Робочі місця ручної роботи характеризуються тим, що всі тру­дові процеси на них виконуються за допомогою трудового зусилля виконавця, із застосуванням найпростішого інструмента.

До машинно-ручних робочих місць належить оброблення пред­метів праці механізмами і за рахунок зовнішньої енергії (електрич­ної, теплової), але за безпосередньої участі працівника. Наприклад, робота на деревообробних верстатах із ручним подаванням, шиття на швейній машині.

Механізовані робочі місця характеризуються тим, що основні технологічні процеси повністю виконуються машинами й механіз­мами, а за робітником залишається лише функція управління ма­шинами, тобто енергія людини витрачається на управління, а не на безпосереднє перетворення предмета праці. Це — робочі місця во­діїв автотранспорту, машиністів екскаваторів чи бульдозерів, май­стрів механічного буріння скважин і т. ін.

На автоматизованих робочих місцях весь технологічний про­цес здійснюється верстатом, машиною чи агрегатом автоматичної дії без участі працівника, за яким зберігається функція пуску і зу­пинки автомата, контролю за його роботою і за необхідності — на­лагодження. Наприклад, робота машиністів автоматизованих насос­них станцій водопроводу.

Апаратурні робочі місця, оснащені різними апаратами, впли­вають ними на предмет праці за рахунок теплової, електричної, хімічної чи біологічної енергії.

За ознакою спеціалізації робочі місця поділяють на спеціалізо­вані та універсальні. На спеціалізованих робочих місцях, оснаще­них обладнанням спеціального призначення, можуть виконуватися ті самі чи близькі за змістом операції та види робіт (робоче місце штампувальника, бурильника і т. д.). На універсальних робочих місцях провадяться різнорідні роботи, вони оснащені універсаль­ним обладнанням, що дозволяє швидко переходити від одного виду робіт до іншого (наприклад, в умовах ремонтно-механічних майстерень).

За ознакою розподілу праці виділяють два типи робочих місць —індивідуальні, де постійно зайнятий один виконавець, і колективні, де трудові процеси здійснюються групами працівників, в обслуго­вуванні великих машинних агрегатів тощо.

За кількістю обладнання, що обслуговується, робочі місця по­діляються на одноверстатні (одноапаратурні, одноагрегатні) та багатоверстатні (багатоапаратурні, багатоагрегатні).

За місцеположенням робочі місця поділяються на стаціонарні, розташовані та обладнані на одному місці (наприклад, робочі місця верстатників, апаратників), і пересувні, що постійно пересуваються у просторі (робочі місця будівельників, ремонтного персоналу).

Можуть вводитися й інші класифікації робочих місць.

Для успішного виконання виробничих завдань необхідно, щоби кожне робоче місце було належним чином організоване. Під орга­нізацією робочого місця розуміють комплекс заходів, спрямованих на створення найбільш сприятливих та безпечних умов праці для високопродуктивної праці робітників. Основними складовими організації робочого місця є його оснащення, планування та об­слуговування.

---

Під оснащенням робочого місця розуміють сукупність засобів виробництва: основного технологічного і допоміжного обладнан­ня, технологічного і допоміжного оснащення, засобів зв'язку, за­собів з охорони праці й техніки безпеки.

Основним технологічним обладнанням вважають верстати, робочі машини, агрегати, технологічна апаратура, тобто все те, за допомоги чого здійснюється основний процес виробництва.

До допоміжного обладнання відносять транспортери та інші види транспорту, збиральні, зварювальні Й випробовувальні стен­ди, різні вантажопідіймальні устрої тощо.

До технологічного оснащення відносять вимірювальний інст­румент, технічну документацію і т. ін., а організаційне оснащення представлене виробничими меблями, тарою, засобами сигналізації, зв'язку, освітлення, засобами з охорони праці й техніки безпеки.

Проводячи аналіз оснащеності робочих місць, передовсім необ­хідно враховувати прогресивність конструкцій, коефіцієнт оснаще­ності робочого місця, ступінь використання оснащення.

Під плануванням робочого місця розуміють доцільне просторове розміщення всіх функціонально пов'язаних між собою засобів пра­ці, предметів праці та самого працівника. Причому розміщення за­собів і предметів праці повинне задовольняти двом вимогам: не ство­рювати загромадження й тісноти на робочому місці, з одного боку, і не викликати зайвих рухів — з іншого. Порушення вказаних прин­ципів веде до непродуктивних затрат робочого часу та енергії пра­цівника, до передчасної втоми і зниження продуктивності праці.

Обслуговування робочого місця охоплює систему заходів із за­безпечення робочих місць засобами, предметами праці та з надан­ня різноманітних послуг виробничого характеру. Система обслу­говування — комплекс заходів із виконання допоміжних робіт, які забезпечують робочі місця основних робітників усім необхід­ним для високопродуктивної роботи протягом тривалого робочого часу.

Організація обслуговування робочих місць залежить від масшта­бів і типу виробництва, його технічної оснащеності та особливостей технології. В умовах одиничного і дрібносерійного виробництва на невеликих підприємствах застосовується чергова форма обслу­говування, за якої працівники, що обслуговують робочі місця, ви­кликаються в міру необхідності. На більших підприємствах засто­совується планово-попереджувальне обслуговування. Воно здійс­нюється на основі заздалегідь розроблених графіків і розкладів за кожною з функцій обслуговування. Ця форма обслуговування по­требує чіткої та безперебійної роботи всіх допоміжних служб під­приємства. На великих підприємствах застосовується стандартна форма обслуговування, за якої всі функції обслуговування відбу­ваються за стандартними планами і схемами.

Управління обслуговуванням робочих місць може провадитися централізовано, коли всі функції з обслуговування здійснюються єдиними, централізованими службами підприємства, або децент­ралізовано, коли всі функції з організації робочих місць передаю­ться первинним підрозділам підприємства (цехам, бригадам). Крім того, на деяких підприємствах застосовується змішаний спосіб організації робочих місць, за якого частина найбільш важливих і складних функцій здійснюється централізовано (наприклад, про­філактика і налагодження обладнання), а інші — децентралізовано, силами самих цехів і бригад.

---

7.2.3. Раціоналізація трудового процесу, запровадження передових прийомів та методів праці.

Раціоналізація трудового процесу, запровадження передових прийомів та методів праці як елемент її організації передбачає: вивчення та раціоналізацію трудових процесів із застосуванням різних способів та технічних засобів із метою забезпечення високої продуктивності праці та нормального навантаження на організм працюючого з урахуванням психофізіологічних норм, відбір передових прийом і в та методів праці, їх подальше вдосконалення та впровадження шляхом організації виробничого інструктажу, розробки інструкційних карт, виробничого навчання тощо.

Вивчаючи цс питання потрібно з'ясувати поняття „трудовий процес”.

Трудовий процес — це сукупність дій, що здійснюються виконавцем при створенні якого-небудь виробу або його частики, або при виконанні якої-небудь іншої функції у процесі виробництва.

Основним елементом трудового процесу є операція.

• Операція — закінчений цикл діяльності працівника (або групи працівників) на даному робочому місці щодо змінювання предмету праці (його розміру, форми, упорядкування деталей тощо).

• Трудовий прийом — закінчена сукупність трудових дій, що учиняються без перерви та пов'язані між собою єдиним цільовим призначенням — виконанням частини операції.

• Трудова дія — комплекс трудових рухів, що виконуються одним або декількома робочими органами людини при виконанні частини трудового прийому.

• Трудовий рух — одноразове переміщення пальців рук, ніг, тулуба, голови з одного положення у друге при виконанні трудової дії. Таким чином, структура трудових рухів складає трудову дію, закінчена сукупність трудових дій — трудовий прийом. Трудові прийоми складаються у операцію, послідовні операції утворюють трудовий процес.

Спосіб здійснення трудового процесу є метод праці. Він харак­теризується складом прийомів, операцій та певною послідовністю їх виконання.

Вивчення та раціоналізація трудового процесу передбачає аналіз його змісту, порядку та послідовності, прийомів праці, способів їх виконання та траєкторії рухів. Вивчення трудових процесів провадиться з використанням методів хронометражу, фотографії робочого часу (у тому числі самофотографії), фотохронометражу, а також із використанням кіно- та відеозйомки.

Значення раціоналізації трудового процесу можна показати на такому цікавому прикладі. Один із засновників школи науковою управління Френк Гілберт на початку своєї трудової діяльності працював учнем каменяра. Як допитлива людина, він вивчав, які рухи треба зробити, щоб виконати укладання однієї цеглини, а потім спроектував свій спосіб виконання цієї операції. Йому вдалося скоротити кількість рухів з 18 до 4,5, за рахунок чого продуктивність праці підвищилася на 50 відсотків.

---

7.2.4. Умови праці та фактори, що їх визначають

Одним із напрямів організації праці є вдосконалення умов праці. Умови праці — зовнішнє середовище, що оточує працівника в про­цесі виробництва і впливає на його працездатність та продуктив­ність праці. Фактори, які визначають умови праці та впливають на здоров'я і працездатність людини, поділяють на такі групи:

• соціально-економічні, які мають законодавчу і нормативно-правову базу, що регламентує умови праці;

• психофізіологічні, обумовлені конкретним змістом трудової діяльності, характером праці (фізичне й нервово-психічне наван­таження, монотонність, темп і ритм праці);

• санітарно-гігієнічні, що визначають зовнішнє виробниче се­редовище (температура повітря, шум, вібрація, освітлення), а та­кож санітарно-побутове обслуговування на виробництві;

• естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (архітектурне, конструкторське, художнє оформлення інтер'єру, обладнання, оснащення, виробничого одягу);

• соціально-психологічні, що характеризують взаємовідносини у трудовому колективі і створюють морально-психологічний клімат.

Міжнародна організація праці вирізняє десять груп факторів ви­робничого середовища, які впливають на працездатність людини:

• фізичне зусилля, що передбачає пересування або підтриму­вання вантажів, зусилля натиску на предмет праці. Вирізняють такі його рівні: незначне, середнє, тяжке і дуже тяжке;

• нервова напруга, яка визначається складністю розрахунків, високою відповідальністю, інтелектуальним навантаженням, особ­ливими вимогами до точності, небезпека для життя. Може бути незначною, середньою і підвищеною;

• темп роботи, що визначає кількість трудових рухів за одини­цю часу. Може бути помірним, середнім, високим;

• робоче положення, що визначається положенням тіла людини стосовно до засобів виробництва. Розрізняють такі його види: обме­жене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне;

• монотонність роботи, яка полягає в багаторазовості повто­рення одноманітних короткочасних операцій. Може бути незнач­ною, середньою і підвищеною;

• температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Виділяють такі стадії впливу цих факторів: незначний, під­вищений (знижений), середній, високий, дуже високий;

• забрудненість повітря, що визначається вмістом домішок у повітрі та їх впливом на організм людини. Забрудненість повітря має п'ять ступенів: незначна, середня, підвищена, сильна, дуже сильна;

• виробничий шум. Частота шуму визначається в герцах, сила шуму - в децибелах. Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

• вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці. Можуть бути підвищені, сильні, дуже сильні;

• освітленість у робочій зоні. Визначається в люксах, має два рівні: недостатня й погана або сліпуча.

---

Перелічені фактори виробничого середовища впливають на працездатність працівника і на стан його здоров’я. Метою науко­вої організації праці є зменшення ступеня небезпечного впливу умов праці на людський організм, створення умов для збереження працездатності робітника і стабільно високого рівня продуктивно­сті праці. Створення на робочих місцях нормальних умов праці повинно мати за такі напрями:

• впровадження у виробництво нової техніки, яка забезпечує збереження здоров’я людини;

• застосування нових прогресивних технологій, які сприяють виведенню людей зі шкідливих робочих зон;

• впровадження сучасних засобів техніки безпеки для запобі­гання виробничому травматизму;

• проведення організаційних, психофізіологічних і соціальних заходів щодо оздоровлення виробничого середовища, забезпечен­ня санітарно-гігієнічних умов, які запобігали би професіональним захворюванням;

• покращення естетичних умов виробництва на основі впро­вадження художніх елементів, що позитивно впливають на само­почуття працівника і на підвищення результативності його праці.

7.3. Робочий час, його склад і структура. Методи вивчення змісту праці та затрат робочого часу

Весь робочий час працівників поділяється на час здійснення виробничого процесу (роботи) (Т_р) і час перерв (Т_п) (рис.7.2).

Час роботи — період, протягом якого працівник здійснює тру­дову діяльність. Час перерв — це час, протягом якого трудовий процес не здійснюється незалежно від причин і виконавець ніяких трудових дій не виконує.

Час роботи поділяють на час виконання виробничого завдання і час занятості іншими видами робіт.

Виходячи зі змісту праці робочий час поділяють на підготовчо-завершальний час (Т_пз), час оперативної роботи (Т_оп) і час обслу­говування робочого місця (Т_обс).

Підготовчо-завершальний час — це час, який витрачається на підготовку до виконання заданої роботи і дії, пов’язані з її завер­шенням (отримання інструментів, технологічної та планово-облі­кової документації, інструктаж про проведення робіт, здавання інструменту й документації, для ІТР і службовців — час на отри­мання завдання, звіт про виконання робіт, приймання і здавання зміни тощо).

Час оперативної роботи охоплює час основної роботи (То) і час допоміжної роботи (Т_доп). Час основної роботи — це час, протягом якого працівник видозмінює форми і якість предмета праці. За характером праці час основної роботи можна поді­лити на:

• час ручної роботи — час на виконання технологічних опера­цій з оброблення предмета праці без використання машин та об­ладнання);

• час машинно-ручної роботи. Працівник здійснює технологічні операції з використанням машин або пересування предмета праці за допомогою спеціальних механізмів;

• час спостереження за роботою обладнання.

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc