74) Правовий статус дитини з другої половини 19 ст до 1917 року

На стадії переходу від традиційних до індустріальних форм життя українське суспільство зіткнулося з проблемою дитячої безпритульності, бездоглядності та делінквентності, яку намагалися вирішити суто громадськими засобами, за рахунок благодійницької діяльності. Інститут кримінальної відповідальності неповнолітніх на рубежі ХІХ та ХХ ст.ст. зазнав суттєвих змін. Правовою основою для диференціації відповідальності дітей та дорослих став Закон Російської імперії «Про зміну форм та обрядів судочинства у справах про злочинні діяння малолітніх та неповнолітніх, а також законоположень про їх караність» від 2 червня 1897 р., а її організаційно-правовою основою – створення ювенальних судів, які діяли у Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі та Миколаєві. Вони створювалися за рішенням органів місцевого самоврядування, фінансувалися за рахунок коштів місцевого бюджету, розробляли власні локальні нормативно-правові акти щодо порядку здійснення правосуддя у справах малолітніх. В Австро-Угорщині, на відміну від Росії, створення ювенальної юстиції із самого початку набуло централізованого характеру. Організація ювенальних судів дещо варіювалася в залежності від статусу судових установ у тій чи іншій місцевості.

75) Правовий статус дитини з 1917 до 1991 р

Розвиток ювенального законодавства за радянських часів не був лінійно прогресивним: у ньому брали верх то прогресивні, то украй реакційні тенденції. Так, у 20-х роках минулого століття одночасно були запроваджені як гуманістичні правові постанови (наприклад, зрівняння у правах позашлюбних та закононароджених дітей, встановлення юридичної відповідальності за неналежне виховання дітей), так і антигуманна заборона традиційної форми влаштування дітей-сиріт – усиновлення. Головною ж тенденцією ювенально-правового регулювання стало скасування інституту батьківської влади і проголошення виховання дітей обов’язком батьків перед державою. Найбільшою проблемою для радянської влади із самого початку її функціонування на території України були дитяча безпритульність та бездоглядність. Піки цих негативних соціальних явищ прийшлися на початок 20-х роках та на початок 30-х років ХХ ст. і були, безумовно, пов’язані з масовим голодуванням. Але якщо у 20-х рр. радянський уряд проводив активну політику щодо подолання безпритульності, то на початку 30-х років сплеск безпритульності не отримав адекватної реакції. Нігілістичне ставлення до дореволюційного досвіду ювенальної юстиції призвело до ліквідації ювенальних судів та до заміни їх адміністративними органами – комісіями у справах неповнолітніх, до відання яких перейшли справи про злочини та проступки неповнолітніх. Разом із тим, система застосовуваних ними виховних заходів свідчила про повернення до деяких дореволюційних та зарубіжних правил ювенальної юстиції. Формальною віхою каральної переорієнтації радянської ювенальної кримінальної політики стали постанови ЦВК і РНК СРСР 1935 р., згідно з якими вік кримінальної відповідальності було знижено до 12 років, відновлено застосування до неповнолітніх всіх видів покарань, обмежено можливості у застосуванні заходів медико-педагогічного характеру, ліквідовано окреме провадження у справах неповнолітніх та комісії у справах неповнолітніх. Посилення кримінальної репресії щодо неповнолітніх та її уніфікація з відповідальністю дорослих стали особливо відчутними з початком Другої світової війни. КК УРСР 1960 р., який діяв в Україні до недавніх часів, певною мірою повернувся до деяких гуманістичних засад ювенальної юстиції, але в основному зберіг стару каральну парадигму кримінальної відповідальності неповнолітніх.

---

76. Поняття та загальна характеристика джерел міжнародних соціальних стандартів

Міжнародний соціальний стандарт – закріплений у міжнародному нормативному акті (договорі) загальновизнаний рівень реалізації прав у сфері праці, соціального забезпечення та освіти.

Під джерелами міжнародних соціальних стандартів слід розуміти загальновідомі та внутрішньо структуровані способи встановлення і вираження суб’єктами міжнародного права загальнообов’язкових правил поведінки, які регулюють суспільні відносини у соціальній сфері.

Джерелам права (у тому числі джерелам міжнародних соціальних стандартів) притаманні певні ознаки, а саме:

1) формальна визначеність, тобто чітке оформлення

правових приписів, вираження їх зовнішньої форми з вказівкою на відповідні права, обов’язки, наслідки їх невиконання;

2) загальнообов’язковість, що означає незаперечність

правових положень, беззаперечність здійснення з боку всіх суб’єктів права, гарантією чого виступають судові та інші державні органи, оскільки за правовою нормою стоїть держава з її можливістю застосування примусу;

3) загальновідомість як якісна ознака джерела права, пов’язана з інформуванням про зміст правила поведінки, сферу й межі дії. Цьому сприяє встановлений порядок обнародування правових приписів, доведення їх змісту до конкретних адресатів;

4) внутрішня структурованість, що виражає сукупність стійких зв’язків джерела права, які забезпечують його цілісність, а також відповідну організацію правових положень, їх компонування

77. Розкарийте напрями дільності ООН у соц сфері

Статут Організації Об’єднаних Націй ставить перед Організацією Об’єднаних Націй конкретне завдання заохочувати прогресивний розвиток міжнародного права і його кодифікування. Більше 500 конвенцій, договорів і норм, що є результатом цієї роботи, забезпечують основу для зміцнення міжнародного миру і безпеки та сприяння соціально-економічному розвитку. Держави, що ратифікували ці конвенції, юридично зобов’язані їх виконувати.

Завдяки зусиллям Організації Об’єднаних Націй урядами укладено безліч багатосторонніх угод, які роблять світ безпечнішим і здоровішим, перспективнішим і справедливішим для всіх нас. Розробка цього всеохоплюючої сукупності норм міжнародного права, включаючи стандарти в області прав людини, є суттєвим досягненням Організації Об’єднаних Націй.

У Загальній декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю в 1948 році, проголошені основні права і свободи, якими володіють всі чоловіки і жінки, зокрема право на життя, свободу і громадянство, право на свободу думки, совісті і релігії, право на працю, освіту, право на їжу і житло і право на участь в управлінні. Заохочення поваги прав людини займає все більш помітне місце в зусиллях Організації Об’єднаних Націй зі сприяння розвитку. Зокрема, здійснення права на розвиток розглядається як один з елементів динамічного процесу, який поєднує в собі здійснення цивільних, культурних, економічних, політичних і соціальних прав й сприяє підвищенню добробуту всіх членів суспільства. Ключем до реалізації права на розвиток є викорінювання бідності – це одна з основних цілей Організації Об’єднаних Націй

---

Одне з центральних завдань Організації Об’єднаних Націй полягає в сприянні забезпеченню вищих стандартів життя, повної зайнятості і умов для соціально-економічного прогресу і розвитку. З виконанням цього завдання пов’язано 70 відсотків діяльності системи Організації Об’єднаних Націй. В основі цієї діяльності лежить віра в те, що викорінюванням бідності і підвищення рівня добробуту людей на всіх територіях є необхідними кроками на шляху до створення умов для забезпечення міцного миру у всьому світі.

78. Соціальний захист

Соціальний захист - це розгалужена мережа визнаних і гарантованих державою заходів щодо матеріального забезпечення громадян у разі втрати годувальника, працездатності, хвороби, безробіття, старості та в інших випадках, передбаченим законодавством.

Основні напрями соціального захисту:

1. забезпечення прожиткового мінімуму, надання допомоги тим, хто неспроможний сам подбати про себе;

2. створення умов, що дають змогу громадянам заробити кошти для існування законним способом;

3. забезпечення кожному громадянинові мінімум соціальних благ і послуг;

4. створення сприятливих умов праці для найманих робітників і т. д.

Основні принципи соціального захисту:

1. принцип загальності;

2. принцип рівності;

3. принцип всебічності форм і видів соціального захисту;

4. принцип доступності;

5. адресність;

6. принцип єдності та диференціації соціального захисту;

7. принцип законодавчого визначення умов та порядку здійснення соціального захисту;

8. принцип обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору.

79. Соціальне забезпечення

Соціальне забезпечення – це діяльність, спрямована на матеріальну підтримку населення в ситуації соціальних ризиків.

Принципи:

1. Принцип соціального страхування

2. Правило еквівалентності

3. Правило перерозподілу

4. Історія запровадження

5. Принцип соціального забезпечення

6. Принцип допомоги

7. Принцип соціальної солідарності

Соціальний захист в Україні має такі основні цілі:

1. забезпечення рівня життя непрацездатного населення не нижче прожиткового мінімуму встановленого державою;

2. протидія соціальному напруженню в суспільстві, що може бути зумовлене майновою, етнічною, релігійною чи іншою нерівністю.

Основними функціями соціального захисту в Україні є такі:

1. реабілітаційна, покликана пом'якшувати наслідки бідності та інших негативних соціальних явищ;

2. превентивна, яка полягає в запобіганні виникненню негативних соціальних явищ.

Соціальний захист в Україні має такі складові частини:

1. Соціальне страхування — захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом;

2. Соціальна допомога — різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту.

3. Соціальна справедливість (соціальна солідарність) — компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха.

---

80. Соціальне страхування

Соціальне страхування — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

ВИДИ:

1. страхування пенсій (за віком і по інвалідності через загальні захворювання, нещасні випадки в побуті й на транспорті);

2. страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування на випадок тимчасової та постійної втрати працездатності;

3. страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;

4. страхування на випадок безробіття;

5. медичне страхування

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення:

1. тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності

2. та пологів, догляду за членом сім'ї;

3. постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування;

4. втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника;

5. виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Об'єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

81. Державні соціальні стандарти та гарантії

Державні соціальні стандарти — це встановлені закона­ми, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Види державних соціальних стандартів і нормативів:

1. Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення

2. Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслу­говування

3. Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комуналь­ного обслуговування

4. Державні соціальні нормативи у сфері транспортного об­слуговування та зв'язку

5. Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення на­вчальними закладами

6. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури

7. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту

8. Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслу­говування, торгівлі та громадського харчування

Державні соціальні гарантії — це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійно­го забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів со­ціальних виплат, встановлені законами та іншими норматив­но-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не ниж­чий від прожиткового мінімуму.

---

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій входять:

1) мінімальний розмір заробітної плати;

2) мінімальний розмір пенсії за віком;

3) неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян;

4) розміри державної соціаль­ної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

82. Поняття та система міжнародних соціальних стандартів

Міжнародний соціальний стандарт – закріплений у

міжнародному нормативному акті (договорі) загальновизнаний

рівень реалізації прав у сфері праці, соціального забезпечення

та освіти.

Система міжнародних соціальних стандартів передбачає їх поділ за:

• сферою дії (загальні та регіональні (європейські, азіатські, американські, африканські, СНД);

• за змістом (у сфері праці та відпочинку, у соціальному забезпеченні, у тому числі й у соціальному страхуванні, освіті);

• за суб’єктами (загальні та спеціальні, що встановлюються щодо окремих суб’єктів – дітей, жінок, сімей, окремих працівників: моряків, шахтарів, працівників сільського господарства, сфери торгівлі та ін.).

83. Поняття та загальна характеристика джерел міжнародних соціальних стандартів

Міжнародний соціальний стандарт – закріплений у міжнародному нормативному акті (договорі) загальновизнаний рівень реалізації прав у сфері праці, соціального забезпечення та освіти.

Під джерелами міжнародних соціальних стандартів слід розуміти загальновідомі та внутрішньо структуровані способи встановлення і вираження суб’єктами міжнародного права загальнообов’язкових правил поведінки, які регулюють суспільні відносини у соціальній сфері.

Джерелам права (у тому числі джерелам міжнародних соціальних стандартів) притаманні певні ознаки, а саме:

1) формальна визначеність, тобто чітке оформлення

правових приписів, вираження їх зовнішньої форми з вказівкою на відповідні права, обов’язки, наслідки їх невиконання;

2) загальнообов’язковість, що означає незаперечність

правових положень, беззаперечність здійснення з боку всіх суб’єктів права, гарантією чого виступають судові та інші державні органи, оскільки за правовою нормою стоїть держава з її можливістю застосування примусу;

3) загальновідомість як якісна ознака джерела права, пов’язана з інформуванням про зміст правила поведінки, сферу й межі дії. Цьому сприяє встановлений порядок обнародування правових приписів, доведення їх змісту до конкретних адресатів;

4) внутрішня структурованість, що виражає сукупність стійких зв’язків джерела права, які забезпечують його цілісність, а також відповідну організацію правових положень, їх компонування

---

Смотрите также файлы

• Соціальна педагогіка. Лекції.docx

• Технологии социальной работы. Лекции.doc

• Опека и попечительство.docx

• Менеджмент социальной работы.doc

• ОТВЕТЫ КОЛЛОКВИУМ ПО РАДИОЛОГИИ.docx