ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2019
Просмотров: 2284
Скачиваний: 1
У рiзних концептуальних системах (бiхевiоризм, гештальтпсихологiя, неофрейдизм) спiлкування аналiзували за допомогою основних положень цих систем. А тому складові спілкування часто вивчали окремо: або обмiн iнформацiєю, або взаємодiя, або процес сприймання одне одного. Так само нерідко етика і психологія спілкування досліджуються окремо, хоча в діловому житті вони проявляються в єдності.
Щоб зрозумiти наукову природу спiлкування, можна скористатися підходами, в основi яких лежить роль, яку вiдiграє для нас Інший, з яким ми вступаємо в контакт: моносуб’єктивний, полiiндивiдний, iнтерiндивiдний та суб’єкт-суб’єктний [4].
Згiдно з моносуб’єктним пiдходом людина в цьому свiтi майже самітня. Спiлкування для неї —епізод з її життя, в якому інша людина не вiдiграє помiтної ролi.
Полiiндивiдний пiдхiд до спiлкування грунтується на уявленнi, що iндивiд не просто один, а один з-поміж iнших. Особистостями стають лише окремi люди — “вожаки”, “герої”, “керiвники”. Тут вплив однiєї людини передбачає врахування психiки iнших. На визнаннi цього чинника побудована, наприклад, прикладна дисципліна “iмiджелогiя”.
В основi iнтерiндивiдного пiдходу лежить згода, тобто однакове розумiння людьми ситуацiї. Під час такого спiлкування люди поступаються одне одному, пристосовуються одне до одного. Проте якщо роль Іншого не відповідає сподіванням людини, то для неї основною буде власна позицiя, а Інший стане об’єктом, а не су б’єктом спiлкування. Якщо ж Інший залишається для співрозмовника значущою, унiкальною, неповторною особистiстю, то спiлкування матиме характер суб’єкт-суб’єктного. Цей пiдхiд можна визначити як дiалогiчний.
Жодний з описаних пiдходiв не є “позитивним” або “негативним”. Усi вони допомагають пiзнати механiзми спiлкування, розширюють спектр наукових даних. Автори, використовуючи все цiнне, що притаманне рiзним пiдходам, при розглядi того, що становить найвищий рiвень спiлкування, спираються насамперед на суб’єкт суб’єктний пiдхiд. Саме вiн є найближчим до гуманiстичної орієнтації в етиці та психології, а отже, i у спiлкуваннi.
Спiлкуючись, люди обмiнюються iнформацiєю, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спiлкування можна охарактеризувати так: комунiкацiя, приймання i передання iнформацiї (зрозумiло, що iнформацiю можна отримати також завдяки спостереженню); взаємодiя, взаємовплив, обмiн думками, цiнностями, дiями; сприймання та розумiння одне одного, тобто пізнання себе та iншого.
Отже, спілкування — це мiжособистісна та мiжгрупова взаємодiя, основу якої становить пiзнання одне одного i обмiн певними результатами психiчної дiяльностi (iнформацiєю, думками, почуттями, оцiнками тощо) [1]. Іншими словами, спілкування — це взаємодія двох або бiльше людей, спрямована на узгодження та об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин і осягнення загального результату.
Термiн “культура спiлкування” вперше з’явився в наукових працях у 80-тi роки. Загальноприйнятого визначення цього поняття немає ще й досі. Охарактеризовано лише окремі види культури спiлкування, описано культуру професiйного, зокрема педагогiчного, спiлкування, виокремлено компоненти цього феномена. Розвиток гуманістичної психології та гуманістичної етики на Заході сприяв гуманістичному осмисленню спілкування. У нашiй країнi на той час підходи до спiлкування, як зазначалося, були класово зорiєнтовані, стереотипiзовані, мали формальний i конформний характер. Проте останнім часом ідеї гуманістичної етики та гуманістичної психології почали поширюватись і в Україні.
Об’єкт, предмет, завдання дисципліни
Психологія міжособистісного спілкування — це нова навчальна дисципліна, становленню й розвитку якої сприяли різні галузі науки (психологія, етика, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент та ін.) — науки, що займаються людинознавством і вивчають одну й ту саму природу людської поведінки (але під різними кутами зору) і чинники, що впливають на життєдіяльність людей та їхню взаємодію.
Об’єкт дисципліни — міжособистісне спілкування, її предмет - психологічний аспекти й механізми міжособистісного спілкування.
Метою вивчення дисципліни є формування у студентів умінь і навичок використовувати технології спілкування як інтегративну систему міжособистісної взаємодії, оволодіння основними закономірностями і механізмами комунікації в майбутніх професійних ситуаціях.
Категорії ПМС
Психологія
— наука
про закономірності розвитку та
функціонування психіки.
Під останньою
традиційно розуміють суб’єктивний
образ об’єктивного світу. Нині вітчизняні
психологи уточнюють це по
няття,
доповнюючи його: “психологія
— це наука
про людину як суб’єкта психіки, психічної
діяльності, що включає психічну діяльність
самого суб’єкта”
[12]. Закономірності взаємодії і діяльності
людей, які об’єднані в групи, та
психологічні особливості самих цих
груп, вивчає така галузь психологічної
науки, як соціальна
психологія.
Спiлкування
є однiєю з центральних проблем, через
призму якої
вивчаються питання
сприймання й розумiння людьми одне
одного,
лiдерство й керiвництво,
згуртованiсть і конфлiктнiсть,
мiжособистiснi
взаємини та ін.
Спiлкування допомагає глибше розглянути
процес
мiжособистiсної взаємодiї та
міжособистісних взаємин.
Спілкування – увесь спектр зв’язків і взаємодії людей в процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні або опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.
Міжособистісне спілкування – процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.
Комунікативний потенціал особистості – притаманні особистості об’єктивні й суб’єктивні комунікативні можливості, які реалізуються як свідомо, так і стихійно і є внутрішнім резервом індивіда.
Категорії, зміст яких буде вивчатися і розкриватися протягом вивчення дисципліни: комунікативний вплив, комунікація, комунікативні бар’єри, культура спілкування, міжособистісний вплив, вербальне, невербальне спілкування психологічно оптимальне спілкування, ділове спілкування та інш.
Методи дослідження в психології міжособистісного спілкування
Психологія міжособистісного спілкування має три рівні дослідження:
1) експериментально-емпіричний;
2) теоретичний;
3) філософськи-методологічний.
На першому рівні здійснюється нагромадження емпіричного матеріалу, необхідного для подальшого узагальнення. На теоретичному рівні результати емпіричних досліджень узагальнюються, створюються концептуальні моделі соціально-психологічних процесів, удосконалюється категоріальний апарат науки. Філолофсько-методологічний рівень дає світоглядне узагальнення результатів досліджень, дозволяє виділити нові аспекти впливу людського фактора на розвиток міжособистісного спілкування.
Методологія – система принципів і способів організації побудови теоретичної і практичної діяльності, а також учення про цю систему.
Методика – система методів і процедур, що використовується для дослідження будь-якого соціально-психологічного феномену в сфері міжособистісного спілкування.
Метод – спосіб досягнення якої-небудь мети, розв’язання конкретного завдання, сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного застосування (пізнання) реальності. Метод виконує результативну функцію, указує дослідникові, як він повинний поводитися стосовно об'єкта пізнання, які пізнавальні і практичні операції повинен виконати, щоб досягти поставленої мети.
У сучасному науковому знанні методологія розглядається в чотирьох рівнях.
Структура методологічного знання:
-
рівень філософської методології;
-
рівень загальнонаукової методології;
-
рівень конкретно-наукової методології;
-
рівень процедур і методик дослідження.
Методи психологічного дослідження
|
Основні методи |
Додаткові (допоміжні) методи |
|
Спостереження Експеримент Види експерименту:
|
Метод бесіди Метод тестів Метод анкетування Метод аналізу продуктів діяльності Метод узагальнення незалежних характеристик Метод соціометрії |
Інша класифікація методів поділяє їх на дві групи:
- методи збору інформації (спостереження, експеримент, опитування, тести, вивчення документів);
- методи обробки інформації (кореляційний аналіз, факторний аналіз, побудова типологій і ін.).
Лекція 2. Спілкування як феномен соціальної психології
Міжособистісне спілкування є взаємодією людей, в якій кожен учасник реалізує певні цілі, водночас пізнаючи і змінюючи себе й співрозмовника.
Особистість у контексті спілкування
Взаємозв'язок особистості із соціумом реалізується через систему відносин індивіда і суспільства. Людина вступає у різні за змістом і рівнем відносини: соціальні, суспільні, міжособистісні тощо.
Соціальні відносини відображають взаємодію соціальних груп та індивідів як їх представників.
Суспільні відносини характеризують взаємодію особи через соціальні спільноти із суспільством. Вони є важливим аспектом економічних, соціальних, політичних, культурних та інших відносин.
Міжособистісні відносини — безпосередня чи опосередкована взаємодія людей, яка має зворотний зв'язок. У такому розумінні вони стають соціально-психологічними, оскільки суспільні відносини пов'язані з особистим ставленням як персоніфікованою реакцією партнерів один на одного, тому вони мають емоційну основу, тобто виникають на певних почуттях людей. Міжособистісні стосунки зумовлені об'єктивними суспільними відносинами і є їх реальністю: поза ними немає «чистих» суспільних відносин.
Особистість у контексті спілкування реалізується на таких рівнях:
1. Спілкування — взаємовплив. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб'єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу.
2. Спілкування — діяльність. Йдеться про включення соціально-психологічного досвіду в практику спілкування, реалізацію діяльнісної сутності спілкування, в якому особистість є його учасником, унікальною і неповторною індивідуальністю, суб'єктом діяльності.
3. Спілкування — обмін інформацією. Становлення особистості відбувається у процесі реалізації її комунікативних здібностей, якостей, умінь, комунікативної програми поведінки.
4. Спілкування — сприймання людьми одне одного. На цьому рівні реалізуються перцептивно-рефлексивні, емоційно-емпатійні можливості особистості, виникає взаєморозуміння (непорозуміння) між учасниками спілкування.
5. Спілкування — міжособистісні відносини. Йдеться про розвиток статусно-рольових та статево-рольових характеристик індивіда, прояв соціально-психологічних стереотипів його поведінки, складових певного соціально-психологічного типу.
Соціальна психологія зважає й на такі рівні реалізації особистості, як спілкування — обмін нормами, спілкування — обмін цінностями, спілкування — соціальна поведінка тощо.
Ця класифікація рівнів є дещо умовною, оскільки під час спілкування одночасно може відбуватися і обмін нормами, знаннями, цінностями, і взаємовплив, взаєморозуміння тощо.
Основні характеристики спілкування
До основних характеристик спілкування належать структура, функції, види, стратегії, тактики, стилі, засоби і форми.
Структура спілкування. Всебічне пізнання суті спілкування як одного з найважливіших феноменів людського буття потребує з'ясування особливостей його структури.
Структура (лат.— розташування, порядок) спілкування — порядок стійких зв'язків між його елементами, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовнішніх і внутрішніх змін.
Оптимальною вважають класифікацію рівнів, запропоновану Б. Ломовим, який виокремив:
— макрорівень. Спілкування як складна система взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, важливий аспект його способу життя;
— мезорівень. Спілкування як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя;
— мікрорівень. Спілкування як взаємодія поведінкових актів.
Структуру спілкування розглядають і як взаємозв'язок змістового та формального аспектів, тобто як комунікацію та взаємодію, що мають відповідні зміст і форму. Моделювання структури спілкування як процесу побудоване на особливостях його відносно автономних компонентів — таких, як мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку між ними; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний потенціал суб'єктів спілкування; види і форми, стилі, стратегії, тактики, результат спілкування.
Функції спілкування. Функціональні можливості спілкування реалізуються на різних рівнях, залежать від особливостей соціально-психологічного середовища, соціальної ситуації, змісту і мети взаємодії.
Функції (лат.— виконання, здійснення) спілкування — зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.
Більшість класифікацій функцій спілкування пов'язана з обміном інформацією, взаємодією та сприйняттям людьми одне одного. На думку Б. Ломова, існують такі функції спілкування:
— інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформо-ваності людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.). Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів);
— регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності у процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії;
— афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.