ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7761
Скачиваний: 7
ти справедливо; англ. to want to say "хотіти сказати",
нім. wenden sich mit einer Bitte "звернутися з прохан-
ням") і прислівникові, де головним словом є прислівник
(дуже вдало, далеко від лісу; англ. well enough "досить
добре", нім. ganz recht "зовсім правильно").
Підрядні словосполучення за характером вираженого
в них відношення поділяють на:
1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку
(великий успіх, радість матері; англ. black negro "чорний
негр", the farm of the brother "ферма брата", нім. der bose
Lowe "сердитий лев"). В англійській мові будь-який імен-
ник, що стоїть перед іншим іменником, виконує атрибу-
тивну функцію. Пор.: table tennis "настільний теніс", tennis
table "тенісний стіл"; stone wall "камінна стіна", wall
stone "камінь із стіни";
2) об'єктні, в яких залежне слово є об'єктом (написа-
ти твір, вручити нагороду; англ. to make a report "зробити
доповідь", to send a telegram "послати телеграму"; нім.
Beistand leisten "сприяти" (буквально: здійснювати спри-
яння), den Brief schreiben "писати листа", die Briicke
schlagen "будувати міст");
3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто
називає щось, чого немає в самому стрижневому слові,
Словосполучення і речення 311
але пов'язане з ним певним відношенням (швидко текти,
купатися в озері, працювати з натхненням; англ. to speak
slowly "говорити повільно", to walk in the park "гуляти в
парку", нім. schnell laufen "швидко бігти", wachsen im
Garten "рости в саду").
Синтаксичні зв'язки слів
Як було вже зазначено, словосполучення ґрунтується
на синтаксичних зв'язках між словами, що входять до
нього. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основні
типи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, ко-
ординація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикан-
ня та ізафет.
УЗГОДЖЕННЯ — тип синтаксичного зв'язку, за якого гра-
матичні значення стрижневого слова повторюються в за-
лежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок,
то вони повинні бути однаковими. Наприклад: велика ра-
дість, польовими стежками; нім. eine neue Feder "нове пе-
ро".
В англійській мові узгодження — рідкісне явище, бо
тут прикметники не мають показника числа, іменники не
мають категорії роду, а категорія відмінка слабо вираже-
на. Як приклади узгодження в англійській мові можна
навести лише словосполучення, що складається зі вказів-
них займенників та іменників: this book "ця книжка" —
these books "ці книжки"; that tree "те дерево" — those
trees "ті дерева".
КЕРУВАННЯ — тип синтаксичного зв'язку в словосполу-
ченні, коли одні граматичні значення стрижневого слова
викликають у залежному слові інші, але конкретно визна-
чені (певні) граматичні значення, тобто форма залежного
слова повністю зумовлюється стрижневим словом. Напри-
клад: читаю книжку, захоплююсь книжкою, радію книж-
ці, бракує (брак) книжки, малюнок у книжці; англ. to let
те "дозволити мені", to kiss her "поцілувати її", mother's
room "кімната матері"; нім. schreiben an (seinen) Bruder
"писати (його) брату", in Bewegung geraten "приводити в
рух".
КООРДИНАЦІЯ — це взаємна супідрядність підмета і при-
судка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним, ні
підрядним), їх взаємна узгодженість. Підмет і присудок
Граматика
формально уподібнюються один одному. Вони можуть ко-
ординуватися у відмінку, роді та числі (вода чиста), в
роді та числі (соловейко щебетав), у числі (дівчата спі-
вають), у числі та особі (він сидить, англ. she works "вона
працює") тощо.
На відміну від узгодження, координація — це двобіч-
ний зв'язок, який поєднує узгодження й керування.
Наприклад, в реченні Я читаю присудок керує називним
відмінком підмета, а підмет узгоджується з присудком у
першій особі однини.
ПРИЛЯГАННЯ — зв'язок між словами в словосполученні,
який виражається позиційно (порядком слів) або інтона-
ційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова
(прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієсло-
ва). Наприклад: рух уперед, слухати уважно, повірити
зразу, уміння аналізувати, відповідати сидячи; нім.
arbeiten hier "працювати тут", sehr eifrig "дуже старан-
но". Для англійської мови це найпоширеніший зв'язок.
Тут прилягати можуть усі самостійні частини мови: wonderful
song "чудова пісня", nice story "гарне оповідання",
great writer "великий письменник", to visit a friend
"відвідати товариша", to take interest in smth. "цікавитися
чим-небудь", ready to answer "готовий відповідати", to read
well "читати добре", awfully glad "дуже радий", the song
of the nightingale "пісня солов'я", a travel by bus "подорож
автобусом", to fly a plane "пілотувати літак", to run a factory
"керувати фабрикою", to begin writing "почати писа-
ти", to deside to leave "вирішити від'їхати".
Усі вищенаведені приклади ілюструють позиційне при-
лягання. Прилягання, яке виражається інтонаційно, мож-
на продемонструвати на таких прикладах: Сильно засмаг-
лий хлопець кидає спис; Ходити довго не міг. Першу фра-
зу можна прочитати так, що слово сильно може інтона-
ційно прилягати до слова засмаглий (сильно засмаглий) і
до слова кидати (сильно кидає). Другу фразу інтонаційно
можна також інтерпретувати двояко: Ходити довго/не міг
і Ходити/довго не міг.
Тяжіння — це узгодження предикативного означення з
підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений;
Учитель ходив замислений; Дівчина слухає вдоволена му-
зику. Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є пред-
мет, виражений підметом, у момент здійснення позначу-
ваної присудком дії. Л.А. Булаховський назвав тяжіння
подвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку, діє-
Словосполучення і речення 313
слово-присудок керує означенням, а, з другого, означення
узгоджується з підметом.
ІНКОРПОРАЦІЯ (від лат. in "всередині" і corpus "тіло",
"єдине утворення") — поєднання слів-коренів, сукупність
яких оформляється службовими елементами. Так, наприк-
лад, чукотське Тымынгынторкын "я виймаю руки" скла-
дається з коренів (слів) ты "я", мынгы "руки", нто
"вихід", які оформлені в один комплекс (слово-речення)
закінченням -ркын. Як бачимо, тут закінчене висловлю-
вання є цільною побудовою, що являє собою злиття де-
кількох слів-коренів. Маємо єдину синтаксичну побудову
в одному злитому вигляді, яка зовнішньо подібна до сло-
ва з одним закінченим змістом. Цей зв'язок нагадує сло-
воскладання (творення складного слова).
ЗАМИКАННЯ — синтаксична побудова, яка вимагає дис-
тантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Так,
зокрема, в німецькій мові перфектна форма минулого ча-
су, що утворюється аналітично поєднанням допоміжного
дієслова (haben і seiri) та другої форми дієприкметника
(Partisip II), у реченні утворює рамкову конструкцію (між
допоміжним дієсловом і дієприкметником ставляться всі
інші члени речення). Наприклад: Haben Sie dieses Bush in
Berlin gekauft? "Чи купили ви цю книжку в Берліні?", де
haben gekauft "купили" — перфектна форма дієслова kaufen
"купувати". Див. ще: Da war unsere Mutter aus der Stadt
gekommen "Це наша мама прийшла з міста", де war
gekommen — "прийшла". Як бачимо на цих прикладах,
тут залежні слова знаходяться між частинами аналітич-
ної форми слова.
Дехто до замикання відносить і випадки типу нім. еіпе
breite Strafie "одна широка вулиця", англ. the large room
"велика кімната", ту favorite orange colour "мій улюбле-
ний оранжевий колір", де між артиклем або присвійним
займенником та іменником вставляються одиночні чи по-
ширені означення. Крайні члени словосполучення ніби роз-
суваються, утворюючи для означення рамку.
ІЗАФЕТ (від араб, аль—ідафату "додаток, доповнення,
приєднання") — атрибутивне словосполучення, яке скла-
дається з двох іменників, перший з яких є означенням,
"ле показник зв'язку знаходиться в другому (головному,
трижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських
гов. Наприклад, азерб. am баши "голова коня" буквально
озшифровується так: am "кінь", баш "голова", и — по-
;азник зв'язку, "його" (кінь голова його). Пор. ще: татар.
314 Граматика
Казан университеты "Казанський університет" (букваль-
но: Казань університет її); турецьк. okstirtik Пасі "ліки від
кашлю" (буквально: кашель ліки його), ev kapisi "двері
будинку" (буквально: будинок двері його).
Дещо інший різновид ізафету спостерігається в іран-
ських та арабській мовах.
Речення та його ознаки
Центральним поняттям синтаксису, основною його оди-
ницею є речення. У мовознавстві існує до тисячі визна-
чень речення. Пізнати і визначити речення намагалися не
тільки мовознавці, а й логіки, філософи, психологи і на-
віть математики. Надзвичайно велика кількість визначень
речення свідчить про те, що це дуже складна за своєю
організацією й багатоаспектна одиниця, яку необхідно до-
сліджувати в різних напрямках.
Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідом-
ляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.
На відміну від слова і словосполучення, речення ха-
рактеризується комунікативністю (передає конкретний
зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до
будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю
(виражає відносно закінчену думку і відділяється від ін-
ших речень паузами) та структурною цілісністю (будуєть-
ся за певною структурною моделлю).
За основу визначення речення раніше брали різні озна-
ки, які не є самодостатніми, тобто не розкривають фено-
мен речення. Так, зокрема, за шкільним визначенням, ре-
чення — це група слів або окреме слово, що виражає за-
кінчену думку. Однак, далеко не всі речення виражають
закінчену думку (Ай-ай-ай! Гай-гай! Ось тобі на! Що?).
Неприйнятним є й логічне визначення речення, згідно з
яким речення — це вираження логічного судження. Кож-
не судження справді є реченням, але не кожне речення є
судженням (Гей! Ні. Як же так?). Крім того, одне речен-
ня (складне) може виражати декілька суджень (Страшно
впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спа-
ти, спати, І спати на волі. — Т. Шевченко). Будова (склад
і структура) речення і судження не збігаються. Якщо су-
дження обов'язково складається з трьох членів (суб'єкта,
Словосполучення і речення 315
зв'язки і предиката), то речення може складатися з одно-
го, двох, трьох і більше членів. Некоректним є визначен-
ня речення й на основі формальних ознак, оскільки фор-
мальні ознаки є дуже різними в різних типах речень, тим
більше, в різних мовах.
Для розуміння природи й суті речення важливо визна-
чити, з одного боку, його будову, структуру, а, з іншо-
го — показати життя цієї структури в процесі спілкуван-
ня. Отже, в реченні можна виділити два аспекти: струк-
турний і комунікативний (функціональний). Структурний
аспект належить мові, а комунікативний (функціональ-
ний) — мовленню. У зв'язку з цим останнім часом намі-
тилася тенденція до термінологічного розмежування цих
двох аспектів. За структурним аспектом став закріплюва-
тися термін речення, або синтаксема (є й інше розуміння
синтаксеми, як словоформи, яка використовується як бу-
дівельний матеріал речення), а за комунікативним — ви-
словлення. Згідно з цим розмежуванням, речення (синта-
ксема) — це модель побудови, інваріант, одиниця мови,
або, іншими словами, одиниця емічного рівня, яка вхо-
дить у таку парадигму: фонема, морфема, синтаксема), а
висловлення — це конкретне поєднання структурної моде-
лі та її лексичного наповнення, одиниця мовлення, що вхо-
дить до іншого термінологічного ряду: звук, морф (ало-
морф), слово (лекса), висловлення.
Крім комунікативності, основними ознаками речення
є предикативність та інтонація.
Предикативність — співвіднесеність змісту речення з
об'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст ре-
чення трактують як реальний чи можливий, бажаний то-
що. Головним носієм предикативності є присудок. Преди-
кативність формується граматичними значеннями модаль-
ності, способу і часу.
Модальність — вираження мовцем свого ставлення до
змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати,
заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність ви-
ражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б учи-
лися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба,
то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго
тощо), спеціальними модальними словами (здається, ка-
жуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.).
Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона
повинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації у фор-
муванні речення надзвичайно важлива. Будь-яке слово мо-
316 Граматика
же стати реченням, якщо його вимовити з певною інтона-
цією. Пор.: пожежа і Пожежа!; води і Води!; додому і
Додому?; лелеки прилетіли і Лелеки прилетіли. Лелеки
прилетіли! Лелеки прилетіли? Без інтонації не може бу-
ти виражена ні предикативність, ні модальність.
Залежно від мети повідомлення речення бувають роз-
повідними, питальними й спонукальними (ці різновиди
речень називають ще комунікативними типами). За струк-
турою речення бувають прості (мають один предикатив-
ний центр) і складні (мають два і більше предикативних
центри). Просте речення може бути непоширеним і поши-
реним. Непоширене речення може складатися з двох го-
ловних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає).
Поширене речення, крім головних членів, має в своєму
складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спа-
дає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своє-
му складі мають підмет і присудок, називають двосклад-
ними, а ті, в складі яких є один із головних членів, —
односкладними.
Елементарний абстрактний зразок, за яким будується
просте речення, становить його структурну схему. Кожна
мова має свою систему таких структурних зразків.
Речення як граматичну одиницю не можна вивчати у
відриві від його лексичного наповнення, бо кожен грама-
тичний зразок речення характеризується специфічною,
тільки йому притаманною лексичною наповненістю. Лек-
сичні обмеження накладаються майже на всі граматичні
зразки речень.
Слід пам'ятати, що речення має великий прагматич-
ний потенціал. Мовець у ньому може виразити своє став-
лення до предмета мовлення, до ситуації, про яку йдеть-
ся, до адресата тощо. Повідомлюване в реченні називаєть-
ся пропозицією, або диктумом, а ставлення до повідом-
люваного — модусом. Пропозицію і модус можна легко
помітити, коли вони виражаються окремо різними части-
нами складного речення: Як хочеться (модус,), щоб люди
стали жити краще (пропозиція); Я сумніваюся (модус),
що ви справитесь із цією роботою (пропозиція).
Словосполучення і речення 317
Актуальне членування речення
З комунікативним (функціональним) аспектом пов'я-
зане актуальне членування речення.
Актуальне членування речення — членування речення за змістом
на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.
У кожному висловлюванні усного і писемного мовлен-
ня відображений рух думки від того, що вже відоме, що
назване мовцем або знаходиться перед очима співбесідни-