Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.

Двоскладні речення — речення у якому обов'язково повинні бути обидва головні члени — підмет і присудок. Наприклад, речення

• Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти (І. Жиленко).

• Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм (П. Тичина)

складаються кож­не з двох простих двоскладних речень (синтаксичні центри — я люблю, діти зростають, це не дивно, ми устаєм).

У двоскладному реченні якийсь головний член може бути пропущений, але він легко встановлюється з контексту або си­туації.

Іноді присудок у реченні може бути відсутній, і не відчу­вається потреби в ньому — він, так би мовити, самоочевид­ний, тобто випливає зі змісту самого речення: А тут і Чіпка в хату (Панас Мирний).

Ці речення, також двоскладні неповні. За тим, як співвідноситься зміст висловлювання з дій­сністю, як уявляється в ньому носій дії, стану або змінної оз­наки і чи взагалі уяивляється, двоскладні речення можна по­ділити на особові, неособові та безособові. Тільки до особових (тобто таких, що стосуються людей) належать усі двоскладні речення, підмет у яких виражено зай­менниками першої і другої осіб я, ти, ми, ви, а також займен­никами той, хто, хтось, хто-небудь, будь-хто і под. У таких реченнях дія, стан чи змінна ознака завжди приписуються осо­бам чи персоніфікованим предметам і явищам: Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі оркестри (М. Коцюбинський). Речення, підмет у яких виражено займенниками я, ти, ми, ви, можуть мати й не конкретне, а узагальнено-особове зна­чення (тобто стосуватися будь-якої особи), зокрема в при­слів'ях та приказках: Ви мовчіть, а я буду слухати, а потім я буду мовчати, а ви будете слухати. Скрізь гарно, де нас нема, а ми прийдемо, то й лихо приведемо. Подумай, яку провину ти вчинив, коли ворог тебе хвалить (Нар. творчість). Ти перебуваєш в іншому, мінливому, невловимому і майже вільному від усіх законів світі — в дорозі живеш ти. В дорозі, на якій губиш­ся в потоці машин і людей... (О. Сизоненко). Ви втрачаєте відчуття своєї істоти, ви перестаєте усвідомлювати себе — натомість відчуваєте зараз річку, ліс, повітря, усвідомлюєте все це сукупно (Є. Гуцало).

Двоскладні речення, підмет у яких виражено іменником, займенниками третьої особи він, вона, воно, вони, відносними займенниками який, що, належать:

• до особових, якщо підмет вказує на осіб: Той же Оскольд. Старі люди пам'ятали, як він з дружиною хрестився і потім церкву поставив на схилах Дніпра (Р. Іванченко). / обеліск нагадує про тих, що під гранітом вічним сном засну­ли (В. Сосюра);

• до неособових, якщо підмет називає предмети, явища, поняття (тобто неістот), а також тварин: Мета життя — зоря на людськім виднокрузі. Поки горить вона — допоки й живемо (П. Косенко). Світ скінченний, і безкраїй він же (М. Бажан). Добре довго пам'ятається, а злеє — ще довше (Нар. творчість). Вже відчувалася близькість вес­ни (3. Тулуб). Паслась коза з козятком коло хати (Т. Шевченко).

---

Двоскладними неособовими, але неповними є головні час­тини складнопідрядних речень, виражені дієсловами уявлення здається, бачиться, ввижається, привиджується, відчувається, сниться, мариться, чується, пам 'ятається тощо, при яких є ^Дрядна підметова частина (відповідає на питання хто? що?): Мені ввижається, (х т о? щ о?) як в тихім, ріднім колі старий дідусь навча своїх онуків (Леся Українка).

Безособові двоскладні речення

У двоскладних безособових реченнях, на відміну від особових і неособових, поставити до підмета питання хто? що? не можна. Щоб правильно визначити підмет, тут треба врахо­вувати зміст усього висловлювання. Таких безособових речень і є три різновиди.

Різновиди

Перший різновид — це постійно двоскладні речення, у яких підмет виражено неозначеною формою дієслова, а присудок — або теж неозначеною формою дієслова, або аб­страктним іменником (у прикладах виділено лише підмети); Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги (М. Бажан).

Другий різновид — це речення, які залежно від логічного наголосу можуть сприйматися то як односкладні (із складеним дієслівним присудком), то як двоскладні (з підме­том, вираженим неозначеною формою дієслова, і присудком, вираженим предикативним прислівником або безособовим діє­словом). Наприклад, речення Приємно відчувати прохолоду ночі (П. Колесник) — односкладне безособове, присудок у якому \ складений дієслівний: приємно відчувати.

Третій різновид двоскладних безособових речень виникає тоді, коли в безособовому реченні з'являється підмет, виражений частками це, то, все, воно.. Це дуже добре, що все так склалося (В. Домонтович). Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжка­ми по долівці (Григорій Тютюнник).

Підмет-це граматично незалежний головний член двосклад ного речення,що означає предмет, ознака якого виражається присудком. За способом вираження підмет може бути простим і складним.Простий підмет виражається іменником чи іменною частиною мови, вжитою в значенні іменника у формі н.в.:1)іменником – нота у голосі бринить,2)субстанти вованим прикметником – нижчий перед вищим гнеться, 3)займенником-ми про йдемо4)числівником-вийшло троє, 5)субстантивованим дієприкметником-поранений лежить,6)субстантивованим вигуком- гучне «Ура»,7)інфінітивом-вмерти на полі. Складений підмет виражається синтак сичним словоспол.,компонентами кого можуть бути:1)кількісний числівник чи іменник-дві хмароньки летять,,2)імен- ник та слово з кількісним значенням типу багато,мало,3)іменник у назив ному відмінку,що у реченні має значен ня обмеження,та іменник у р.в.- край неба жеврів,4)іменник або займ. У н.в. та ім.. в о.в. – батько з сино працювали, 5)лексичне словосполучення – власна назва- гнеться Чумацький шлях, 6)назва твору,цитата.Специфічн. Формою складеного підмета може витупати слово спол., усі компоненти якого вжито у формах непрямих відмінків(на перший погляд,йому,може,літ до20 добиралось. Присудок-це головний член двосклад ного речення, що виражає ознаку підмета.Він є носієм предикативності речення. За характером морфолог. вираж. присудки подул. на дієслівні та іменні,за будовою-на прості, складені і подвійні.Дієслівнийпростий-характ. дію, стан, ознаку предмета.(довго ясні ти буд осінь). Дієслівний складений – виражається сполученням інфінітива з особовими формами дієлів з фазовими або модальними значеннями(мав намір, починаю розуміти). Іменний складений- складається з дієслова зв.язки та іменної частини.Імена частина може виражатися:1)іменником – він бу вчитель,2)прикметником – вулиця була порожня,3)займенником – все на світі стало моє,4)числівнико – була третьою і останньою,6)стійким словосполучен ням – був він стріляною прицею. Подвійний присудок складається з 2 самостійних копонентів, які вступають у бінарний зв.язок із підметом – змучений і втомлений стояв він.

---

24. Проблема виділення другорядних членів речення. Принципи класифікації другорядних членів речення. Прямий і непрямий додаток. Означення. Прикладка як різновид означення. Обставина.

Другорядні  члени речення.Які за лежать від підмета – група підмета,які залежать від присудка,— групою присудка,деякі залежать від другоряд них членів.На сучасному етапі  питання про другорядні члени речення у мовознавстві дедалі частіше пов'язане з питанням про словосполучення; навіть виділення основних типів другорядних членів речення базується на представ ленні різних відношень між компонента ми підрядних словосполучень. Атрибутивні, об'єктні, часові, причинові, прос торові та деякі інші відношення є базою для виділення трьох типів другорядних членів речення: додатка, обставини, означення.

Крім  другорядних членів речення, які  виступають компонентами словосполу чень у структурі речення, виділяються  такі, що відносяться до всього речення в цілому, а не належать до групи підмета чи присудка = детермінанти: Ще й досі бідують в тих краях мої земляки. Додаток — другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків кого? чого? ком у? ч о м у? і т. д. Найчастіше він називає предмет, рідко — дію. Додаток, як правило, виражається іменником, займенником або іншою частиною мови в значенні іменника: Бажав я (для кого?) для скованих (ч о г о?) волі, (для к о г о?) для скривджених кращої (ч о г о?) долі і рівного (ч о г о?) права (для кого?) для всіх... (І. Франко). Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника, тобто відповідає на питання кого? що? У двоскладному реченні під час заміни дієслова активного стану на дієслово пасивного стану чи пасивний дієприкметник саме прямий додаток стає підметом (а підмет — непрямим додатком). Радісна здогадка освітлює його обличчя (О. Донченко) обличчя — прямі додатки непрямими є додатки: а) виражені знахідним відмінком із прийменником або будь-яким іншим відмінком. б) пов'язані з іменником, прикметником, дієприкметником, прислівником. Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, називається інфінітивним. Обставини характеризують дію, стан, рідше — ознаку, називаючи їхній спосіб, міру й ступінь, місце, час, причину, мету, умову. Обставини в реченні характеризують насамперед присудок, а також інші члени речення, виражені дієсловом, прикметником або прислівником. Може виражатися:прислівником; дієприслівникком чи дієприслівниковим зворотом;іменником у формі орудного відмінка без прийменника(пройшов стежками);іменниками у формі непрямих відмінків з прийменниками (над головою);інфінітивом(пішов дивитись); синтаксичним, лексичним, фразеологічним сполученням. За значенням  виділяють ся такі різновиди обставин: обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя); обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був); обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч); обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню); обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих); обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця); обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).Означення — це другорядний член речення, синтаксично залежний від іменника чи слова, вжитого у значенні іменника, що виражає якісну або кількісну ознаку. Може залежати як від головного члена речення, так і від другорядного, з яким узгоджується у відмінку, роді і числі або пов'язується способом, керування чи прилягання. Означення поділяються на:а)узгоджене пов'язується з означуваним словом синтаксичним зв'язком узгодження. Вираж. прикмет.; займен. (ніякі сили); дієприкмет.б)неузгоджене пов'язується зв'язком керування або прилягання. Вираж. Імен. у формі непрямого відмінка без прийменника чи з прийменником: (пам'ятник Богдана); присл. (кожушина вовною вгору); інфініт. (мали силу рвати); фразеолог. Спол. (таке, що цур йому); синтаксич., лекс. словоспол.Різновидом  означення є прикладка – означення, виражене іменникам, узгод жене з означуваним словом у відмінку. Означуваний прикладкою імен. Вист. Основною назвою,а прикладка- уточню ючою,деталізуючою назвою предмета (зорі-ліхтарі). 

---

25.Поняття про односкладне речення. Структурно-семантичні різновиди односкладних речень. Односкладні та неповні речення.

Односкладні речення мають один головний член, що є виразником предикативності, і не потребують поповнення структури другим головним членом. Такий головний член не тільки називає якийсь предмет, дію, явище навколишньої дійсності, а й виражає відношення до дійсності, набравши певної граматичної форми і відповідної інтонації.

Щодо присудків, то в односкладних реченнях, як і у двоскладних, вони бувають: прості дієслівні, складені дієслівні, складені іменні, складні, прості. Односкладне речення, маючи один головний член, є повним, якшо в ньому не пропущено якогось потрібного другорядного члена. За значенням головного члена односкладні речення поділяються на особові, безособові та називні. Окремо стоять слова-речення (або нерозчленовані речення). Односкладні особові речення стосуються тільки осіб (або персоніфікованих предметів і явищ). У них головний член (присудок) завжди можна поєднати з особовими займенниками я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони. До односкладних особових речень належать означено-особові, неозначено-особові й узагальнено-особові. В односкладному означено-особовому реченні особа-діяч {я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієслова. Це може бути або мовець, сам чи разом з іншими, або особа чи особи, до яких звернена мова. Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у першій або другій особі: а) дійсного способу в теперішньому й майбутньому часах. б) наказового способу: Дай же руку мені, і ходімо у даль. Увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як хтось із певного кола людей. Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у третій особі множини або, якшо йдеться про минулий час, у формі множини. Хоч у неозначено-особовому реченні присудок має форму множини, проте він може стосуватися і кількох осіб, і однієї особи. В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як будь-хто з людей. Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієсловом у другій особі однини чи множини дійсного або наказового способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш. Дія чи стан в односкладних безособових реченнях подаються як самодостатні, безвідносні до будь-якого діяча. Підмета, який би називав виконавця дії, у них немає й не може бути. До безособових речень належать власне безособові й інфінітивні. У власне безособовому реченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча. Головний член (присудок) у такому реченні буває виражений: а) безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення. б) безособовою формою дієслова на -но, -то (при яких є додаток у знахідному відмінку). в) прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова. г) заперечним словом — дієсловами немає {нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, займенниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, нічого, нічому, ні з чим і под. та прислівниками ніде, нікуди, у поєднанні з неозначеною формою дієслова В інфінітивному реченні йдеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Головний член (присудок) у такому реченні виражений неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів. При неозначеній формі дієслова може вживатися частка би (б). За допомогою інфінітивних речень виражають: бажання, запитання, категоричність твердження, мету якоїсь іншої дії (у складнопідрядному реченні. Іменні: номінативні. Залежно від того, пояснюється головний член друго рядними членами речення чи ні: поширені; непоширені.Номінативні – головний член виражений іменником або субстантивованим словом у формі називного відмінка,  також і словосполу ченням, головне слово якого стоїть у формі називного відмінка. Стверджують наявність або існування предме та чи явища, названого головним чле ном. За значенням: буттєві, що виража ють наявність названого предмета чи явища: пісок; вказівні містять вказівку на названий предмет чи явище: ось моя манкіровка.Поширені–підмет+ означузг

---

Неповними називаються речення, у яких пропущено один або кілька членів речення, необхідних для цілісної граматичної структури.Бджола жалить жалом, а люд.-словом.Цей пропуск добре відчутний, а відсутні члени речення можна легко відновити.
Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контекстуальні, ситуативні та еліптичні. У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися. У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в усному мовленні. В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів — обставин, додатків. На місці пропущеного члена речення залежно від інтонації може ставитися або не ставитися тире.

26. Поняття про ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Явище відокремлення у структурі речення. Вираження напівпредикативності в ускладненому реченні. Вставні і вставлені конструкції. Звертання. Ускладнені речення не належать до самостійних синтаксичних одиниць. Це монопреднкативні структури, тому вони за граматичною будовою є простими реченнями. Складні ж речення поліпредикативні. У сучасній синтаксичній теорії єдиного визначення УР немає.

УР пов'язується з напівпредикативністю і особливим синтаксичним значенням, близьким до предикативності. Напівпредикативність — це додаткове до основного висловлювання повідомлення про співвіднесеність висловлюваного до дійсності, спосрігається насамперед у відокремлених означеннях.Наявність напівпредикативності в УР дозволяє визначати позицію ускладнених речень як проміжну між простими і складними структурами. Так, ближчими до простих є речення, ускладнені однорідними членами та звертаннями, речення зі вставними і вставленими структурами, а з відокремленими членами — стоять ближче до складних. (стоять дерева – 1 предикативність. Стоять дерева. Вони є німі і сірі – 2. Стоять дерева, німі і сірі – 1,5)._

Характеризуються особливою інтонацією, що на письмі передається через розділові знаки.

Однорідні члени Однорідні члени речення мають диференційні ознаки: позицію одного члена речення; пов'язані сурядним зв'язком; відносяться до одного із членів речення; часто мають однакові морфологічні форми івиражають однотипні поняття. Сполучники: а) єднальні мають характер переліку, який забезпечується перелічувальною інтонацією; б) градаційні сполучники не тільки ... а й, хоч і ... але, не так і ... як і забезпечують градаційні відношення, тобто посилення наростання чи, навпаки, послаблення значення другого компонента по відношенню до першого; в) розділові. Нерідко супроводжуються узагальнюючими словами.

---

Смотрите также файлы

• ІСЦ МКР залік .docx

• Предмет практичної філософії---.docx

• 1-й семинар, практическое педагогіка.docx

• SULM_PZ-3-2015.docx

• Мовознавство (практичні заняття).docx