ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.07.2019
Просмотров: 2476
Скачиваний: 1
54) Соціально-правовий захист безробітних
Законом України "Про зайнятість населення" у 1991 р. уперше було визначено правовий статус безробітного. Згідно з чинною редакцією ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8-го дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);
б) які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки;
в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;
г) які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугою років або досягли встановленого законом пенсійного віку.
Громадяни, котрі зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців надаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.
Закон передбачає такі види грошового забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Безробітним також надаються такі соціальні послуги: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.
За загальним правилом застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем, або була звільнена відповідно до Закону від сплати страхових внесків, або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсій по інвалідності, державної соціальної допомоги, яка призначається інвалідам замість пенсії).
Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) - 720 календарних днів.
Розмір допомоги по безробіттю визначається залежно від страхового стажу розмір допомоги визначається: до 2 років - 50 %; від 2 до 6 років - 55; від 6 до 10 років - 60; понад 10 років - 70 %. Залежно від тривалості безробіття допомога по безробіттю визначається у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 %; протягом наступних 90 календарних днів - 80; у подальшому - 70 %.
Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до наведеного вище порядку і її виплата починається з 91-го календарного дня.
Важливим положенням Закону є те, що мінімальний розмір допомоги по безробіттю не може бути меншим прожиткового мінімуму.
Виплата допомоги по безробіттю припиняється у таких випадках: працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва; отримання права на пенсію відповідно до законодавства України тощо.
55) Нормативно-правові акти щодо забезпечення реалізації прав молоді з особливими потребами
Законодавство для людей з особливими потребами
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні “
Закон України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”
Закон України “Про соціальні послуги”
Закон України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”
Постанова Кабінету міністрів України “Про затвердження порядку забезпечення інвалідів автомобілями”
Постанова КМУ “Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян органами праці та соціального захисту населення”
Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»
Наказ від 05.09.2011 N 561 «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності
Конвенція про права інвалідів ООН
Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів N 159
Указ Президента України “Про Міжнародний день інвалідів в Україні”
Указ Президента України “Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями”
Указ Президента“Про заходи щодо розв’язання актуальних проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями“
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної цільової програми “Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів” на період до 2020 року “
56) Освіта молоді з особливими потребами
Інклюзивна освіта в Україні
Коротко описати напрямки розвитку освіти для людей з особливими потребами можна трьома словами: сегрегація, інтеграція, інклюзія.
Концепція інклюзії – повноцінного включення людей з особливими освітніми потребами в освітній процес, введення таких дітей до звичайних класів, забезпечення їх асистентським супроводом і, звісно, забезпечення доступного середовища.
2006 року ООН прийняла Конвенцію про права інвалідів, у якій прописано право на інклюзивну освіту. Мета Конвенції полягає «у заохоченні, захисті і забезпеченні повного і рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також у заохоченні поваги їхньої гідності». У 2009 році Конвенція була ратифікована Верховною Радою України.
З 2008 року реалізується проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», у якому беруть участь державні і неурядові організації України та Канади.
Нормативна база в Україні на гідному рівні. Для допомоги дітям у штатні розписи загальноосвітніх навчальних закладів уведено посади асистентів вчителя. З 2013 року у педагогічних вишах запроваджено навчальні дисципліни з інклюзивної освіти. Проте, немає централізованої реалізації, на заявлені програми не виділяються кошти
Відповідно до міжнародних вимог до навчання і професійної підготовки інвалідів, держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах. Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів проводиться з урахуванням медичних показань і протипоказань для подальшої трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи.
При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання. Обдаровані діти - інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах. За інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Під час навчання пенсія і стипендія інвалідам виплачуються в повному обсязі.
Для практичної реалізації інвалідами права на освіту в Україні функціонують загальноосвітні заклади різного рівня, забезпечені спеціальними програмами, допоміжними технічними засобами, які дають змогу здійснювати спільне навчання здорових та інвалідів. Для дітей-інвалідів, стан здоров'я яких виключає можливість навчання і виховання в навчально-виховних закладах системи освіти на загальних підставах, створюються спеціальні дошкільні заклади освіти, школи-інтерна-ти, навчально-виховні комплекси, навчально-реабілітаційні центри, спеціальні класи при загальноосвітніх школах. Система спеціалізованих шкіл-інтернатів доступна всім Інвалідам, що забезпечує охоплення усіх інвалідів системою неповної середньої освіти. Школи-інтернати пристосовані для інвалідів певного виду захворювання та мають спеціальні методики, навчальні матеріали та посібники. У школах працюють кваліфіковані педагоги та спеціальний персонал, які мають навички роботи з такими учнями.
Для підготовки фахівців з числа інвалідів у вищих навчальних закладах передбачено гарантії і пільги для інвалідів різних категорій і груп інвалідності. Після закінчення навчального закладу їм надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або вільного працевлаштування (за бажанням
57) Нормативно-правове регулювання діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій
В Україні діяльність громадських дитячих та молодіжних організацій на сучасному етапі регулюють і визначають міжнародні та українські нормативно-правові акти. До міжнародних належать:
- Загальна декларація прав людини (1948, Генеральна Асамблея ООН), яка проголошує свободу мирних зібрань і асоціацій, добровільну участь у будь-якій асоціації;
- Декларація прав дитини (1959, Генеральна Асамблея ООН), одним із принципів якої є забезпечення спеціального захисту дітей, надання їм можливостей і створення сприятливих умов для фізичного, розумового, морального, духовного розвитку;
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), який встановлює право кожної дитини на захист від будь-якої дискримінації з боку сім'ї, суспільства та держави;
- Конвенція про права дитини (1989, ООН), що проголошує максимальний захист прав та інтересів дитини, у т. ч. забезпечення активної участі в житті суспільства, і покладає відповідальність за дії щодо дітей на держави, які прийняли Конвенцію.
Українську нормативно-правову базу діяльності громадських дитячих та молодіжних організацій становлять:
- Конституція України (28.06.1996), в якій вказано, що діти мають рівні права незалежно від походження, народження в шлюбі чи поза ним. Стаття 36, зокрема, регламентує право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації для захисту своїх прав та інтересів і рівність усіх об'єднань перед законом.
- Закон України "Про об'єднання громадян" (16.06.1992), у якому закладено юридичні засади громадянського суспільства в Україні, розкрито поняття "об'єднання громадян", "громадська організація", відмінності партії від громадської організації.
- декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (15.12.1992), де зазначено, що державна молодіжна політика є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави та здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян.
- Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (05.02.1993), У ст. 14 визначено правовий статус молодіжних громадських організацій, а в ст. 15 - гарантії діяльності молодіжних громадських організацій;
- Закон України "Про освіту" (23.03.1996), що визначає характер взаємодії громадських організацій із закладами освіти і права учнів на участь у громадських організаціях. Згідно зі ст. 8 закону, громадсько-політична діяльність в освітніх закладах має ґрунтуватись на принципах невтручання у навчально-виховний процес політичних, громадських, релігійних організацій, заборони залучення учнів,' студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу; свободи участі особи у навчально-виховному процесі незалежно від її членства у будь-якій політичній партії або релігійній організації та ін.;
- Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" (01.12.1998), який визначає особливості організаційних і правових засад утворення та діяльності дитячих і молодіжних організацій та державні гарантії забезпечення їх діяльності.
- Закон України "Про охорону дитинства" (26.04.2001), що визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, які стосуються і діяльності громадських дитячих та молодіжних організацій.
Нормативно-правова база охоплює також укази Президента України ("Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної політики" (23.03.2001), "Про День молодіжних та дитячих громадських організацій" (27.06.2008) та ін.), постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.
58) Нормативно-правове забезпечення попередження жорстокого поводження з дітьми
а) загальнодержавні документи:
- Конституція України (ст.3, 28, 52);
- Конвенція ООН про права дитини (ст.16);
- Закон України «Про освіту» (п. 1 ст. 51, 54, 56);
- Закон України «Про загальну середню освіту» (ст.36, 47);
- Закон України «Про охорону дитинства» (ст. 10);
- Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»;
- Закон України «Про захист суспільної моралі» (ст.7);
- Указ Президента України від 16.12.2011 №1163/2011 „Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні”;