ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.07.2019
Просмотров: 2471
Скачиваний: 1
Даний перелік відповідно до Закону України «Про основні засади державної підтримки обдарованих дітей та молоді на Україні» доповнюють наступні заходи підтримки [2, ст. 6]: реалізація права на одержання ваучера на здобуття середньої або вищої освіти за рахунок коштів державного бюджету України; одержання учнівського квитка обдарованої дитини та користування ним; реалізація переважного право на безкоштовне навчання в спеціалізованих навчальних закладах для розвитку здібностей і обдарувань дітей та молоді, дитячих закладах культури, спортивних школах і секціях, позашкільних навчально-виховних закладах; реалізація переважного право на участь у науково-дослідній, дослідно- конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах; реалізація переважного права на забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами; надання щомісячної допомоги для обдарованої дитини; реалізація переважного права на встановлення домашніх телефонів; першочергове безплатне особисте обслуговування в амбулаторно-поліклінічних закладах усіх типів та видів; безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (за винятком таксі) у сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів в межах області за місцем проживання. Державна підтримка обдарованих учнів матеріального характеру здійснюється у вигляді: премій Кабінету Міністрів України за особливі досягнення учнівської молоді у розбудові України (присуджується учнівській молоді, особливі досягнення якої сприяють розвитку суспільно-економічного життя України та утвердженню її міжнародного авторитету); грантів Президента України для обдарованої учнівської молоді – це фінансова підтримка державою обдарованої учнівської молоді, що надається з метою реалізації соціально значущих творчих проектів у соціальній та гуманітарній сферах. Грант може одержати громадянин України віком від 14 до 35 років.
68) Соціально-правовий захист безпритульних дітей в Україні
Основним нормативним актом у роботі з безпритульними дітьми на сьогоднішній день є Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, який набрав чинності з 1 січня 2006 року.
Цей Закон визначає загальні засади соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, які спрямовані на реалізацію бездомними громадянами і безпритульними дітьми прав і свобод, передбачених Конституцією України та чинним законодавством, створює умови для діяльності громадських та благодійних організацій, що працюють у сфері соціального захисту населення.
Відповідно Закону безпритульні діти – це діти, які були вимушені залишити або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.
Безпритульні діти мають право на: повагу до їх гідності, охорону здоров’я, соціальний захист, правову допомогу, звернення відповідно до законодавства із заявами та скаргами до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, отримання інформації про свої права та обов’язки.
Безпритульні діти також користуються іншими правами та свободами, що закріплені Конституцією і законами України.
Реалізація безпритульними дітьми своїх прав не повинна завдавати шкоди національним інтересам країни, правам, свободам і законним інтересам інших громадян.
Облік бездомних громадян за їх переважним місцезнаходженням здійснюється відповідними спеціалізованими закладами, що створюються органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Структура і режим роботи закладів обліку бездомних громадян повинні забезпечувати доступність обліку для бездомних громадян. Діяльність таких закладів регулюється положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Безпритульні діти, що звертаються до центру, в супроводі його працівників направляються до притулків для дітей служби у справах дітей за територіальним принципом розташування притулку.
Відповідно до зазначеного Положення притулок для дітей служби у справах дітей відповідної місцевої державної адміністрації (далі – притулок) – це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому дітей віком від 3 до 18 років.
До притулку приймаються діти, які заблукали, були покинуті батьками або піклувальниками, жебракують і місце знаходження їх батьків не встановлено, залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), залишили сім’ю чи навчальний заклад, вилучені кримінальною міліцією у справах дітей органів внутрішніх справ із сімей, перебування в яких загрожувало їх життю і здоров’ю, втратили зв’язок з батьками під час стихійного лиха, аварії, катастрофи, інших надзвичайних подій, не мають постійного місця проживання і засобів до життя, підкинуті та безпритульні діти, самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку, відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
69) Особливості соціально-правового статусу соціального педагога
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963 посада «соціальний педагог» включена до переліку посад педагогічних працівників та у 2002 р. введена до кваліфікаційного переліку спеціальностей України.
Посадові обов’язки. Забезпечує соціально-педагогічний патронаж дітей та молоді в системі освіти, сприяє взаємодії навчальних закладів, сім’ї, служб у справах неповнолітніх, соціального захисту, центрів соціальних служб для молоді, кримінальної міліції та інших підрозділів державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, неурядових та громадських організацій з метою адаптації дитини до вимог соціального середовища і створення умов для її сприятливого розвитку (додаток 1 до наказу Міністерства освіти і науки України від 28.12. 2006 р. №864).
Соціальний педагог повинен мати спеціальну освіту, мінімальний освітньо-кваліфікаційний рівень — бакалавр.
2.1. Здійснює посередництво між основними навчально-виховними установами, сім’єю, трудовими колективами, громадськістю.
2.2. Організовує взаємодію всіх учасників навчально-виховного процесу з метою створення умов для всебічного розвитку дітей і підлітків.
2.3. Сприяє участі вихованців у науковій, технологічній, художній творчості, спортивній, суспільно-корисній діяльності, виявленню задатків, обдарувань, розкриттю здібностей, талантів.
2.4. Дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію учнівської молоді.
2.5. Залучає до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої творчої роботи різні установи, громадські організації, творчі спілки, окремих громадян.
2.6. Впливає на подолання особистісних, міжособистісних, внутрішньосімейних конфліктів.
2.7. Надає консультативну соціальну, психолого-педагогічну допомогу дітям і підліткам, групам соціального ризику, дітям, які потребують піклування, тощо.
2.8. Здійснює соціальний супровід неповнолітніх дітей з девіантною поведінкою та соціальну адаптацію їх сімей.
ІІІ. Посадові обов’язки
3.1. Соціальний педагог навчального закладу виконує свої функціональні обов’язки на високому професійному рівні, виходячи з завдань освітньої політики Міністерства освіти і науки України.
Керується в роботі Етичним кодексом спеціалістів із соціальної роботи. Зберігає професійну таємницю, не поширює відомостей, отриманих у процесі діагностики, консультування тощо, якщо це може завдати шкоди дитині чи її оточенню. Конфіденційну інформацію про клієнта соціальний педагог має надавати виключно з дозволу керівника районного (міського) центру практичної психології і соціальної роботи.
3.3. Соціальний педагог дотримується професійної етики, поважає гідність дитини (клієнта), захищає її від будь-яких форм фізичного або психічного насильства.
3.4. Будує свою діяльність на основі доброзичливості, довіри, у тісній співпраці з усіма учасниками навчально-виховного процесу.
3.5. Пропагує здоровий спосіб життя, підвищує рівень соціальної обізнаності педагогічних працівників та батьків.
3.6. Використовує в своїй професійній діяльності виключно методики, технології, методи, що пройшли соціально-психологічну експертизу в обласному (районному) центрі практичної психології і соціальної роботи.
3.7. Бере участь в роботі педагогічної ради школи, нарадах тощо.
3.8. Подає статистичні звіти про роботу в міський (районний) центр практичної психології і соціальної роботи або методисту, який відповідає за психологічну службу.
IV. Права
4.1. Соціальний педагог навчального закладу за своїм статусом належить до педагогічних працівників і, відповідно до чинного законодавства, користується всіма правами і гарантіями, передбаченими для них.
4.2. Соціальний педагог має право на методичний день (8 годин) для консультацій у міському, районному або обласному центрі практичної психології і соціальної роботи з метою підвищення свого професійного рівня.
4.3. Соціальний педагог має право на окреме, спеціально обладнане приміщення для проведення діагностичної, консультативної, розвивальноїта корекційної роботи.
4.4. З метою розв’язання конфліктних випадків, соціальний педагог має право подати звернення до міського, районного або обласного центру практичної психології і соціальної роботи на предмет експертизи та супервізії своєї професійної діяльності.
70) Загальна характеристика пільгового контингенту учнів у ЗНЗ
- діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
- діти-інваліди;
- діти з багатодітних сімей;
- діти з малозабезпечених сімей;
- діти, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС;
- діти із неблагополучних сімей;
- діти із неповних сімей.
71) Загальна характеристика документації соціального педагога
Вся документація соціального педагога ділиться на три категорії:
1. Нормативна і довідково-інформаційна:
- Конституція України, Декларація прав людини, Конвенція ООН про права дитини;
- Положення про психологічну службу в системі закладів освіти України, Етичний кодекс практичного психолога, нормативно-правові документи (ксерокопія наказів, листів, положень тощо), які регламентують діяльність психологічної служби;
- Папка з особистими документами;
- Вхідна документація;
- Вихідна документація;
- Папка з районними та обласними програмами;
- План роботи на рік, затверджений директором навчального закладу і погоджений завідуючим районним Центром практичної психології і соціальної роботи;
2. Документи для службового користування:
- індивідуальні картки психологічного супроводу учнів;
- соціально-демографічний паспорт учня та його сім’ї;
- журнал реєстрації індивідуальних консультацій;
- матеріали проведення корекційно-відновлювальної та розвивальної роботи;
- тексти психодіагностичних методик, матеріали психодіагностичних досліджень;
3. Обліково-реєстраційна:
- журнал щотижневого та щоденного обліку роботи;
Для злагодженої роботи соціального педагога створюються папки для роботи з окремими групами дітей (наприклад, діти «групи ризику», обдаровані діти, учні з девіантною поведінкою та ін.), в яких міститься:
У папці «Робота з батьками» зберігаються методичні рекомендації:
- щодо проведення конференцій для батьків учнів 1-х класів;
- матеріали для батьківських зборів з вікових особливостей учнів;
- тематика батьківських зборів залежно від вікових особливостей учнів;
- сценарії батьківських зборів;
- анкети, таблиці та пам’ятки, що використовуються у проведенні заходів.
72) Правовий статус дитини у давноруському суспільстві
Початок формування феодальної держави на території сучасної України припадає на ІХ ст. і протікає в нелегких умовах об’єднання племен. Опікунами призначались або ставали передусім близькі родичі підопічних.
Правовий статус дитини у давньоруському суспільстві не виходив за межі сімейно-родової організації, а сама дитина не розглядалась як суб’єкт права. Звичаєве право встановлювало вікові особливості дитини; церковне право певною мірою охороняло особисті права дітей (право на життя та на свободу, але не на вільне виховання); державне право охороняло майнові права дітей, передусім, спадкові, а також порядок влаштування дитини-сироти. Дитинство як пора людського життя ще не становила собою правової цінності.
73) Правовий статус дитини за доби середньовіччя
Правове регулювання відносин, пов’язаних із дітьми, будувалося на принципах становості та полірелігійності. Державного законодавця, передусім, цікавила доля дітей шляхти. Саме вони певною мірою були захищені правом. Неповнолітні діти перебували під батьківською владою, а у разі смерті батька – під опікою, яка встановлювалася за волею батька або за законом. Норми Статутів ВКЛРЖ є досить скупими щодо особливостей кримінальної відповідальності дітей та молоді, причиною чого був невисокий за часів середньовіччя рівень злочинності неповнолітніх. Вірменський Судебник 1519 р. встановлював вік неповноліття, порядок влаштування дітей, що залишилися без батьківської опіки, відповідальність за правопорушення проти дітей та правопорушення, вчинені дітьми. Право українських вірмен мало зародки того, що можна назвати ювенальним проступком, а саме – вказівку на правопорушення, які вчиняють тільки діти (необережне вбивство та тілесні ушкодження, спричинені у ході дитячих ігор). Основним джерелом права татарської спільноти були тексти Корану з коментарями (Тефсир), а також кітаби – книги інтерпретаційної та етичної спрямованості. Іслам певною мірою захищав право дитини на життя, зокрема суворо забороняв інфантицид. Іслам не знав такого інституту влаштування дитини-сироти як усиновлення, що очевидно було несумісним з природним походженням дитини, але рекомендувалося взяття під опіку дитини-сироти. Для права єврейської спільноти було характерним акцентування на обов’язку дитини (у тому числі – дорослої) поважати своїх батьків. Водночас воно орієнтувало батьків на виконання певних обов’язків щодо дітей (викуп первістка, виховання дітей у дусі Тори та приписів мудреців). В єврейському кримінальному праві простежується принцип нерозуміння (малолітня дитина не каралася за крадіжку, але при цьому рекомендувалося, щоб дитина покаялася). За доби високого середньовіччя головна риса ювенально-правового регулювання залишилася незмінною: невизнання дитини суб’єктом права.