ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 13.11.2019
Просмотров: 880
Скачиваний: 1
Глухівський національний педагогічний університет
імені Олександра Довженка
Кафедра практичної психології
КУРСОВА РОБОТА
з вікової психології
на тему : Вплив молодіжних субкультур на
суїцидальні наміри у підлітків
Студента (ки) 3 курсу 1–П групи
напряму підготовки 6.030130
спеціальності «Практичний психолог»
Верещагіної Д.В
Керівник Рябко Ю.В.
Національна шкала ________________
Кількість балів: _____ Оцінка: ECTS ______
Члени комісії __________ ____________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
__________ _____________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________ ______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
м. Глухів – 2014 рік
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
1.1.Поняття про суїцидальну поведінку. Особливості суїцидальної
поведінки у підлітків…………….……7
1.2. Суїцидальна поведінка у підлітковому віці як соціально–
педагогічна проблема………………………………………………..….16
1.3. Субкультура як засіб самореалізації підлітка. Сучасні молодіжні субкультури як чинник суїцидального ризику…………………………….….18
РОЗДІЛ 2.ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
2.1. Опис використаних методик дослідження………………………….30
2.2. Критерії прояву суїцидальної поведінки у дітей підліткового віку.………………………………………………………………………….……36
2.3. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження…………….…....40
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….43
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...…........46
ДОДАТКИ
Вступ
Актуальність розв’язання проблем сучасної суїцидології визначається, насамперед, найнагальнішим завданням – профілактикою самогубств серед учнівської молоді.
Згідно з результатами соціально–психологічних досліджень 27,2 % дітей віком 10–17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8 % – вважають, що нікому немає до них діла, 25,5 % – не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9 % – не стримуються в ситуації конфлікту.[3]
Самогубство (суїцид) – це крайній вид аутоагресії, навмисне позбавлення життя.
Розгляд проблеми у контексті підліткового віку надає їй особливої гостроти (О.Є. Блінова, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен). Психофізіологічні особливості, притаманні підліткам, зумовлюють значну неконтрольованість суїцидальної поведінки. Спілкування з однолітками, яке в суїцидальній поведінці є провідним видом діяльності, визначає певну самодостатність підліткової субкультури, що також ускладнює можливості психологічного впливу на суїцидальні прояви. Відтак, вивчення проблеми суїциду взагалі та його проявів у підлітків є актуальним як у соціокультурному, так і у суто науковому плані.
Аналіз психолого–педагогічної літератури дозволяє визначити фактори суїцидального ризику [1]: переосмислення національної та власної системи цінностей, девальвація цієї системи; відхилення в розвитку психіки (розлади поведінки, асоціальна особистість, психічні розлади, викликані лікарськими препаратами); заниження самооцінки, неможливість самореалізації; руйнування необхідного кола спілкування, так званого референтного мікросередовища; попередня спроба самогубства; глибокі почуття депресії, безнадійності, безпомічності; втома від життя; відчуття самотності, непотрібності (часто помилкові); вживання наркотиків, алкоголю; правопорушення; стресові ситуації; доступ до вогнепальної зброї, токсичних речовин, отрутохімікатів та ін..; фізичні страждання; перенасичення ЗМІ картинами жорстокості, що має великий психологічний вплив на підлітків.
Характерним для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх вчинків, вплив на психіку дитини молодіжних субкультур, які також мають безпосередній вплив на формування суїцидальних намірів. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднані з вищевказаними рисами породжує відчуття безвихідності, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до небезпеки суїциду дитини або підлітка.[1]
Об’єкт дослідження – мотивація суїцидальної поведінки підлітків.
Предмет дослідження – вплив молодіжних субкультур на суїцидальні наміри.
Мета дослідження – дослідити вплив молодіжних субкультур на суїцидальні наміри підлітків, визначити основні фактори їх виникнення та розробити ряд критерій їх прояву на основі проведеного дослідження.
Гіпотеза дослідження – на формування суїцидальної поведінки підлітка впливає його належність до певної молодіжної субкультури.
Відповідно до предмета, та мети визначено такі завдання дослідження:
-
проаналізувати феноменологію суїцидальної поведінки, і
виокремити соціальні та психологічні фактори, що
провокують її виникнення.
-
з’ясувати особливості індивідуальної мотивації, яка провокує
до скоєння самогубства.
-
простежити взаємозв’язок між формуванням суїцидального наміру й стереотипами молодіжної субкультури.
На базі розвитку особистісної та предметної (соціальної) рефлексії розробити програму корекції усвідомлення цінності життя, що є засобом запобігання розгортанню суїцидальної поведінки у підлітків.
Методологічну та теоретичну основу дослідження склали загальнопсихологічні положення про сутність свідомості та розвиток особистості в процесі діяльності (К.О. Абульханова–Славська, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Л.Е. Орбан–Лембрик, С.Л.Рубінштейн, Т.М.Титаренко) та теоретико–методологічні тлумачення самосвідомості в контексті проблеми розвитку особистості (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О.О. Бодальов, М.І.Пірен, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова, К.В. Шорохова).
У вивченні проявів і чинників суїцидальної поведінки за основу брались філософські та соціологічні тлумачення явища (В.А. Бачинін, М.О. Бердяєв, Е. Дюркгайм, О.Ф. Коні); загальні положення психодинаміки суїцидальності (К. Лукас, К. Маннінґер, Г.М. Сейден, В. Франкл, З. Фройд, Е. Фромм, Е.С. Шнейдман); дослідження соціальних і особистісних чинників суїцидальної поведінки (Н.В. Абдюкова, Н.І. Бережна, О.Г. Пасічний, В.П. Москалець, О.М. Моховиков, Л.Е. Орбан–Лембрик, В.В. Суліцький); положення про зв’язок суїцидальності з особливостями рефлексії (Е. Стенґель) та коґнітивності (М. Урсула); тлумачення патопсихологічних проявів суїцидальності (М.В. Миколайський); дослідження особливостей суїцидальної поведінки у підлітків (А. Аптер, О.Є. Блінова, О.О. Куракін, О.Б. Старовойтенко, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен); уявлення про імітаційні чинники суїцидальної поведінки (В.В.Кобильченко Д. Вассерман, С. Шаллер, А. Шмітке); вивчення діагностично–профілактичних засобів попередження та способів корекції суїцидальності (Г.Я. Пилягіна, Ю.Р. Сидорик).
Дана курсова робота складається з двох розділів, висновків, списку використаних джерел. В першому розділі ми розкриваємо основні поняття суїцидальної поведінки в підлітковому віці. В другому розділі проводиться дослідження стосовно залежності впливу молодіжних субкультур на схильність до суїциду у підлітковому віці, аналіз даних результатів дослідження та розробка профілактичних рекомендацій щодо попередження суїцидальної поведінки у підлітків під дією різних факторів.
Розділ І.Теоретичні основи вивчення суїцидальної поведінки в підлітковому віці
1.1.Поняття про суїцидальну поведінку. Особливості суїцидальної поведінки серед підлітків
Перше літературне джерело, де згадано про суїцид, давньоєгипетський твір, написаний ще в XXI ст. до н.е., «Полеміка людини з душею». Весь твір пронизаний замкненістю і самотністю, людина почувається одинокою у світі, де все для неї чуже і вороже.
Смерть здається єдиним виходом із полону страждань. Самогубство засуджували давньогрецькі мислителі Сократ, Платон, Аристотель.
Першим в історії церкви самогубство засудив Августин Блаженний. Він вважав це явище порушенням основної заповіді «Не вбий». Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858–1917) у XIX ст. вирішив з’ясувати, які причини самогубства. Він стверджував, що, досліджуючи проблеми самогубства, передусім слід враховувати зовнішні обставини, умови суспільства, за яких живе людина. Праця Дюркгейма «Суїцид» стала початком нової течії в соціології – суїцидології.[8]
Суїцидальна поведінка має в собі ряд суттєвих ознак, котрі досить важко відрізнити членам суспільства підлітка, з метою вчасного попередження суїцидальних спроб. Психолог В.Т. Кондрашенко визначає поняття «суїцид» як усвідомлене позбавлення себе життя.
Суїцидальна поведінка (від лат. – «самовбивство») – це самогубство або його спроба, спрямована на виведення особистості з кризової ситуації, усвідомлене перебування в якій для неї є нестерпними і з якої вона не бачить іншого виходу. Вчений Ю. Фербер виділив суїцидальний закон, який звучить так: «Частота самогубств у популяції прямо пропорційна кількості індивідів, які характеризуються підвищеною вразливістю і масштабом позбавлень, які характерні для цієї популяції».
Нині суїцидальна поведінка не сприймається як однозначно патологічне явище. Найчастіше це поведінка психічно нормальних людей. У той же самий час поширена і інша думка стосовно суїциду, як про крайню межу в ряді взаємоперехідних форм саморуйнівної поведінки. [9]
Суїцидальна поведінка – різноманітні форми активності людей, зумовлені прагненням позбавити себе життя і служать засобом розв’язання особистісної кризи, яка виникла у зіткненні особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. З огляду на гостроту емоційного стану криза досягає такої інтенсивності, що людина неспроможна знайти правильного виходу із нинішньої ситуації, і у висновку вона втрачає будь–який сенс життя. Згідно цьому, О.Г. Абрумова визначає самогубство як феномен соціально–психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціальних конфліктів.[1]
Суїцидальна поведінка має внутрішні і зовнішні форми свого прояву. Внутрішні форми:
-
антивітальні уявлення (роздуми про відсутність цінності життя);
-
пасивні суїцидальні думки ( уявлення про тему смерті за відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «хоча б померти» тощо);
-
суїцидальні задуми ( активна форма прояву суїцидальності);
-
суїцидальні наміри ( з’являються тоді, коли до задуму приєднується вольовий компонент – рішення, готовність безпосереднього переходу у зовнішню поведінку).
Зовнішні форми:
-
суїцидальні висловлювання;
-
суїцидальні спроби (цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, котрі не закінчилися смертю);
-
завершений суїцид ( дії особистості, котрі завершені смертю).
Період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації називається пресуїцидом. Тривалість цього може визначатися хвилинами (гострий пресуїцид) чи місяцями (хронічний пресуїцид). У кількох випадках тривалого пресуїциду, процес розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки може чітко проходити вище згадані етапи.
Пресуїцид включає в себе дві фази:
-
предиспозиційна фаза характеризується винятково високою активністю людини (період пошуку «точки опори»), але ця активність несу проводжується суїцидальними виконавчими діями;
-
Власне суїцидальна фаза починається, якщо суїцидент не знайшов виходу з кризи, недоотримав підтримки, і до замаху зважується на власне життя. Аналізуючи цей етап відбувається поглиблення дезадаптації: в людини виникають суїцидальні думки, а згодом і обмірковування способу самогубства.
Структуру суїцидальної поведінки можна визначити так:
-
соціально–ситуативні чинники;
-
особистісні чинники;
-
конфлікт;
-
соціально–психологічна дезадаптація;
-
крах ціннісних установок ( втрата сенсу життя);
-
провокуючі чинники;
-
мотиваційна готовність;
-
спонукаючі зовнішні чинники;
-
пресуїцид;
-
суїцид.
Існують три основних ознаки наближення суїциду:
-
прихований гнів – приховуючи гнів, людина видає цого за інші почуття; він спрямований всередину себе, прихований, але його наявність може бути помітною; важка втрата, стан справ не поліпшується, ніхто не може допомогти, немає ніякої надії;
-
людина охоплена почуттям безпорадності;
-
те, що із цивілізованого життя, через її крайні важливості, раще відкласти все на кілька днів і ретельно обміркувати чи варто починати щось далі.[13]
Суїциди виділяють в три основні групи: істинні, демонстративні і приховані.
Істинний суїцид характеризується бажанням померти, він немає спонтанних проявів, хоча часом і є досить несподіваним. Такому суїциду завжди передують пригнічений настрій, депресивний стан або просто думки про позбавлення життя. Іншою особливістю істинного суїциду є роздуми і переживання щодо сенсу життя. У більшості випадків така спроба суїциду закінчується смертю.
Демонстративний суїцид не пов'язаний з бажанням померти, а є засобом привернути увагу до своєї проблеми. Це може бути спроба своєрідного шантажу. У разі фатальної випадковості спроба демонстративного суїциду може завершитися летально.
Прихований суїцид ( непряме самогубство) – вид суїцидальної поведінки, який відповідає його ознакам, але не ставить за мету смерть і має неусвідомлений характер. Здебільшого це поведінка націлена на ризик, «на гру зі смертю». Це може бути ризикована їзда на автомобілі, екстремальні види спорту тощо.[16]
Відмінність у класифікаціях видів суїцидальної поведінки відбивають в собі різноманітність форм аналізованої реальності. О. Г. Абрумова виділає[1]: самогубства – істинні суїциди і спроби самогубства – незавершені суїциди. Е.Дюркгейм у 1897 році у своїй класичній роботі виділяв чотири типи суїциду: анемічний, фаталістичний, егоїстичний і альтруїстичний.
Анемічний суїцид має місце в суспільствах з раптовим порушенням регуляції соціального життя, взаємовідносин індивіда із суспільством. Ці самогубства характерні для осіб, які втратили зв'язок з референтною групою, звичним укладом життя, ціннісними установками, відповідною релігією. Типовими прикладами таких суїцидів є раптове безробіття, розлучення вимушена міграція, економічні потрясіння.
Фаталістичні суїциди мають місце в автократичних суспільствах, суспільних структурах з підвищеною регуляцією поведінки особистості. Це відноситься до тюрем, армії, воєнізованих організацій.