ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 14.11.2019
Просмотров: 609
Скачиваний: 2
Дорослий спонукає дітей згадати добре знайомі їм життєві ситуації або навчальні ігри.
Важливо, щоб дитина не тільки приймав і виконував ігрові завдання з іграшками-заступниками та уявними предметами, але і повідомляв іншим передбачуване зміст своїх дій з ними. Для цього необхідно спонукати дітей частіше звертатися до дорослого, іншим дітям з приводу своїх дій, своєчасно підхоплювати розпочате дію, питати, що позначає цю дію або іграшка-заступник, відмінний настрій ляльок, іграшок тварин.
Періодично дітям дають можливість пограти самостійно у звичній або зміненої ігровій обстановці. Потроху ініціатива в постановці ігрових завдань переходить до дитини. Так з'являються перші ігрові задуми, що позначаються словами: «Побудуємо будиночок і поселимо в нього зайчика».
Поступово ігрові завдання адресують групі дітей. Спочатку вони виконують однакові дії, потім функції грають розділяються. Перші групові ігри здійснюються, коли ігрові завдання вирішуються усіма граючими (будують будинок, заселяють його, розгортають гру в «сім'ю» та ін.)
Накопичений практичний та ігровий досвід дозволяє дітям до кінця третього року їх життя тривалий час перебувати в уявній ситуації. Самостійна гра дітей триває іноді 40 - 50 хв. Навчившись діяти з предметами, малюки переходять до відображення в грі першим взаємин між персонажами. Гра переходить на більш високий етап - стає сюжетно-рольової. У грі починають переплітатися побутові, елементарні громадські та казкові події.
Про вдосконалення ігрової діяльності дитини та зміни, що відбуваються в його розвитку, можна судити за вмінням малюка грати індивідуально і спільно з іншими.
Вже на ранніх етапах розвитку гра позитивно впливає на форми спілкування дітей. Малюки люблять ігри, в яких можуть діяти разом: догонялки, хованки. Їм цікаво за пропозицією вихователя зобразити (удвох, утрьох), як ходить і гарчить ведмідь, гавкають собачки. Одним з ефективних прийомів навчання грі, виховання уваги до однолітка є спостереження за його діями. Можна підказати, як допомогти гравцеві дитині.
4. Методика формування ігри Н.Я. Михайленко
Для самостійної діяльності дитини кінця першого початку другого року життя характерні ознайомчі, дослідницькі дії з предметами (специфічне призначення сюжетної іграшки для нього поки що таємниця).Він виявляє однаковий інтерес і до ляльки, і до каструлі, в якій йому варять кашу (до каструлі, отриманої у тимчасове користування, інтерес може бути набагато більш стійким - кришку можна відкривати і закривати, класти в каструлю колечка від піраміди, висипати їх і т . п.).
Звичайно, це, з точки зору дорослого, теж гра, але гра своєрідна - це як би вільний вправу дитини в рухах і відчуттях. Така гра з віком дитини (при правильній організації його діяльності дорослим) буде ускладнюватися - дитина навчиться спочатку знімати колечка зі стрижня пірамідки, потім здолає дії надягання їх (як попало, а потім в певному порядку), навчиться відкривати і закривати дерев'яний бочонок, складати вежу з кубиків, робити з них паркан у т. п. Гра-вправу з предметів і буде супроводжувати його протягом усього дошкільного дитинства, сприяти розвитку спритності рухів, кмітливості, винахідництва.
Сюжетна гра з'являється у житті дитини дуже рано - вже в першому півріччі його життя. Але грає в сюжетну гру поки ще не сама дитина. Спочатку грає мама. Як же вона грає? Це всім відомі «ладушки», «сорока-ворона», «коза рогата» та інші потешки. Тут є всі елементи сюжетної гри - у події («ладушки» були у бабусі, їли кашку і т. д.), і дійові особи («ладушки», бабуся), і умовні дії (долонька замість миски з кашею пальчики замість ложки, якої помішують кашу). Усе - як годиться в сюжетній грі.
Ці простенькі римовані сюжети переходять з покоління в покоління: і з нами так грали, і ми граємо так з нашими дітьми й онуками.
Гра мами у «ладушки», «козу рогату» і т. п. приваблює і підтримує увагу дитини не тільки римованим текстом, але і інтонаціями, діями, якими мама цей текст супроводжує. Поступово дорослий починає включати в свою гру і дитини (піднімає його рученята на слова: «Шу ... полетіли!» Або водить його пальчиками по долоні, примовляючи: «Сорока-ворона кашу варила ...»). Дитина, великої радості батьків, починає реагувати та таку гру не тільки посмішкою, але й відповідними, зв'язатися для нього зі звичною мовою рухами.
Як показують дослідження психологів, показником засвоєння найпростіших функцій предметів є образотворчі дії дитини, поки ще віднесені їм до себе самого. Наприклад, якщо малюкові потрапляє в руки ложка, він починає «годувати» себе, хоча в ложці нічого немає, і ніякого реального результату це дія не приносить. Такі образотворчі дії - лише «вільні» схеми, які відтворюють специфічну дію з предметом.
Починати треба з «оживлення», «одухотворення» ляльки. Може бути, лялька і раніше з'явилася серед іграшок, але, коли дитині виповнюється рік з невеликим, вона стає необхідною для організації гри.Розміром вона повинна бути 50-60 см, з ліпним перукою, яскраво позначеними очима і ротом, рухомими руками і ногами, щоб її можна було поставити і посадити (краще, якщо вона буде з легко миється).
Важливо, щоб у такого роду іграх дитина вловив, відчув ставлення дорослого до ляльки, виявив у маминих діях схожість з реальною ситуацією, де «центром» є він сам. Для цього дорослий, граючи, повинен весь час співвідносити ляльку в самої дитини: «Покладемо Лялю в ліжечко, як Аню мама спати кладе» і т. п.
Ігрові дії можуть бути дуже різними. Одні можуть бути дуже схожими в по рухах, і по сюжетній іграшці, з якою вони виконуються, на сьогодення, реальна дія. Інші лише віддалено нагадують його. Ось дитина в грі їсть кашу. Іграшкова ложка - як справжня (може бути, лише трохи менше розміром), в рухи - точка в точку як при виконанні реального дії: зачерпування каші, піднесення її до рота в ложці в горизонтальному положенні (щоб не розлилася) та перекидання вмісту ложки в рот.
Спочатку дорослий, граючи з дитиною, повинен зберегти зовнішню схожість ігрової дії і сьогодення. Після кількох спільних ігор мами і дитини, центром яких є певне ігрове дію (самий підходящий сюжет - годування ляльки, ведмедики), і паралельної організації самостійних дій дитини можна переходити до формування умовного узагальненого ігрової дії. Прийом, за допомогою якого вирішується це завдання, полягає в тому, що в гру вноситься предмет-заступник. Приміром, іграшкова ложка заміщається паличкою, хліб - кубиком, яблуко-м'ячиком і т. п.
Дослідники дитячої гри показують, що основною психологічною передумовою сюжетної гри, поряд з «пожвавленням» ляльки, є відрив дії від реального (або схожого іграшкового) предмета, з яким воно зазвичай виконується, і перенесення цієї дії на інший предмет.
Включення предметів-заступників сприяє розумовому вихованню малюка - розвитку в нього образного мислення.
Спільна гра дорослого з дитиною є ефективним прийомом формування сюжетної гри, задає смислову основу самостійних дій дітей з іграшками і предметами-заступниками.
Іншим способом введення смислового контексту є коментування та смислова інтерпретація виникають у дитини в самостійній діяльності дій. Це свого роду приписування сенсу простому предметного дії, здійснюване дорослим в чисто мовної формі - через репліку, розповідь.
Цей прийом доповнює спільну гру з дитиною. Дійсно, мама (або інші близькі дорослі) не може весь час грати з малюком. Вона повинна займатися й іншими справами. Але при цьому серед домашніх справ завжди можна вибрати моменти для мовного підключення до гри дитини - подати вчасно репліку, проінтерпретувати дію, задати питання, тобто проявити інтерес до його занять.
Поступово в грі дитина починає правильно відображати послідовність дій дорослих. Але де треба дуже прискіпливо вимагати від дитини правильного порядку дій у грі, наполягати на ньому. Найголовніше в досягненнях дитини до 2,5 років - самостійне відкриття нових дій «понарошку», умовності ігрової дії і розширення на цій основі низки ігрових дій, об'єднаних загальним змістом.
У другій половині третього року життя (приблизно на 2 роки б місяців - 2 роки 7 місяців) в іграх дітей може з'явитися нововведення: співвіднесення себе з конкретним дорослим і називання себе його ім'ям («Аня - бабуся», «Діма тато» і т. п.). Такої поведінки дитини зазвичай передує поява в його іграшковому «господарстві» справжніх речей, що належать тому або іншому члену сім'ї (мамин фартух, стара батькова капелюх, мамина сумка, стара оправа від бабусиних очок і т. п.). Прілажівая їх до себе, дитина зовні як би уподібнюється дорослим.
Самостійне співвіднесення ігрових дій з діями дорослого і називання себе його ім'ям виникають у дітей досить рідко. Більшість дітей після 2,5 років вже начебто діють у грі як хтось інший - годують своїх ляльок, як мама годує їх, лікують ляльок, як доктор лікує їх. Але вони ще не ставлять себе усвідомлено на місце іншого (тобто не беруть на себе певну роль).
Етап становлення гри, коли ланцюжок ігрових дій дитини за своїм змістом вже може бути співвіднесена зі специфічними діями конкретної особи (роллю), в цей відповідність ще неусвідомлено дитиною,психологи називають роллю в дії. Як правило, більшість дітей переходить від «ролі в дії» до більш складної рольовій грі тільки за допомогою дорослих (батьків чи вихователів дитячого садка). Якщо вчасно не допомогти в цьому дитині, то, як показують спостереження психологів і педагогів, усвідомлене прийняття ролі може не з'явитися в грі навіть після 3 років.
Дві важливі передумови, необхідні для переходу до складної рольовій грі, - виділення специфічних для певного дорослого дій і називання себе ім'ям цього дорослого - повинні бути сформовані у дитини ще на третьому році життя.
Перш за все, певні дії (або ланцюжок дій) повинні бути виділені для дитини як належать певній особі, визначеній ролі.
Для цього можна пограти на очах у дитини з його іграшками, відтворивши ряд дій, характерних, наприклад, для лікаря, шофера, а потім назвати роль («Я - шофер», «Я - лікар»). Спостерігаючи за вами, дитина й сама почне діяти так само, спочатку повторюючи ваші дії, а потім вносячи в них свої варіації.
Можна погодитися і тим, що самостійної гри дитини з'явилася «роль в дії», він досить легко використовує предмети-заступники і називає свою ігрову роль слідом за дорослим.
Формування у дитини умовних ігрових дій у спільній з дорослим грі і елементарного ігрової взаємодії, яке також вводиться дорослим в сюжетний контекст, дозволить підвести дитину до кінця третього року життя до більш складних форм сюжетної гри, в центрі яких лежить ігрова роль і рольова взаємодія з ровесником .
Дослідники-психологи дійшли висновку, що основна причина появи ігровий ролі - прагнення дитини включитися у привабливий для нього світ дорослих.
У віці 3 - 5 років роль стає центральним компонентом дитячої гри, але це не означає, що рольова поведінка дитини в 3 роки і в 5 років однаково. Воно змінюється в міру інтелектуального розвитку дитини, розширення його знань, досвіду спілкування з дорослими і однолітками.
Дорослий, підключаючись до вже розпочатої рольовій грі дитини і беручи додаткову роль (яку зазвичай дитина приписує лялькам) - пацієнта, пасажира, покупця, може через ігрові дії, репліки, попутні пояснення істотно розширити уявлення дитини про обидві ролях і відповідному їм поведінці і, отже , збільшити діапазон його можливих ігрових дій.
Підключаючись до гри дитини, дорослий повинен мати на увазі смислове поле, в якому вже діє дитина (тобто сюжет гри, ігрову роль), і вносити свої пропозиції і поправки як би зсередини нього.
Після самостійної гри дитини корисно обговорити з ним, у що він сьогодні грав, ким був. (Адже, коли він грає один, у нього немає потреби в назві, позначенні своєї ролі, тоді й усвідомлення її може затримуватися).
Висновки до розділу 1
Розділ 2.Експерементальна перевірка з використанням ігрової діяльності, як способу розвитку мовлення у дітей раннього віку
2.1.Виявити ступінь розвитку мовлення у дітей раннього віку в процесі ігрової діяльності