84. Структура органів соціального захисту населення

Держава для вироблення і здійснення соціальної політики утворює відповідні структури законодавчої та виконавчої влади. Правом законодавчої ініціативи, згідно з Конституцією України, володіє Кабінет Міністрів України, який розробляє та вносить на затвердження Верховної Ради України найважливіші законопроекти щодо визначення стратегії та основних параметрів соціальної політики, спрямованих на розвиток соціальної сфери, реалізацію соціальних програм збереження та відтворення фізичного, інтелектуального, духовного й трудового потенціалу, створення інституційних та соціально-економічних передумов для задоволення громадянами (різними соціальними верствами і групами) своїх потреб та інтересів, вияву активності, а також максимального розкриття особистісного потенціалу кожним індивідом.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В складі Верховної Ради України діє Комітет з питань соціальної політики та праці.

На державному рівні функції соціальної політики здійснюють в першу чергу соціальні міністерства і відомства, зокрема Міністерство соціальної політики.

На місцевому рівні соціальну політику здійснюють обласні та районні Управління праці та соціального захисту населення, сільські, селищні центри праці та соціального захисту населення в складі державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування мають значні повноваження у сфері соціального захисту населення. В Законі «Про місцеве самовря­дування в Україні» детально прописано, які саме проблеми належать до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Йдеться про такі, як: вирішення питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих (померлих або визнаних безвісті пропалими) військовослужбовців; інвалідам з дитинства, багатодітним сім’ям у будівництві індивідуальних жилих будинків; організація для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, безплатного харчування тощо

85. Міністерство соціальної політики

Міністерство соціальної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах:

1. зайнятості населення та трудової міграції,

2. трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення,

3. з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну;

4. спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства в сім'ї та з питань протидії торгівлі людьми;

5. центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей;

6. спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань гуманітарної допомоги.

---

86. Заклади соціального захисту дітей-сиріт

Будинок дитини – заклад закритого типу, підпорядкований Міністерству охорони здоров’я України. Будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку. Основними типами будинків дитини є: будинок дитини загального типу; спеціалізований будинок дитини для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Дитячий будинок-інтернат – соціально-медична установа для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Дитячий будинок - державний виховний заклад, де утримуються діти від 3 до 7 років із будинку дитини, сім’ї або притулку, що залишилися без батьків чи опікунів, а також діти одиноких матерів. Такі будинки відкривають і закривають за рішенням органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

87. Дитячий будинок сімейного типу

Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Основою правового регулювання функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні є статті 256-5, 256-6 і 256-7 Сімейного кодексу України, Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу та інші правові акти.

Згідно з законодавством, будинок сімейного типу в Україні створюється районними (міськими) державними адміністраціями. Держава надає сім'ї, яка бере на виховання дітей, фінансову та соціальну підтримку. Між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, на основі типового договору укладається договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу.

У дитячому будинку сімейного типу один із батьків (зазвичай, мати) не працює і займається вирішенням справ великої родини, тому передбачено здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування батьків-вихователів. Орган виконавчої влади виділяє грошові виплати на утримання вихованців, надає всіляку допомогу сім'ї, виплачує батькам-вихователям грошову винагороду. Разом з тим представники органів виконавчої влади періодично перевіряють умови виховання, утримання дитини, і якщо вони не виконуються, мають право розірвати угоду з батьками-вихователями. Батьки-вихователі отримують права опікунів або піклувальників без спеціальних на те повноважень.

---

Вихованці дитячого будинку сімейного типу не отримують нових сімейних правовідносин, вони мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду. Вони не втрачають статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, за ними залишаться пільги, які гарантуються державою таким дітям (отримання та збереження житлової площі та майна, влаштування на навчання тощо).

На дітей-вихованців дитячих будинків сімейного типу щомісячно виділяється державна соціальна допомога. Якщо дитина отримує пенсію, аліменти, стипендію, державну допомогу, то розмір соціальної допомоги визначається як різниця між передбаченою соціальною допомогою і загальними виплатами на дитину.

88. Розкрийте особливості соціально-правового захисту дітей у дитячий будинках сімейного типу

Згідно з законодавством, будинок сімейного типу в Україні створюється районними (міськими) державними адміністраціями. Держава надає сім'ї, яка бере на виховання дітей, фінансову та соціальну підтримку. Між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, на основі типового договору укладається договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу.

У дитячому будинку сімейного типу один із батьків (зазвичай, мати) не працює і займається вирішенням справ великої родини, тому передбачено здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування батьків-вихователів. Орган виконавчої влади виділяє грошові виплати на утримання вихованців, надає всіляку допомогу сім'ї, виплачує батькам-вихователям грошову винагороду. Разом з тим представники органів виконавчої влади періодично перевіряють умови виховання, утримання дитини, і якщо вони не виконуються, мають право розірвати угоду з батьками-вихователями. Батьки-вихователі отримують права опікунів або піклувальників без спеціальних на те повноважень.

Вихованці дитячого будинку сімейного типу не отримують нових сімейних правовідносин, вони мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду. Вони не втрачають статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, за ними залишаться пільги, які гарантуються державою таким дітям (отримання та збереження житлової площі та майна, влаштування на навчання тощо).

На дітей-вихованців дитячих будинків сімейного типу щомісячно виділяється державна соціальна допомога. Якщо дитина отримує пенсію, аліменти, стипендію, державну допомогу, то розмір соціальної допомоги визначається як різниця між передбаченою соціальною допомогою і загальними виплатами на дитину.

---

89. Розкрийте особливості соціально-правового захисту дітей у прийомних сімях

Соціальний педагог є проміжною особою між прийомною дитиною та прийомною сім'єю. Він допомагає створювати стійкий та успішний у своєму призначенні інститут прийомної сім'ї, а з іншого боку допомагає державі формувати всебічно розвинені особистості із дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, що, практично, не можливо при умовах інтернатного виховання.

Головною метою соціального педагога у роботі з прийомними сім'ями є соціалізація дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування у суспільстві після покинення нею державного закладу опіки. Оскільки в інтернатних закладах у дитини можуть розвиватися певні відхилення у поведінці, у ставленні до оточення і навколишнього світу, то соціально-педагогічна робота полягає в усунення цих негативних рис характеру. Паралельно працівник проводить роботу із біологічною сім'єю дитини, щоб надати їй можливість у майбутньому повернутися до неї.

Правовий захист:

• За прийомними дітьми зберігаються раніше призначені аліменти, пенсія, інші види державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям як пенсія, аліменти, інші види державної допомоги, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.

• Органи опіки та піклування забезпечують збереження житла та майна прийомних дітей за місцем його знаходження і здійснюють контроль за його використанням.

• Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форми такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з прийомними батьками та за участю центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

90. Дитячий будинок-інтернат

Дитячий будинок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які

потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Будинок-інтернат утворюється, реорганізовується та ліквідовується за відповідним рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за поданням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації, погодженим з Міністерством праці та соціальної політики України.

• Будинки-інтернати поділяються на:

---

Будинки-інтернати I профілю для дітей з фізичними вадами і нормальним інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю).

• Будинки-інтернати, де можуть одночасно функціонувати:

- відділення II профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і обслуговуватись;

- відділення III профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись;

- відділення IV профілю - для дітей різного ступеня розумової відсталості, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись

91. Напрямки діяльності служби у справах дітей

Основними завданнями служби є:

1. реалізація на відповідній території державної політики з питань соціального захисту дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень;

2. розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, громадськими організаціями заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;

3. координація зусиль місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності;

4. забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї;

5. здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей усіх форм власності;

6. ведення державної статистики щодо дітей;

7. ведення обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);

8. визначення пріоритетних напрямів поліпшення на відповідній території становища дітей, їх соціального захисту, сприяння фізичному, духовному та інтелектуальному розвиткові, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень.

92. Розкрийте повноваження Центрів соціальних служб сім’ї, дітей та молоді

Центр має право:

1. вносити до Мін соц політики, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування пропозиції щодо вдосконалення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю;

2. подавати пропозиції до проектів відповідних місцевих бюджетів з питань, що належать до їх компетенції;

3. укладати в установленому порядку договори з підприємствами, установами та організаціями (в тому числі іноземними) щодо проведення робіт, спрямованих на виконання покладених на нього завдань;

4. залучати фахівців інших закладів, установ та організацій різних форм власності для здійснення соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; в установленому порядку одержувати від підприємств, установ та організацій інформацію з питань, що належать до його компетенції;

5. вживати заходів для забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів сімей, дітей та молоді.

---

Смотрите также файлы

• Соціальна педагогіка. Лекції.docx

• Технологии социальной работы. Лекции.doc

• Опека и попечительство.docx

• Менеджмент социальной работы.doc

• ОТВЕТЫ КОЛЛОКВИУМ ПО РАДИОЛОГИИ.docx