ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 14.11.2019
Просмотров: 612
Скачиваний: 2
Нарешті з'являються речення, де слова поєднані граматично (у дитини 2-3 років). Перший спосіб граматичного зв'язку - узгодження слів за допомогою закінчень. Згодом дитина використовує службові слова - частки, сполучники, прийменники.
ВИСНОВКИ щодо особливостей розвитку мовлення в ранньому віці:
- розвиток мовлення зумовлений ситуативно-діловою формою спілкування з дорослим, у якій спілкування опосередковане предметними діями;
- формуються такі форми активного мовлення як ситуативна та описова;
- складається комунікативна, узагальнююча, регулятивна функції мовлення;
- стрімко зростає лексичний запас (назви предметів і осіб, слова на позначення дії, переживання, вимог, пропозицій, бажань);
- формується слухання і розуміння літературних творів, розповідей дорослого, що збагачує кругозір дитини й допомагає засвоїти соціальний досвід;
- починається засвоєння граматичної будови мови. У процесі оволодіння мовою як специфічною системою знаків (фонем, морфем, слів, синтаксичних конструкцій) розвивається знакова функція мовлення. У дошкільному віці відбувається засвоєння всіх рівнів мовної системи. Дитина добре розрізняє фонеми та слова, що відрізняються між собою лише однією фонемою: люк - лак; нога нова тощо. Це свідчить про добре розвинений фонемний слух. Зменшується кількість звуків мовлення, які дитина не може правильно вимовляти. До 6-7 років вимова стає чистою. У протилежному випадку порушення вимови набувають стійкого характеру та вимагають допомоги логопеда. Дитина усвідомлює звукову будову слова і словесний склад речення. Задача звукового аналізу слова не виникає спонтанно, а ставиться перед дітьми в процесі спеціального навчання. Вже в 4 роки у дітей можна сформувати розрізнення на слух твердих і м'яких, дзвінких і глухих приголосних, назву першого звуку в слові. Старші дошкільники визначають послідовність всіх звуків в слові.
Лексика значно розширюється. Розуміння дитиною значення слів стає стабільним та позаситуативним. При цьому дитина інтуїтивно орієнтується на суттєві ознаки групи предметів, яку позначає слово. Так, словом "трикутник" дитина називає всі фігури з 3-ма сторонами, незалежно від кольору, розміру, матеріалу. Серед прикметників багато слів на позначення рис характеру людини (веселий, злий, добрий), які дитина засвоює завдяки включенню у конкретні ситуації міжособистісної взаємодії, де ці якості проявляються: злий, бо заважає дітям гратись, обдурює; добрий, бо допомагає, схвалює. Дитина прагне розширити свій словник, намагається зрозуміти нове слово. Таким чином у неї спостерігається пізнавальне ставлення до системи мови. Нерідко, дитина наділяє почуте своїм смислом. К. Чуковський зауважував: "Дитина несвідомо вимагає, щоб у звуках був смисл, щоб у слові був живий образ; а якщо цього немає, дитина сама надає незрозумілому слову бажані образ та смисл.
Вентилятор в неї - вертилятор.
Міліціонер - вулиціонер. Екскаватор - пісковатор. Коклюш - кашлюш"
Для того, щоб зрозуміти значення слів, дитині необхідно спиратись на свій чуттєвий досвід. Найкраще засвоюються слова, з якими дитина постійно зустрічається та діє. Є. А. Аркін дослідив, що у мові дитини 4-х р. доля іменників певної теми спадає згідно з наступним списком: житло, їжа, одяг, тварини, рослини, міський побут, частини тіла, професії, техніка та інструменти, нежива природа, час, соціальні явища, родові поняття, геометричні фігури, абстрактні слова.
У граматиці дитина інтенсивно засвоює парадигму форм слова (відміни, ) та практично орієнтується на окремі частини слова, зокрема суфікси. Першими (на межі раннього та дошкільного віку) засвоюються суфікси зі значенням зменшення-перебільшення; позитивної-негативної емоційної оцінки.
Засвоєння морфемного складу слів виявляється та закріплюється в самостійному словотворенні, що характерне для дитини 2-5 років. Широку палітру дитячого словотворення представляє Корній Чуков-ський у книзі "Від двох до п'яти". Ось хлопчик запитує:
- Ви і шишку поливати будете?"
- Так.
- Щоб виросли шишенята?"
Або інше: "Жив-був пастух. Його звали Макар. І була в нього дочка Макарона" .
Мовне експериментування на 5-му році виявляється також у словесних каламбурах, коли дитина підбирає слова, подібні за звучанням, кілька разів з інтересом повторює їх, порівнює звучання та значення, радіє своїм відкриттям. Викликає у дитини інтерес і римування слів. З'являється гра словами. Дитина навмисно змінює звучання слова, придумує слова не співвіднесені з предметами. Мовне експериментування являє собою процес активного творчого засвоєння системи мови дитиною. Слово стає об'єктом перетворень дитини, здійснюваних за законами словотворення, обмеження яких дитина ще не усвідомлює. Дитина не розуміє, чому співвідношення коза і козел не можна поширити на стрекоза - стрекозел. За аналогією покласти-викласти дитина просить маму висолити занадто солоний.
Поступово у дитини формується здатність встановлювати словесний склад речення. Спочатку дошкільник відноситься до речення як до смислового цілого. Далі виникає аналіз інтонаційно-смислових груп: іменників і дієслів. На питання, скільки слів у реченні "Діти граються м'ячем?", дитина відповідає: "діти - перше слово, грались м'ячем - друге". І лише в результаті навчання діти виділяють всі слова, виключаючи службові частини мови.
Помітно ускладнюється регулююча функція мовлення. Дитина не просто здатна виконувати інструкції дорослого, але прагне, щоб вони були мотивовані. Дорослий розвиває у дітей свідоме виконання своїх вимог. За допомогою мовлення дитина впливає на дорослого і однолітка. Інструкції дорослого ускладнюються, передбачають виконанні дитиною послідовної низки дій. Вони набувають характер пояснень дитині порядку роботи. Наприклад, дорослий поясню дітям, як слід діяти, щоб намалювати гарний пейзаж, виліпити з пластиліну грибочок. Пояснення дорослого супроводжує показ, а лише потім до роботи приступають самі діти. У таких завданнях розвивається здатність приймати та втримувати інструкцію, що відіграватиме важливу роль у шкільному навчанні.
Завдяки мовленню у дитини розвивається внутрішній план діяльності, який випереджує практичне виконання. Дошкільник починає діяти за принципом "сім раз відмір - один раз відріж". Мовлення дозволяє краще зрозуміти свій план, розділити його на етапи, зафіксувати задум, продумати наявність умов та засобів виконання. Практичне досягнення результату стає більш швидким, точним, правильним. Планування поєднує практичну й розумову діяльність в єдине ціле, надає їм організованості та цілеспрямованості. Діти планують свої ігри, малювання, аплікації тощо. Успіхи в оволодінні активним мовленням проявляються в удосконаленні форм мовлення зі значно більшим вмістом вербальних засобів, ніж жестикуляторне та ситуативне. З'являються контекстна і пояснювальна форми мовлення (А. М. Лєушина), які до кінця дошкільного віку набувають все більшого поширення. Ситуативне мовлення залишається при цьому поширеною формою також. Суттєва відмінність ситуативного й контекстного мовлення полягає у мірі їх співвіднесеності із наочною ситуацією. Ситуативне мовлення цілком зрозуміле лише у зв'язку із ситуацією. Контекстне передбачає опору кожного наступного висловлення на попереднє. Таким чином у контекстному мовленні зростає роль вербальних засобів. Його одиницею виступає не слово, а речення. Виникнення контекстного мовлення забезпечується збагаченням словника і засвоєнням граматичної будови мови.
Властивості контекстності та ситуативності також виявляються у дитячих діалогах. Здатність послідовно пов'язувати окремі висловлення між собою стають основою для появи зв'язного мовлення, яке ще називають пояснювальною формою мовлення. До її виникнення підводить розвиток спілкування дошкільника із дорослими та з ровесниками. Ситуативно-ділове спілкування з ровесниками спонукає до узгодження дій дітей у процесі обговорення, пояснення один одному своїх бажань, прагнень. Ще більше вимагає цього позаситуативно-ділова форма спілкування, яка до 7 років не встигає сформуватись у всіх дітей. Так само і пояснювальне мовлення розвинене у дошкільників по-різному. Його розвиток залежить не тільки від успіхів в оволодінні словом, але і від можливостей мислення дитини, здатності знаходити аргументи "за" і "проти", встановлювати причинно-на-слідкові зв'язки. Пояснювальне мовлення передає достатньо складний зміст. Наприклад:
Дорослий: У які ігри ти любиш гратись? Чому?
Євген: Граємось у школу, у лікарню, магазин. Люблю гратись у магазин, у мене мама - продавець. А Миколка любить гратись у водія та пасажирів. В нього брат водить машину.
До кінця дошкільного віку у мовленні з'являються ознаки поза-ситуативності: дитина відмежовує слово від предмету. Ця здатність розвивається на основі розвитку звукового аналізу слова та виділення слів з речень. Ці вміння становлять основу для подальшого засвоєння грамоти дитиною.
У старшому дошкільному віці яскраво виявляється процес диференціації та інтеграції мовлення у системі пізнавальних функцій. Мовлення стає окремим і регульованим інтелектуальним процесом, свідченням чого є формування самоцінної мовної діяльності, прямо не пов'язаної з практичними діями. Дитина включається у бесіди на по-заситуативні теми (наприклад, широкого пізнавального змісту; щодо моральних якостей, оцінки вчинків героїв казок чи оповідань), самостійно складає оповідання, казки. віршики. Такий рівень мовлення вимагає спеціальної роботи дорослого по розвитку зв'язного мовлення.
Висновки про особливості розвитку мовлення в дошкільному віці:
- відбувається засвоєння всіх сторін мови, формуються її нові форми та вдосконалюються функції мовлення;
- дитина повністю оволодіває фонемним складом мовлення, правильно чує та вимовляє звуки;
- активно розширюється лексика дитини при опорі на її чуттєвий та практичний досвід;
- засвоєння граматики полягає в оволодінні парадигмою форм іменників та дієслів, що спирається на виділення морфемного складу слова;
- складається пізнавальне ставлення до мови (дитина пізнає закони рідної мови в процесі словесного експериментування);
- формуються нові форми мовлення - контекстна та пояснювальна, що становлять основу зв'язного мовлення дитини;
- розвивається регулююча (свідоме виконання інструкцій дорослого, поява самоінструкцій); плануюча (випереджує практичну дію) функції мовлення;
- мовлення інтегрується та диференціюється із іншими інтелектуальними процесами.
1.3.Ігрова діяльність, як спосіб розвитку мовлення у дітей раннього віку
1. Становлення ігрової діяльності дітей дошкільного віку
Гра являє собою особливу діяльність, яка розквітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом всього його життя. Проблема гри привертала і привертає до себе увагу педагогів і психологів, філософів, соціологів, етнографів, мистецтвознавців, біологів. Представників наукових галузей у грі цікавлять свої аспекти, але всі вони сходяться на думці, що гра - невід'ємна частина людської культури.
У багатьох наукових трактатах на різноманітні тему, в художніх творах зустрічаються спостереження над іграми дітей і дорослих або судження про них. Чудові, психологічно тонкі картини дитячої гри намалювали В. Гюго, Л.М. Толстой. Свідченням живої історії є ігри радянських дітей, описані А. Гайдаром, А. Барто, С. Михалковим та ін Глибокі судження про природу дитячих ігор, про право на гру належать Олексію Максимовичу Горькому. У особливості дитячої психіки шукав причину дитячої гри І.М. Сєченов. Щирість і безпосередність почуттів дітей у грі помітив К.С. Станіславський.
У сучасній теорії питання про історичне походження гри є одним з головних, бо проливає світло на її природу. І до цього дня висловлюються погляди на гру як діяльність, обумовлену біологічними причинами (інстинкти, потяг) і, отже, має постійний, позаісторичний характер.
Більшість сучасних учених пояснюють гру як особливий вид діяльності, що склався на певному етапі розвитку общества.В початку ХХ століття у дослідників не було одностайності у вирішенні питання, що є первинним в історії людства: праця або гра. Висловлювалися припущення, що гра виникла раніше праці. Вперше з протилежним твердженням про те, що «гра - це дитя праці», виступив німецький психолог і філософ В. Вунд, а в подальшому цю точку зору розвинув російський філософ Г.В. Плеханов у праці «Листи без адреси» (1912).
У житті окремої людини гра, на думку Г. В. Плеханова, передувала праці. У цьому полягає соціальне призначення ігри: вона служить засобом передачі «культурних надбань з роду в рад», готує дітей до праці. Так само він звернув увагу на те, що гра соціальна й за своїм змістом, оскільки діти відображають те, що бачать навколо, в тому числі і працю дорослих. А так як в людському суспільстві рано склався розподіл праці на чоловічі і жіночі види та обов'язки, то хлопчики і дівчатка в іграх наслідували тим представникам статі, до яких належали самі. Г.В. Плеханов висунув соціальні причини, а саме: існуюче розподіл праці дорослих людей в суспільстві за ознакою статі.
Дитячі ігри та колишніх років, і сьогоднішнього життя переконують, що вони пов'язані зі світом дорослих. Одним з перших, хто довів це положення, оснастивши його науково-психологічними даними, був К.Д. Ушинський. У роботі «Людина як предмет виховання» (1867) К.Д. Ушинський визначив гру як посильний для дитини спосіб увійти у всю складність навколишнього його світу дорослих. Дитячі ігри відображають навколишнє соціальне середовище, що дає «... матеріал, набагато різноманітніше і действительнее того який пропонується іграшкової лавкою» (Ушинський К. Д. Ізбр. Пед. Соч. - М., 1954. - Т. П. - С. 483) . Образне відображення реального життя в іграх дітей залежить від їх вражень, складається системи цінностей. К.Д. Ушинський писав: «В однієї дівчинки лялька куховарить, шиє, миє і гладить; в іншої величається на дивані, приймає гостей, поспішає до театру або на раут; у третьої б'є людей, заводить скарбничку, рахує гроші ...» (Ушинський К.Д. Ізбр. пед. соч. - М., 1954. - Т. П. - С. 483).