Київський університет туризму, економіки і права

Факультет туризму, готельного і ресторанного бізнесу

Кафедра педагогіки і психологія

ЛЕКЦІЇЇ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ПСИХОЛОГІЯ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ»

(КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ)

ДЛЯ СТЕДЕНТІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

«ТУРИЗМ», «ГОТЕЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО»,

«МІЖРАНОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ», «МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЇ»

ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

Київ - 2012

Лекції з навчальної дисципліни «Психологія міжособистісного спілкування» ∕ Укладач: М.І.Скрипник. – К.: КУТЕП, 2011. – 79 с.

Лекції з дисципліни «Психологія міжособистісного спілкування» розроблені для організації самостійного вивчення студентами теоретичної складової тренінгових занять з навчальної дисципліни. Практична частина тренінгу (робочий зошит) побудована за логікою лекційного матеріалу.

ЗАНЯТТЯ 1.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

ПСИХОЛОГІЇ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Психологія міжособистісного спілкування (ПМС) є складовою соціальної психології. ПМС почала активно формуватися у другій половині ХХ ст. і вже чітко окреслила свій предмет дослідження, зв’язки з іншими науками, формує власні методи аналізу. ПМС - розділ психології і водночас новий напрям сучасної психологічної науки, предметом якого є процеси спілкування і комунікації людей з використанням вербальних і невербальних засобів, а також з урахуванням усіх психологічних особливостей соціальної взаємодії суб’єкта (особистості) з соціальним простором (об’єктом). Серед основних питань ПМС – питання про загальні закони спілкування, специфіку комунікативного акту у різних крос-культурних моделях.

Функції, мета, завдання, предмет дисципліни. Розроблений навчальний курс має виконувати основні функції: термінальні, тактичні, операціональні. Термінальні функції навчального курсу ПМС (функції-цілі) пов’язані зі стратегічними напрямами професійної діяльності майбутнього фахівця, відображають її сутнісні цілі та завдання. До цієї групи функцій відноситься:

• навчальна функція ПМС передбачає оволодіння, вдосконалення знань, умінь, навичок ефективного, результативного професійного спілкування, взаємодії;

• виховна функція сприяє формуванню етичних норм поведінки для успішної адаптації до певного соціокультурного середовища та майбутньої професійної діяльності;

• розвивальна функція ПМС створює унікальні можливості для розвитку особистісних і професійних якостей майбутнього фахівця з МЕВ, збагачення його професійного досвіду, послідовного і поступового переходу студента на якісно нові рівні культури майбутньої професійної діяльності;

• життєзабезпечувальна функція ПМС створює умови для особистісної самореалізації студента, задоволення комунікативних потреб через збагачення культури мовленнєвої поведінки, розширення можливостей для професійного зростання;

• функція соціалізації студента як встановлення атрактивних відносин із суб’єктами взаємодії у соціальному середовищі, вибір найдоцільніших стильових моделей мовлення для досягнення мети у конкретній комунікативній ситуації.

---

Тактичні функції ПМС (функції-засоби) реалізують загальні стратегії мовленнєвої поведінки студента, кожна з яких виконує відповідну інструментальну роль:

• інформативна функція ПМС: забезпечення повноцінного обміну повідомленнями, тобто прийом, передавання інформації, сприймання, осмислення її змісту; вибір адекватних мовленнєвих засобів передавання змісту інформації; формування особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до тексту; розуміння внутрішнього стану партнера у процесі взаємодії; цілісний аналіз мовленнєвої моделі на основі сформованої системи знань, вивчення, усвідомлення й аналізу своїх мовленнєвих здібностей, умінь;

• експресивна функція ПМС: забезпечення досконалого цікавого, емоційно-виразного і яскравого мовлення студента-майбутнього фахівця з МЕВ, формування відповідних умінь і навичок міжособистсісного спілкування, набуття досвіду нефасцинативної комунікативно-творчої діяльності студента;

• смислоутворювальна функція ПМС: розкриття загальнолюдських, загальнокультурних смислів, професійної та індивідуальної значущості мовленнєвих дій фахівця з МЕВ;

• індивідуалізаційна функція як утвердження єдиних мовленнєвих стандартів міжособистісного спілкування, задоволення індивідуальних особливостей попиту студента шляхом використання різноманітних стильових моделей поведінки;

• спонукальна функція: пошук шляхів переведення партнера з спілкування у позицію суб’єкта, спонукання його до активності з розвитку діалогу, спрямування на виконання ним певних комунікативних дій, його самореалізації через освоєння норм, правил усного і писемного мовлення у побутовому й професійному жанрах, оціненого з позиції ефективності та оптимальності діалогу;

• прогностична функція: передбачення можливих мовленнєвих бар’єрів у процесі міжособистісного спілкування, аналіз їх тенденцій, моделювання наступного процесу мовленнєвого виховання особистості;

• культурологічна функція: відкриття можливостей для студентів не тільки продемонструвати рівень мовленнєвої культури, знань норм етикету, а й брати за зразок, ідентифікувати, наслідувати особистісно значущі моделі мовленнєвої поведінки інших учасників взаємодії;

• психотерапевтична функція: використання мовленнєвих засобів з метою надання психологічної допомоги, запобігання конфліктам, нівелювання або компенсування їх негативних впливів. ПМС надає студентам знань закономірностей мовленнєвої поведінки у різних ситуаціях міжособистісного спілкування, сферах професійної діяльності та практичні можливості їх використання з метою створення ефективного висловлювання. Психотерапевтична функція ПМС виявляється в майстерності особистості здійснювати ефективне (доцільне, впливове, гармонійне) мовлення.

---

Операціональні функції (функції-прийоми) виявляються у процесі реалізації тактичних цілей, які, як правило, пов’язані з відповідною мовленнєвою стратегією:

• функція вимірювання та оцінювання в процесі мовленнєвої діяльності: пошук, удосконалення форм і технік вимірювання важливих для МС показників (рівня освоєння психологічних знань про сутність, правила, норми мовлення; рівня сформованості мовленнєвих умінь, наявність комунікативних здібностей; рівня оволодіння етикою й етикетом, поведінкою в різних комунікативно-мовленнєвих ситуаціях; способів аналізу специфічних форм спілкування) та оцінювання досвіду створення особистістю професійно значущих типів висловлювань у ситуації дискурсу (формулювання висновків про стан процесів, подій, явищ на основі здійснених певних узагальнень);

• координаційна функція: взаємне орієнтування, узгодження дій суб’єктів спілкування з метою організації спільної мовленнєвої діяльності;

• контактна функція: встановлення контакту, тобто стану обопільної готовності суб’єктів мовленнєвої діяльності до взаємодії; створення позитивної, атрактивної, сприятливої атмосфери для спілкування;

• актуалізуюча функція: усвідомлення особистістю власного «Я», відчуття особистісної значущості, формування адекватної самооцінки, рівня домагань особистості;

• формоутворювальна функція: зовнішнє оформлення думки через оволодіння техніками спілкування.

Метою вивчення дисципліни є формування у студенів умінь і навичок використовувати технології спілкування як інтегративну систему міжособистісної взаємодії, оволодіння основними закономірностями і механізмами комунікації в майбутніх професійних ситуаціях.

Методи ПМС. Тісні контакти її з філософією, психологією, логікою, семіотикою, соціологією, комунікативістикою, інформатикою, кібернетикою, культурологією, риторикою, когнітологією, теорією штучного інтелекту зумовили глибоке проникнення методів цих наук у дослідження міжособистісних процесів. З точки зору щоденного міжособистісного спілкування ці методи відіграють роль методологічних засад ПМС.

Трансакційний аналіз. Після виходу в світ праць американського психоаналітика Еріка Берна (1910-1970) «Люди, які грають в ігри. Психологія людської долі» та «Ігри, в які грають люди. Психологія людських стосунків» ПМС збагатилася ідеями трансакційного аналізу. ТА (лат. – крізь, акційний) – аналіз міжособистісних стосунків з опертям на засоби мовного і паралінгвального (жести, міміка, постави тіла) кодів; аналіз спілкування із врахуванням психологічних ігор, в яких виявляється «его-стани» мовців, та сценаріїв, відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування. ТА використовує чотири підходи:

• структурний підхід (досліджується окрема особистість з точки зору домінантних «его-станів»);

• власне трансакційний підхід (аналізуються мовні вчинки учасників спілкування);

• ігровий підхід (вивчаються приховані трансакції комуні кантів, підсвідома гра, яку ведуть учасники спілкування);

• сценарний підхід (досліджуються типові сценарії, які керують мовною і немовною поведінкою людей у спілкуванні).

---

Семіотичний аналіз полягає в дослідженні різновидів комунікації з опертям на знакову (семіотичні) природу складників спілкування.

Прагматичний аналіз. Сутність його – у вивченні людських вимірів комунікації, пов’язаність їх з мовними структурами. Структурний аналіз полягає в дослідженні елементів кожного явища та їхніх зв’язків (структури). Мета структурного аналізу – вивчення певного явища як цілісної функціональної системи, елементи й частини якої пов’язані строгими зв’язками.

Дискурс-аналіз має на меті виявити соціальний контекст, що стоїть за усним чи писемним мовленням, дослідження взаємозв’язку між мовним кодом у спілкуванні та психічними, психологічними, соціальними, культурними процесами. Найвідомішою і найпопулярнішою методикою дискурс-аналізу є аналіз побутового діалогу, або конверсаційний аналіз. Контент-аналіз – сукупність методик і прийомів об’єктивного і кількісного опису змісту і правил комунікації. Він охоплює статистичну семантику і техніку висовування змісту повідомлення, спираючись на їх об’єктивні та системні характеристики в спілкуванні.

Класово-стратифікаційний підхід (лат. верства, клас) в аналізі культури міжособистісних стосунків. Уперше висунутий Аристотелем. Сутність його полягає у виокремленні переважно двох протилежних моральних культур – народної та елітарної (аристократичної). Сучасні послідовники стратифікаційного підходу в дослідженні ПМС намагаються уникати оцінного контексту, дотримуючись загальнонаукового принципу об’єктивності, який уможливлює неупереджене ставлення навіть до тих морально-етичних систем, що протистоять гуманістичним цінностям.

Гендерний підхід, який розглядає будь-яке соціальне явище з позиції статі. На думку його прихильників, стать впливає на зародження і розвиток тендерних субкультур – систем морально-етичних норм, правил поведінки і спілкування, ціннісних характеристик особистості, зумовлених статево-рольовими стереотипами (усталеними поглядами на соціальну роль чоловіка і жінку).

ЗАНЯТТЯ 2.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА СПЕЦИФІКА МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Сутність спілкування. Спілкування — увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

Спілкування та міжособистісні відносини. Звужене тлумачення цього поняття пов'язане з міжособистісними стосунками людини. Міжособистісне спілкування — процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.

---

Особистість у контексті спілкування реалізується на таких рівнях:

1. Спілкування — взаємовплив. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб'єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу.

2. Спілкування — діяльність. Йдеться про включення соціально-психологічного досвіду в практику спілкування, реалізацію діяльнісної сутності спілкування, в якому особистість є його учасником, унікальною і неповторною індивідуальністю, суб'єктом діяльності.

3. Спілкування — обмін інформацією. Становлення особистості відбувається у процесі реалізації її комунікативних здібностей, якостей, умінь, комунікативної програми поведінки.

4. Спілкування — сприймання людьми одне одного. На цьому рівні реалізуються перцептивно-рефлексивні, емоційно-емпатійні можливості особистості, виникає взаєморозуміння (непорозуміння) між учасниками спілкування.

5. Спілкування — міжособистісні відносини. Йдеться про розвиток статусно-рольових та статево-рольових характеристик індивіда, прояв соціально-психологічних стереотипів його поведінки, складових певного соціально-психологічного типу.

До основних характеристик спілкування належать структура, функції, види, стратегії, тактики, стилі, засоби і форми.

Структура (лат. structure — розташування, порядок) спілкування—порядок стійких зв'язків між його елементами, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовнішніх і внутрішніх змін. Психологія тлумачить структуру спілкування через виокремлення рівнів, через аналіз його структурних елементів у ситуаціях безпосередньої взаємодії або через перелічення його основних функцій. Оптимальною вважають класифікацію рівнів, запропоновану Б. Ломовим, який виокремив:

— макрорівень. Спілкування як складна система взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, важливий аспект його способу життя;

— мезорівень. Спілкування як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя;

— мікрорівень. Спілкування як взаємодія поведінкових актів.

Функції спілкування реалізуються на різних рівнях, залежать від особливостей соціально-психологічного середовища, соціальної ситуації, змісту і мети взаємодії. Функції (лат. functio — виконання, здійснення) спілкування — зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі. Більшість класифікацій функцій спілкування пов'язана з обміном інформацією, взаємодією та сприйняттям людьми одне одного. На думку Б. Ломова, існують такі функції спілкування:

— інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.). Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів);

---

Смотрите также файлы

• мова.doc

• Звіт з.doc

• Ministerstvo_osviti_i_nauki.doc

• default.doc

• Документ Microsoft Word.doc