ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 2090
Скачиваний: 6
Означення: а) однорідні (встановлюють перелік ознак предмета чи характеризують його з одного . здебільшого колір, розмір, стоять після означуваного слова); б) неоднорідні ( виражають різні родові поняття).
Відокремлені члени - Це смислове та ритмічно-інтонаційне виділення другорядних членів речення для посилення їхнього значення у семантико-граматичній структурі речення.
Можна трансформувати в підрядну частину складного речення чи в окреме просте речення. Відокремлюються тільки ті другорядні члени, що не мають тісних синтаксичних звязків з словоформами, до яких належать (не відокремлюються, наприклад, прямі додатки).
Означеннями Відокремленими можуть бути непоширені і поширені узгоджені та неузгоджені означення, які у реченні виділяються з смислового боку та інтонаційно. Відокремлення означень залежить від кількох чинників: від категоріальних властивостей означуваних слів і означень, від ступеня поширеності означень, від їхньої позиції щодо означуваного слова тощо.
Відокремлюються у таких випадках: коли означуване слово виражене займенником; дієприкметник і весь зворот у постпозиції, або у препозиції, якщо віддалений; означення у постпозиції, якщо перед означуваним словом вже є означення; неузгоджене, що вживається поряд з узгодженим тощо.
Обставни Відокремлюватися можуть обставини: а) виражені дієприслівниковими зворотами, одиничними дієприслівниками; б) прислівниками та іменниками в непрямих відмінках у таких випадках: можуть відокремлюватися обставини, які уточнюють значення попередньої обставини; обставини з допустовим значенням тощо.
Відокремлені означення та обставини способу дії, міри і її ступеня можуть мати порівняльне значення і приєднуватися до основного речення за допомогою сполучників як, мов, мовби, мовбито, немовбито, наче, наче.
Додатки Відокремлені додатки — це виділені інтонаційно (па письмі — пунктуаційно) відмінкові форми іменників з прийменниками (крім, опріч, за винятком, замість, на відміну від) або прислівниковими сполученнями, що мають значення включення, винятку, заміни. Відокремлені додатки не мають об'єктних значень, не пов'язані з дією як предмет, на який переходить дія або який є результатом дії, і сам термін «відокремлені додатки» також умовний. Не всі граматисти визнають наявність «відокремлених додатків». Слід визнати те, що підстава для виділення їх не стільки внутрішня, смислова, скільки зовнішня.
Вставні і вставлені конструкції Слова, словосполучення, речення, які граматично не пов'язані з членами речення, надають, йому чи окремим його членам різних смислових відтінків, виражають додаткові повідомлення, уточнення.
Не вступають з іншими словами в реченні ні в підрядний, ні в сурядний зв'язок. характеризуються відносною відокремленістю.
За смисловою функцією: а) вставні слова і словосполучення,щ о виражають модальну оцінку: впевненість, невпевненість, передбачення, можливість, вірогідність — безумовно, звичайно; виражають почуття людини у зв'язку з повідомленням : радість, здивування, співчуття, застереження тощо — на щастя; привертають, активізують увагу співрозмовника — чуєте, знаєте; вказують на джерело повідомлення — як кажуть; допомагають упорядкувати думки, пов'язати їх між собою — по-перше, зрештою; виражають емоційність вислову, підкреслюють експресивність — пробачте, легко сказати . Пов'язуються переважно з загальним змістом усього речення, суб'єктивне ставлення мовця до висловленої думки.
б) вставлені конструкції не мають модальних значень, не вказують на джерело повідомлення, на зв'язок та послідовність думок тощо. Вставлені конструкції роблять лише побіжні зауваження, додаткові повідомлення, які доповнюють, уточнюють зміст усього речення чи окремого його члена, а у зв'язку з цим вони не можуть починати речення, тому переважно стоять у середині, в кінці. З основним реченням граматичного зв'язку не мають. Це бувають окремі слова, словосполучення, прості і складні речення. Вони приєднуються до основного. Головою в такт мелодії кивав (Це взагалі була його питома риса)... (Рил.).
Звертання Слово або сполучення слів, які називають того (що) — особу, предмет, до яких звернена мова, називається звертанням.Основна функція — привертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому у ролі звертань часто вживаються імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю. Виражається кличним відмінком у формі однини чи множини. За формою вираження звертання поділяються на непоширені і поширені. Можуть утворювати синонімічні ряди.
Реченням, ускладненим звертаннями, властивий різний ступінь напівпредикативності. Мінімальний ступінь напівпредикативності мають інтерпозиційні звертання, виражені іменником без супровідних залежних слів: Чого ти, сину, став такий смутий. Своєрідний тип звертання становлять вокативні (звертальні) речення, які, називаючи адресата, передають модальне або емоційно забарвлену думку — оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, переляк, заборону тощо: Лукашу!.. Ані руш! - оклик; Ех, ти, Векша, Векша! Що ж ти так!... — осуд.
27. Складне речення як синтаксична одиниця. Основні класифікації складних речень. Поняття про складносурядне речення, його структурно семантичні типи. Розділові знаки у складносурядних реченнях. Складне речення — речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність. Характеризується сукупністю ознак: 1) поліпредикативність; 2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна цілісність, завершеність.
Поліпредикативність складного речення полягає в тому, що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, організуючих центрів, які співвідносяться з простими реченнями, поєднаних в єдине ціле. Складне речення, що складається з двох предикативних одиниць, називається двокомпонентним, або двочленним.
Структурна схема, яка проявляється в тому, що складне речення у порівнянні з простим має своєрідну структурну організацію. На відміну від простого складне речення будується не із слів і словосполучень, а із предикативних одиниць, своєю будовою подібних до простого речення, хоч загалом і відмінних від нього, які розташовуються у складі складного речення за певною схемою.
Третя ознака складного речення — семантична й інтонаційна цілісність, завершеність — виявляється у тому, що частини складного речення на відміну від простих речень не є самостійними і не мають семантичної й інтонаційної завершеності, а своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне ціле. Предикативні частини, що входять до складного речення, набувають повного семантичного оформлення лише у складі всього речення, а взяті окремо, вони звичайно не характеризуються семантичною завершеністю. Тільки складне речення в цілому, характеризуючись семантичною завершеністю, має і свою інтонацію завершеності, інтонацію кінця, що зосереджується на кінцевих словах останньої предикативної частини.
Засоби поєднання частин складного речення
Основними засобами зв'язку предикативних частин в межах складного речення є інтонація і сполучникові засоби (сполучники і сполучні слова).
Сполучники підрядності і сполучні слова вказують на залежність однієї предикативної частини від іншої, у сполучниках сурядності така вказівка відсутня.
Розрізняють ще один різновид складних речень — складні речення з ускладненою синтаксичною структурою, або складні синтаксичні конструкції, які звичайно є багатокомпонентні, багаточленні. До них відносять, складні речення з кількома сурядними чи підрядними частинами, багаточленні безсполучникові складні речення та комбіновані.
Інші критерії класифікації. З погляду можливості/неможливості продовження деякі вчені розрізняють СР відкритої (при бажанні можуть бути поповнені новими предикативними одиницями. наприклад, складносурядні речення з єднальними і розділовими сполучниками) і закритої структури (не підлягають. наприклад, складносурядні речення з протиставними сполучниками).
Складне речення утворюється з двох або й більше предикативних одиниць, які об'єднані між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інформаційне ціле сполучниками сурядності та іншими граматичними засобами
Ознака № 1 – сурядний зв'язок. Кожна з предикативних одиниць виступає як відносно самостійна, зберігає значення окремого повідомлення і відносну синтаксичну незалежність. Щоправда, лише перша з цих одиниць будується більш-менш цілісно, а друга й наступні у своєму лексичному складі зумовлені включенням їх в єдине ціле з першою.
№ 2 є те, що вони свої предикативні частини поєднують між собою сполучниками сурядності, які завжди знаходяться тільки між цими частинами, не належачи жодній з них, а складно-сурядному реченню в цілому. Цим складносур суттєво відрізняються від складнопідрядних, в яких сполучник чи сполучне слово належить підрядній частині і при зміні порядку структурних частин завжди переміщується разом з нею.
№ 3 ніколи один з компонентів (предикативних одиниць) не може знаходитися у середині іншого.
Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень
Інтонація складається із мелодики звучання, інтенсивності, темпу мовлення, пауз. Може бути перелічувальною, протиставно-зіставною, градаційною, розділовою. Пов'язувати окремі різновиди інтонацій з конкретними типами складносурядних речень не можна, бо те саме речення може інтонуватися по-різному.
Сполучники: єднальні, протиставні і розділові, а серед перших ще й окремі підрізновиди — приєднувальні і пояснювально-приєднувальні. Класифікація сполучників звичайно лежить і в основі класифікацій складносурядних речень, бо вона є не тільки засобом поєднання в них предикативних одиниць, а й засобом виявлення взаємовідношень між предикативними частинами цих речень.
Порядок предикативних одиниць може бути як сталим, незмінним, що вказує на логічну послідовність розвитку дій у різних частинах (розійдуться тумани, і на світі буде ясно), на поступове розгортання дій у часі (тепер вишні цвітуть, а далі й мак красуватиметься); так і відносно вільним, коли дії усіх складових частин відбуваються водночас.
Класифікація складносурядних речень
Залежно від сполучників виділяється: 1. з єднальними і(й), та, та й, ні ... ні, як ... так, за допомогою яких виражаються власне єднальні, єднально-перелічувальні, єднально-поширювальні (Весела душа моя, І світ мені милий, і таке в світі гарне все, таке красне), єднально-наслідкові (пан прогнав його, і тепер Ґудзь вештається). 2. з приєднувальними та й, ще й, також, причому, при тому, при цьому; 3. з пояснювально-приєднувальними тобто, себто, а саме, як-то; 4. з зіставно-протиставними а, але, та (але), проте, однак, зате, так та градаційними не тільки ... а й, не лише ... а й, не тільки ... алей, не лише ... але й;5. з розділовими або, чи, а чи, чи ... чи, то ... то, чи то ... чи то, не то ... не то.
Розділові знаки. Між простими реченнями (предикативними частинами), що входять до складносурядного, звичайно ставляться коми: Тепло було, й вишні цвіли рясно (Марко Вовчок).
Не ставиться кома між двома частинами складного речення, з'єднаними одиничним сполучником (й), та, або, чи (= або), якщо:
а) обидві
частини мають якесь спільне слово —
член речення, внесення або видільні
частки тільки, лише (таке слово завжди
стоїть на початку всього речення): Зрідка
пробіжить тут заєць або спишіться на
кручі вовк (А. Шиян). Мабуть, батько ще
дужче посивів і мати ще дужче зігнулася
(А. Головко). Тільки коники сюрчать та
перепел іноді підпадьомкає (В. Козаченко);
щоправда, іноді буває важко визначити,
чи таке слово стосується обох частин
або
лише першої, як, скажімо, у реченнях На
світанку Юрій Дзвонар ударив у великий
дзвін(,) і скрізь у селі заворушилися
люди (М. Стельмах). Біля ніг її плещешься
море(,) і, мов питаючи в тривозі одна одну
про щось найголовніше в світі, хвиля
хвилю доганяє (О. Довженко);
б) це речення питальне, спонукальне або окличне: Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе! (М. Рильський). Надіє! Надіє!.. О хто тебе ніжно на грудях не грів і хто за тобою орлом не летів? (О. Олесь).
Тире ставиться між двома частинами складносурядного речення, якщо друга частина виражає висновок, наслідок, раптовість, несподіваність і вимовляється з помітним піднесенням тону: Дощ пройшов — і Київ зеленіє (М. Рильський).
Крапка з комою ставиться між двома частинами складно-сурядного речення, якщо в них є свої розділові знаки або ці частини далекі за змістом: Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила; і на полі жайворонок, соловейко в гаї землю, убрану весною, вранці ють (Т. Шевченко).
28. Поняття про складнопідрядне речення. Принципи класифікації складнопідрядних речень. Складнопідрядні речення нерозчленованої структури.
Складне речення, що складається з двох або більше предикативних одиниць, які поєднані в єдине семантичне і граматичне ціле підрядним зв'язком за допомогою сполучників підрядності чи сполучних слів та інших граматичних засобів. Предикативні частини складнопідрядних речень (СПР) синтаксично нерівноправні: одна з них підлягає, підпорядковується іншій.
Залежність підрядної частини від головної є поняттям синтаксичним. У семантичному відношенні обидві частини складнопідрядного речення бувають рівноцінні, однак нерідкі випадки, коли саме підрядна частина передає основний зміст усього складнопідрядного речення (Навіть чути, як пливе в далечінь невтомна земля).
СПР різні за будовою: 1. а) підрядна частина відноситься до окремого слова головної частини, пояснюючи його; б) до головної частини в цілому. 2. а) приєднуються до головних за допомогою сполучників; б) за допомогою сполучних слів. 3. а) місце підрядної частини стосовно головної відносно вільне; б) стійке, фіксоване.
Сполучники підрядності є зв’язками частин в одне ціле і водночас є співвиразниками найрізноманітніших відношень, що існують між цими частинами (означальні, причинові, часові тощо). Сполучні слова, виражені переважно відносними займенниками і прислівниками займенникового походження, які, пов'язуючи підрядну частину з головною, водночас є й членами речення підрядної частини. Співвідносні, або вказівні, слова, в ролі яких виступають вказівні займенники або прислівники займенникового походження (той, там, так.), які належать до складу головної частини, однак не виражають самого значення, а лише сигналізують про те, що воно буде виражене у наступній, підрядній частині ( Я той, що греблі рвав).
Принципи класифікації складнопідрядних речень
У вітчизняній синтаксичній традиції склалося три принципи їх класифікації: 1) логіко-граматичний, заснований на співвідносності підрядних частин цих речень з членами простого речення, згідно з якою серед складнопідрядних речень розрізняють підметові, присудкові, додаткові, означальні і різні різновиди обставинних речень. 2) формально-граматичний, що спирається на засоби зв'язку підрядної і головної частини цих речень, згідно з яким серед складнопідрядних речень розрізняють безсполучникові, сполучникові і складнопідрядні речення із сполучними словами, а сам аналіз цих речень по суті зводиться до аналізу сполучників і сполучних слів, за допомогою яких поєднуються їхні предикативні частини; 3) структурно-семантичний, який в основу класифікації складнопідрядних речень кладе установлення структурних і семантичних співвідношень між підрядною і головною частинами цих речень.