ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7743
Скачиваний: 7
неї не все (всього він не зможе засвоїти за життя), а
лише те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мов-
ним уподобанням. Іншими словами, кожного мовця ха-
рактеризує власне мовлення, яке є унікальним, непов-
торним.
Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціону-
вання.
32 Загальні питання мовознавства
Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і гра-
матика, які існують у потенції, в можливості.
Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх
реалізації.
До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і
результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мов-
лення окремої людини, про мовлення молоді, усне побу-
тове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне
використання можливостей мови.
Для того щоб краще зрозуміти різницю між мовою і
мовленням, Ф. де Соссюр наводив аналогію з шахами. Ша-
хова дошка, шахові фігури та правила шахової гри — мо-
ва; конкретне розігрування шахової партії — мовлення.
Загалом мову і мовлення розрізняють за такими пара-
метрами:
1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення —
конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному
(мовленні). Конкретність мовлення виявляється в тому,
що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачи-
ти і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосе-
редньо спостерігати неможливо. Саме тому лінгвіст має
справу з мовленням (вивчає звучне мовлення або тексти).
Завдання лінгвіста "добути" з мовлення мову.
2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загаль-
ноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове
й унікальне. Так, наприклад, сучасна українська літера-
турна мова охоплює період від І. Котляревського до наших
днів. її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та гра-
матичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими.
У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні лю-
ди можуть припускатися помилок. Мову можна порівня-
ти з написаною композитором симфонією. Під час виконан-
ня симфонії (мовлення) хтось із музикантів помилково мо-
же "взяти" не ту ноту. Зрештою, і весь твір по-своєму мо-
же бути "прочитаний" і зінтерпретований диригентом.
Унікальність мовлення полягає у своєрідному вико-
ристанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (ви-
падкових) слів, словоформ, словосполучень тощо. На-
приклад, в одній поезії І. Драча є така фраза: Вагітна
скрипка стане породіллю. Українська мова словосполу-
чення вагітна скрипка не допускає, однак в оказіональ-
ному поетичному мовленні І. Драча воно виявилося ви-
Природа, сутність, функції та будова мови 33
сокохудожнім та ефективним (яскраво передає ситуацію
очікування гри на скрипці, бажання скрипаля відтвори-
ти, а слухача почути її мелодійні звуки). Чи візьмемо
єсенінське Отговорила роща золотая березовым веселым
языком. У російські мові немає словосполучень роща от-
говорила, березовый язык, але в мовленні С. Єсеніна такі
"порушення" мовних норм стають яскравим художнім
засобом.
3. Мова — явище психічне, а мовлення — психо-
фізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у
психіці людей, які становлять певну мовну спільність.
Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологі-
чний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприй-
манням. Особливо помітний цей аспект при звуковій (аку-
стичній і фізіологічній) характеристиці мовлення. Мов-
лення можна характеризувати за темпом, тембром, три-
валістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом
тощо.
4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення
розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу,
потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляють-
ся послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова,
словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мов-
лення, мова має ієрархічну будову.
Дехто з мовознавців протиставляє мову мовленню,
як соціальне індивідуальному. Насправді і мова, і мов-
лення — явища соціальні, бо основна функція мови —
бути засобом спілкування, і люди розмовляють (корис-
туються мовленням) не для того, щоб демонструвати своє
вміння говорити, а щоб передати комусь якусь інфор-
мацію. Щоправда, мовлення має й індивідуальний ас-
пект. Воно є індивідуальним за виконанням, завжди на-
лежить конкретним людям. Індивідуальність мовлення
проступає у відборі мовних елементів, в улюблених син-
таксичних конструкціях, у частотності вживання мов-
них засобів, у мимовільних чи навмисних порушеннях
мовних норм тощо.
З історичного погляду мовлення первинне, а мова вто-
ринна. Спершу виникали в мовленні окремі слова, фрази
тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова. З по-
гляду сучасності, навпаки, мовлення твориться з фактів
мови: для вираження думки мовець відбирає з мови необ-
хідні мовні одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в
мові граматичними правилами.
34 Загальні питання мовознавства
Однак слід пам'ятати, що мова і мовлення тісно пов'я-
зані між собою: мова не тільки породжує мовлення, стри-
мує його неспинну стихію, а й живиться ним, змінюєть-
ся, розвивається під його впливом. У мовленні з'являєть-
ся нове, оказіональне, яке з часом може проникнути в
мову, стати фактом мови.
• Мовленнєву діяльність, а саме психічні закономірнос-
ті породження та сприйняття мовлення, механізми, які
керують цими процесами і забезпечують оволодіння мо-
вою, а також мовну здатність людини в контексті її пси-
хічних та інтелектуальних здібностей вивчає психо-
лінгвістика, яка виокремилася як лінгвістична дисциплі-
на в середині XX ст.
Структура мови
Мова є системою. Система — це сукупність взаємопо-
в'язаних і взаємозумовлених елементів. Якщо з системи
вилучити якийсь елемент, вона не зможе функціонувати
або її функціонування буде недостатньо ефективним.
Уявіть собі, що з нашої мови зник звук [б]. У такому
випадку слова, які мають цей звук, довелося б вимовля-
ти без нього або замість нього вживати найближчий за
звучанням до нього звук [п], що призвело б до непоро-
зумінь.
Кожна система має свою структуру. Структура — це
спосіб організації системи, її внутрішня будова. Так, зо-
крема, мова має чотирирівневу (чотириярусну) будову.
Найнижчим рівнем є фонологічний, далі йде морфологі-
чний, відтак лексико-семантичний, і найвищим рівнем є
синтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю: фоноло-
гічний — фонему, морфологічний •— морфему, лексико-
семантичний — лексему (слово), синтаксичний — ре-
чення. Усі названі рівні становлять собою окремі систе-
ми і вивчаються окремими лінгвістичними науками: фо-
нологічний — фонологією, морфологічний — морфоло-
гією, лексико-семантичний — лексикологією і синтак-
сичний — синтаксисом.
Мовні рівні не є автономними, незалежними. Вони
взаємопов'язані. Із фонем будуються морфеми, з мор-
фем — лексеми, з лексем — речення. Отже, мова скла-
дається з чотирьох систем, які утворюють загальну сис-
тему мови.
Природа, сутність, функції та будова мови 95
Синхронія і діахронія
Мова є явищем відносно стабільним. Для мовців вона
протягом усього життя здається незмінною. Однак не мож-
на не помітити, що давньоукраїнська мова епохи Київсь-
кої Русі і сучасна українська мова помітно різняться.
Поступові кількісні зміни у мові протягом століть зумовили
якісні зміни, причому такі, що сучасному мовцеві важко
зрозуміти давні тексти. Отже, мова — це одночасно і жи-
ва діяльність, і продукт минулого. Відповідно в мовознав-
стві розрізняють стан мови та розвиток мови. Існує два
підходи до вивчення мови: вивчення мови на певному ча-
совому зрізі та вивчення мови в її історичному розвитку
протягом тривалого часу.
Для позначення цих понять (стану мови, її певного
часового зрізу, з одного боку, і розвитку, зміни мови про-
тягом тривалого часу — з іншого,) в мовознавстві викори-
стовують терміни синхронія і діахронія.
Синхронія (від гр. syn "разом" і chronos "час", тобто "одночас-
ність") — 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епо-
ху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чин-
ника).
Діахронія (від гр. dia "через" і chronos "час", тобто "різночасність") —
1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її іс-
торичному розвитку.
Синхронія, таким чином, — це горизонтальний зріз
(вісь одночасності), а діахронія — вертикальний зріз (вісь
послідовності). Графічно їх можна позначити так:
синхронія
діахронія
Для мовців важлива синхронія, тобто мову треба
знати такою, якою вона є нині. Щоб добре володіти
сучасною мовою, не обов'язково знати історію мови, як
36 Загальні питання мовознавства
змінювалися звуки, які з них зникли, а які з'явилися,
скільки колись було форм граматичного числа (однина,
двоїна, множина), часових форм дієслова (теперішній,
чотири форми минулого часу — аорист, перфект, ім-
перфект і плюсквамперфект, три форми майбутнього
часу — проста і дві складні, аналітичні) тощо. Навряд
чи ефективніше вплинуло б на практичне користування
сучасною мовою знання мовцем того, що слово верблюд
колись означало "слон", а слово підлий — "простона-
родний, неродовитий".
Для дослідника мови важливі обидва аспекти —
синхронічний і діахронічний. Для того щоб добре усвідо-
мити сучасний стан мови, необхідно дослідити її історич-
ний розвиток. Відповідно до двох підходів до вивчення мо-
ви розрізняють мовознавство синхронічне і діахронічне.
Результати синхронічного мовознавства використову-
ють для створення описових граматик різних мов, норма-
тивних словників, розробки алфавітів для безписемних
мов, для теорії і практики машинного перекладу. Коли ж
мовознавець хоче дослідити історію мови, закони її роз-
витку, він це може зробити лише за діахронічного підхо-
ду до вивчення мови.
Синхронію і діахронію не можна ототожнювати й змі-
шувати. На це ще в XIX ст. вказував російський мовозна-
вець П.Ф. Фортунатов: "Велика помилка — змішування
фактів, які існують у даний час у мові, з тими, які існува-
ли у ній колись". Про це завжди повинен пам'ятати вчи-
тель-словесник. Якщо, скажімо, дається завдання визна-
чити морфемний склад слова подушка, то з погляду су-
часного стану мови в ньому можна виділити корінь по-
душ-, суфікс -к- і закінчення -а. Колись це слово членува-
лося на морфеми по-іншому: префікс под-, корінь -уш-,
суфікс -к- і закінчення -а. Мотивація слова була такою:
"те, що кладеться під вушко". Нині ця мотивація забута і
слово подушка не __________пов'язується живими словотвірними
зв'язками зі словом вухо.
Водночас синхронію і діахронію не можна розривати,
оскільки сучасний стан мови є продуктом минулого її
розвитку. Глибинне пізнання мови можливе лише за умови
всебічного її вивчення як у синхронії, так і в діахронії.
Слід пам'ятати, що синхронію і діахронію не можна
ототожнювати зі статикою і динамікою. На будь-якому
синхронному зрізі, тобто в будь-який момент, мова є жива
діяльність, вона не є статичною, а постійно змінюється.
Природа, сутність, функції та будова мови 37
Література
ОСНОВНА
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. —
С 15-52.
2. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —
С 24—43.
3. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —
С. 15-50
4. Головин Б. Введение в языкознание. — М., 1983. —
С 8-24.
5. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 7—32.
6. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. —
С 21—44.
ДОДАТКОВА
1. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —
С 5—24.
2. Перетрухин В.Н. Введение в языкознание. — Воронеж, 1972. —
С 6—8,18—32.
3. Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. — М., 1995. — С 4—8.
4. Мова, людина, суспільство. — К., 1977.
5. Русанівський В.М. Мова в нашому житті. — К., 1989.
6. Мова у соціальному і культурному контексті. — К., 1977.
7. Мова і духовність нації. — К., 1992.
8. Панов Е.Н. Знаки, символы, языки. — М., 1980.
9. Кисленко Ю.І. Системна організація мови. — К., 1997.
ІО.Радевич-Винницький Я.К. Україна: Від мови до нації. — Дрогобич,
1996.
Запитання. Завдання
1. Які погляди на природу мови відомі в науці?
2. Доведіть, що мова є суспільним, а не біологічним чи психічним
явищем.
3. Назвіть основні функції мови. Охарактеризуйте їх.
4. Розкрийте зв'язки мови із суспільством.
5. Що таке мовна політика? Яких мовних сфер торкається мовна
політика?
6. У яких взаємозв'язках перебувають мова і народ; мова й індивід;
мова і класи та інші соціальні групи; мова і надбудова?
38 Загальні питання мовознавства
7. Що таке професійна і територіальна диференціація мови?
8. Що розуміють під літературною мовою? Якими рисами харак-
теризується літературна мова? Чим вона відрізняється від загально-
народної мови?
9. Які стилі літературної мови ви знаєте?
10. У яких взаємозв'язках перебувають мова і мислення? Чи є мова
єдиним засобом мислення? Який тип мислення пов'язаний із мовою?
11. Дайте визначення знака. Доведіть, що мова є однією із знакових
систем.
12. Що в мові є знаком?
13. Чим відрізняється мова як знакова система від інших (штучних)
знакових систем?
14. Як розрізнити мову і мовлення? Яке практичне значення має
розмежування мови і мовлення?
15. Дайте тлумачення термінів система і структура? Доведіть, що мова
є системною.
16. Охарактеризуйте структуру мови. Назвіть основні мовні одиниці.
Які лінгвістичні дисципліни вивчають різні рівні мовної структури?
17. Дайте визначення термінів синхронія і діахронія. У яких випадках
виправданий суто синхронічний, а в яких суто діахронічний підходи до
вивчення мови? Чим відрізняються синхронія і діахронія від статики й
динаміки?
1.3. Походження і розвиток мовм
Проблема походження мови
Проблема походження мови є дуже складною. Припу-
щення про походження мови робляться умоглядно шля-
хом міркувань, бо первісна мова не має пам'яток письма.
Перш ніж розглянути різні гіпотези з цієї проблеми,
слід наголосити на тому, що питання походження мови
треба відрізняти від питання походження конкретних мов
світу. Конкретні мови, навіть дуже давні, виникли не ра-
ніше 10 тисяч років тому, тоді як людство заговорило де-
кілька сот тисяч років тому.
Коли і як з'явилася мова, якою вона була на перших
етапах розвитку людства цікавить людей із найдавніших
часів, однак до наших днів немає загальноприйнятої від-
повіді на них.
В античні часи (V-—IV ст. до н.е.) проблема походження
мови порушувалася в межах філософських дискусій про
сутність мови. Представники школи Платона вважали, що
назви предметам даються не довільно, а відповідно до їх
природи, що свідчить про природний характер мови і, від-
повідно, закономірну біологічну зумовленість її виникнен-