Розрізняють такі види нормативів: нормативи режимів роботи обладнання, нормативи часу, нормативи часу обслуговування і нор­мативи чисельності.

Нормативи режимів роботи обладнання, необхідні для розрахун­ку основного машинного і машинно-ручного часу (наприклад, тем­пература печі, час знаходження виробу в ванні загартування тощо).

В основі розробки нормативів часу лежить вивчення техноло­гічно однорідних операцій, що складаються з певної кількості од­нотипних елементів. Ці нормативи є вихідними для встановлення обґрунтованих норм часу. В залежності від структури затрат робо­чого часу виділяють нормативи: основного (технологічного) часу; допоміжного часу; часу на обслуговування робочого місця; часу на відпочинок і особисті потреби; підготовчо-завершального часу.

Різновидом нормативів часу є типові норми, які встановлюються на виробіток одиниці продукції в умовах типового і технологічного процесу, що відбувається при конкретних організаційних і техніч­них умовах виробництва.

Нормативи часу обслуговування визначають затрати праці на обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, виробничої бригади тощо. За цими нормативами розраховується явочна чи­сельність працівників, необхідна для виконання конкретного обся­гу робіт.

Нормативи чисельності — це регламентована чисельність робіт­ників певного професійно-кваліфікаційного складу, яка потрібна для виконання одиниці або всього обсягу робіт.

Нормативи режимів праці обладнання і нормативи часу необ­хідні для визначення норм часу на виробництво одиниці продукції. Нормативи обслуговування і чисельності використовуються для розрахунку норм обслуговування і загальної чисельності працюю­чих, які виконують протягом року певний обсяг робіт з випуску продукції, управління агрегатами, апаратами тощо.

За сферою прикладання нормативи з праці поділяють на місце­ві, галузеві і міжгалузеві.

Місцеві нормативи — нормативи на види робіт і операцій, харак­терні для даного підприємства, розробляються нормативними бю­ро, відділами підприємства, науковими організаціями.

Галузеві нормативи — нормативи, які застосовуються для нор­мування праці на однорідних за типом виробничих підприємствах і враховують особливості техніки, технології, організації виробни­цтва і праці. Для однорідних підприємств нормативи розробля­ються галузевими науково-дослідними організаціями. Галузеві і міжгалузеві нормативи є рекомендаційними для підприємств.

Міжгалузеві нормативи призначені для нормування праці пра­цівників однакових професій і спеціальностей, зайнятих виконан­ням однорідних технологічних процесів на підприємствах різних галузей народного господарства. Наприклад, загально машинобу­дівні нормативи на верстатні, зварювальні, інші роботи.

---

В залежності від поділу структури трудового процесу на скла­дові і категорії затрат робочого часу нормативи часу поділяють на диференційовані і укрупнені.

До диференційованих належать нормативи часу на виконання окремих трудових прийомів, дій і рухів. Такі нормативи називають мікроелементними нормативами. Мікроелементне нормування засноване на тому, що найбільш складні трудові дії складаються з простих, або первинних елементів. Мікроелемент складається з одного або декількох рухів, які виконуються безперервно, і явля­ють собою елемент трудового процесу.

Укрупнені нормативи враховують поопераційну технологію, яка визначає послідовність переходів, режими роботи обладнання, властивості і конструктивні особливості інструменту тощо.

Основним методом розробки нормативів є метод дослідження, яке може проводитися як у лабораторіях НДІ, так і безпосередньо на виробництві.

Процес розробки нормативів складається з п'яти послідовних етапів:

1. складання схеми розробки нормативів;

2. проведення хронометражних досліджень;

3. графоаналітичної обробки даних хронометражу;

4. складання таблиць нормативів;

5. перевірки і коректування нормативів.

Від послідовності і ретельності розробки нормативів залежить їх якість, остання в свою чергу визначає обґрунтованість і якість норм праці. Важливість роботи по визначенню нормативів в рин­кових умовах зростає, оскільки науково обґрунтовані нормативи є основою впровадження найбільш продуктивних режимів роботи обладнання, вдосконалення організаційно-технічних умов вироб­ництва і трудових процесів.

7.7. Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку

Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку здійснюється на основі Кодексу законів про працю України, зо­крема глави IV „Робочий час” і глави V „Час відпочинку”.

Так, наприклад, у главі „Робочий час” регламентуються такі положення.

Нормативна тривалість робочого часу. Робочий час протягом тижня не може перевищувати 40 годин. Установлюється п’яти­денний робочий тиждень із двома вихідними днями. Може бути встановлений і шестиденний робочий тиждень, якщо це викликано виробничою необхідністю. За шестиденного робочого тижня трива­лість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин за тижневої норми 24 години.

У цій же главі перелічено категорії працівників, які мають право на скорочену тривалість робочого дня. До них належать:

1. працівники віком 16-18 років — тривалість робочого часу для них не повинна перевищувати 36 годин, а для осіб віком від 15 до 16 років — 24 годин на тиждень;

2. працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами ви­робництва, — тривалість робочого часу для них також не повинна перевищувати 36 годин на тиждень;

3. окремі категорії працівників (наприклад, учителі, лікарі та ін.).

---

Тривалість роботи напередодні вихідних, неробочих і святко­вих днів скорочується на 1 годину.

Тривалість роботи в нічний час скорочується на 1 годину. Ніч­ним вважається час із 22-00 до 6-00 годин.

Категорії працівників, яким забороняється робота в нічний час:

1. вагітні жінки та особи, які мають дітей віком до трьох років;

2. особи, молодші 18 років, та інші категорії працівників, перед­бачені законодавством.

Неповний робочий час. В окремих випадках, з ініціативи пра­цівника, йому може встановлюватися неповний робочий час. Та­кими випадками є догляд за дітьми, догляд за хворими членами сім'ї тощо. Оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьова­ному часу або залежно від виробітку.

Обмеження понадурочних, робіт. Понадурочні роботи не допус­каються. Робота в понадурочний час може застосовуватися лише з дозволу профспілкової організації підприємства в таких винятко­вих випадках:

1. оборона, запобігання і ліквідація наслідків суспільних або стихійних лих;

2. суспільне необхідні роботи з водозабезпечення, газопоста­чання, опалення, освітлення з метою запобігання аварій;

3. необхідність закінчення початої роботи, якщо припинення її може призвести до псування державної або суспільної власності. Наприклад, невідкладний ремонт;

4. необхідність виконання навантажувально-розвантажуваль­них робіт з метою недопущення або усунення накопичення ванта­жів у пунктах відправлення;

5. продовження роботи за нез’явлення працівника, який засту­пає у зміну, якщо робота не допускає перерв.

Забороняється залучати до понадурочних робіт такі категорії працівників:

• вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

• осіб, молодших 18 років;

• працівників, які навчаються без відриву від виробництва дні занять.

Граничні норми понадурочних робіт. Вони не можуть перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль, 120 годин протягом року. На підприємстві повинен вести­ся облік понадурочних робіт кожного працівника.

Глава V Кодексу законів України про працю „Час відпочинку” регламентує такі положення:

Час перерв на відпочинок і харчування не повинен перевищува­ти двох годин. Перерва на відпочинок і харчування не включається в робочий час.

Вихідні дні. Тривалість щотижневого неперервного відпочинку не повинна бути меншою 42 годин. За п’ятиденного робочого тиж­ня працівникам надаються два вихідних дні, а за шестиденного — один вихідний день. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний, після святкового чи понадурочного.

Заборона роботи у вихідні та святкові дні. Робота у вихідні дні забороняється. Залучення працівників до роботи у вихідні дні про­водиться за письмовим наказом власника або уповноваженого ним органу лише з дозволу профспілкової організації та у виняткових випадках. Якщо роботи проводилися в ці дні, працівникові має бути надана компенсація за угодою сторін, або у вигляді іншого дня від­починку, або у грошовій формі в подвійному розмірі.

---

Також у цій главі визначено святкові й неробочі дні, в які робота не проводиться. Святкові дні: 1 січня — Новий рік, 7 січня — Різдво Христове, 8 березня — Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День пере­моги, 28 червня — День Конституції України, 24 серпня — День незалежності України. Робота також не проводиться у дні релі­гійних свят: 7 січня — Різдво Христове, один день Великодня, один день Трійці. Крім того, до трьох днів відпочинку на рік надається працівникам іншого віросповідання для святкування їх­ніх релігійних свят.

Щорічні відпустки. Громадянам, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами всіх форм власності, незалежно від галузі й виду діяльності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна й додаткові) відпуст­ки зі збереженням на цей період місця роботи і заробітної плати, їхня тривалість не повинна бути меншою 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік. Особам віком до 18 років надається щорічна відпустка тривалістю 31 календарний день. Визначаються також випадки додаткових відпусток і порядок їх надання. Додат­кові відпустки надаються:

1. за роботу зі шкідливими й тяжкими умовами праці на вироб­ництвах;

2. за особливий характер праці;

3. в інших випадках, передбачених законом.

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови й порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

До щорічних відпусток не додаються дні тимчасової непраце­здатності працівника, святкові й неробочі дні, відпустки, пов’язані з вагітністю й пологами.

Порядок і умови надання щорічних відпусток.

Щорічні відпустки повної тривалості у перший рік надаються працівникам після закінчення шести місяців неперервної роботи на підприємстві. У разі надання відпусток до закінчення шести­місячного терміну їхня тривалість визначається пропорційно до від­працьованого часу.

Конкретний період надання щорічних відпусток узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату по­чатку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого гра­фіком терміну.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана пра­цівникові до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за якого надається відпустка.

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перене­сена на інший період у разі порушення власником терміну пи­сьмового повідомлення працівника про час надання відпустки, а та­кож у разі несвоєчасної виплати власником заробітної плати пра­цівникові за час щорічної відпустки.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робо­чого року особам віком до 18 років і працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими й тяжкими умовами.

---

Контрольні запитання

1. Що таке суспільна організація праці?

2. Розкрийте зміст наукових основ організації праці.

3. Що включають в себе основні принципи та основні напрями організації праці?

4. Викладіть суть розподілу праці.

5. Що таке робоче місце?

6. Яким чином класифікують робочі місця?

7. Що таке трудовий процес і які його елементи?

8. Що розуміють під умовами праці?

9. Опишіть суть факторів, що визначають умови праці.

10. Охарактеризуйте поняття „робочий час”.

11. Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу.

12. Розкрийте зміст основних методів вивчення робочого часу.

13. Що таке нормування праці і для чого його використовують?

14. Назвіть основні положення нормування праці.

15. Дайте визначення норми праці та її видів.

16. Що таке норма виробітку, норма часу?

17. Для чого використовуються нормативи нормування праці?

18. Як поділяють нормативи з праці?

19. Яким чином здійснюється законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку?

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc