Файл: МКР з іст укр культ.docx

22.Монголо-татарська навала та її наслідки для культурного розвитку Русі.Східні звичаї поширювалися нестримно на Русі під час монголів, приносячи із собою нову культуру. Змінилася загальним образом одяг: від білих довгих слов'янських сорочок, довгих штанів вони перейшли до золотих каптанів, до кольорових шароварів, до сап'янових чобіт.Велика зміна побуту внесло той час у положення жінок: домашній побут російської жінки прийшов зі Сходу. Крім цих великих рис повсякденного російського побуту того часу, рахівниця, валянки, кава, пельмені, одноманітність російського й азіатського теслярського і столярного інструмента, подібність стін кремлів Пекіна і Москви — усе це вплив Сходу.Церковні дзвони, це специфічна російська особливість, прийшли з Азії, відтіля і ямські колокольци. До монголів у церквах і монастирях застосовували не дзвону, а "било і клепало". Ливарне мистецтво було розвинуте тоді в Китаї, відтіля і могли прийти дзвону.Вплив монгольського завоювання на культурний розвиток традиційно в історичних працях визначається як негативне. На думку багатьох істориків на Русі наступив культурний застій, що виразився в припиненні літописанні, кам'яного будівництва і т.д.Визнаючи наявність цих і інших негативних наслідків, слід зазначити існування інших наслідків, що не завжди можна оцінити з негативної точки зору.У Поволжя залишки будинків з облицюванням мармуром, водопроводи, надгробки, частини срібних речей, венеціанське скло свідчать про життя монголо-татарських культурних родичів ХІІІ-ХІV ст. І відносин з іншими народами Сходу.Вплив Сходу наклало свій відбиток на народну творчість. Значна частина великоросійських народних пісень, стародавніх і весільних обрядів складена, у так називаній "п'ятитонній", чи "індокитайській" гамі. Ця гама існує, як єдина, у тюркських племен басейну Волги і Ками, у башкирів, у сибірських татар, у тюрків Туркестану, у всіх монголів. У Сіаму, Бірмі, Камбоджі й іншому Індокитаї вона панує і зараз. Ця безупинна лінія зі Сходу обривається на великоросах.Стиль російської казки має аналогію зі стилем казок тюрок і кавказців. Російський епос по своїх сюжетах зв'язаний з "туранським" і степовим "ординським" епосом.Головна частка монгольського ярма на Росію відноситься до області духовних зв'язків. Можна без перебільшення сказати, що православна церква вільно зітхнула під час панування монголів.Від платежу важкої татарської данини було урятовано все російське духівництво з церковними людьми. Татари відносилися з повною віротерпимістю до всіх релігій, і російська православна церква не тільки не терпіла від ханів ніяких утисків, але, навпаки, російські митрополити одержували від ханів особі пільгові грамоти, якими забезпечувалися права і привілеї духівництва і недоторканність церковного майна.Хани видавали російським митрополитам золоті ярлики, що ставили церкву в зовсім незалежне від князівської влади положення. Суд, доходи - усе це підлягало веденню митрополита, постійно відчуваючи потребу в грошах для воєн, церква швидко придбала матеріальні засоби і земельну власність і могла надати притулок багатьом людям, що шукали в неї захисту від князівської сваволі. Узагалі православне духівництво користалося в монголів пошаною і заступництвом.

23.Вплив культури Київської Русі на життя Литовського князівства.Порівняно з литовцями Київська Русь мала розвиненіші виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв’язки, високий рівень розвитку культури (писемність і літописання, бібліотеки і школи, монументальна культова архітектура, живопис і декоративно-прикладне мистецтво) сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку.; основою литовського судочинства стала “Руська правда”. Руська (українська) мова дістала статус державної, нею велась офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання у школах, відправлялася службав церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці.У Литовському князівстві здобуває популярності православна віра,священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім’ї приймають православ’я (литовці переважно були язичниками) та поріднюються з українськими князями.Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.

24.Становище Українcької культури в Литовській державі.У цей період українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав. Разом з тим XIV-XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Литовці дотримувалися правила: “Ми старину не рушимо, а новини не вводимо”. Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі — автономію.Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями. У ХVІ ст. велика частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля,Брацлавщина, Київщина) підпала під владу Речі Посполитої. В Україні з’явилися польські магнати, яким король роздарував землі, національна культура і православна церква зазнали жорстоких утисків. Поряд із зміцненням польської адміністрації костели почали боротьбу за перетворення українців на римо-католиків.Наслідки Берестейської церковної унії 1596 р. були дуже тяжкими для української культури: створення з однієї православної церкви двох —уніатської (українська католицька церква, з’єднана з Римом) і православної, яка у другій половині ХVІІ ст. потрапила в залежність від Московського патріархату.Поглиблюється денаціоналізація української шляхти, цілий ряд знатних родів переходить в унію або католицтво, спольщується. Православні ненавиділи уніатів як зрадників, а римо-католики не вважали православних повноправними громадянами, принижували їх. Поляки вимагали, аби уніати, з’єднані з Римом, відмовилися від своїх догм, історії, традицій. Але українська католицька церква, за словами історика Д. Дорошенка, не зв’язала себе з польським урядом, а активно боролася проти полонізації.Отже, територіальний поділ, міжконфесійна боротьба розмежували українську людність і на тривалий час розпалили вогнище протиборства, що не давало можливості для об’єднання і протидії зовнішній експансії. Архітектура XIV - середини XVI ст. базувалась переважно на традиціях давньоруської епохи. Для цього періоду характерною є поступова кристалізація національних рис архітектурного будівництва і поява не тільки церковних, але й світських будівель з каменю. Формується український стиль дерев'яних церков - трибанних і п'ятибанних з традиційним чітким поділом церкви на три частини: вівтар, власне церкву та "бабинець". Вікнам і дверям надавали характерної шестикутної форми. В XIV-XV ст. в містах. Західної України будуються церкви перехідного типу, які поєднують візантійський стиль з елементами готичного і романського.

25.Еволюція української церкви в ХІV-ХV ст. Київська, Галицька, Литовська та Московська митрополії. Важливу роль у житті українського суспільства ХІV—ХV ст. відігравало духовенство, яке складало майже десяту частину населення. Православне духовенство поділялося на дві категорії: біле (приходські священики) й чорне (ченці і черниці, вищі ієрархи). Приєднання Галичини до Польщі призвело до насильницького насадження католицизму. У 1375 р. Папа Римський задовольнив прохання польського уряду про заснування в Галичині католицької митрополії (архієпископства). Йому були підпорядковані Перемишльське, Холмське, Володимирсько-Луцьке, Кам’янецьке і Молдавське епископства, хоча католиків у краї в цей час майже не було.Наприкінці свого життя польський король Казимир ІІІ домігся від константинопольського патріарха згоди на створення окремої Галицької православної митрополії (1371 р.). Проте вона проіснувала лише до 1410 р., коли була підпорядкована київському митрополиту. У XV ст. було зроблено спробу об’єднати католицьку та православну церкви. У 1439 р. на Вселенському соборі у Флоренції було укладено унію між Вселенським (Константинопольським) патріархом та Папою Римським. Цю унію не визнали в московських та українсько-білоруських землях.Українська Православна Церква (1458—1596) — Митрополія Константинопольського Патріархату з центром у місті Київ, що була створена 1458 року, після відокремлення від Київської митрополії — митрополії Московської, та перестала існувати після Берестейської унії. Після входження Києва до Литовсько-Руської держави відбувається його поступове відродження, як духовного та релігійного центру України. В той же час, протягом ХIV — поч.. ХV ст. у Києві та Москві періодично виникали ситуації, коли одночасно діяло два (а то й три) «Митрополити Київські» одночасно.1433 року — після смерті митрополита Київського та всієї Руси Фотія, московський князь вирішив призначити на митрополита — рязанського єпископа Іону. Але прибувши до Константинополя Іона затвердження від патріарха не отримав.1458 року Константинопольським патріархом було проведено реорганізацію Київської митрополії. Тепер до митрополії входило 11 єпархії: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемишльська, Галицька та Холмська. А новому митрополиту Григорію ІІ, патріарх надав новий титул — Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси.Проти поділу активно виступили московський цар й митрополит. Вони засилали до єпископів посланців з просьбами та погрозами, але нічого не добилися.Після відокремлення Московської митрополії, митрополити Київські, Галицькі та всієї Руси мали за столицю Галицька митрополія — митрополія Константинопольської православної церкви, утворена у 1302 (1303) році, що мала в підпорядкуванні Галицьку, Перемишльську, Володимирську, Холмську, Луцьку та Турівську єпархії.Після занепаду Галицько-Волинського князівства в 1340-х роках врезультаті війни за Галицько-Волинську спадщину територія Галицької єпархії відійшла до Королівства Польського на чолі з Казимиром ІІІ Великим "Литовська митрополія" – православна церква православна митрополія у підпорядкуванні Константинопольська Православна Церква Константинопольського патріархату, що існувала в 14 ст. 14-15 ст. у межах Велике князівство Литовське Литовсько-Руської держави та прилеглих руських князівств.

26.Історія Української Греко-Католицької Церкви в ХVІ-ХVІІІ ст. Українська католицька церква, утворена на Берестейському церковному соборі 1596 внаслідок відмови Київської митрополії від ієрархічного верховенства Константинопольського патріарха і переходу під протекторат папи Римського. Первісна назва церкви - уніатська. З 1774 церкву називали Греко-католицька церква, а вірних - греко-католиками.Особливість віровчення УГКЦ полягала у поєднанні католицької і православної догматики, проголошеної Фло0рентійським собором 1439, при збереженні руської обрядової практики. Юрисдикція з'єднаної Київської (уніатської) митрополії поширювалась на всі українські та білоруські землі у складі Речі Посполитої за винятком Львівської і Перемиської єпархій, єпископи яких не визнали рішень Берестейського собору.В історії церкви виділяють два періоди -Київської православної митрополії (до кін. 18 ст.) і Галицької митрополії (з поч. 19 ст.).Протягом 18 ст. уніатська церква пройшла складний період свого становлення. Відновлення у 1620 православної ієрархії загострило протистояння між прихильниками і противниками унії з Апостольським Престолом. Для примирення ворогуючих сторін митрополит В.Рутський запропонував об'єднання у рамках єдиного Києво-Руського патріархату. У 1626, 1629, 1636-37, 1680 робилися спроби порозуміння між православними і уніатами та обрання спільного патріарха, однак вони були безуспішними. За королівським "укладом" Владислава IV Вази від 1.11.1632 від Київської з'єднаної митрополії відходила Луцька єпархія і частина Полоцької (утворена нова православна Могилівська єпархія), а також усі храми Києва, по 4 у Вільні і Мстиславі, кілька монастирів. Разом зі Львівською і Перемиською єпархіями вони підпорядкувались православному митрополитові П.Могилі. За Андрусівським перемир'ям 1667 відійшла ще Смоленська єпархія. Після того, як у 1685 православний Київський митрополит під тиском російської влади був змушений визнати верховенство Московського патріарха, три єпархії (Перемиська, 1692; Львівська, 1700; Луцька, 1702), Львівське Ставропігійське братство (1708) та Почаївський монастир (1721) перейшли на унію з Римом. У 1720 відбувся Замойський собор, який впорядкував канонічні засуди церкви і наблизив їх частково обрядово і організаційно до латинської.У 1743 всі василіанські монастирі Литовської і Руської конгрегації були об'єднані у Руський чин св. Василія Великого на чолі з єдиним архімандритом. У серед. 18 ст. Київській з'єднаній митрополії підпорядковувалися Полоцька, Луцько-Острозька, Львівсько-Галицька, Холмсько-Белзська, Перемиська, Пинсько-Турівська єпархії.Внаслідок трьох поділів Речі Посполитої Київська митрополія була розділена на дві частини між Австрією і Росією. На землях, що відійшли до Російської імперії, унія була ліквідована указом Катерини II у 1795, але після її смерті деякі греко-католицькі єпархії були відновлені.На відміну від російського царизму Австрійська держава проводила політику сприяння унійним процесам. У 1649 була проголошена Ужгородська унія на Закарпатті, в 1699 -Трансільванська унія в Семигороді.

27. Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця. Оборонна архітектура — вид фортифікаційних споруд, що зводяться (влаштовуються) на місцевості з метою забезпечення військам умов для ведення оборони, зменшення їх втрат і утруднення наступу противнику. Замок Любарта або Луцький замок — верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення. Один з найбільших, найдавніших [1] і найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок Луцька.Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і в основному було завершене у 1430-ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після утворення Королівства — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського.У 1429 році у князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, проходив з'їзд європейських монархів, який мав на меті розв'язати політичні та економічні питання центрально-східної Європи та вирішити питання про коронацію Вітовта. Замки неодноразово підлягали нападу. Так, у 1431 році під час Луцької війни замки витримали облогу військ політичних противників великого литовського князя Свидригайла. У 1595 році замок був узятий військовими загонами Северина Наливайка.На території замків знаходилися обидві кафедри — латинська Святої Трійці та православна Івана Богослова. У них проходили, окрім того, зібрання та сеймики волинської шляхти обох віросповідань. У замку діяли різного роду суди, які займалися питаннями міського та воєводського масштабу. В окремий період в замку діяв особливий суд — Луцький Трибунал, якому підлягали кілька воєводств. Кам’янець-Подільський замок.Перша значна розбудова замку відбулася протягом кінця XIV-середини XV століття, її розпочав краківський воєвода Спитко Мельштинський, котрий володів Кам'янцем чотири роки (1395-1399) і загинув у битві з татарами. В середині XV століття замок було переплановано. Старі башти модернізовано, закладено 10 нових (2 з них не збереглися). Друга реконструкція відбулася в середині XVI століття під керівництвом військового інженера і архітектора Іова Претфеса, який збудував дві башти - Нову західну та Нову Східну (над давнім колодязем, що зберігся донині), а також Польну браму з мостом, рештки якого нещодавно були віднайдені реставраторами.На початку XVII століття, з появою дальнобійної артилерії, військовий спеціаліст Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку кам'яно-земляні бастіони укріплення, що дістали назву Нової фортеці.Однак, незважаючи на модернізацію, 1672 року кам'янецький замок захопили турецькі війська на чолі з султаном Магометом IV. Причина поразки поляків була не в ненадійності укріплень, а в історичних умовах розвитку Речі Посполитої, яка на той час виявилася непідготовленою, щоб протистояти численній турецькій армії. Хотинський замок.Наприкінці 11 століття Хотин належав до Теребовлянського князівства. У 1140-х роках він перейшов до Галицкого, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств.У 1250—1264 роках князь Данило Галицький і його син Лев, перебудовували фортецю. Навколо неї з'явилися семиметрова кам'яна стіна та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фотреці звели нові невеликі укріплення. У другій половині 13 століття її перебудовували генуезці.В 1340-х роках Хотин увійшов до складу Угорського королівства, а з 1375 року вже перебував у складі Молдавського князівства. Молдавський володар воєвода Стефан III Великий значно розширив межі фортеці. Він особисто керував її реконструкцією. Було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур шириною 5-6 і висотою 40 метрів, три башти, рівень двору фортеці піднімають на 10 метрів та розділяють на Княжий двір і двір Воїнів. Були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для вояків. Саме після цієї реконструкції Хотинська фортеця практично повністю набула свого сьогоднішнього вигляду. Упродовж 14 — 16 століть вона була резиденцією молдавських господарів.У 1476 році фортеця відбила напад турецьких військ султана Мухамеда ІІ. Проте на межі 15 — 16 століть Молдовська держава стала васалом Османської Порти і розмістила у Хотинських стінах яничарську залогу. Турки ще більше посилили обороноздатність фортеці.У 1538 році під проводом Яна Тарновського місто Хотин було штурмом взято польскими військами. Вони зробили підкоп фортеці, зруйнували три башти і частину західної стіни. Після її здобуття, поляки відновили Хотинську цитадель у 1540 — 1544 роках, але згодом втратили її. У 1563 році Дмитро Вишневецький з п'ятьма сотнями запорозьких козаків знову захопили фортецю і утримували її тривалий час. Білгород-Дністровська фортеця. Фортеця будувалася на залишках грецького міста Тіра.На думку істориків у Х столітті Білгород входив до складу Київської Русі, потім деякий час належав Угорському королівству, а ще пізніше — Галицько-Волинському князівству. У складі останнього місто перебувало до нашестя татаро-монголів.Достеменно невідомо, коли було закладено Білгород-Дністровську фортецю. Нині її засновниками більшість істориків вважають генуезців, що прийшли у Причорномор'я в ХІІІ столітті. Цікаво, що ця територія входила в той час до складу Золотої Орди.У другій половині XIV століття генуезці втратили свій вплив у Причорномор'ї, оскільки не мали можливості проходу Егейського моря через збільшення військового тиску з боку турків. На думку багатьох істориків на зміну Генуї прийшла Литва. І саме у литовців наприкінці XIV століття Білгород відвоювали молдавани.Територія потрапила під управління Молдавського князівства.Основою міста була фортеця, яка на той час вже значно розширилася. Основні її елементи були закінчені до 1440-х років. У фортеці налічувалося 34 башти. Висота деяких з них сягала 20 метрів. Ззовні твердиню обнесли глибоким ровом, стіни якого виклали каменем. Будували фортецю із білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля і кремній. Також у склад будівельних матеріалів входило просо, яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах.У 1440 році було закінчено будівництво сегменту, який не був ні муром фортеці ні її баштою.В другій половині XV століття Молдавське князівство починає втрачати свою силу.У XV ст. Оттоманська імперія неодноразово намагалась захопити місто.Найважча облога мала місце у серпні 1484 р.Після 9-денної облоги фортеця впалаОсманська імперія зробила Аккерман одним із своїх опорних пунктів на півночі. Місто стало об'єктом нескінченних нападів з боку запорізьких козаків.