ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7748
Скачиваний: 7
ків, до того, що ще невідоме слухачам. Думка мовця від-
штовхується від відомого і переходить до того, що мовець
хоче про те відоме сказати. Таким чином, речення має дві
змістові частини: одна з них називає предмет мовлення,
інша позначає якусь нову інформацію про нього. Друга
частина є головною. Вихідна частина висловлювання (да-
не, відоме) називається темою, а та частина, яка щось
стверджує про тему (нове), — ремою. Ці дві частини від-
повідно ще називають психологічним (логічним) суб'єк-
том і психологічним (логічним) предикатом.
Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом ін-
тонаційно-змістового членування можна перетворити на
чотири фрази, які матимуть одну й ту саму модель речен-
ня, одне й те саме лексичне наповнення, але різне акту-
альне членування і відповідно різний зміст:
Я приніс вам книжку. Ремою є я, і фраза має значення
"не хтось інший, а саме я це зробив";
Я приніс вам книжку. Ремою є приніс, і фраза відо-
бражає ситуацію, за якої співрозмовник вимагає поверну-
ти книжку, а мовець відповідає йому, що книжку він уже
повернув;
Я приніс вам книжку. Рема вам акцентує на тому, що
книжка принесена саме для цієї особи, а не для її брата,
сестри, товариша тощо;
Я приніс вам книжку. Рема книжку передбачає, що
комусь принесли декілька речей — книжку, журнал, га-
зету тощо і той хтось хотів би знати, що приніс йому спів-
розмовник.
Чим більше слів у реченні, тим більше можливостей
його різної актуалізації.
Основними засобами актуального членування є інто-
нація (постановка логічного наголосу) і порядок слів. У
всіх вищенаведених випадках актуальне членування здій-
3 1 8 ,г. Граматика
снювалося засобом інтонації. У випадку використання за-
собу порядку слів тема розміщується на початку фрази, а
рема — в кінці.
До класу ввійшов учитель (відповідь на запитання "Хто
увійшов до класу?").
Учитель до класу ввійшов (відповідь на запитання "Що
зробив учитель?").
Нерідко засобами актуального членування служать вка-
зівні й неозначені займенники (Товариш розказав мені
таку історію. Йому допоміг хтось із друзів), видільно-
обмежувальні частки саме, тільки, лише, навіть, якраз
(Про це довідалась саме мати. Тільки батько цього не
знав), артиклі (Durch die Strafie ging ein Madchen
"Вулицею йшло якесь дівча", A man suddenly entered the
room "В кімнату раптом увійшов якийсь чоловік"; означе-
ний артикль виражає тему, а неозначений — рему). В ан-
глійській мові, як і в німецькій і французькій, де панує
суворо фіксований порядок слів, через що він не може
бути використаним для актуального членування, таким
засобом є перетворення активної конструкції в пасивну
(David loves Margaret-^Margaret is loved by David).
Часто актуальне членування речення здійснюється за
допомогою контексту або конситуації: рема визначається
! шляхом віднімання із складу речення уже відомої інфор-
мації. У ситуації безпосереднього спілкування (в діалозі)
тема часто опускається, а виражається лише рема:
— Що ви зараз читаєте?
— "Берестечко" Ліни Костенко.
Актуальне членування речення служить одним із за-
собів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи спів-
відношення тем у сусідніх реченнях:
1) послідовний (темою наступного речення є рема по-
переднього):
В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в суботу
відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати
на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок.
Твори мають бути високохудожніми й актуальними;
2) паралельний (одна й та сама тема повторюється в
декількох реченнях):
Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на
схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим арома-
том на приморських бульварах. Вони чарували своїми рі-
знобарвними кольорами в парках і скверах. Квіти, квіти,
Словосполучення і речення
Література
ОСНОВНА
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. —
С 173-187.
2. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —
С 218-235.
3. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —
С. 324-346.
4. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 135—
150.
5. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987, —С 167—
185.
6. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. —С 236—
247.
ДОДАТКОВА
1. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. — К.,
1959. — С 251—289.
2. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —
С. 242-270.
3. Камчатнов A.M., Николина Н.А. Введение в языкознание. — М.,
1999. - С. 138-157.
4. Кочергина В.А. Введение в языковедение. — М., 1991. — С. 147—
192.
5. Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику. —М., 1978. —
С. 182-193.
6. Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. — М., 1995. — С. 111—
118.
7. МельничукО.С. Про два синтаксичні рівні формування й опису сло-
восполучень//Мовознавство. — 1970. — № 6.
8. Вихованець I.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-
синтаксична структура речення. — К., 1983. — 219 с
9. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. — К., 1972. —
С 5-50.
Запитання. Завдання
1. Яку синтаксичну конструкцію називають словосполученням?
2. Поясність, що таке валентність. Як валентність реалізується у по-
будові словосполучень і речень? Яка різниця між актантами і сирконс-
тантами?
3. Як називають синтаксис, який вивчає словосполучення?
3 2 0 Граматика
4. Чим синтаксичні словосполучення відрізняються від фразеологіч-
них?
5. Які питання теорії словосполучення є дискусійними?
6. На які групи поділяються словосполучення за структурою?
7. Назвіть типи словосполучень у залежності від головного (стриж-
невого) слова. Наведіть приклади на кожен тип.
8. Назвіть основні види словосполучень за характером виражених у
них синтаксичних відношень.
9. Назвіть синтаксичні зв'язки між словами у словосполученні та ре-
ченні, які існують у мовах світу. Скажіть, у яких мовах поширені ті чи інші
засоби синтаксичного зв'язку.
10. Що спільного і відмінного є в узгодженні і керуванні, узгодженні і
координації, в керуванні й координації, в тяжінні й узгодженні, в тяжінні й
керуванні?
11. Якими засобами здійснюється прилягання?
12. Які, на вашу думку, є підстави розглядати інкорпорацію, замикан-
ня й ізафет як типи синтаксичного зв'язку?
13. Наведіть відомі вам визначення речення і зіставте їх. Які аспекти
і властивості речення в них відбиті?
14. Назвіть основні властивості речення, які його відрізняють від ін-
ших структурних одиниць мови.
15. Розкажіть про співвідношення речення і судження.
16. Які два аспекти виділяють у реченні? Яким терміном називають
речення, коли його розглядають як одиницю мовлення?
17. Назвіть граматичні ознаки речення. Поясніть, що таке предикатив-
ність, із яких елементів вона складається і якими засобами виражається.
18. Яка роль інтонації в оформленні речення?
19. Що таке комунікативний тип речення? Які комунікативні типи ре-
чень ви знаєте?
20. На які типи поділяються речення за структурою? Назвіть струк-
турні типи простого речення.
21. У чому різниця між односкладними і двоскладними реченнями?
22. Що таке структурна схема речення?
23. Розкажіть, що ви знаєте про прагматичний аспект речення. Пояс-
ніть, що таке пропозиція і модус.
24. Поясніть, що таке актуальне членування речення. Які засоби ак-
туального членування речення використовуються в мовах світу? Наведіть
конкретні приклади.
25. Які спільні й відмінні ознаки мають речення української мови і
тієї іноземної мови, яку ви вивчаєте?
5
Мовна типологія
5.1. Типологічна класифікація мов
Поняття типологічної класифікації мов
Тигіологічна класифікація мов — класифікація, яка ґрунтується на
виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх ге-
нетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в са-
мому мовному матеріалі, а в принципах його організації).
Так, скажімо, румунський означений артикль -ul, -I,
-Іе приєднується __________до іменників у вигляді закінчення: от
"якась людина" — omul "певна людина", codru "якийсь
ліс" — codrul "певний ліс", lapte "молоко" — laptele
"конкретне молоко". Матеріально цей артикль подібний
до французького артикля Г, le, la, les (від лат. ille "той"),
але структурно до болгарського ът, та, то, який також
стоїть в кінці іменника (французькі артиклі, як і німець-
кі та англійські, стоять перед іменниками): болг. човек
"людина" — човекът "певна людина", гора "ліс" — гора-
та "певний ліс", мляко "молоко" — млякото "конкретне
молоко".
Отже, якщо генеалогічна класифікація об'єднує мови
за їх походженням, то типологічна класифікація поділяє
мови за ознаками їх структури безвідносно до їх похо-
дження й розташування в просторі.
Поряд із терміном типологічна класифікація мов не-
рідко як синонімічний вживають термін морфологічна кла-
сифікація (від гр. morphe "форма" і ... логія — наука про
форму і будову організмів; пор.: морфологія рослин, морфо-
логія тварин, морфологія людини тощо). Таке вживання
322 Мовна типологія
терміна морфологічна класифікація мов замість типологіч-
на класифікація мов є невиправданим і недоречним з кіль-
кох причин. По-перше, слово морфологічний асоціюється в
мовознавстві з терміном морфологія, який має значення
"граматичне вчення про слово" і "будова слова", а не мови
в цілому. До речі, деякі мовознавці так і розуміють морфо-
логічну класифікацію: говорячи про морфологічну, або ти-
пологічну, класифікацію, мають на увазі класифікацію мов
на основі морфологічної будови, форми слова. Насправді
типологічна класифікація виходить далеко за межі морфо-
логії. По-друге, останнім часом усе частіше стали розріз-
няти декілька різновидів типологічної класифікації: мор-
фологічну, синтаксичну, фонетичну тощо.
Отже, для того щоб зняти неоднозначність терміна мор-
фологічна класифікація, потрібно користуватися терміном
типологічна класифікація.
Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрун-
тували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. Фрі-
дріх Шлегель (1772—1829) в 1808 р. опублікував працю
"Про мову і мудрість індійців", у якій звернув увагу на
відмінність у структурах мов і виділив дві групи мов: флек-
тивні .які мають флексії) і нефлективні (які не мають флек-
сій). Його брат Август Шлегель (1767—1845) доопрацю-
вав цю класифікацію і виділив три групи мов: аморфні
(мови без афіксів), афіксальні та флективні. Він також
поділив усі мови на більш ранні (синтетичні) й пізніші
(аналітичні).
Останню крапку над і в цій класифікації поставив
В. Гумбольдт. Знання надзвичайно великої кількості різ-
ноструктурних мов, у тому числі мов американських інді-
анців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний круго-
зір дали можливість йому здійснити вичерпну типологіч-
ну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шле-
геля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізо-
люючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флекти-
вні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашо-
го часу.
Ізолюючі (кореневі) мови
Ізолюючі (кореневі) мови — мови, які не мають афіксів і граматич-
ні значення виражають способом прилягання одних слів до інших
або за допомогою службових слів.
Типологічна класифікація мов 3 2 3
У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звід-
си й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не
має в собі жодних показників свого синтаксичного зв'яз-
ку з іншими словами в реченні. Воно є ніби ізольованим,
звідки другий термін — ізолюючі мови. Основний синтак-
сичний спосіб зв'язку — прилягання. Речення, таким чи-
ном, являє собою певну послідовність незмінних і неподіль-
них на морфеми слів-коренів.
Класичними зразками цього типу мов є писемна дав-
ньокитайська і в'єтнамська. До них також належать і ти-
бетська, бірманська, малайська, тагальська, яванська, ба-
мана, сучасна китайська мова та ін.
Так, наприклад, у китайській мові налічується прибли-
зно 500 коренів. Кожен корінь може мати декілька десят-
ків значень. Один і той самий корінь може означати пре-
дмет, дію, ознаку ознаки тощо. Так, скажімо, лу означає
"орати", "плуг", "віл, яким орють", у — "ворона", "не
мати", "п'ять" і "туман"; ба — "пані", "улюбленець",
"ляпас" і "число З".
Значення визначається інтонацією. Інтонація тональ-
на. Зокрема, в китайській літературній мові є чотири му-
зикальні тони.
Тони китайської мови
f V і
) ' _J
s
I
~\
55
ма
"мама"
Dead...
і
1
II
3 5
ма
"коноплі"
— Killed?
^p| i і
J ^
III IV
214 51
ма
"кінь"
— No!
ма
"сварити,
лаяти"
— Yes!!
Пояснення до таблиці.
На нотному стані показано звучання кожного з чоти-
рьох тонів китайської мови. Під нотним станом римськи-
ми цифрами позначено тони (перший, другий, третій і чет-
вертий). Далі йде графічне, а під ним цифрове позначен-
ня звучання кожного тону. Під цифрами наведено слово
ма з першим (рівним), другим (висхідним), третім (низ-
324 Мовна типологія
хідно-висхідним) і четвертим (низхідним) тонами, залеж-
но від яких воно має різні значення, подані в лапках. У
нижньому рядку наводяться англійські слова-речення, ін-
тонація яких нагадує відповідні китайські тони.
У китайській мові нерідко трапляються випадки, ко-
ли все чи майже все речення складається з омонімічних
слів, значення яких розрізняються тоном, як, наприклад:
ма чі ма, ма ман, ма ма ма "Мама їде на коні, кінь іде
повільно, мама лає коня".
Для вираження відношень між словами використо-
вується порядок слів: вода ні "я б'ю тебе", ні да во "ти б'єш
мене"; Мао па Toy, toy бу па мао "Кішки бояться псів, пси
не бояться кішок". Крім того для вираження граматичних
значень використовуються службові слова і зрідка редуп-
лікація. У сучасній китайській мові стали використовува-
ти окремі суфікси (для вираження граматичних значень
множини, минулого часу та ін.), так що в ній є деякі відсту-
пи від чистого кореневого типу, який у давньокитайській
мові був витриманий послідовно.
А. Шлегель назвав кореневі мови аморфними, тобто
безформними. Це неправильно. Форму мови не можна зво-
дити до афіксації. Якраз безафіксність і створює своєрід-
ну форму кореневих мов.
Аглютинативні мови
Аглютинативні мови (від лат. gluten "клей", agglutino "при-
клеюю") - мови, в яких граматичні значення виражаються особли-
вими афіксами - приклейками.
Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спо-
сіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афік-
сів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення.
Приклейки суто механічно приєднуються (приклеюються)
до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфем-
ним, але межі між окремими морфемами зберігаються чіт-
кими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем.
Розташовуються афікси в порядку за принципом: від
афіксів із широким значенням до афіксів із конкретним і
вужчим значенням.
До аглютинативних мов належать усі тюркські, фін-
но-угорські, ескімоська, грузинська, японська, корейсь-