ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 631
Скачиваний: 1
ДОНБАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ТЕХНІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ
ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ
конспект лекцій
Київ – 2012
Фінанси підприємств.
Укладач: Кадуріна Л.О.,
ТЕМА № 1
ОСНОВИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
1.1 СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів.
Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту.
Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів.
Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи фінансових відносин:
-пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;
-пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;
-що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;
-які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;
-які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування; -
-що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.
Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.
Гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин.
Сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v + m), коли вона розподіляється на:
-вартість матеріальних витрат (с);
-необхідноий продукт (v);
-додатковий продукт (m).
Фінанси підприємств - це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.
У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:
- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;
- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;
- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.
Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах - це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.
Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.
Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:
-різноманітність форм власності;
-свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;
-вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;
-самофінансування підприємництва;
-правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;
-обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.
1.2 ГРОШОВІ ФОНДИ ТА ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ
Рух коштів, грошовий оборот на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу. Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.
У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.
Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші
Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди.
Фонд оплати праці - для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам.
Амортизаційний фонд - для фінансування відтворення основних і позаоборотних активів.
Резервний фонд - для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.
Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.
Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.
Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти.
До власних належать:
-статутний фонд;
-амортизаційні відрахування;
-валовий дохід;
-прибуток.
До залучених -:
-отримані кредити;
-пайові та інші внески;
-кошти мобілізовані на фінансовому ринку (рис. 1.1).
ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ
ПІДПРИЄМСТВ
Формуються під
час заснування підприємств
Формуються за
рахунок власних та прирівнених до них
коштів
Мобілізу-ються
на фінансовому ринку
Поступають у
по-рядку розподілу грошових надходжень
Внески
за-сновників у статутні фонди
Доходи
Надходження
Валовий
і чистий дохід.
Прибуток від
основної діяльності
Фінансові ре-сурси,
які на-дійшли від га-лузевих струк-тур,
концернів, асоціацій
Страхові
від-шкодування
Інші види ресурсів
Бюджетні субсидії
Прибуток
від іншої операційної діяльності
Кредитні інвестиції
Надход-ження
коштів від емісії акцій, облігацій та
інших видів цін-них па-перів
Прибуток від
фінан-сових операцій
Амортизаційні
відраху-вання
Цільові над-ходження
Стійкі пасиви
Цільові внес-ки
членів трудового колективу
Інші види
надходжен-ня
Прибуток від іншої
звичайої діяльності і надзвичайних
подій
Рисунок 1.1 – Формування фінансових ресурсів підприємств
У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик.
1.3 ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.
В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності (рис. 1.2).
Рисунок 1.2. Принципи організації фінансів підприємств
На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.
Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво.
1.4 ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ
Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.
Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
-фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
-пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
-виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
-мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
-контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.
Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
-фінансове прогнозування та планування;
-аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
-оперативна, поточна фінансово-економічна робота.
Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.
Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.
Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет.
Мета планування витрат - визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак - прискорення обертання оборотних коштів.
Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:
-поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;
-раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;
-зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;
-скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту; - зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;
-економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.
Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають:
- перспективні плани;
- поточні плани;
-оперативні фінансові плани.
Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний - у формі платіжного календаря.
Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.
Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:
1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;
2) аналіз фінансового стану підприємства.
Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
-аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;
-аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;
-аналіз та оцінка використання чистого прибутку;
-аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;
-аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;
-аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;
-факторний аналіз показників рентабельності.
Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:
-аналіз та оцінка складу та динаміки майна;
-аналіз фінансової стійкості підприємства;
-аналіз ліквідності балансу;
-комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.
Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.
Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:
-постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;
-своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;
-забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;
-своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;
-своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;
-здійснення платежів за фінансовими операціями.
1.5. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ
Фінансовий механізм підприємства - це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.
До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання. Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.
Фінансисти зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами, суб'єктами господарювання. Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах.
Управління фінансами виключає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.
Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство - у вигляді чистого прибутку, а працівники - від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку.
ТЕМА 2
ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ
2.1 Розрахункові операції
2.2 Безготівкові розрахунки
2.3 Касові операції
2.1. РОЗРАХУНКОВІ ОПЕРАЦІЇ
Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.
Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову. Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту - грошової маси. Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.
Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:
-забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);
-реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;
-сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;
-забезпечення спільної діяльності підприємств;
-отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб'єктів підприємницької діяльності. Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.
Суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи з метою здійснення банківських операцій можуть відкривати різні рахунки в установах банків (рис. 2,1).
Рисунок 2.1. Види та призначення рахунків, які відкриваються суб’єктам господарювання в установах банків
Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення - виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.
Слід розуміти, що ефективна організація грошових розрахунків передбачає її побудову за принципами, поданими на рис. 2.2.
Рисунок 2.2. Принципи організації грошових розрахунків
2.2 БЕЗГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ
Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:
-класифікацію розрахунків;
-організацію розрахунків;
-форми відповідних документів;
-взаємовідносини платників з банками.
У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:
-розрахунки за товарними операціями;
-розрахунки за нетоварними операціями.
Класифікація безготівкових розрахунків за ознаками подана на рис. 2.3
.
Ознака |
Розрахунки |
1 . Призначення платежу |
|
2 . Місце проведення безготівкових розрахунків |
|
3 . За способом реалізації |
|
4 . За способом отримання платежу |
|
Рисунок 2.3. Класифікація безготівкових розрахунків
Розрахунки за товарними операціями пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг.
Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.
Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців - продавців) і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.
Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.
Міжміські - це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.
Міжнародні - це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зарубіжний банк.
Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів.
Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів:
-платіжними дорученнями;
-платіжними вимогами-дорученнями;
-чеками;
-акредитивами;
-векселями;
-інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.
Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.
Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:
-поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;
-бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;
-кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити;
-депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банку на визначений строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки на депозитні вклади перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:
поточні;
розподільчі;
кредитні;
депозитні (вкладні).
Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства значною мірою залежить від організації розрахунків:
Перший принцип безготівкових розрахунків стосується обов'язкового зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку.
Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку.
Третій принцип - принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах.
Четвертий принцип - кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника. Ураховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб'єкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.
П'ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам - суб'єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.
Шостий принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.
Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.
Восьмий принцип: розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою.
2.3 КАСОВІ ОПЕРАЦІЇ
Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності. Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі.
Касові операції — операції підприємств між собою та з підприємцями й фізичними особами, що пов’язані з прийманням та видачею готівкових коштів під час проведення розрахунків через касу підприємства з відображенням цих операцій у касовій книзі, книзі обліку розрахункових операцій. Оформлення касових операцій здійснюється з використанням документів, наведених на рис.2.4.
Рисунок 2.4. Схема оформлення касових операцій підприємств,які не здійснюють операції із застосуванням РРО
З метою підвищення ефективності діяльності необхідно організовувати систему контролю на кожному самостійному етапі виробничої, фінансової, інвестиційної діяльності. Напрямки контролю порядку ведення операцій з готівкою подано на рис. 2.5.
Рисунок 2.5. Схема контролю за дотриманням порядку ведення касових операцій
ТЕМА 3
ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ
3.1 Характеристика і склад грошових надходжень підприємств
3.2 Доходи (виручка) від реалізації продукції, робіт, послуг
3.3 Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності
3.1. ХАРАКТЕРИСТИКА І СКЛАД ГРОШОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ПІДПРИЄМСТВ
У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.
Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включали (рис. 3.1):
-виручку від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;
-виручку від іншої реалізації;
-доходи від фінансових інвестицій;
-доходи від інших позареалізаційних операцій.
Надходження
від позареалізаційних операцій
Виручка від
реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг), іншої реалізації
Доходи від
фінансової й інвестицій-ної діяльності
(дивіденди, відсотки за кредити та
депозити, доходи від валютних і
лізингових операцій)
Непередбачені
доходи, які виникають у господарській
діяльності (штрафи, пені, неустойки,
та інші надходження від економічних
санкцій, тощо)
Грошові надходження
Грошові доходи
Валовий дохід
Чистий дохід
Собівартість
Балансовий
прибуток
Чистий прибуток
Рисунок 3.1 – Структурно-логічна модель грошових надходжень
В основному доходи від позареалізаційних надходжень формувались за рахунок штрафів і пені, прибутку минулих років, виявленого у звітному році, списаної раніше дебіторської заборгованості, яка вважалася безнадійною, але котру, проте, було погашено у звітному періоді. Доходи від фінансових операцій справляють прямий, безпосередній вплив на формування загального прибутку.
Грошові надходження підприємств включають.
-доходи від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;
-доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи);
-доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи;
-доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
-доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи;
3.2. ДОХОДИ (ВИРУЧКА) ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ, ПОСЛУГ
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відображає загальний дохід без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів і непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного збору тощо) (рис.3.2)
Рисунок 3.2 - . Класифікація грошових потоків залежно від видів діяльності
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається вирахуванням з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо.
Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).
Грошові надходження на підприємстві від звичайної операційної діяльності залежать від різних факторів (рис. 3.3).
Рисунок 3.3 - Фактори, які впливають на суму доходу (виручки) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг
Інші операційні доходи включають доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції, й до яких належать: дохід від реалізації іноземної валюти, операційної оренди, операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті, одержані штрафи пені, неустойки тощо.
Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т - Г') - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г - Т... В... Т' - Г'), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.
На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:
а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності), - метод нарахування;
б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію - касовий метод.
Розмір виручки від реалізації продукції залежить від:
1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;
2) рівня реалізаційних цін.
Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.
Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.
Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:
Ц1 = С + П
де:
Ц1 - ціна продукції (ціна виробника продукції);
С - собівартість продукції;
П - прибуток.
Ц2 = С + П + ПДВ,
де:
Ц2 - ціна продукції з податком на додану вартість;
ПДВ - податок на додану вартість.
Ц3 = С + П + АЗ + ПДВ,
де:
Ц3 ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;
A3 - акцизний збір.
Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:
Ц4 = С + П + A3 +ПДВ + ТН,
де:
Ц4 - роздрібна ціна продукції;
ТН - торгова націнка.
Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові.націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.
Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів. Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:
В = РхЦ,
де:
В – виручка;
Р- кількість реалізованих виробів;
Ц - ціна реалізації кожного виробу.
Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:
Р = З1 + Т - З2
де:
Р - обсяг реалізації в плановому періоді;
З1 - залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду;
Т - випуск товарної продукції в плановому періоді;
32 - залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.
Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з урахуванням попиту і пропонування.
Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (рис.3.4)
Рисунок 3.4 - Методи планування виручки та механізм їх застосування
3.3. ДОХОДИ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон’юнктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках.
Відповідно до розроблених стратегічних напрямів інвестиції поділяють на капітальні (реальні) та фінансові (рис. 3.5).
Рисунок 3.5 - Класифікація та характеристика інвестицій підприємства
Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку. Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях). Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.
Доходи від фінансових операцій включають: доходи від участі в капіталі (дохід від інвестицій в асоційовані підприємства, дохід від спільної діяльності, дохід від інвестицій у дочірні підприємства); інші фінансові доходи (дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій, крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).
Доходи від іншої звичайної діяльності охоплюють інвестиційну та фінансову діяльність, за винятком фінансових операцій, які забезпечують доходи від участі в капіталі тощо: від реалізації фінансових інвестицій (продаж акцій, боргових зобов’язань, часток у капіталі інших підприємств); від реалізації необоротних активів (продаж основних фондів, нематеріальних активів); від реалізації майнових комплексів; дохід від неопераційної курсової різниці (не пов’язаної з операційною діяльністю); дохід від безоплатно отриманих активів; інші доходи від звичайної діяльності (списання кредиторської заборгованості тощо).
Показник Cash-flow характеризує величину чистих грошових потоків, що утворюються в результаті операційної, фінансової, інвестиційної діяльності.
За класичного способу операційний Cash-flow розраховується способом додавання до чистого прибутку амортизаційних відрахувань і резерви для забезпечення майбутніх витрат.
На практиці поширені два методи розрахунку Cash-flow від операційної діяльності - прямий та непрямий.
За прямого методу Cash-flow визначається як різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками, які мають безпосереднє відношення до операційної діяльності.
Непрямий метод розрахунку є зворотним від попереднього й полягає в коригуванні операційного прибутку на статті доходів та витрат, які не впливають на обсяг грошових засобів і зміну в оборотних активах і поточних зобов’язаннях.
Показник Cash-flow характеризується більшою об’єктивністю порівняно з чистим прибутком чи показниками рентабельності внаслідок відображення реального стану вільних ресурсів підприємства. Даний показник можна розглядати в трьох напрямках: як індикатор ліквідності й платоспроможності; як показник результативності фінансово-господарської діяльності; як індикатор спроможності до самофінансування.
Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.
Лізинг - це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.
Є два види лізингу: фінансовий та оперативний.
Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду.
Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.
Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору. Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка. Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.
ТЕМА 4
ОБОРОТНІ КОШТИ ТА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
4.1 Сутність і основи організації оборотних коштів
4.2 Визначення потреби в оборотних коштах
4.3 Джерела формування оборотних коштів
4.4 Показники стану і використання оборотних коштів
4.1 СУТНІСТЬ І ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ
Оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).
По-перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.
По-друге, оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.
Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну.
На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.
У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати).
Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.
На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів.
Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.
Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:
Г - Т...В...Т' - Г'
де Г - кошти, що авансуються;
Т - предмети праці (товар);
В - виробництво;
Т' - готова продукція (товар);
Г' - кошти, отримані від реалізації створеної продукції.
Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + АГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.
У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 4.1)
ОБОРОТНІ КОШТИ
Оборотні виробничі
фонди (сфера виробництва)
Фонди обігу (
сфера обігу)
Оборотні кошти
у виробничих запасах
Оборотні кошти
у виробництві
Готова продукція
Кошти і кошти в
розрахунках
Виробничі
запаси і МШП
Незавершене
виробництво. Напівфабрикати власного
виробництва.
Витрати майбутніх
періодів
На скла-ді
Від-ванта-жена
Кошти
на рахунках в банках і в касі підприємства.
Кошти в розрахун-ках. Дебіторська
заборгованість
Нормовані оборотні
кошти
Ненормовані
оборотні кошти
Рисунок 4.1 – Склад і розміщення оборотних коштів
До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.
Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.
Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.
Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.
Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:
1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;
2) за методами планування, принципами організації та регулювання;
3) за джерелами формування.
Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу. Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал. Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції. До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.
За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:
1) власні та прирівняні до власних;
2) залучені;
3) інші.
Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.
По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.
По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами.
По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.
По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.
По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообороту коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.
4.2. ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В ОБОРОТНИХ КОШТАХ.
Норматив оборотних коштів — це відповідна сума грошових коштів, яка визначає оптимальну (планову) потребу підприємства в оборотних коштах.
Необхідно з’ясувати, що нормування оборотних коштів пов’язане з поточним фінансуванням і значною мірою визначає їхні джерела. До таких джерел можна віднести:
-власні і прирівнені до них оборотні кошти;
-кредиторську заборгованість;
-кредити банків, позики;
-інші залучені кошти.
У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.
Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції. Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.
Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:
-умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;
-організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;
-умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.
Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.
По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.
По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.
По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.
По-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.
Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період - рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:
1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях.
2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво.
3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.
4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.
5. Заключний етап нормування - визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.
Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.
Норматив оборотних коштів щодо цих запасів визначається з формули:
H = ON,
де Н - норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів (тис. грн.);
О - одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн.);
N - норма оборотних коштів (днів).
Нормування оборотних коштів прямим методом має базуватися на визначенні: по-перше, одноденних витрат на виробництво (на створення запасів сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, інших видів допоміжної продукції), виходячи з кошторису витрат за планом ІV кварталу; по-друге, на визначенні норми оборотних коштів (у днях).
Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року без відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою сировини, що споживається, матеріалів і покупних напівфабрикатів розраховується діленням суми їх витрат у IV кварталі планового року на 90.
Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.
Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника До споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.
За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина. Якщо сировина й матеріали надходять до споживача раніше за прибуття розрахункових документів (або ці процеси збігаються в часі), транспортний запас не встановлюється.
Підготовчий запас - це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів.
Технологічний запас включає час на підготовчі операції, якщо вони не є складовою частиною виробничого циклу.
Поточний запас - норма оборотних коштів у частині поточного запасу залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві. Що частіше вони надходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас. У норму оборотних коштів, як правило, включається середній поточний запас у розмірі 50% тривалості інтервалу між поставками. Інтервал поставок визначається на підставі договорів із постачальниками або виходячи з фактичних даних про надходження за попередній період.
Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання або затримка вантажу в дорозі; зміна постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних коштів на страховий запас встановлюється, як правило, в межах 50 % поточного запасу.
На підставі норм оборотних коштів, обчислених за складовими елементами, визначається норматив для окремих видів, груп і в цілому щодо сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів.
До виробничих запасів входять також допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини й малоцінні швидкозношувані предмети, які беруть участь у створенні нової вартості і теж потребують визначення оптимальної потреби в них.
Норматив оборотних коштів щодо допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденного їх витрачання за кошторисом витрат на виробництво
Норматив оборотних коштів щодо тари визначається множенням норми, вираженої в гривнях, на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році. Норматив розраховується для різних видів тари: покупна, власного виробництва і разова тара, яка надходить з матеріалами і не підлягає поверненню постачальникам; яка підлягає поверненню; тарні матеріали, які враховуються за статтею "Тара".
Норма оборотних коштів на тару визначається в гривнях на 1000 грн. товарної продукції (діленням потреби в оборотних коштах на тару в плановому році на товарну продукцію в цінах реалізації).
Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устаткування і транспортних засобів визначається з урахуванням їхньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів.
Незавершене виробництво - один з найважливіших напрямків авансування оборотних коштів. Його питома вага в промисловості перевищує 20 % загальної вартості оборотних коштів. Незавершеним виробництвом уважають незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здачі готової продукції на склад. Його обсяг залежить від типу виробництва, тривалості виробничого циклу, розподілу витрат протягом виробничого циклу (обсяг незавершеного виробництва зростає, якщо більше витрат здійснюється на початку виробничого циклу). Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається з формули:
Н = З х Д х К
де З - одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн.;
Д - тривалість виробничого циклу, днів;
К - коефіцієнт зростання витрат.
Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається множенням тривалості виробничого циклу на коефіцієнт зростання витрат.
Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск валової продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90. Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва.
Коефіцієнт зростання витрат характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві, тобто відношення витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової продукції. Обчислення коефіцієнта зростання витрат залежить від розподілу витрат протягом виробничого циклу. За рівномірного розподілу витрат коефіцієнт зростання витрат (К) визначається з формули:
К=(А+ 0,5Б)/(А+Б)
де А - витрати, які здійснюються одноразово на початку виробничого циклу;
Б - наступні витрати, які включаються в собівартість продукції.
До одноразових витрат належать витрати сировини, матеріалів, які надходять до виробництва із самого початку виробничого циклу. До наступних витрат відносять усі інші витрати - заробітну плату, амортизаційні відрахування, електроенергію тощо.
Витрати майбутніх періодів включають виробничі витрати, здійснені в даному плановому періоді, що їх буде віднесено на собівартість продукції, котра випускатиметься в наступні періоди. До них належать витрати, зв'язані з підготовкою нових виробництв і нових видів продукції, якщо вони не фінансуються із фонду розвитку виробництва, витрати, пов'язані з проведенням гірничих розробок, гірничо-підготовчих, розкривних та інших робіт. Норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів визначається за формулою:
Н = Со + Рп – Рв
де Н - норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів;
Co - сума коштів, які вкладені в ці витрати на початок запланованого періоду, за відрахуванням отриманих банківських кредитів;
Рп - витрати, що проводяться в плановому році, передбачені відповідними кошторисами;
Рв - витрати, які включаються в собівартість продукції запланованого року та передбачені кошторисом виробництва.
До готової продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або прийняті замовником, відповідно до затвердженого порядку приймання продукції.
Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати. Норматив оборотних коштів для готової продукції (Н) визначається як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденного випуску товарної продукції в плановому році за виробничою собівартістю:
Н = 3 х Р,
де 3 - одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн.);
Р - норма запасу оборотних коштів для готової продукції (днів).
Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчислюється в днях і включає такі елементи: час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платіжних документів у банк. Час на окремі операції визначається розрахунковим способом.
Розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом
Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини.
До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив).
До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).
Економічну ефективність використання оборотних коштів характеризують показники, наведені на рис. 4.1
.
Рисунок 4.1 - Показники ефективності використання оборотних коштів і методика їх визначення
Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді. Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50 % від зростання виробничої програми.
Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів.
Середня сума оборотних коштів — це середня арифметична або середня хронологічна величина.
Якщо оборотність визначається за рік, у розрахунках слід застосовувати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця. Сума оборотних коштів за рік як середня арифметична величина визначається так:
О = ( О1 + О2 + …. + О12 + О13) : 13;
де О1, О2, …. О12 — сума оборотних коштів на початок місяця (із січня по грудень):
О13 — сума оборотних коштів на початок наступного року.
Виходячи із середньої хронологічної величини, середню суму оборотних коштів можна визначити так:
;
|
Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприємствах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборотних коштів з метою виявлення непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення тривалості виробничого циклу; причин нагромадження готової продукції на складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах.