього утримуване пальцями вістря скальпеля (спосіб тро- акара) залишають вільним на таку довжину, на яку глибину воно повинно проникнути в тканини, і проколюють ним стінку абсцесу в центрі зони найбільшої флуктуації. При правильному проколі відразу ж починає виділятися гнійний ексудат. Його збирають у посудину, не допускаючи розбризкування на підлогу.
У великих абсцесах з великим тиском ексудату в порожнині краще спочатку проколоти стінку кровопускальною голкою, з'єднаною з гумовою трубкою, і зібрати його в посудину з антисептичною ріди- ною (можна використати і спеціальний апарат для аспірації ексудату). Після виходу частини гнійного ексудату отвір проколу розширюють вниз скальпелем з таким розрахунком, щоб у порожнині абсцесу не залишалося кишені, в якій міг би затримуватися ексудат. Якщо неможливо широко розкрити кишеню, роблять протиотвір (контрапертуру).
Абсцес розрізують досить широко, щоб порожнина його виповнилася грануляціями до того, як закриється розріз. Коли широкий розріз неможливий з анатомічних міркувань, порожнину абсцесу дренують (рихло вводять марлеву смужку або гумову трубку, яку фіксують до шкіри швами). Дренажі міняють у міру потреби.
При глибоких абсцесах необхідні пошарові розрізи з урахуванням анатомо-топографічних особливостей ділянки їх розміщення. Такі абсцеси, після їх оголення вздовж оперативного доступу, проколюють троакаром або скальпелем під контролем пальця, який просувають у напрямі до стінки гнійного осередку, Утворений отвір розширюють потім ґудзикуватим скальпелем.
Поверхневі абсцеси після їх розрізування досліджують оглядом, розкриваючи рану крючками, глибокі - пальцем, маніпулюючи дуже обережно, щоб не пошкодити демаркаційний бар'єр і судини, які проходять через порожнину гнійника. Залишки ексудату видаляють тампонами. Порожнину рихло тампонують або дренують; її зрошують (під слабким тиском) лише в разі необхідності.
Зсідання крові
Зсідання крові є захисною реакцією організму, яка запобігає крововтратам при порушенні цілісності кровоносних судин. Адже втрата 5,4-5,8 % крові від маси тіла в коня, 5,3-5,6 % у великої рогатої худоби і 5 % у собаки призводить до загибелі тварин. Втрата 1/3 кількості крові супроводжується важкими розладами, а половини крові - смертю. При сильних швидко наростаючих крововтратах важкі розлади і смерть тварини можуть наступити при значно менших втратах крові, ніж 1/3.
У випадках, коли кров не зсідається, пошкодження навіть малих судин може призвести до втрати всієї крові. Нездатність крові зсідатися називається гемофілією.
Фактори і компоненти, які приймають участь у процесі зсідання крові, а також переривають цей процес, можна об'єднати в наступні групи: 1) прокоагулянти, взаємодія яких призводить до утворення згустків фібрину; 2) антикоагулянти, які перешкоджають зсіданню крові; 3) інгібітори антикоагулянтів; 4) фібринолітичні фактори, які мають велике значення в попередженні внутрішньосудинного зсідання крові.
Нині нараховується тринадцять плазмових факторів зсідання крові, які позначаються римськими цифрами (Ф-І, II і т. д.), і шість тром- боцитарних факторів, які позначаються арабськими цифрами (Фі-1, 2, і т. д.). Тромбоцити мають першорядне значення в процесі зсідання крові "як ініціатори зсідання" і приймають участь у всіх фазах гемостазу (зсідання крові, ретракція кров'яного згустку, звуження судин). Фактори зсідання виділяються із тромбоцитів при їх руйнуванні.
Процес зсідання крові відбувається в три фази, в кожній із яких беруть участь численні фактори, що знаходяться в м'яких тканинах, тромбоцитах і плазмі крові.
Перша фаза - це утворення іпромбопластину (Ф-ІІІ), який є складним комплексним з'єднанням, проходить при взаємодії ряду факторів V, VIII, IX, X, XI, XII, кальцію (Ф-ІУ) і тромбоцитів (Ф-3). Він складається із двох компонентів - термостабільного і термолабільного. До складу термостабільного компоненту входять ліпопротеї- ди, а термолабільний у воді утворює колоїдні розчини. Утворенням плазмового тромбопластину закінчується перша фаза зсідання крові. Пошкоджені тканини також виділяють тканинний тромбопластин.
Друга фаза - зсідання крові супроводжується перетворенням протромбіну (Ф-П) в тромбін. Починається вона з появи тромбопластину. Протромбін синтезується в печінці в присутності вітаміну К і переходить у кров. Протромбін під дією тромбопластину перетворюється в активний фермент - тромбін. Це перетворення відбувається за участю солей кальцію (Ф-ІУ), факторів V, VII, X, тромбоцитарного фактора І, і, можливо, Ф-3, акцелератора (прискорювача зсідання крові) та білків р- і у-глобулінів плазми, а також тромбокінази (потрапляє у плазму крові із тромбоцитів при їх руйнуванні). У цій фазі поряд з перетворенням протромбіну в тромбін інактивуються інгібітори зсідання: гепарин, антитромбоплас- тини, антитромбіни.
Третя фаза - перетворення розчинного фібриногену в нерозчинний фібрин. На першому її етапі в результаті ферментативного процесу утворюється проміжний продукт фібриноген - мономер, який на другому етапі полімеризується у фібрин. У цьому процесі, крім тром- біну і фібриногену, приймає участь кальцій (Ф-ІУ) і тромбоцитарний фактор. Фібрин випадає в осад, утворює сітчасту масу, в комірках якої знаходяться формені елементи крові. Утворений кров'яний згусток стискається і з нього відокремлюється сироватка. Цей процес називається ретракцією згустку. Завдяки цьому тромб стає міцнішим і краще закриває просвіт травмованої судини. Так утворюється тромб, який надійно закриває травмовану судину.
Фібрин, який утворився, адсорбує тромбін із крові, чим посилюється тромбоз у місцях пошкодження судин і попереджується тромбоз в інших частинах судин.
Тромб може розчинятися ферментом, який знаходиться в плазмі крові - фібринолізином. Останній - неактивний, його активує фібри- нокіназа. Розчинення тромбу в організмі називається фібринолізом.
Класифікація кровотеч
Розрізняють: кровотечу, крововилив і гематому.
Кровотечею (haemorhagia) називають витікання крові із пошкодженої судини в зовнішнє середовище, тканини або анатомічні порожнини (грудну, черевну, суглоб тощо).
Скупчення крові в кожній із порожнин має спеціальну назву (в черевній — /іаетсіїорегііопеит, в матці - ЬаетаЮтеіга, в суглобі — Иаетагігоьін тощо).
Крововиливом (ехґгауаяаіїо) називають дифузне просочення кров'ю ділянки тканини (підшкірної клітковини, основи шкіри копита, підошовного рога тощо).
Гематомою (Иаетаїота) називають скупчення крові в новоутвореній порожнині. У залежності від виду пошкодженої кровоносної судини, кровотеча може бути: артеріальною, венозною, капілярною та паренхіматоз- пою. Вони відрізняються клінічними проявами та особливостями за- стосування методів зупинки.
Артеріальна кровотеча характеризується витіканням яскраво- червоного, пульсуючого струменя крові, який б'є фонтаном навіть із невеликих судин. Це обумовлено високим кров'яним тиском в артеріях, великим вмістом кисню в самій крові. Велика кількість еластичних волокон у стінці судини обумовлює специфічний характер артеріальної кровотечі. Із великих артерій кров виходить з шумом, що пояснюється значною вібрацією кінця артерії і завихренням струменя крові, яке утворюється в результаті завертання в просвіт судини її внутрішніх шарів. Якщо стиснути центральний кінець судини (між серцем і раною), тоді пульсуючий струмінь крові припиняється і, навпаки, характер кровотечі мало змінюється, коли стиснути периферичний кінець судини (нижче рани). У результаті великої кількості ко- латералей, при артеріальній кровотечі часто спостерігається витікання крові як із центрального, так і з периферичного кінця, де вона зав-жди буває слабкішою.
Самостійна зупинка артеріальної кровотечі з незначною втратою крові можлива тільки при пошкодженні невеликих артерій. Таким тваринам слід надавати негайну хірургічну допомогу.
Венозна кровотеча розпізнається за витіканням слабкого струменя крові темно-червоного кольору. У випадках поранення великих вен, включаючи і шийні, при сильному зяянні рани можливе засмоктування атмосферного повітря і розвиток аероемболії (повітряної емболії).
У результаті негативного тиску у венах струмінь крові не пульсуючий, не б'є фонтаном, а тече рівномірно і безперервно, заливаючи всю поверхню рани. Пульсуючий характер венозна кровотеча має тоді, коли поранені великі вени, в результаті всмоктувальних дихальних рухів грудної клітки. Якщо венозна судина перерізана повністю, то кров витікає тільки із периферичного кінця судини. Із центрального - кров витікає тільки тоді, коли в судині немає клапанів і є умови, які заважають западанню стінок судини (наприклад, спайки з оточуючими фасціями). Якщо перетиснути периферичний кінець кровоточивої венозної судини, кровотеча припиняється; якщо ж перетиснути центральний кінець перерізаної судини, то кровотеча може посилюватися в результаті стискання колатеральних шляхів.