2.2 Державна підтримка малого бізнесу в Україні

Внесок малих підприємств в оздоровлення економіки нині явно недостатній. Це пояснюється як загальним спадом виробництва і розривом господарських зв'язків, так і тим, що не одержала розвитку державна підтримка цих підприємств. Тим часом малі підприємства як хитлива підприємницька структура, найбільше залежать від коливань ринку, потребують державної підтримки.

У багатьох країнах ринкової економіки існують особливі фонди державної підтримки малого бізнесу. У Японії, наприклад, на ці цілі у видатковій частині бюджету виділяється 2—3 млрд. дол. У нашій країні державна підтримка малих форм виробництва з перших кроків малого бізнесу зводилася в основному до системи податкових пільг на прибуток.

Однією з важливих проблем малого бізнесу в Україні є кредитування. Кредити даються тільки під заставу або поручництво, на що не завжди мають можливість малі підприємства. Спілки малих підприємств, як і спеціальні фонди, не виступають поручителями по кредитах, які одержують ці підприємства. Немає спеціальних банків, які обслуговували б малий бізнес. Особливо в скрутному стані знаходяться приватні малі підприємства. Неможливість одержати кредит виключає спроможність конкурувати з іншими підприємствами.

У багатьох закордонних країнах малому бізнесу надає серйозну фінансово-кредитну підтримку держава через спеціальні структури і фонди, наприклад, через Адміністрацію в справах дрібного бізнесу (США), Корпорацію страхового кредитування дрібного бізнесу (Японія), Кредит для середніх і дрібних фірм (Франція).

В Україні також існують різні організаційні форми підтримки і захисту інтересів малих підприємств. Для цього створено асоціації малих підприємств, Всесвітня асамблея дрібних і середніх підприємств, різні фонди розвитку і підтримки малого бізнесу. Однак, як правило, численні фонди підтримки малого підприємництва стурбовані своїми власними проблемами і реальної допомоги малим підприємствам не надають.

Малі підприємства мають потребу також в інформаційному обслуговуванні, підготовці кадрів, у пільговому банківському кредиті й іншій допомозі.

Заслуговує на серйозну увагу досвід фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу з боку держави через прямі і гарантовані позики. Прямі позики видаються невеликим фірмам на певний строк під більш низькі ставки, ніж кредит на приватному ринку позичкового капіталу.

Гарантовані позики дають кредиторам державні гарантії до 90 % позикового капіталу. У такий спосіб держава намагається зацікавити приватні банки, торгові і промислові корпорації, страхові компанії, пенсійні фонди в наданні капіталу дрібним фірмам.

Є й інші форми державної підтримки: забезпечення малих підприємств держзамовленням (якщо виникає така необхідність), надання особливих пільг підприємствам, які утворюються в регіонах із слабко розвинутою промисловістю, та ін.

---

Розвиток малих підприємницьких форм відбувається в основному в посередницькій сфері і галузях, що не потребують значних капітальних вкладень — торгівлі, громадському харчуванні, будівництві цивільних об'єктів, дрібному ремонті техніки і машин, сільському господарстві. Тим часом такий потужний ринок, як сфера науково-технічних нововведень та інформації, не освоюється. Це зумовлено, з одного боку, недостатньою увагою до таких проблем державних структур управління, відсутністю правових актів, що забезпечують розвиток малого науково-технічного бізнесу, а з іншого — монополією державних науково-дослідних інститутів, що зосередили в себе весь обсяг фінансування наукової сфери. У результаті це привело до монополізму держсектора в науці і відсутності впроваджу вальних структур у матеріальній сфері.

Малий бізнес має ефективну підтримку за кордоном.

З цих позицій цікавий досвід розвитку інноваційного бізнесу в США.

Численні дрібні інноваційні підприємства в США стали своєрідним доповненням до традиційних науково-дослідних і конструкторських комплексів промислових корпорацій, університетів, безприбуткових дослідницьких організацій, державних лабораторій, різних цільових структур. Істотно програючи подібним організаціям по ресурсному забезпеченню, дрібні фірми в сфері НТП виграють у можливості максимального розкріпачення творчого потенціалу й ініціативи науково-технічних працівників.

Досвід США показує, що в умовах ресурсної незабезпеченості малого інноваційного бізнесу найважливішим чинником його існування є організація своєрідної мережі його підтримки. Основні напрями її такі:

• фінансова підтримка (наявність численних доступних джерел ризикового капіталу);

• матеріально-технічна (здавання в оренду і можливість купівлі, в тому числі і на пільгових умовах, засобів виробництва — будинків і споруд, техніки, наукового устаткування, транспортних засобів, копіювальної техніки т. д.);

• інформаційна (забезпечення можливостей користування інформаційними мережами і технічними бібліотеками, доступу до баз даних і т. д.);

• консультативна (розвиток спеціалізованих послуг консультування, орієнтованих на організаторів дрібних інноваційних підприємств, із питань оподатковування, планування, маркетингу, ведення звітності, оформлення патентів).

На створення цієї мережі спрямовані зусилля федерального уряду, штатів, місцевих органів влади громадськості, університетів, приватного бізнесу.

Політика стимулювання інноваційної активності малого бізнесу — від федерального уряду до муніципалітету. Головним у державній політиці в цій сфері є створення "інноваційного клімату", тобто забезпечення сприятливих економічних, правових, організаційних, психологічних та інших умов для виникнення і розвитку нових фірм, насамперед тих, що зайняті генеруванням, освоєнням і комерціалізацією науково-технічних нововведень. Держава, на відміну від регулювання діяльності економічно й організаційно сформованого великого бізнесу, основні зусилля спрямовує на початкові і "передпочаткові" періоди становлення малих інноваційних підприємств.

---

Головним змістом державної інноваційної політики у відношенні малого бізнесу є регулювання фінансових потоків, спрямоване на полегшення доступу дрібних фірм до джерел фінансових засобів. Тут виділяють такі напрями: цілеспрямоване субсидування з бюджету (через федеральні агентства і відомства) і притягнення приватного капіталу до фінансування інноваційної діяльності дрібних фірм.

Цілеспрямоване бюджетне фінансування здійснюється у формі безповоротного субсидування, через надання пільгових позик і укладення контрактів на розробку нової продукції і технології.

У цілому малий бізнес США одержує 3,5—4 % від загальних федеральних витрат на НДДКР. До третини витрат дрібних фірм на дослідження і розробки в тій або іншій формі фінансує держава.

Програми безповоротного субсидування здійснюють в основному двоє основних відомств — Адміністрація в справах малого бізнесу (АМБ) і Національний науковий фонд (ННФ).

Програми надання пільгових позик здійснюють АМБ у вигляді прямих позик, пайової участі в позиках комерційних банків і гарантування позик комерційних банків. Прямі позики робить АМБ із власних кредитних джерел. Розмір позики не перевищує 150 тис. дол., максимальна ставка становить 7 %. Позики даються на терміни: до 6 років — на поточні потреби; до 20 років — на придбання устаткування, земельної власності і будівництво; до 30 років — на відновлення підприємств, що постраждали від стихійного лиха.

Однак, як показує американська практика, форми прямого субсидування через державні відомства не мають достатньої гнучкості і оперативності.

Другим найважливішим напрямом державної інноваційної компанії дрібного бізнесу, що діють під егідою АМБ. Венчурний капітал розміщається у формі акціонерного капіталу. Це значить, що інвестори стають акціонерами дрібних інноваційних фірм і, залежно від частки своєї участі, мають право на одержання прибутків. Частка участі окремих компаній венчурного капіталу в дрібних фірмах рідко перевищує 50%.

Що ж стосується податкових і амортизаційних пільг, наданих самому малому інноваційному бізнесу, то вони застосовуються рідше, оскільки для малих фірм набагато важливіша початкова і "передпочаткова" їхня підтримка. Тому податковими пільгами традиційно більше користувався більший бізнес. Однак із кінця 70-х — початку 80-х років почали розроблятися більш пільгові умови оподатковування і для малого бізнесу, насамперед інноваційного, з обліком його специфічних потреб.

Що стосується амортизаційних пільг, то у відношенні дрібного бізнесу діє тільки одна значна міра: із 1981 р. малим фірмам дозволено списувати вартість основного капіталу нерівними частинами або одноразово протягом амортизаційного періоду

2.3 Оподаткування малого бізнесу

З метою реалізації державної політики щодо розвитку та підтримки малого бізнесу, ефективного використання його можливостей щодо створення нових робочих місць, збереження податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів і взагалі успішного розвитку національної економіки було створено спрощену систему оподаткування обліку та звітності, законодавчою базою якої став Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19 жовтня 2000 року. Вперше,спрощена система оподаткування була регламентована Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 19 вересня 1999 року.

---

Спрощена система оподаткування значно спростила порядок нарахування та сплати податків, суттєво скоротивши їх перелік та зменшивши вірогідність застосування штрафних санкцій, пов'язаних зі складністю сучасної податкової системи в частині адміністрування податків. Вона надала право вибору суб'єктам підприємництва економічно доцільного варіанту оподаткування, адже рішення про перехід на сплату єдиного податку приймається платником податків самостійно.

Правову природу єдиного податку досліджували багато вчених. Так, К. Андрієвський удосконалив підхід до класифікації податкових режимів виходячи із мети формування особистого характеру впливу на поведінку учасників податкових відносин. У своїх дослідженнях О. Костенко пропонує при встановленні кількісного критерію визначення платників єдиного податку не виходити з визначення виручки як об'єкта оподаткування, а закріпити як критерій доходи від реалізації продукції, що дозволить врахувати не тільки грошові кошти, отримані на банківський рахунок чи в касу платника податку, але й доходи отримані в натуральній формі.

Поява спрощеної системи оподаткування забезпечила динамічний розвиток сфери малого підприємництва та стабільні надходження до бюджету, що свідчить про адаптованість та прийнятність її для значної категорії суб’єктів підприємницької діяльності, і є дієвою формою державної підтримки суб’єктів малого підприємництва.

Із введенням ПКУ, спрощена система оподаткування належить до розділу XIV «Спеціальні податкові режими », глава 1 « Спрощена система оподаткування, обліку і звітності», яка стала чинною з 1 січня 2012 року.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Прийняття Верховною Радою України 4 листопада 2011 року Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» №4014-VI – важливий крок у напрямку поліпшення податкового клімату для підприємців України. Закон України №4014-VI набирає чинності з 1 січня 2012 року. З цього часу спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів господарювання встановлюватиметься виключно в умовах Податкового кодексу України.

Законодавством введені обмеження щодо застосування спрощеного режиму оподаткування, обліку і звітності, згідно ПКУ не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти оподаткування, що здійснюють:

• діяльність з організації, проведення азартних ігор;

• обмін іноземної валюти;

• виробництво, експорт,продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива та столових вин);

• видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

• видобуток, реалізацію корисних копалин;

• діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування;

• діяльність з управління підприємствами;

• діяльність з надання послуг пошти та зв’язку;

• діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

• діяльність з організації, проведення гастрольних заходів.

---

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.

Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

Анулювання свідоцтва платника єдиного податку здійснюється у разі:

• провадження господарської діяльності, на яку не поширюється спрощена система оподаткування;

• перевищення граничної чисельності найманих осіб;

• перевищення граничного обсягу доходу;

• застосування платником податку інших способів розрахунків, ніж у готівковій та/або безготівковій формі.

Суб’єкти господарювання , які були платниками єдиного податку та які були платниками інших податків і зборів та прийняли рішення з 1 січня 2012 року перейти на спрощену систему оподаткування, подають відповідну заяву не пізніше 25 січня 2012 року, за формою затвердженою наказом Міністерства фінансів України, у якій зазначаються такі відомості:

• найменування суб’єкта господарювання;

• дані документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи до закону;

• податкова адреса суб’єкта господарювання;

• місце провадження господарської діяльності;

• ставки єдиного податку або зміна ставки, обрані суб’єктами господарювання;

• середньооблікова чисельність працівників у юридичної особи;

• дата(період) обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

Постійні зміни та доповнення податкового законодавства України призводять до недодержання прогнозованих показників виробничо-господарської діяльності підприємств та її недосягнення кінцевого результату - прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень та інше. Це створює фактор невизначеності підприємства у податковій системі України.

Оптимізація податків (зборів) та платежів нарешті дозволяє збільшити прибутки підприємства. Це досягається шляхом виконання таких основних принципів:

• моделювання найбільш ефективної системи господарчих рішень;

• строге виконання діючого законодавства по оподаткуванню;

• доцільність застосування на підприємствах малого бізнесу спрощеної системи оподаткування;

• вплив на елементи бази оподаткування в залежності від групи податків, зборів та платежів;

• управління виробничим процесом в залежності від зміни діючої системи оподаткування підприємства.

---

Смотрите также файлы

• Инженерная и компьютерная графика.doc

• referat alexei.doc

• Laboratorni_roboti_1-7.doc

• Metodi4ka.doc

• Облаштування повоєнного світу.doc