Невербальне (лат. verbalis, від verbum — слово) спілкування — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

Поняття «невербальне спілкування» ширше за змістом, ніж поняття «невербальні комунікації» і «невербальна поведінка». Невербальні комунікації — система символів, знаків, жестів, відчужених і незалежних від психологічних і соціально-психологічних властивостей людини, наділених чіткими значеннями, що використовуються для передавання повідомлення. Ці символи, знаки, жести можуть бути описані як лінгвістичні знакові системи. Невербальна поведінка, на думку сучасного російського дослідника В.Лабунської, поєднує в собі особистісні форми поведінки з груповими,соціокультурними. Їй властива єдність неінтенціональних (лат. intentio — прагнення, поривання, спрямованість мислення, свідомості на який-небудь предмет), неконвенціональних (лат. conventio — угода, договір), неусвідомлюваних рухів з усвідомлюваними, спрямованими, тобто такими, що мають чіткі семантичні межі. Невербальна поведінка — найрізноманітніші рухи (жести, експресія обличчя, пози, інтонаційно-ритмічні особливості голосу, дотик), які виражають психічні стани людини, її ставлення до партнера, до ситуації спілкування загалом.

Невербальна комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Засоби невербальної комунікації систематизовано в схемі 1.

Схема 1. Невербальні засоби комунікації

До основних засобів невербальної комунікації належать його зовнішній вигляд, мовне дихання, пантоміміка, міміка, контакт очей (візуальний контакт), міжособистісний простір. Мовне дихання. Його основою є діафрагмально-реберний подих, коли вдих і видох відбуваються за рахунок зміни обсягу грудної клітки внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних і черевних м'язів. У професійній діяльності (спів, промова в класі, виступ з лекцією) потрібне фонаційне дихання (вдихання коротше від видихання). Розрізняють кілька видів дихання: верхнє (ключичне), грудне (реберне), черевне (діафрагмальне). При активному мовленні перевагу віддають діафрагмальному диханню, яке коливається за висотою, частотою, глибиною. Неправильний подих породжує недостатню звучність (тобто силу, гнучкість, рухливість), що у свою чергу змінює тембр голосу. Процес голосоутворення найбільш продуктивний, коли спина пряма, міцна, а руки, плечі, шия, органи артикуляції вільні і не напружені. Технічна сторона звучної мови піддається тренуванню шляхом спеціальних вправ.

Пантоміміка — виражальні рухи всього тіла або окремої його частини. Вона допомагає виділити в зовнішності головне — образ. Гарна, виразна постава (пряма хода, зібраність) виражає внутрішню гідність, впевненість педагога у своїх силах. Жести мусять бути органічними і стриманими, доцільними. Вони бувають описовими й психологічними. Описові (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки, психологічні виражають почуття (на подив вказують розведені в сторони руки, застереження — притиснутий до губ палець руки). Для того, щоб спілкування було активним, слід дбати, щоб поза була відкритою, не схрещувати рук, стояти обличчям до класу, витримувати дистанцію, яка створює ефект довіри. Доцільно рухатися вперед і назад по класу, а не в сторони. Крок уперед підсилює значущість повідомлення, допомагає зосередити увагу аудиторії. Відступаючи назад, промовець начебто дає можливість слухачам перепочити.

---

Міміка — виражальні рухи м'язів обличчя. Обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід «нести» до класу тягар домашніх турбот, негараздів. Широкий діапазон почуттів виражають усмішка (посмішка), порухи брів, вираз очей. Контакт очей (візуальний контакт). Дослідники з'ясували, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35—50 відсотків часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд затримується на очах співрозмовника 5—7 секунд. На нього частіше поглядають, слухаючи, а не тоді, коли говорять самі. Співрозмовники дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачити реакцію на свої слова. Тривалий погляд мовця, спрямований на співрозмовника, підтверджує сказане.Найменшою семантичною одиницею вважають кін, кінему (грец. kinema — рух), які утворюють кінеморфи (щось подібне до фраз). Саме вони і сприймаються у процесі обміну інформацією. Вирази обличчя класифіковано за методикою FAST — Facial Affect Scoring Technique. її принцип полягає в поділі обличчя горизонтальними лініями на три зони (очі й чоло, ніс і ділянка носа, рот і підборіддя) та виокремленні шести основних емоцій, які найчастіше виражаються за допомогою мімічних засобів: радість, сум, страх, гнів, подив, відраза. (Окремі з них охарактеризовано у табл.).

Таблиця

Мімічні коди емоційних станів

Частина е елементи лиця	Емоційні стани
	гнів	презирство	страждання	страх	подив	радість
Положення рота	Рот відкритий	Рот закритий		Рот відкритий		Рот звичайно закритий
Губи	Кутники губ опущені			Кутники губ припідняті
Форма очей	Очі відкриті або звужені	Очі звужені		Очі широко відкриті		Очі прищурені або відкриті
Яркість очей	Очі блищать	Очі тьмяні		Блиск очей на виражений		Очі блищать
Положення брів	Брови зсунуті до перенісся			Брови підняті вверх
Кутики брів	Зовнішні кутики брів підняті вверх			Внутрішні кутики брів підняті вверх
Чоло	Вертикальні складки на чолі і переніссі			Горизонтальні складки на чолі
Рухомість обличчя і його частин	Обличчя динамічне			Обличчя нерухоме		Обличчя динамічне

Правильне трактування невербальної комунікації передбачає врахування таких чинників:

— конгруентність слів та невербальних сигналів. Якщо слова і жести не конгруентні, люди більше довіряють невербальній комунікації, ніж вербальній;

— контекст, у якому функціонують невербальні сигнали. Йдеться про те, що один жест може мати різне тлумачення за різних ситуацій, обставин;

— сукупність невербальних сигналів. Оскільки жести, як і слова, можуть мати кілька значень, висновок слід робити, спираючись не на один невербальний сигнал, а на їх сукупність;

---

— індивідуальні, психофізіологічні властивості людини (стан здоров'я та його вплив на використання невербальних сигналів);

— соціальний статус людини в суспільстві, а також її соціальні ролі. Роль може бути справжньою або удаваною, обраною для маскування;

— національні та регіональні особливості невербальної комунікації;

— власний стан і досвід. Застосовувати їх слід обережно, трактуючи невербальні сигнали співрозмовника.

Таблиця

Вияв емоцій

Міжособистісний простір (дистанція спілкування). У процесі спілкування важливою є відстань: до 45 см — інтимна (спілкування близьких людей), від 45 см до 1 м 20 см — персональна (спілкування із знайомими людьми), 1 м 20 см — 4 м — соціальна (офіційне спілкування), 4—7 м — публічна (виступ перед аудиторією), а також розміщення співрозмовників (суперники сидять один навпроти одного, під час випадкової бесіди — навскіс за столом, друзі — поруч).

ЗАНЯТТЯ 5.

КОМУНІКАЦІЯ В МІЖОСОБИСТСІСНИХ ВІДНОСИНАХ. МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЇ

ЧИМ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ СПІЛКУВАННЯ ВІД КОМУНІКАЦІЇ. Комунікація – технічний процес обміну інформацією між двома і більше індивідами (або групами). Коли ми говоримо про комунікацію, нас перш за все цікавить те, як інформація передається. Поняття комунікація може вживатись у значенні:

• соціальна комунікація, спілкування між людьми та іншими соціальними суб’єктами;

• зв’язок допомогою технічних засобів;

• певна система, за допомогою якої забезпечується сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, каналізаційні комунікації тощо.

Спілкування – соціально – психологічний процес взаємодії двох і більше людей з приводу повідомленого. Люди на відміну від телефонного апарата, не просто передають інформацію. Вони її формують, уточнюють, розвивають, спотворюють, переживають і реагують на повідомлене. Слово комунікація прийшло до нас через англійську мову(communication) від латинського communicatio – єдність, передача, з’єднання, повідомлення, пов’язаного з дієсловом (лат.) communico – роблю спільним, повідомляю, з’єдную, похідним від (лат.) communis – спільний. Російськими відповідно общий, общество, общаться, общение, приобщить. Ідея єдності, об’єднання, зв’язку зі спільнотою є визначальною для поняття комунікації, але є певна обмеженість слова спілкування щодо функціонування його у науковій і виробничій сферах. Спілкування має переважно нетермінологічний характер вживання, що зумовлено експансивним вторгненням кальки інтернаціонального слова communication через англійську та інші романо-германські мови у вітчизняну науку й практику, оскільки питання вивчення процесів спілкування (комунікації) у західній науці було порушено набагато раніше, ніж в українській чи російській. Калька англійського слова комунікація трактується як термін із багатозначною структурою і обмеженим вживанням рідного слова спілкування на позначення, зокрема, процесів масової комунікації.

---

Таким чином, «комунікація» в широкому розумінні цього слова ототожнюється із поняттям «спілкування». Стосовно вузького тлумачення міжособистісної комунікації, то це складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією (це формальний бік справи), а й те, як вона формується, відправляється, отримується, уточнюється, перероблюється, обговорюється, розвивається. Отож характеризувати комунікацію лише як обмін інформацією — це не тільки зводити її до процесів, які відбуваються в будь-яких інформаційних системах, а й не помічати її специфіки, котра проявляється в такому:

• комунікація передбачає наявність єдиного комунікативного простору;

• учасники комунікації є активними суб'єктами взаємного інформування;

• у ході виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;

• активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний «рух інформації», а активний обмін нею;

• у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації;

• інформація, яка пройшла з одного кінця в інший і повернулась назад, об'єднує партнерів в єдине інформаційне поле;

• загальний смисл виробляється за умови, коли інформація не просто прийнята, але й осмислена, тобто відбувається процес спільного осягнення предмета розмови;

• характер обміну інформацією визначається тим, як за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного; а ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки вдалим є цей вплив;

• інформація, яка зародилася у процесі обміну, набагато глибша, ніж попередня;

• комунікативний вплив можливий лише за умови, коли людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), наділені єдиною або подібною системою кодифікації і декодифікації;

• комунікація психологічно можлива за умови, якщо знаки, закріплені за ними значення (це відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) і смисли (це той суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі всім учасникам комунікативного процесу;

• в учасників комунікації має бути ідентичне розуміння ситуації спілкування;

• у ході обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.

Функції комунікації: комунікативного контролю і афіліації (під цією функцією розуміють неминучу природну послідовність комунікативної поведінки). Функція комунікативного контролю передбачає, що будь-яке повідомлення містить інформацію про розподіл контролю між учасниками бесіди. При цьому повідомлення має смисл як на раціональному, так і на змістовому рівні, де перше керує тим, як необхідно приймати повідомлення або як його слід розуміти. Контроль може здійснюватися через різні маніпуляції: приміром, через лінгвістичний вибір, застосовуючи й мовчання, або через погляд, спрямований на партнера чи відведений від нього. Поведінку людини в розмові можна розглядати як контрольні «ходи», що проявляються в таких діях: говорити більше, аніж партнер; використовувати офіційну манеру звертання; дивитися уважно.

---

Афіліація (від англ. to affiliate — приєднуватися; намагання людини бути в товаристві інших людей) як комунікативна функція розглядається як параметр любові — ненависті в комунікативних стосунках. Саморозкриття індивіда, тобто добровільне повідомлення інформації про себе, яка в даний момент недосяжна для інших, використовується зазвичай для ескалації стосунків у бік позитивної афіліації, яка характеризується поняттями «продуктивний», «ефективний», «відкритий» комунікативний обмін. Це досягається шляхом вимоги від партнера еквівалентної реакції, тобто одне розкриття має породити інше, рівноцінне (йдеться про позитивну чи негативну інформацію, яку має повідомити партнер), шо і приведе до більш довірливих, інтимних стосунків. Вважається, приміром, що позитивна інформація з низькою інтимністю найбільш ефективна для створення позитивної афіліації під час знайомства. Однак, якщо занадто інтимна інформація виголошується в ході початкового налагодження контактів, то потенційному партнерові скоріше за все буде відмовлено через те, що він таким чином вимагає від співрозмовника також повідомити про себе щось надзвичайно інтимне.

Спрямованість інформації: аксіальний і ретиальний вид комунікації. Аксіальна (віл лат. axis — вісь) комунікація спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації, тобто на окрему особу чи групу людей, а ретиальна (від лат. rete — мережа) — має своїм адресатом багатьох реципієнтів.

Характер впливу інформація: спонукальна і констатувальна. Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, пораді, інструкції. Виходячи з цього спонукальна інформація виконує такі функції: активізація поведінки; інтердикція — імпульс, який не допускає певних дій, заборона небажаних видів діяльності; дестабілізація, яка передбачає порушення окремих автономних форм поведінки. Констатувальна інформація передається у формі повідомлення. Вона має на меті зміну поведінки не безпосередньо, а опосередковано. За цілями повідомлення розрізняють регуляторну (спонукує партнера до дії), емоційну (адресована до почуттів і переживань реципієнтів) і обізнану (передає тільки відомості про об'єкт) інформацію.

Форми передавання інформації: безпосередню міжособистісна комунікація, масова, організована, стихійна. Масова організована (офіційна) комунікація — це систематичне поширення спеціально підготовлених повідомлень із застосуванням технічних засобів тиражування інформації (радіо, телебачення, кіно, преса, відеозаписи, звукозаписи тощо), які мають соціальне значення й використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки і оцінки людей. До стихійних форм передавання інформації належать чутки, під якими зазвичай розуміють інформацію, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Чутки класифікують за різними ознаками. Відповідно до інформаційної характеристики (визначає об'єктивну міру достовірності) чутки поділяють на: абсолютно недостовірні; недостовірні з елементами правдоподібності; правдоподібні; достовірні чутки з елементами неправдоподібності. За ознакою «експресивна характеристика» (визначає загальний тип емоційної реакції) виокремлюють такі чутки: чутка-бажання; чутка страховище; агресивна чутка.

---

Смотрите также файлы

• мова.doc

• Звіт з.doc

• Ministerstvo_osviti_i_nauki.doc

• default.doc

• Документ Microsoft Word.doc