ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.07.2019
Просмотров: 1439
Скачиваний: 1
Загальна технологія кризового втручання
Втручання в кризову ситуацію — загальновизнаний і загально-прийнятий метод у практиці соціальної роботи з індивідами, сім’ями і групами. Після довгих років, протягом яких прихильники цього підходу говорили про його універсальну придатність, а опоненти відхиляли його як неефективний засіб, він був прийнятий як надійна форму первинного втручання при роботі з клієнтами, що знаходяться в ситуації стресу.
Стресові ситуації, що можуть приводити до кризових станів, звичайно поділяють на гострі ситуативні кризи, кризи перехідного періоду (чи зміни росту) і, нарешті, викликані катастрофами чи нещасливими випадками і хворобами.
Екстрене кризове втручання засноване на двох підходах.
Генетичний підхід сконцентрований на ситуаційних кризах і кризах дорослішання, що може переживати значне число людей незалежно від індивідуальності. У цьому випадку допомога виявляється спеціалістами і добровольцями. Інший підхід – індивідуальний – вимагає більш інтенсивного втручання, і здійснювати його повинні професіонали.
Технологія допомоги дітям і підліткам у кризових ситуаціях
В.Г. Балакірєв і Л. Додсон (1996) розробили ефективну методику соціально-психологічної допомоги дітям і підліткам у кризових ситуаціях. Методика складається з констатуючої і психокорекційної частин.
Констатуюча частина, включає три зустрічі-сесії з групами чи класами. Теми сесії: «Типи кризових ситуацій», «Зміст і вираження переживань у кризових ситуаціях» і «Способи подолання кризових ситуацій». Зустрічі проводяться за одним сценарієм:
1. Групове обговорення запропонованої психологом теми.
2. Виконання індивідуальних творчих завдань.
3. Обмін враженнями й обговорення в групі. Допомога ведучих полягає в проясненні того, що хоче дитина відбити у творчій роботі, схваленні, заохоченні її самостійних дій.
На першій сесії складається «банк історій», що відбивають всі основні області життя дітей, виконуються творчі завдання (записати чи намалювати свою історію) і проводиться бесіда за завданням з елементами активного, емпатичного слухання.
Друга сесія присвячена розігруванню й обговоренню історій з наступною інтерпретацією переживань дітей, їхнім записом і малюванням.
На третій сесії після актуалізації кризових ситуацій і почуттів, що вони викликають, учасники з’ясовують способи, що вони використовували для подолання неприємних переживань, а потім програють свої історії з наступним повторним аналізом. При цьому увага дітей звертається на зміни, що відбулися в їхніх почуттях. Замітки завершуються записом усіх відомих способів подолання неприємних переживань.
Під час аналізу матеріалів констатуючої частини, виявлені вікові розходження в типах кризових ситуацій. У восьмирічних дітей вони пов’язані з однолітками – 41%, батьками – 25, братами і сестрами – 15, учителями – 5%.
У дванадцятирічних найбільша кількість негативних переживань приходиться на відносини з батьками – 30%, темою тварин (їхня втрата, смерть, бажання придбати) – 30, учителем – 15%.
Способами подолання кризових ситуацій у дітей восьми років є інтерактивні реакції, пересилення себе, стримування емоцій, пасивно-захисні вибачення. У підлітків спостерігається яскраво виражена агресивна тенденція.
У цілому подолання важких переживань розуміється дітьми як зовнішньоспрямова дія, а не дія внутрішньої психологічної роботи: співволо-діння із ситуацією, а не з емоціями.
Психокорекційна частина включає собою дві сесії, побудовані у формі «Я-повідомлень» з використанням елементів психосинтеза і психодрами. Дітям пропонується програвання їхніх конфліктних ситуацій, у ході якого за допомогою учасників групи «оживають» їхні почуття.
Аналіз кризової ситуації дитини
До соціального педагога звернулася вчителька початкових класів із при-воду свого учня у зв’язку з його кризовим психічним станом: у дитини горе – смерть матері. Хлопчик пережив шок, що виразився вибухом сліз, потім відходом у себе, різко знизилася успішність, він став виявляти невиправдану агресію до товаришів, ігнорувати всяку увагу і любов навколишніх людей. Стан ускладню-вався ще і тим, що в хлопчика не було тісного емоційного контакту з батьком, тому вони не змогли виразити один одному свої переживання. Бабусі й інші родичі більше зітхали і жаліли дитини, не знаходячи потрібних слів підтримки.
Хоча період гострого переживання горя у дітей звичайно коротше, ніж у дорослих, але при зіткненні з предметами і ситуаціями, пов’язаними з матір’ю, знову загострюють почуття дитини.
Щоб не допустити розвитку неврозу у дитини, необхідні допомога і підтримка всіх навколишніх у звичайному повсякденному житті. Чим скоріше він зуміє пережити, «перечути» це горе й адаптується до нової життєвої ситуації, тим краще. Робота фахівця в першу чергу має бути спрямована в даному випадку на батька дитини, вчителя й інших людей, з якими він безпосередньо спілкується, для створення сприятливих адаптаційних умов виходу хлопчика з цієї кризи.
Нікому з них не треба намагатися робити вигляд, що нічого не сталося і життя йде своєю чергою, не слід також ізолювати дитину від вирішення сімейних проблем і життя класу. Краще, щоб вона почувала себе й у горі частиною цілого. Але не слід і звалювати на неї в цей період дорослі обов’язки, говорячи: «Ти уже дорослий, чоловік, не розпускай нюні». Стримування сліз і інших емоцій для дитини протиприродно і навіть шкідливо. Усім дорослим при зустрічі з дитиною важливо врахувати і такі можливі почуття дитини, як заперечення смерті близької людини, пошуки її, розпач, гнів, що її залишили. Також не можна не виключати можливості і необхідності залучення психіатра, якщо будуть спостерігатися наступними симптомами:
– тривала некерована поведінка;
– гостра чутливість до розлуки;
– повна відсутність прояву почуттів;
– безсоння;
– галюцинації;
– відстрочене переживання горя;
– незвичайне занепокоєння.
У даному випадку, коли загублений емоційно близький дитині людин, необхідна дуже обережна і делікатна робота з батьком, щоб він узяв на себе не тільки побутові функції матері, але й емоційну турботу про сина.
Головне тут ненав’язливо переконати батька в життєвій необхідності довірчих, відкритих відносин із сином, щоб кожний з них не боявся, а прагнув говорити про свої почуття один одному.
Якщо при зустрічі із соціальним педагогом хлопчику важко буде відразу говорити про себе, про свої переживання, треба обов’язково провести психогімнастику, щоб створити у дитини почуття довіри і безпеки до психолога (конструктор, мозаїка й ін.) Розіграти казку-драму за допомогою ляльки, що залишилася в лісі одна, — «давай разом заспокоїмо її, приголубимо».
Фахівцю треба виявити максимум емпатії, участі, а не жалості до дитини. Не слід говорити: «Незабаром усе пройде, тобі буде краще». Набагато краще висловити співчуття: «Ти дуже любив маму, і я це розумію, мені теж смутно. Вона тебе дуже любила, і ти ніколи її не забудеш, А давай згадаємо, над чим твоя мама любила посміятися. Це дійсно було смішно?» Після зустрічі необхідно продовжити контакт із батьком, учителем, дитиною, можлива і сімейна терапія.
Рекомендації вчителю:
1) створювати умови навчання, що щадять;
2) виразити небайдуже ставлення до горя дитини;
3) регулювати її відносини з учнями в класі (гуманність, доброта, терпимість), створити у дитини відчуття комфорту і безпеки.
Соціальному педагогу варто пам’ятати про те, що кризові ситуації і кризи різноманітні як саме життя людини. Основні види криз, повз які вона не може пройти:
– кризи розвитку;
– кризи відносин;
– кризи стану душі;
– кризи втрат;
– кризи сенсу життя;
– психічні кризи;
– морально-естетичні кризи.
Працюючи з підлітками в кризових ситуаціях, можна застосовувати різні техніки: ментального переживання, внутрішнього діалогу, самозвільнення й ін. У психологічній практиці в таких випадках використовується кризова інтервенція (Е. Міндельман, 1944; Е. Еріксон, 1950), що може проводитися у формі кризової психотерапії, кризового консультування і телефону довіри.
Основні стратегії соціально-психологічної інтервенції при різних формах відхиляючої поведінки
Делінквентна поведінка:
· стратегії подолання – організація умов громадського покарання;
· форми роботи – консультування; психотерапія, психічна експертиза; організація саногенного середовища.
Адитивна поведінка:
· стратегії подолання – репресивна політика (боротьба суспільства з окремими його членами); політика мінімізації ризику (прагматичний підхід – Нідерланди, Австралія, аутрич-робота – „ззовні”); політика ресоціалізації (соціально-психологічної реабілітації – комплексна програма по відновленню життєвих функцій індивіда: правовий захист, соціальна підтримка, психологічна реабілітація, медична допомога);
· форми роботи соціально-психологічної реабілітації – групи самодопомоги „Анонімні наркомани” тощо; Центри соціально-психологічної реабілітації; трудові комуни й табори; звернення до віри.
Суїцидальна поведінка – психозалежність:
· стратегії подолання – кризове консультування;
· форми і методи роботи:
1) бесіда – контакт, довіра, аналіз ступеня загрози;
2) інтелектуальне оволодіння ситуацією;
3) заключення контракту – планування дії для подолання ситуації;
4) активна психологічна підтримка та підвищення упевненості у власних силах.
Лекція № 16-17
Тема: Соціально-педагогічна діяльність в закладах освіти. Проектування соціально-педагогічного середовища закладу освіти
Питання:
1. Роль школи в процесі соціалізації особистості.
2. Моделі школи як відкритої соціальної системи: общинна школа; Вальдорфська школа; відкрита школа як форма соціальної допомоги; соціально-педагогічний центр; соціально-педагогічний комплекс.
3. Робота соціального педагога в школі: а) функціональні обов’язки соціального педагога в загальноосвітніх закладах; б) зміст соціально-педагогічної діяльності в школі; в) структура соціального паспорта класу.
4. Зміст форми та методи роботи соціального педагога в закладах освіти.
5. Проектування соціально-педагогічного середовища закладу освіти.
Література [1, 3, 4, 6, 8, 10, 17, 20, 30, 32, 35, 36, 37, 38, 39, 44, 46, 50, 51, 52]
1. Роль школи в процесі соціалізації особистості
Відомий американський фахівець в галузі освіти У. Глассер у роботі «Школи без невдах» пише:
«Якщо особистісні потреби дітей не реалізовуються вдома, вони повинні реалізовуватися в школі. Щоб продовжити шлях до успіху, діти мають одержувати в школі те, чого їм бракує: добрі взаємини як з однолітками, так і з дорослими. Самотня, надана сама собі людина, будь то дитина чи дорослий, ніколи не буде відчувати почуття душевного задоволення…Школи мають унікальну можливість звільнити дітей від самітності чи принаймні значно пом’якшити цей негативний фактор особистісного розвитку. Школа може забезпечити головні складові для знаходження впевненості в собі і відчуття власної значимості: знання й уміння мислити. Навчальний процес може бути організований таким чином, щоб спонукати дітей до самостійного розв’зання проблем як академічного, так і соціального характеру».
Джон Дьюі (1859–1952) філософ, педагог, США
Школа і суспільство.
«Якщо ми подивимося на площадку для ігор, то побачимо, що там завжди виникає мимовільно і неминуче вільна громадська організація... природне співробітництво.
У класі ж немає умов, що викликають вільну громадську організацію, взаємодопомогу, – у цьому трагізм положення нашої школи: вона задається метою виховувати майбутніх членів суспільства в середовищі, що позбавлене суспільного ладу і духу».
Вихід – ввести в школі продуктивну працю.
Вильгем Лай (1862–1926), педагог, Німеччина.
Школа дій.
Блонський Павло Петрович (1884–1941)
«Любіть не школу, а дітей, що приходять до школи; любіть не книги про дійсність, а саму дійсність; не життя звужуйте до навчання, а навчання розширюйте до життя!».
Підкреслюючи винятково важливу роль освіти в сучасному світі, відомий англійський фахівець з питань педагогіки і психології Б. Сайман у книзі «Суспільство й освіта» стверджує:
«У тім ступені, у якому людина змінює навколишній її зовнішній світ, весь історичний процес варто розглядати як освітній, а освіту – як спосіб формування людини усередині суспільства». Одночасно, з огляду на значення людського фактора, автор відзначає, що необхідно як можна більш повно враховувати суб’єктивний досвід вихованця.
Основні функції освіти як фактора соціалізації:
· покликана допомогти в придбанні особистістю наукових понять;
· сприяти з’єднанню безпосередньо буття людини з культурою;
· здійснення інтеграції суспільства, гарантія його цілісності і стабільності, гарантія прав окремої особистості;
· розвиток виробництва кваліфікованих робочих сил суспільства;
· освіта – необхідна передумова демократії.
Один з родоначальників демократії в Америці Т. Джефферсон писав: «Джерело вищої влади над суспільством є саме суспільство. Якщо ми думаємо, що суспільство недостатньо освічене, щоб здійснювати свою владу з повною відповідальністю і компетентністю, то вихід з положення полягає не в позбавленні суспільства влади, а у викритті його цією владою за допомогою освіти».
Різні види освітніх установ, розповсюджених останнім часом: гімназія, школа з гімназичними класами, ліцей, академія тощо, – покликані сприяти здійсненню спеціальної системної соціальної програми захисту, підтримуванню і розвитку таланту.
Гімназія – загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням предметів за профілем (гуманітарним, природничонауковомим, естетичним та ін.), обраним учнями. У складі гімназії виділяють прогімназичні (I–VII), гімназичні (VIII–XI) класи й абітура (XII клас, 1 рік за бажанням).
Ліцей – освітній навчальний заклад з поглибленим вивченням дисципліни за визначеним профілем, на відміну від широкого гімназичного, це освіта з більш вузькою диференціацією (техніко-математичний ліцей, біолого-химичний)… Ліцей може існувати як школа 2-ої і 3-ої ступіні або як школа старшокласників (3-х річне навчання).
Сучасна загальноосвітня школа як інститут виховання :
1) освітньо-виховна установа, що реалізує функції виховання через навчання учнів;
2) організація (загальношкільна + сітка первинних), що здійснює вплив на школярів у процесі їхньої життєдіяльності, яку організують педагоги та поза навчальним процесом;
3) соціально-психологічна група, вплив якої на учнів відбувається в процесі вільного спілкування.