ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 13.11.2019
Просмотров: 900
Скачиваний: 1
Егоїстичні суїциди характерні при недостатній інтеграції суспільства, референтної групи, сім’ї. суспільні формації перестають регулювати, визначати поведінку людини. Індивід не пов'язаний з ними, опинившись на самоті, схильний до суїцидальної поведінки. Приклади серед егоїстичних суїцидів можуть зустрічатися серез розлучених, старих і хворих людей з почуттям втрати власного «Я» як частини суспільства.
Альтруїстичні суїциди мають місце, коли соціальна інтеграція є зайвою і індивід щільно інтегрований в суспільстві або референтній групі. Альтруїстичні суїциди відбуваються тоді, коли індивід у відповідності з суспільними нормами, правилами, регламентом виконує суїцидальний акт. Це може бути ритуалом, наприклад, серед деяких видів молодіжних субкультур зустрічаються акти самогубства, котрі охарактеризовані як своєрідний ритуал. До них можна віднести і суїциди заради благополуччя близької людини. На думку А. Є. Личко, суїцидальна поведінка у підлітків буває демонстративною, афективною та істинною.
Особливості суїцидальної поведінки у підлітковому віці
Особливо вагомою в підлітковому віці є проблема суїциду. В 11–13 років смерть оцінюється як тимчасове явище. З'являється розмежування понять життя і смерті, але емоційне ставлення до смерті абстрагується від власної особи.
Прагнення бути свідком реакції оточуючих на свою смерть або надія на “друге народження” характерні для суїцидентів дитячого і підліткового віку. Уявлення про смерть протягом дитинства проходить декілька етапів: від цілковитої відсутності у свідомості дитини уявлення про смерть до формального знання про неї і знайомства з атрибутами відходу з життя (поняттями трауру, похоронів і т. п.). Знання про смерть не співвідноситься дитиною ні зі своєю власною особою, ні з особою кого–небудь з близьких; не сформовано уявлення про безповоротність смерті, яка розуміється як тривала відсутність або інше існування. Дитина визнає можливість подвійного буття: вважатися і бути померлим для оточуючих і в той же час самому спостерігати їх відчай, бути свідком власних похоронів і розкаяння своїх кривдників. Відсутність страху смерті є відмінною рисою психології дітей. Було б помилково відносити спроби дітей і підлітків до демонстративних дій. Діти, через відсутність життєвого досвіду і обізнаності, не можуть використовувати метод вибору. Відсутність розрахунку, знань про способи самогубства створюють підвищену загрозу смерті незалежно від форми самодії. Небезпеку збільшують також вікові особливості. У підлітків формується страх смерті, який, проте, ще не базується на усвідомленому уявленні про цінність життя. “Метафізична інтоксикація”, властива психології підлітка, виражається, зокрема, в поглибленому розмірковуванні на тему життя і смерті. Загальна нестійкість, недостатність критики, підвищена самооцінка і егоцентризм створюють умови для зниження цінності життя, що негативно відтіняє емоційність підлітка, а в конфліктній ситуації створює передумови для суїцидальної поведінки.[6]
Окрім критерію усвідомленості наміру позбавити себе життя, для визначення істинності замаху на самогубство у дорослих аналізуються способи реалізації суїциду і особливості поведінки суїцидента.
Аналізуючи суїцидо–небезпечні конфліктні ситуації, ми переконалися, що для підлітка вони можуть складатися з незначних, на думку дорослих, непорозумінь. Проте деякий максималізм в оцінках, невміння передбачати істинні наслідки своїх вчинків і прогнозувати результати ситуації, що склалася, відсутність життєвого досвіду, властиві періоду дитинства, і створювали відчуття безвиході, нерозв'язності конфлікту, породжували відчуття відчаю і самотності. Все це робило навіть незначну конфліктну ситуацію суїцидо–небезпечною для дитини і особливо для підлітка, що часом недооцінювалося оточуючими дорослими. Все це обумовлює підвищений суїцидальний ризик в пубертатному віці, що, зокрема, підтверджується й статистично.
Формування суїцидальної поведінки в дитячому і підлітковому віці багато в чому залежить також від деяких особливостей особи суїцидента. У всіх вивчених нами осіб були виявлені емоційна нестійкість, підвищена навіюваність, сензитивність, імпульсивність. Ці риси, виражені нерідко до рівня акцентуації характеру, створювали передумови для соціально–психологічної дезадаптації особи в пубертатному періоді.[12]
Клінічний аналіз матеріалу показав тісний зв'язок нозологічної приналежності суїцидо–небезпечних станів з віком суїцидентів. Так, суїцидальна поведінка дітей до 12 років, як правило, служила ознакою і вираженням шизофренічного процесу. В пресуїцидальному періоді у підлітків виявлено різні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на фоні підліткової акцентуації характеру.
Суїцидонебезпечні депресії протікають у підлітків не типічно, маскуючись симптомами сомато-вегетативних розладів, іпохондричними порушеннями, девіантною поведінкою, дисморфофобічними симптомами і проявами метафізичної інтоксикації. Нозологічна приналежність депресій корелює з віком; із збільшенням віку суїцидентів наголошується зменшення питомої ваги ендогенних депресій і виявляється тенденція до переважання реактивних.[13]
Депресія виявляється по–різному, залежно від психологічної акцентуації характеру.[11]
У гіпертимного підлітка – схильність до ризику, зневажання небезпеки.
У циклотимного – субдепресія, афекти, відблиск відчаю, неусвідомлене бажання завдати шкоди самому собі.
У емоційно–лабільних підлітків значущі афектні реакції інтрапунітивного типу. Суїцидальна поведінка відрізняється швидким прийняттям рішення, ґрунтується на маловизначеному прагненні “щось із собою зробити”. Іншим чинником може служити бажання “забутися”. Частіше всього до саморуйнівної поведінки штовхає емоційна холодність близьких і значущих осіб.
Сенситивні підлітки страждають від відчуття власної неповноцінності – реактивна депресія і визрівання суїцидальних намірів з несподіваною їх реалізацією.
Психастенічні підлітки в стані розладу адаптації характеризуються нерішучістю, відчувають страх відповідальності, страх браку соціального статусу.
Для дітей з шизоїдною акцентуацією характерне вживання допінгів.
Підліток з епілептоїдною акцентуацією на фоні афекту може перейти міру обережності. У стані самотності або в безвихідній ситуації агресія може обернутися на самого себе. Частіше всього наносять порізи, опіки, деколи з мазохістичних потягів. Сп'яніння нерідко протікають за дисфоричним типом з втратою контролю над собою. Вони є учасниками азартних ігор. Найбільше їх серед наркоманів і токсикоманів.
Істероїдні підлітки схильні до демонстративних суїцидів.
Всі інтереси підлітка з нестійкою акцентуацією спрямовані на отримання задоволень.
Конформний підліток може вчинити суїцид за компанію.
За прожективним тестом фрустраційної толерантності Розенцвейга, суїцидонебезпечними можна вважати Его–захисний і вимогливо–настирний типи реагування. Для психокорекційної роботи необхідно знати не тільки рівень самооцінки, а й рівень домагань. Чим більший розрив між ними, тим більше вірогідності невротизації особистості і зростає ризик соціальної дезадаптації.
1.2. Суїцидальна поведінка у підлітковому віці як соціально-педагогічна проблема
Однією з актуальних соціальних проблем сучасного суспільства є зростання кількості випадків суїцидальної поведінки серед підлітків та молоді.
Дослідниками встановлено, що акт самогубства зазвичай обумовлений цілим рядом факторів: соціальних, економічних, політичних, філософських, психологічних, релігійних тощо. Але в цілому рівень самогубств і його динаміка виступають важливими індикаторами соціального благополуччя того чи іншого соціального середовища, а також показниками психічного та духовного здоров’я суспільства.
На сьогоднішній день викликає занепокоєння стан здоров’я підростаючого покоління. Підлітки та молоді люди стали менш упевненими у собі і мало довіряють оточуючим, частіше перебувають у депресії, більш чутливі і не настільки прив’язані до своїх сімей, як їхні ровесники кілька десятиліть тому. Аналіз причин підліткових самогубств дозволив згрупувати їх у вигляді трьох основних факторів:
– стосунки з батьками, що залежать від ступеня розуміння ними своїх дітей, співчуття, нормативності відносин;
– проблеми у школі, пов’язані з особистістю вчителя, статусом підлітка у класі і власним відношенням до своєї успішності;
– взаємовідносини з однолітками, спілкування з друзями та особами протилежної статі.[9]
Специфіка організації соціально–педагогічної роботи з особами, схильними до суїциду, полягає у проведенні заходів, що сприятимуть зміні соціальної ізоляції людини і зменшенню суїцидальних тенденцій. Основними напрямками роботи в боротьбі з даним видом девіантної поведінки є проведення профілактичних і реабілітаційних заходів.
Психологічні відхилення можуть бути викликані різними причинами й обставинами, тому у концептуальному плані в заходах щодо профілактики суїцидів виділяються наступні підходи:
1) інформаційний – ґрунтується на тому, що одним з головних напрямків роботи повинне стати інформування людей про способи рішення проблем, виходу з депресій, скрутних станів;
2) соціально–профілактичний – як основну мету розглядає виявлення, усунення й нейтралізацію причин і умов, що викликають суїцидальні думки й наміри;
3) медико–біологічний – його сутність полягає в попередженні можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими мірами лікувально–профілактичного характеру стосовно осіб, що страждають різними психологічними відхиленнями;
4) соціально–педагогічний – полягає у відновленні або корекції якостей особистості, особливо моральних і вольових.[16]
У роботі з неповнолітніми, схильними до самогубств, слід розрізняти також такі види реабілітації, як: медична, психологічна, професійна, побутова, соціально–педагогічна, соціально–економічна, соціальна.
Основними методами реабілітаційної допомоги суїциденту є: проведення індивідуальних бесід; включення клієнтів у тренінгові групи з метою корекції негативних емоційно значимих ситуацій; переорієнтація індивідуальних і групових інтересів; оволодіння соціальними навичками, способами ефективного спілкування, взаємодії з оточуючими, конструктивною поведінкою в конфліктних ситуаціях; рекомендації з вивчення спеціальної літератури; залучення фахівців – психологів, юристів, соціальних педагогів, медичних працівників, психотерапевтів і т.д.
Ефективна реалізація зазначених заходів можлива при дотриманні трьох умов: високої мотивації всіх учасників реабілітації; соціально–психологічної компетенції фахівців і керівників реабілітаційної установи; координації діяльності різних державних служб – освіти, охорони здоров'я, правоохоронних органів та ін.
Таким чином, технології соціально–педагогічної роботи з людьми, схильними до самогубства, спрямовані на те, щоб поставити дану форму девіантної поведінки під соціальний контроль, що включає наступні заходи:
– по–перше, заміщення, витіснення суїцидальної поведінки суспільно–корисною або нейтральною поведінкою;
– по–друге, спрямування соціальної активності суїцидента в суспільно схвалюване або нейтральне русло;
– по–третє, створення державної суїцидологічної служби допомоги даній категорії населення.[4]
1.3. Субкультура як засіб самореалізації і соціально–психологічна особливість підлітка. Класифікація сучасних субкультур та проблема суїцида в їх контексті
Одним із засобів соціалізації і самореалізації сучасних підлітків являється їх приналежність до молодіжних субкультур. Підлітки, в плані свого віку є «опозиціонерами». Цей віковий етап характеризується переходом особистості від дитинства до періоду дорослості. Змінюються системи та системи органів, відбуваються зміни як у фізіологічному плані розвитку дитини, так і в психічному. Найбільші труднощі у цьому віці становлять відмова від "дитячої позиції" у відносинах з батьками із самою дитиною і здатністю батьків відгукнутися на ці зміни. Насправді, як дитина, так і батьки досить важко знаходять спільну мову в цей період, а розвиток особистості вимагає самовизначення. Тому протиставлення підлітка батькам (а разом з ними – всієї культурі) – логічний для такого завдання результат. Субкультура – острів підліткової ідентичності, місце, в якому підлітки почувають себе комфортно, і вважають, що можуть знайти і зберегти себе. І – як не парадоксально – це не менш "культурний" вихід з конфлікту пубертатного віку, ніж виконання батьківських настанов. Інша справа, що субкультура – не найбезпечніше місце для відокрелення. [14]
Л.А. Радзіховський визначає неформальні молодіжні об'єднання як соціально–психологічне явище, що являє собою спробу адаптації молодих людей до тих проблем, з якими вони стикаються при входженні в самостійне життя в сучасних конкретно–історичних умовах [23].
Інші дослідники (К.Є. Ігошев, Г.М. Міньковський) розглядають неформальні об'єднання як спільноти, що складається з підлітків та осіб молодого віку, і характеристикою невід'ємних ознак, таких які виникають на базі стихійного спілкування в конкретних умовах соціальної ситуації; самоорганізації і незалежністі від офіційних структур; обов'язкові для учасників моделі поведінки, спрямовані на реалізацію себе не задовольняються в звичайних формах життєдіяльності потреб; відносна стійкість, вищий рівень включення індивіда у функціонування спільності, система світогляду, ціннісних орієнтацій, відносин до навколишнього середовища, стереотипів поведінки; атрибутика.
Молодіжна субкультура виникає як спільнота «знедолених», «інших» людей, які не можуть або не хочуть вписуватися у встановлені основною культурою нормативні рамки. Виникає вона як фіксація існуючого відторгнення. Субкультура як спільнота покликана соціалізувати «відокремлених» від товариства, граничних особистостей. Субкультура – унікальний агент соціалізації в суспільстві, що дозволяє реалізовуватися «знедоленим» особистостям в іншому середовищі, надаючи їм нішу, можливість існувати в іншій культурній формі [14].
Існує різноманіття підходів до класифікації неформальних груп. І.П. Башкатов в якості основи для типізації обрав сукупний асоціальний досвід і мотиви асоціальної діяльності (соціально–нейтральні, асоціальні, нестійкі кримінальні, стійкі кримінальні). Типологія П.Є. Сидорова, А.В. Нелидова грунтується на провідній діяльності групи і того соціуму, в якому вона реалізується (кримінальна група, дворова асоціальна група, група протесту, група спільного залежної поведінки, шкільна асоціальна група). Критерій соціальної спрямованості ліг в основу класифікації І.Я. Полонського, який виділяє три типи груп:
– просоціальні (соціально–позитивні) – мета – приносити користь суспільству (захисники природи–екологісти, діггери);
– асоціальні – осторонь від основних соціальних проблем, загрози суспільству не представляють, але загальним нормам не підкоряються (панки, хіпі, рокери);
– антисоціальні (соціально–негативні) мають агресивний характер[10].
Критеріями вторинної класифікації для дослідників служать такі характеристики як місце формування і ступінь відкритості груп. І.Ю. Сундієв класифікує субкультури по ведучому мотиву їх діяльності.
Вчений вважає, що всі неформальні об'єднання є різними формами соціальної, культурної, політичної самодіяльності – як способу саморозвитку, самоствердження, самореалізації, що визначається специфікою соціальних, економічних, психологічних та інших умов. Автор виділяє різновиди неформальної самодіяльності :