ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7764
Скачиваний: 7
ка, банту, суахілі, монгольські, тунгусо-маньчжурські та
інші мови Африки, Азії та Америки.
Типологічна класифікація мов 325
Щоб мати конкретне уявлення про аглютинативний
тип мов, наведемо деякі приклади з тюркських і угорсь-
кої мов.
Так, у турецькій мові для утворення форми множини ви-
користовується стандартний афікс -Іаг, для місцевого від-
мінка -da: masa "стіл", masada "на столі", masalar "столи",
masalarda "на столах"; ЬаЪа "батько", babada "на батьку",
babalar "батьки", babalarda "на батьках"; das "камінь", dasda
"на камені", daslar "камені", daslarda "на каменях".
У казахській мові, як і в турецькій, афікс -лар вира-
жає граматичне значення множини, -да — місцевого від-
мінка, а -га — давального.
Наприклад: алма "яблуко", алмага "яблуку", алмада
"на яблуці", алмалар "яблука", алмаларга "яблукам", ал-
маларда "в яблуках".
В угорській мові для вираження граматичного значен-
ня множини служить афікс -ak, а для місцевого відмін-
ка — -ba: hdz "будинок", hdzba "в будинку", hazak
"будинки", hazahba " в будинках".
Вважають, що аглютинативні мови не тільки один із
найпоширеніших, а й один із найстійкіших типів мов.
Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови
Інкорпоруючі (від лат. incorporatio "включення до складу"), або
полісинтетичні (від rp. polys "багато" і synthesis "поєднання"), мо-
ви — мови, в яких різні частини висловлювання у вигляді аморфних
слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність
яких оформляється службовими елементами.
Речення в цих мовах нагадують складні слова, через що
їх можна було б назвати словами-реченнями.
До полісинтетичних мов належать чукотська, ітель-
менська, коряцька і більшість мов корінного населення Пі-
внічної Америки (до цього типу мов не належать ескімось-
ка та алеутська мови, хоча в деяких підручниках їх поми-
лково характеризують як полісинтетичні).
Класичною інкорпоруючою мовою є чукотська, на при-
кладі якої проілюструємо своєрідність цього типу мов. Так,
наприклад, для вираження значення так званого супровід-
ного відмінка в чукотській мові служить конфікс га-ма, в
середину якого включають необхідні в кожному конкрет-
ному випадку іменники, прикметники, займенники тощо:
326 Мовна типологія
гапо]гэма зі списом
гаторпоігзма "з новим списом"
гатанпо]гэма "з добрим списом"
гапзлюэнтэпо']гэма "з металічним списом"
гавацкэтпо]гэма "з кістяним списом"
гатанпзліизнтдпоігзма "з добрим металічним списом"
гапэли>днтэторпо]гзма "з металічним новим списом"
Як бачимо, граматична побудова висловлювання водно-
час виявляється завершенням граматичної побудови слова.
Одиницею будови полісинтетичних мов є не слово і не
речення, а щось середнє, що прийнято в мовознавстві на-
зивати інкорпоруючим комплексом.
Отже, інкорпорація — явище морфолого-синтаксичне.
Це ще одне свідчення того, що типологічну класифікацію
не можна вважати суто морфологічною. Як вдало висло-
вився В. Гумбольдт, полісинтетичні мови порушують ме-
жі слова, поширюючи їх на речення.
Флективні мови
Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень
провідну роль відіграє флексія (закінчення).
До флективних мов належать індоєвропейські та семі-
то-хамітські.
На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклей-
ки) є однозначними, стандартними і механічно приєд-
нуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є
багатозначним (у слові стол-a закінчення -а має три зна-
чення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стан-
дартним (значення родового відмінка можуть виражатися
й іншими закінченнями: eod-u, земл-і, стол-ie, сім-ей),
приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вжи-
вається (земл-я, чорний, зв-емо), і органічно зливається з
основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на сти-
ку морфем можуть відбуватися різні зміни (рук-а, руц-і;
роб-ити — робл-ю; киянин — киян-и). Формальне взаємо-
проникнення контактуючих морфем, яке призводить до
стирання меж між ними, називають фузією (від лат. fusio
"сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов — фу-
зійні.
Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та
аналітичні.
Типологічна класифікація мов 327
СИНТЕТИЧНІ МОВИ (ВІД гр. synthesis "поєднання") — мови,
у яких граматичне значення синтезується з лексичним у
межах слова (граматичне значення виражається за допо-
могою флексій і формотворчих афіксів, чергування зву-
ків і суплетивізму).
АНАЛІТИЧНІ МОВИ (ВІД гр. analysis "розчленування") харак-
теризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вира-
ження лексичних і граматичних значень (лексичне значен-
ня виражене повнозначними словами, а граматичне —
службовими словами, порядком слів, інтонацією).
Пор.: українські синтетичні форми стіл, стола, сто-
лу і т.д. і французькі та англійські аналітичні форми de
la table "стола", a la table "столу", sur la table "на столі";
to the table "до стола", under the table "під столом"; укр.
читатиму, іди, книжка студента й англ. shall read, let
go, the booh of the student; укр. Собор Паризької Богома-
тері і фр. Notre Dame de Paris.
До синтетичних мов належать українська, російська,
білоруська, польська, чеська, литовська, німецька, ста-
рослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, гот-
ська та ін.
Аналітичними мовами є всі романські, англійська,
датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із сло-
в'янських до аналітичних належать болгарська та маке-
донська мови (див. болг. Майката на Ботев "мати Боте-
ва", да пием "випиймо", сегашно време на глаголите от
първо спрежение "теперішній час дієслів першої дієвідмі-
ни").
Як бачимо, аналітизм — це відсутність у повнознач-
них словах показників зв'язку між ними, а синтетизм —
наявність таких формальних показників. Вираження гра-
матичних значень у синтетичних мовах при узгодженні
повторюються в різних членах речення. Пор. нім. Die
kleinen Kinder laufen, укр. Маленькі діти біжать, англ.
The little children run. У німецькому реченні множина ви-
ражена чотири рази: один раз аналітично за допомогою
артикля die і три рази синтетично за допомогою закінчень
(усі ці засоби в тексті виділені). В українському реченні-
еквіваленті множина виражена тричі синтетично, в анг-
лійському — один раз синтетично.
У мовах синтетичної будови вилучене з речення слово
зберігає всю граматичну характеристику (біжать — третя
особа, множина, теперішній час), тоді як в аналітичних мо-
вах граматично охарактеризувати слбво можна лише в
328 Мовна типологія
складі речення (run — визначити особу, число і час немо-
жливо).
Закінчуючи огляд типологічної класифікації мов, слід
зробити два важливих застереження:
1. Чистих типів мов не існує.
Типологічна класифікація будується на переважанні
якихось структурних рис. Так, скажімо, в аглютинатив-
ній турецькій мові в низці дієслівних форм поряд із при-
клейками використовуються закінчення, які поєднують
значення особи і числа (okuyor-um "читаю", okuyor-uz
"читаємо"). В українській, російській і німецькій флек-
тивних мовах є риси аглютинативності (укр. вчить-ся, рос.
трудящий-ся, нім. Kinder-chen "діточки", де після закін-
чення йде однозначний афікс-приклейка) та ізольованості
(Рано вранці тут тепло; Иду вот быстро домой). В ана-
літичних і синтетичних мовах поєднуються риси аналі-
тизму і синтетизму (укр. важніший і більш важкий, чи-
татиму і буду читати; англ. nicer "гарніший" і more
beautiful "красивіший").
З історичним розвитком мови може змінюватися її тип.
Так, англійська і болгарська мови були синтетичними, а
стали аналітичними. Англійська мова поступово втрачає
ознаки флективності й швидко посилює ознаки коренево-
го (ізолюючого) типу.
2. Жодному з типів мов не можна надавати перевагу.
В. Гумбольдт, який остаточно виділив кореневі, аглю-
тинативні, полісинтетичні й флективні мови, вважав, що
ці чотири типи відображають сходження народного духу
від низьких до вищих форм, і намагався представити різні
структурні типи мов як етапи єдиного процесу розвитку
мови загалом, як рух від менш досконалого до більш до-
сконалого стану. Типологія Гумбольдта, таким чином, ма-
ла оцінний характер, оскільки поділяла мови на примітив-
ні й розвинені. Різні типи мов, за Гумбольдтом, відобра-
жають різний культурний рівень розвитку народів. Флек-
тивні мови, на його думку, є вершиною мовної творчості.
Ця оцінка різних типів мов була піддана нищівній кри-
тиці М.Г. Чернишевським (1828—1889). Чернишевський,
зокрема, вказав, що, за Гумбольдтом, виходить так, ніби
аморфні (кореневі) мови — це "мови глупих народів",
"аглютинативні — це мови не зовсім глупих, але й не
розумних народів", а флективні — це "мови народів дуже
розумних". На думку Чернишевського, така оцінка типів
мов є абсолютно неправильною, і річ не в тому, які форми
Типологічна класифікація мов 329
мови, а в тому, який розумовий рівень народу, що розмов-
ляє тією чи іншою мовою. Та й, зрештою, всі спроби мово-
знавців дослідити перехід кореневих мов у аглютинативні,
а аглютинативних у флективні виявилися безуспішними.
Стара схема розвитку типів мов (кореневі —≫ аглютинатив-
ні —> флективні) є неправильною. Отже, типологічна кла-
сифікація не є історичною, тому не можна говорити про
закономірності переходу одного типу мов у інші.
Інші спроби типологічної класифікації мов
Представлена у цьому підручнику типологічна класи-
фікація мов не позбавлена недоліків. Головний із них сто-
сується непослідовності й порушення єдиного принципу
класифікації. Так, скажімо, на синтетичні й аналітичні
мови поділяють тільки флективні індоєвропейські мови,
тоді як на такі типи можна поділити всі мови світу, і тоді
до аналітичних мов будуть віднесені не тільки такі індо-
європейські мови, як французька, англійська, а й неіндо-
європейська китайська мова.
У цьому плані на увагу заслуговує типологічна класи-
фікація мов сучасного американського мовознавця
Джозефа Грінберга (нар. 1915) на основі статистичних ін-
дексів. Так, зокрема, індекс синтетичності вираховується
за формулою ^ , де М — кількість морфів у певному від-
різку тексту, a W — кількість слів у тексті. Мови з індек-
сом від 1 до 2 вважаються аналітичними, від 2 до 3 —
синтетичними, а від 3 і більше — полісинтетичними. За під-
рахунками Дж. Грінберга, найнижчу величину має в'єт-
намська мова — 1, 06, тобто на 100 слів припадає 106 мор-
фів, найвищу має ескімоська мова — 3,72, тобто на 100 слів
припадає 372 морфи. Англійська мова має показник 1,68,
російська — 2,33 (за іншими даними — 2,45), санскрит —
2,59. На основі індексу синтетичності до аналітичних мов
відносять в'єтнамську, китайську, перську, італійську, ні-
мецьку, датську; до синтетичних — українську, російсь-
ку, санскрит, литовську, чеську, польську, якутську; до
полісинтетичних — ескімоську, туземноамериканські, ібе-
ро-кавказькі.
Крім індексу синтетичності, Дж. Грінберг використав
індекс префіксації, індекс деривації та індекс аглютина-
ції.
330 Мовна типологія
Як бачимо, на противагу своїм попередникам Грінберг
порівнює не мови в цілому, а тільки їх окремі риси і вира-
жає ці відношення числовими індексами, що забезпечує йо-
го типології повну об'єктивність: кожна мова посідає в кла-
сифікації певне місце відповідно до статистичного показ-
ника ознаки, за якою класифікуються мови.
Загальне визнання здобула синтаксична типологія
1.1. Мещанинова (1883—1967), що ґрунтується на оформ-
ленні основних синтаксичних відношень у реченні, тобто
на відношеннях між дією, діючою особою та об'єктом дії.
За цією ознакою Мещанинов виділяє три типи мов: пасив-
ні, ергативні й номінативні.
У пасивних мовах ні суб'єкт, ні об'єкт не мають жод-
ного граматичного оформлення, об'єднуючись у один ком-
плекс, підпорядкований провідному слову. До пасивних
належать інкорпоруючі мови.
В ергативних мовах дієслово-присудок має подвійний
синтаксичний зв'язок з підметом. Воно не тільки узго-
джується з підметом, але й одночасно керує ним: при пе-
рехідному дієслові підмет стоїть в особливому (ергативно-
му) відмінку — відмінку діяча, а при неперехідному — в
абсолютному. До ергативних мов належать кавказькі (авар-
ська, лакська, даргинська, частково грузинська), басксь-
ка, шумерська, давньоєгипетська, деякі індійські та іран-
ські мови, а також деякі мови Австралії й Америки.
У номінативних мовах підмет знаходиться в називно-
му відмінку незалежно від того, перехідне чи неперехідне
дієслово. До номінативних належать індоєвропейські,
тюркські, монгольські, фінно-угорські та інші мови.
З інших типологічних класифікацій відомі класифіка-
ції Ф. Містелі, Е. Сепіра й О. Ісаченка.
Швейцарський мовознавець Франц Містелі (1841—
1903) в основу своєї типологічної класифікації поклав два
критерії: місце слова в реченні і внутрішню структуру сло-
ва. Перший (синтаксичний) критерій є дуже важливим,
бо в аналітичних мовах (англійській, шведській, норвезь-
кій та ін.) місце присудка після підмета суворо фіксоване,
в аглютинативних мовах, зокрема тюркських, присудок
знаходиться в кінці речення.
Американський мовознавець Едуард Сепір побудував
свою типологічну класифікацію на таких двох критеріях:
1) техніка об'єднання морфем (злютованість кореневої та
афіксальної морфем). На основі цієї ознаки він виділяє
ізолюючі мови (не мають формальних елементів),
Типологічна класифікація мов 331
аглютинативні (приєднання афікса не викликає змін у ко-
рені), фузійні (морфемний шов важко визначити) і симво-
лічні (наявні внутрішні зміни в корені); 2) ступінь синтезу
лексичних і граматичних значень. На цій основі виділя-
ють аналітичні, синтетичні та полісинтетичні мови. Поєд-
нання цих двох критеріїв дало можливість Сепіру виділи-
ти 21 тип мов.
Австрійський мовознавець Олександр Ісаченко (1910—
1978), використовуючи критерії кількості голосних і музи-
кального наголосу, а також кореляції приголосних за м'я-
кістю/твердістю, на матеріалі слов'янських мов установив
два типи мов: вокалічний, до якого належать словенська,
сербська та хорватська мови, і консонантний, куди входять
українська, російська, білоруська, польська та інші мови.
Література
ОСНОВНА
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. —
С 239—245.
2. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —
С 211—214.
3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 230—
237.
4. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —
С. 443—456.
5. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 186—
188.
ДОДАТКОВА
1. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. — М., 1965. — С 353—
363.
2. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —
С. 316—328.
3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С. 250—
259.
4. Кочергина В.А. Введение в языковедение. — М., 1991. —С. 139 —
143,185 — 192.