Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

217

Rp.: Morphinі hydrochloridi 0,1 Atropini sulfatis 0,005 Aquae destillatae 10,0 M.f.solutio sterilisata 

D.S. Ввести внутрішньовенно собаці 8-10 

мл зі швидкістю 2 мл/хв 

D.S. Для премедикації. Вводити підшкірно за 20-30 хв до наркозу маленьким собакам - 1-2 мл, середнім 

- 3-4, великим - 6-8, дуже великим - 9-10 мл 

_ 

. , 

. ,, ,

OU

ип U. Vl — Lf U, U V,т,

С

OCJlUntUyi

—

 У

—IV 1VIJI

Rp.: Aminazini 0, Ol Promedoli 0,008 Dimedroli 0,004 Aquae destillatae 5,0 M.f.solutio sterilisata 

D.S. Внутріишьом 'язово cooaiji масою 10 кг 

Наркоз. Вступний наркоз. Внутрішньовенно ін'єктують 5 %-ний розчин тіопентал натрію (20 мг/кг); 

спочатку  вводять  половину  або  третину  дози,  а  після  зникнення  рефлексів  -  решту.  При  премедикації 
ромпуном кількість тіопентал натрію зменшують на чверть. 

Базисний  наркоз  є  продовженням  попереднього.  Іноді  до  нього  приступають  відразу  після 

премедикації,  минаючи  вступний  наркоз.  Найбільш  безпечний  -  ефірний  наркоз.  Після  попередньої 
премедикації та вступного наркозу в тварини швидко настає глибока толерантна стадія наркозу. Спочатку 
ефір  наносять  на  маску  по  1-2  краплі  за  секунду,  а  потім  кількість  крапель  збільшують  до  настання 
глибокого наркозу (зникнення рефлексів й опускання очних яблук). 

Для 

кішок 

найчастіше 

застосовують 

інгаляційний 

ефірний 

або 

парапульмональний 

тіогіентал-натрієвий наркоз. 

Премедикація.  Підшкірно  вводять  атропін  (0,5-1,0  мл  0,1  %-ного  розчину),  а  внутрішньом'язово  - 

аміназин у тій самій дозі, що й собакам (0,1-0,2 мл/кг). Замість аміназину можна внутрішньом'язово вводити 
ксилазин (0,15 мл/кг). 

Ефірний наркоз. Кішку садовлять під скляний ковпак або в ящик із заскленим віконцем, на дно якого 

кладуть вату, просочену 20 мл ефіру. Через 5 хв настає наркоз. Тварину виймають з камери, фіксують  у 
необхідному положенні й продовжують наркоз із застосуванням маски. 

Тіопентал-натрієвий (пентотал) наркоз. 1-3 мл 3-5 %-ного розчину тіопентал натрію довгою голкою 

ін'єктують кішці у вуздечку язика (рот розкривають за допомогою двох шматків бинта, розтягуючи ними 
щелепи). Така ін'єкція прирівнюється до внутрішньовенної. 

Rp.: Barbamili 5,0 

Aquae destillatae 50,0 

M.f.solutio sterilisata 

218

Інтраперитонеальний пентотал-натрісвий (тіопентал) наркоз. Кішці в черевну порожнину збоку від 

білої  лінії  вводять  1,5-2  мл  5  %-ного  розчину  препарату  (30-35  мг/кг).  Наркоз  триває  30  хв,  для  його 
продовження застосовують інгаляцію ефіром. 

Кетаміновий наркоз (каліпсовет) - це сильний анестезувальний й снотворний засіб. Крім собак і котів, 

цей  препарат  застосовують  диким  і  парковим  тваринам,  птахам.  Собакам  і  котам  після  премеди-  кації 
атропіну сульфатом і ксилазином внутрішньом'язово вводять каліпсовет з розрахунку 10-15 мг/кг (2-3 мл/10 
кг). Ксилазин і кета- мін можна вводити разом з одного шприца, однак слід ураховувати, що тривалість дії 
ксилазину більша, ніж кетаміну. Тому кетамін краще вводити через 5-10 хв після ін'єкції ксилазину на фоні 
чітко  виражених  ознак  транквілізації.  Якщо  потрібно  подовжити  наркоз,  ін'єктують  додатково  ще 
половинну дозу кетаміну. 

Гексеналовий наркоз. У вуздечку язика коту ін'єктують 1-3 мл 3-5 %-ного розчину гексеналу. 
Внутрішньовенний  алкогольний  наркоз.  Собаці  можна  також  застосовувати  33  %>-ний  спирт 

етиловий в дозі 7-10 мл на 1 кг маси тіла. У вену розчин вводять зі швидкістю 15 мл за хвилину. За 10-15 хв 
до ін'єкції алкоголю ввести підшкірно для премедикації суміш морфіну й атропіну. Розчин алкоголю для 
наркозу краще готувати за прописом: 96° спирт етиловий - 80,0 г, натрію хлорид - 1,2, глюкоза - 13,0 г (27,2) 
і дистильована вода - 186,0 мл. 

Підшкірно собаці можна вводити для наркозу таку суміш: морфіну гідрохлорид - 1,0 г, магнезії сульфат 

- 4,0 г, соняшникова олія - 100,0 мл. Вводять підшкірно для поєднаного наркозу (1,5 мл на 1 кг маси тіла). 
Глибокий сон триває до 12 год. 

Ректальний хлоралгідратиий наркоз: 

Rp.: Chlorali hydrati 10,0 

Rp.: Chlorali hydrati 10,0 

Decocti radicis Althaeae 1000,0 

Mucilaginis Amyli 1000,0 

M.D.S. Собаці для ректального 

M.D.S. Собаці для ректального 

наркозу 

наркозу 

Вводити за 30 хв до операції. Доза маленьким собакам - 40 мл, середнім - 60 і великим - 80 мл. 

Наркоз курей 

Найбезпечнішим  і  зручним  наркозом  для  курей  вважають  прямо-  кишковий  гексеналовий  і 

тіопентал-натрієвий.  Якщо  цих  препаратів  немає,  можна  застосовувати  хлоралгідратний  наркоз.  У 
клоаку  вводять  один  із  зазначених  наркотиків,  потім  однією  рукою  беруть  курку  за  ноги,  а  другою  за 
допомогою тампона стискують анус на 2-3 хв. Сон настає через 1,5-2 хв, а наркоз - через 5-6 хв і триває 1,5-2 
год. 

Rp.: Hexenali О,5 

Rp.: Hexenali 0,5 

Aquae destillatae 5,0 

Aquae destillatae 2,0 

M.D.S. Для введення в клоаку 

Mucilaginis seminis Lini 1:30-40,0 

(доза 0,1 г/кг). 

M.D.S. Для ректального введення 

(доза 0,1 г/кг). 

Rp.: Chlorali hydrati 0,5 

Mucilaginis seminis Lini 1:30-40,0 

M.D.S. Для введення в клоаку (доза 0,1 г/кг). 

,, Після наркозу птицю поміщають у тепле приміщення, тому що температура тіла знижується на 1,5-3 °С. 

219

УСКЛАДНЕННЯ ПРИ НАРКОЗІ, ЇХ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА УСУНЕННЯ 

Загальна анестезія, навіть поверхнева, приховує в собі небезпеку побічних явищ або тяжких ускладнень. 

Деякі з них можуть загрожувати життю хворої тварини або сприяти розвитку післяопераційних ускладнень. 
Знаючи  про  це,  можна  передбачити  й  запобігти  більшості  із  них,  а  виявивши,  приступити  до  негайного 
лікування з метою обмеження або усунення небажаних наслідків. Побічні явища та ускладнення дуже різні 
залежно від чинників. Вони можуть виникати протягом усього періоду анестезії (наприклад, ускладнення 
внаслідок  передозування  фармакологічних  засобів),  інші  пов'язані  із  застосуванням  певних  методів 
анестезії (наприклад, кардіопатія, яка сприяє порушенню ритму серця). 

Ускладнення при наркозі найчастіше зумовлені недооцінкою операційного ризику, невірним вибором 

методу анестезії або похибками при її виконанні, непередбаченими реакціями на лікарські препарати. Тому 
лікар, насамперед, повинен володіти глибокими знаннями практично в усіх галузях ветеринарної медицини, 
щоб уміти запобігти та успішно боротися з ускладненнями, які виникають під час анестезії. 

Схематично  їх  можна  згрупувати  таким  чином:  ускладнення  з  боку  органів  дихання,  кровообігу, 

неврологічні та технічні ускладнення. 

Ускладнення з боку органів дихання 

Ускладнення  з  боку  органів  дихання  можуть  бути  різного  походження.  Вони  досить  часто 

зустрічаються на початку анестезії й виявляються на будь-якому етапі операції. Деякі з них можна виявити 
зразу, інші перебігають приховано. 

Виявлені  ускладнення  необхідно  негайно  усунути,  тому  що  вони,  в  свою  чергу,  спричиняють  певні 

утруднення, а саме: 

а)  хірургічні  (надмірні  або  нерегулярні  дихальні  рухи  під  час  черевних  і  торакальних  операцій);  б) 

посилення кровотечі в зв'язку з обмінними або судиноруховими розладами, високим венозним тиском; в) 
гіпоксія або гіперкапнія (інколи їх комбінація). Навіть якщо вона первинна або вторинна, слід остерігатися 
ускладнень з боку сер- цево-судинної системи (зупинка кровообігу) і головного мозку (анок- семічна кома), 
які можуть бути незворотними. 

Діагноз ставлять на основі більш або менш виражених ознак, які інколи бувають  прихованими через 

умови анестезії: 

-  зміна  кольору  шкіри  й  слизових  оболонок  -  гіпоксичний  ціаноз  (ціаноз  не  розвивається  у  випадку 

вираженої анемії, але він буває також внаслідок застою або уповільненого кровообігу); 

-  зміни дихальних рухів - частоти, амплітуди, ритму, типу дихання; 
-  зміни  артеріального  тиску  (гіпертензія  внаслідок  гіперкапнії)  і  пульсу  (тахікардія,  потім  виражена 

брадикардія внаслідок гіпоксії); 

-  зміни дихальних рухів відмічаються в ділянці операційного поля за характером кровотечі, за силою 

черевного тиску. 

Ускладнення  можуть  бути  зумовлені  клінічними,  фармакологічними  й  технічними  чинниками 

(наприклад, апное після введення барбітуратів, ларингоспазм внаслідок подразнення сильними концентра-
ціями  ефіру).  При  найменшій  підозрі  на  ускладнення  необхідно:  перевірити  надходження  кисню  та 
справність  усієї  апаратури;  перевірити  прохідність  верхніх  дихальних  шляхів;  провести  аускультацію 
легень; оцінити рівень наркозу; у сумнівних випадках за можливістю дослідити газовий склад крові. 

220

Основні ускладнення 

1.  Обтурація  дихальних  шляхів  спричинює  гіпоксію,  гіперкап-  нію,  недостатнє  насичення  крові 

леткими анестетиками, а при підвищенні внутрішньогрудного тиску - гіпертензію в правій легеневій артерії 
з перевантаженням правого відділу серця й небезпекою розвитку набряку легень. 

Причини порушення прохідності верхніх дихальних шляхів можуть бути такі: 1) зниження тонусу м'язів 

глотки, язика тощо; 2) ла- рингоспазм частковий або повний, який характеризується шумним і утрудненим 
диханням, свистячою задишкою, втягуванням міжреберних проміжків, ціанозом слизових оболонок тощо. 
Ларингоспазм виникає при: поверхневій анестезії (фаза підвищеної рефлекторної активності); подразненні 
гортані (сторонні тіла, спроба інтубації,  подразнення надто концентрованими  парами летких  анестетиків 
тощо); при рефлекторній активності у відповідь на біль (підтягування петель кишечнику, розширення рани 
тощо); застосуванні засобів, які тонізують блукаючий нерв. 

2.  Сторонні  тіла (коренебульбоплоди, кістки, новоутворення тощо). Запобігають цим  ускладненням 

шляхом включення в  премеди-  кацію ваголітичних засобів,  успішного проведення вступного наркозу до 
хірургічної стадії, уникаючи при цьому будь-яких подразників. 

Реанімація  цих  ускладнень  полягає  в  усуненні  причини  (перевірити  стан  ротової  порожнини), 

проведенні  оксигенації,  а  за  необхідності  -  в  поглибленні  анестезії  й  навіть  проведенні  кураризації  та 
інтубації  (лептокураре).  При  наявності  сторонніх  тіл  їх  слід  видалити,  а  при  неможливості  -  виконати 
трахеотомію. 

3.  Бронхоспазм  - більш рідке ускладнення. Причини, які його викликають, ті самі, що спричинюють 

ларингоспазм  (головним  чином,  сторонні  тіла).  Бронхоспазм  -  найнебезпечніше  ускладнення  цирку- 
ляторних порушень. Висновок про виникнення бронхоспазму можна зробити лише після виключення інших 
причин обтурації (наприклад, обтурація трубки). 

Клінічно  проявляється  на  початку  утрудненням  видиху,  ціанозом  слизових  оболонок,  порушеннями 

серцевого  ритму,  а  в  подальшому  -  різким  погіршенням  дихання;  грудна  клітка  немовби  фіксується  в 
положенні вдиху. При аускультації дихальні шуми різко послаблені або не прослуховуються. Появляється 
коробковий звук при перкусії. У подальшому може розвинутися набряк легень. 

Реанімація  полягає  в  послідовному  внутрішньовенному  введенні  еуфіліну,  преднізолону,  атропіну, 

адреналіну. Одночасно виконують штучне дихання. Найчастіше бронхоспазм може призвести до загибелі 
тварини. 

Профілактикою  цього  ускладнення  є  правильний  вибір  методу  анестезії,  обов'язкове  застосування 

атропіну під час преме- дикації. 

4.  Блювання,  регургітація  шлункового  вмісту.  Блювання  може  виникнути  при  вступному  наркозі 

внаслідок підвищеного рефлекторного подразнення гортані, але більш серйозним є вільне витікання вмісту 
шлунка, що спричинюється розслабленням кардіального сфінктера. Крім небезпеки появи гіпоксії, існує ще 
небезпека розвитку шоку, тяжких бронхолегеневих ускладнень. 

Прогноз залежить від кількості вмісту, що витік, його кислотності, наявності в ньому корму, що може 

призвести до ателектазів. 

Блюванню,  як  правило,  передує  гіперсалівація,  тахікардія,  порушення  ритму  дихання.  Регургітація 

може  залишитися  непоміченою  й  призвести  до  більш  небезпечних  ускладнень.  Попадання  шлункового 
вмісту  в  легені  спричиняє  розвиток  аспіраційного  синдрому.  При  цьому  виникає  не  лише 

221

механічнанепрохідність  дихальних  шляхів,  а  внаслідок  попадання  кислого  вмісту  розвиваються  й  такі 
ускладнення,  як  ларинго-  і  бронхоспазм,  опік  слизової  оболонки  трахеального  дерева,  а  в  подальшому  - 
аспіраційна пневмонія. 

Попадання  шлункового  вмісту  в  легені  може  супроводжуватися  небезпечними  рефлекторними 

розладами серцево-судинної системи, аж до зупинки серця! 

Запобігання цим ускладненням полягає в проведенні голодної дієти, а також інтубації хворої тварини, 

якщо  не  встановлено  ступінь  звільнення  шлунка  (тварини  травмовані,  з  непрохідністю  кишок,  ро- 
додопомога). При цьому проводять анестезію, яка не підвищує рефлекторної активності глотки. 

При  позивах  до  блювання  наркоз  посилюють  (якщо  це  можливо).  При  блюванні  голову  тварини 

опускають, витягують язик, щоб блювота вільно викидалася з ротової порожнини, яку очищають від кор-
мових  мас  тампонами.  Із  трахеї  відсмоктують  блювоту,  якщо  вона  туди  потрапила,  застосовують 
оксигенацію та протишокову терапію (кардіотонічні засоби, гормони). 

Блювання  може  виникнути  й  після  оперативного  втручання  у  фазі  пробудження.  При  цьому 

застосування  пізньої  екстубації,  надання  бокового  положення  хворій  тварині,  опущення  голови,  уважне 
спостереження за твариною до повного відновлення свідомості та рефлекторної активності глотки й трахеї є 
дійовими заходами профілактики. 

Якщо блювання виникає наприкінці операції як блювотний ефект анестезії, воно менш небезпечне, тому 

що до цього часу відновлюються рефлекторні засоби захисту. При цьому слід повернути й опустити голову 
тварини. 

Реанімація  аспіраційного  синдрому  досить  складна  і  ґрунтується  на  таких  основних  принципах  :  1) 

аспірація  шлункового  вмісту  з  дихальних  шляхів;  2)  боротьба  з  бронхоспазмом  і  профілактика  аспіра- 
ційної бронхопневмонії: введення атропіну, аерозольні інгаляції глю-  кокортикостероїдів, розчинів соди, 
внутрішньовенне введення преднізолону у великих дозах; 3) при порушенні легеневої вентиляції штучна 
вентиляція легень; 4) форсований діурез, антибактеріальна терапія, підтримування серцевої діяльності; 5) 
введення реополіглю- кіну, інгібіторів протеаз (контрикал, гордокс). 

Для профілактики цього ускладнення тварину слід витримати на голодній дієті протягом 12-24 годин. 

Щоб звільнити шлунок  у дрібних тварин  (кішка,  собака),  необхідно штучно  викликати  блювання.  Для 
цього внутрішньовенно вводять апоморфіну гідрохлорид (собакам - 0,002-0,0035, а кішкам - 0,001-0,002 г). 
За необхідності - промити шлунок. Крім того, інтубацію трахеї слід виконувати інтубацій- ною трубкою із 
надувною обтурувальною манжеткою. 

5. Депресія. Проявляється порушенням дихання, з'являється бра- діпное, апное або олігопное, інколи 

тахіпное.  В  усіх  цих  випадках  спостерігається  зменшення  частоти  дихання  або  навіть  повне  його 
припинення. Причини: передозування анестетиків, міорелаксація грудних нервів, пневмоторакс тощо. 

Реанімація  при  зупинці  дихання:  наркоз  припиняють,  знімають  фіксуючі  ремені,  під  шкіру  або 

внутрішньовенно ін'єктують лобелін, кофеїн і негайно приступають до штучної вентиляції легень. 

Штучне дихання легше виконувати в дрібних тварин. Для цього витягують з ротової порожнини язик, 

грудні кінцівки спочатку відводять уперед, а потім притискують до грудної клітки, тим самим ритмічно її 
розширюючи й стискаючи. Крім того, можна відводити в бік одну грудну кінцівку, потім притискати її до 
тіла  і  натискувати  на  бокову  грудну  стінку  долонею.  Інколи  буває  ефективним  ритмічне  поплескування