ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7754
Скачиваний: 7
ньому більше місцевих говорів. Так, на декілька тисяч
аборигенів Австралії припадає 200 діалектів. Нерідко мовні
діалекти настільки різняться, що це утруднює взаєморо-
зуміння між членами одномовного суспільства. Наприк-
лад, німцю, що розмовляє нижньонімецьким діалектом,
важко зрозуміти німця, який розмовляє верхньонімець-
ким. Між діалектами китайської мови різниця більша,
ніж, скажімо, між чеською і словацькою чи українською
і білоруською мовами. Діалекти і незначні територіальні
відмінності в мові — говірки — вивчає лінгвістична нау-
ка діалектологія.
Діалекти протиставляються літературній мові. Літе-
ратурна мова — це мова, оброблена майстрами слова,
письменниками. Від діалектної мови вона відрізняється
тим, що має певні кодифіковані (зафіксовані у словниках
та підручниках) норми щодо вимови, слововживання, гра-
матичних форм, яких повинні дотримуватися мовці. Це
своєрідний зразок, еталон правильного користування мо-
вою.
Літературна мова виступає в усній та писемній фор-
мах і характеризується стилістичною диференціацією.
Стилі різняться стійкими особливостями у використанні
мовних засобів. Існують розмовно-побутовий, газетно-
публіцистичний, професійно-технічний, офіційно-діловий
і науковий стилі. Деякі вчені як окремий стиль розгля-
дають ще мову художньої літератури, хоч у ній можуть
виявлятися ознаки всіх стилів. Кожен стиль має лексич-
ні та граматичні особливості. Так, зокрема, яскравою
26 Загальні питання мовознавства
ознакою наукового стилю є спеціальна термінологія, офі-
ційного — мовні штампи, газетно-публіцистичного — пу-
бліцистичні слова та вирази. Функціональні стилі мови
ще раз засвідчують, що мова залежить від потреб суспіль-
ства.
Стосовно взаємовідношення між мовою і такими соці-
альними поняттями, як базис (сукупність виробничих від-
носин, що становлять економічну структуру суспільства)
і надбудова (сукупність політичних, юридичних, релігій-
них, філософських та інших поглядів, що характеризу-
ють певний базис), слід зазначити, що мова не змінюється
зі зміною базису, як то характерно для надбудови. Отже,
мова не належить до надбудовних явищ. Вона обслуговує
різні базиси і різні надбудови, тоді як надбудовні явища
(ідеологія, культура тощо) обслуговують лише один пев-
ний базис. Тому неправильним було поширене в маркси-
стській філософії положення про те, що мова є формою
національної культури. Культура, по-перше, належить до
надбудовних явищ, які змінюються зі зміною базису (прав-
да і тут є винятки: високохудожні твори мистецтва та літе-
ратури, створені ще в рабовласницькому суспільстві, і ни-
ні є дійовим засобом виховання високих моральних і ду-
ховних якостей людини), тоді як мова існує доти, доки іс-
нує певний етнос. По-друге, кожне суспільне явище має
свою формуй зміст. Мають форму та зміст і культура, і мо-
ва. Формою вияву культури є живопис, опера, балет тощо,
змістом культури є та інформація, яку вона несе. Формою
мови є звукова оболонка слів, граматичні форми тощо, а
змістом — семантика її одиниць.
Отже, мова і суспільство перебувають у тісному взає-
мозв'язку. Немає жодної суспільної сфери, куди б не про-
никала мова. Вплив суспільства на мову і мови на сус-
пільство вивчає спеціальна лінгвістична дисципліна — со-
ціолінгвістика.
Мова і мислення
Мислення — узагальнене й абстрактне відображення
мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й
умовиводах. Мисленню властиві такі процеси, як абстрак-
ція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних за-
вдань і знаходження шляхів їх розв'язання, висунення гі-
потез тощо.
Природа, сутність, функції та будова мови 27
Щодо мови і мислення в науці існували два протилеж-
ні й неправильні погляди — ототожнення мови й мислен-
ня (Д. Шлейєрмахер, И.-Г. Гаман) і відривання мови від
мислення (Ф.-Е. Бенеке). Представники першої точки зо-
ру вважали, що мова — це всього лише форма мислення.
А оскільки відомо, що кожне явище має форму і зміст, то
мова й мислення разом становлять один об'єкт. Представ-
ники протилежного погляду стверджували, що мова й мис-
лення між собою абсолютно не пов'язані, мислення не за-
лежить від мови, воно здійснюється в інших формах.
Насправді мова й мислення тісно пов'язані між собою,
але цей зв'язок не є простим, прямолінійним, тому єд-
ність мови та мислення не є їх тотожністю. З одного боку,
немає слова, словосполучення, речення, які б не виража-
ли думки. Однак мова — це не мислення, а лише одне з
найголовніших знарядь, інструментів мислення. З іншого
боку, існують й інші форми мислення, які здійснюються
невербально (несловесно).
Загалом існує три типи мислення: а) чуттєво-образне
(наочно-образне); б) технічне (практично-дійове); в) понят-
тєве (словесно-логічне).
ЧУТТЄВО-ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ — мислення конкретними обра-
зами, картинами (в мозку прокручується своєрідний фільм).
Воно притаманне не тільки людині, а й вищим тваринам —
собакам, кішкам, мавпам тощо. Уявіть собі таку картину.
Увечері господиня залишила незакритою сметану на кухні.
Вранці приходить на кухню приготувати сніданок і бачить,
як кішка доїдає сметану. Розлютившись, господиня хапає
кішку і вдаряє її. Наступного ранку, побачивши господиню
на кухні, кішка стрибає зі столу й ховається за буфетом, хоч
на цей раз вона нічого поганого не вчинила. Перед нею ви-
ник учорашній образ розлюченої господині.
Чуттєво-образне мислення властиве всім людям, а особ-
ливо представникам творчих професій (письменникам, ху-
дожникам, артистам, режисерам, балетмейстерам тощо).
Існування цього типу мислення переконливо заперечує по-
ширену донедавна думку, що мислення протікає тільки в
словесній формі. Коли художник-мариніст І. Айвазовсь-
кий писав картину "Дев'ятий вал", він не обмірковував її
за допомогою слів, а переніс на полотно образ, який виз-
рів у його романтичній уяві: неосяжна велич й буйна мо-
гутність морської стихії, вогненні присмерки, грайливе
на хвилях місячне світло, відвага людей, які мужньо бо-
рються з розбурханою стихією.
28 Загальні питання мовознавства
ТЕХНІЧНЕ (ПРАКТИЧНО-ДІЙОВЕ) МИСЛЕННЯ — здійснюється без
участі мови. Воно, як і наочно-образне мислення, власти-
ве вищим тваринам і людині. Чи не першим на цей тип
мислення звернув увагу німецький філософ Г.-В.-Ф. Ге-
гель, який, зокрема, вказав на те, що безпосередня трудо-
ва діяльність, скажімо праця каменяра, обов'язково ви-
магає мислення. Трудові дії людини, як елементарні дії
вищих тварин, осмислені. Так, наприклад, якщо високо
підвісити банан, то мавпа, щоб його дістати, ставить ящик,
бере в передні кінцівки палку, вилазить на ящик і збиває
банан.
Практично-дійове мислення притаманне всім людям,
але найбільшою мірою спеціалістам технічних професій.
Інколи інженеру легше створити нову машину, ніж захи-
стити свій проект (важко підбирати потрібні слова та ви-
рази). А від тих, хто працює на комп'ютерах, можна по-
чути, що вони мислять машинною (комп'ютерною) мовою.
ПОНЯТТЄВЕ МИСЛЕННЯ — здійснюється за допомогою мо-
ви. Абстрактні поняття про любов і ненависть, життя і
смерть, мову й мислення, науку й культуру, теорію від-
носності А. Ейнштейна чи гіпотезу вроджених граматич-
них структур Н. Хомського осмислити і передати без уча-
сті мови неможливо. Однак слід зауважити, що людина і
в цьому випадку не завжди мислить вслух, тобто вимов-
ляючи слова. Частіше люди мислять за допомогою внут-
рішнього мовлення ("про себе"), яке відрізняється від зо-
внішнього тим, що є згорнутим, зредукованим.
У людей усі типи мислення переплітаються, але пре-
валює поняттєве, тобто основним знаряддям мислення є
мова.
Про те, що мова і мислення не тотожні, засвідчують й
інші факти. Так, зокрема, мислення не має властивостей
матерії, воно є ідеальним, тоді як мова має ідеальний (се-
мантика) і матеріальний (звукова оболонка слів, матері-
ально виражені граматичні форми тощо) аспекти. Будова
мови і будова мислення не збігаються. Мова і мислення
оперують різними одиницями (фонема, морфема, слово,
речення — поняття, судження, умовивід). Щоправда, ба-
гатовіковий процес оформлення й вираження думок за
допомогою мови зумовив розвиток низки граматичних
категорій, які частково збігаються з деякими категорія-
ми мислення (підмет — суб'єкт, присудок — предикат,
додаток — об'єкт, означення — атрибут).
Нарешті, ще одним вагомим доказом того, що мова і
Природа, сутність, функції та будова мови 29
мислення нетотожні явища, є їх неодночасне виникнення.
Історично мислення виникло раніше, воно передує мові.
Саме тому й функції мови щодо мислення змінювалися.
Спершу мова лише включалася в процеси мислення, допов-
нювала практично-дійове і наочно-образне мислення. З ча-
сом вплив мови на мислення зростав і мова стала основним
знаряддям мислення.
Мова як знакова система
У світі існують різноманітні системи знаків, які слу-
жать для передачі інформації. Серед них, наприклад, до-
рожні знаки, морська сигналізація прапорцями, воєнні
сигнали, азбука Морзе, знаки ввічливості, математичні,
хімічні, топографічні та інші знаки. Різні системи зна-
ків вивчає особлива наука — семіотика (від гр. semeion
"знак").
Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є пред-
ставником іншого предмета і використовується для отримання, збе-
рігання і передачі інформації.
Як бачимо, основними ознаками знака є матеріальність
(його можна бачити, чути, тобто сприймати органами чут-
тів), використання його для позначення чогось, що пере-
буває поза ним, інформативність. Позначаючи якусь річ,
знак не пов'язаний із нею природним зв'язком. Тут зв'я-
зок суто умовний і довільний, через що один і той самий
знак може використовуватися в різних знакових систе-
мах і відповідно мати різне значення. Так, наприклад,
знак ! у дорожній сигналізації означає "небезпечна доро-
га", в математиці — "факторіал", а в пунктуації — "знак
оклику".
Отже, своє значення знак отримує в певній системі.
Поза системою він не є знаком, бо нічого не означає. Так,
скажімо, зелене світло на ялинці жодного комунікатив-
ного смислу не несе. Те саме зелене світло в триколірній
сигнальній системі світлофора означає "проїзд чи перехід
дозволено".
Мова є однією зі знакових систем. У цьому легко пе-
реконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак
іншої семіотичної системи можна передати словом чи яки-
мось іншим мовним виразом. Так, скажімо, можна пока-
ЗО Загальні питання мовознавства
зати рукою на двері, а можна цей знак замінити словом
вийдіть; математичний знак + передати словом плюс, си-
гнал азбуки Морзе • • • • • • — словом сос (абревіа-
тура, яка виникла з перших букв англійського виразу save
our souls "врятуйте наші душі").
Однак не все, що є в мові, можна вважати знаком, а
лише те, що служить для передачі інформації. Окремо
взяті звуки мови не є знаками, бо вони нічого не означа-
ють. Вони мають план вираження і не мають плану зміс-
ту. Тому спілкуватися за допомогою лише окремих звуків
неможливо.
Немає підстав уважати повноцінним знаком і морфе-
му, бо самостійно вона, як правило, значення не виражає,
а тільки у складі слова. Так, зокрема, визначити, яке зна-
чення має ізольовано взяте закінчення -а, неможливо, то-
ді як у складі конкретних слів воно легко встановлюєть-
ся. Наприклад: рік-а — називний відмінок, однина, жіно-
чий рід; стол-а — родовий відмінок, однина, чоловічий
рід; імен-а — називний відмінок, множина, середній рід.
Морфема не може самостійно реалізувати своє значення,
тому її називають напівзнаком.
Лексема (слово) має план вираження і план змісту,
який реалізується самостійно, тому лексему вважають
справжнім знаком. Лексема як знак складається з незна-
ків (фонем). За допомогою обмеженого числа фонем (за
термінологією датського лінгвіста О. Єсперсена — фігур)
можна створити необмежену кількість знаків (лексем). У
цьому виявляється так званий принцип мовної економії.
Речення не можна вважати знаком, бо воно вже скла-
дається зі знаків і належить до рівня структур.
Мовні знаки, як і знаки інших семіотичних систем, є
умовними, довільними. Вони не мають органічного зв'яз-
ку з явищами, які позначають. Про умовність мовних зна-
ків свідчить і те, що одне й те саме поняття в різних мо-
вах позначається різними звуковими комплексами (пор.:
укр. цвях, рос. гвоздь, чеськ. hrebik, словацьк. klinec, болг.
пирдн, нім. Nagel, англ. nail, фр. clou, італ. chiodo, рум.
сйі, порт, prego, ісп. clavo, угор, szeg, гр. карсрі; укр. вода,
нім. Wasser, англ. water, фр. еаи, ісп. agua, лит. vanduo,
рум. ара, фін. vesi, тур. su, угор, viz) і, навпаки, однакові
звукові комплекси в різних мовах мають різне значення
(укр. луна — "відгомін", рос. луна — "місяць", рос. конец
"кінець", болг. конец "нитка", укр. магазин "крамниця",
англ. magazine "журнал", укр. диван "рід великих м'я-
Природа, сутність, функції та будова мови 31
ких меблів для сидіння і лежання", польск. dywan "ки-
лим").
Однак мова як знакова система відрізняється від усіх
інших знакових систем. Вона на відміну від інших знако-
вих систем, які є штучними, особлива, дуже складна при-
родна знакова система. Ця особливість стосується не тіль-
ки її структури, яка має багаторівневу організацію, а й
багатства її функцій. Мова є універсальною, всеосяжною
знаковою системою. Будь-яку іншу знакову систему мож-
на передати мовою, а навпаки зробити неможливо. Усе,
що ми можемо передати за допомогою мови, неможливо
передати ні дорожніми сигналами, ні математичною чи
хімічною символікою, ні навіть тими знаковими система-
ми, які є похідними від мови (азбука Морзе, мова жестів
тощо). Невербальні форми спілкування (міміка, жести) є
допоміжними, супровідними щодо мови засобами. їх вивчає
наука паралінгвістика (від гр. para "біля, при" — пре-
фікс, що означає суміжність, перебування поруч, перемі-
щення, відступ, відхилення, зміну).
Особливе місце мови серед знакових систем пояснює-
ться ще й тим, що мова є найпотужнішим засобом форму-
вання думки.
Мова і мовлення
Усе те, що пересічні мовці розуміють під словом мова,
насправді є власне мовою і мовленням. Розмежування мо-
ви і мовлення теоретично обґрунтоване швейцарським лін-
гвістом Ф. де Соссюром — одним із найвідоміших теоре-
тиків мовознавства й основоположників сучасного етапу в
мовознавстві.
Незаперечним фактом є те, що існує єдина українсь-
ка мова. Однак кожен із тих, для кого українська мова
є рідною, користується нею по-своєму. Мовець бере з