Файл: Финансы предприятий-2012.doc

Податок на додану вартість, що включається в ціну, визначається у відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів, ввізне мито, акцизний податок (якщо це підакцизний товар).

Для обчислення ПДВ щодо імпорту в оподаткований оборот не включається оплата митних послуг.

ТЕМА 8

ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

8.1 Фінансовий стан підприємства, методи його оцінки, та інформаційне забезпечення.

8.2 Показники оцінки фінансового стану підприємства

Фiнансовий стан пiдпpиємства — це комплексне поняття, яке є pезультатом взаємодiї всiх елементiв системи фiнансових вiдносин, визначається сукупнiстю виpобничо-господаpських фактоpiв i хаpактеpизується системою показникiв, що вiдобpажають наявнiсть, pозмiщення i викоpистання фiнансових pесуpсiв.

Метою оцiнки фiнансового стану пiдпpиємства є пошук pезеpвiв пiдвищення pентабельностi виpобництва i змiцнення комеpцiйного pозpахунку як основи стабiльної pоботи пiдпpиємства i виконання ним зобов’язань пеpед бюджетом, банком та iншими установами.

Фiнансовий стан пiдпpиємства треба систематично й усебiчно оцiнювати з викоpистанням різних методiв, пpийомiв та методик аналiзу.

Основними завданнями аналiзу фiнансового стану є:

-дослiдження pентабельностi та фiнансової стiйкостi пiдпpиємства;

-дослiдження ефективностi викоpистання майна (капiталу) пiдпpиємства, забезпечення пiдпpиємства власними обоpотними коштами;

-об’єктивна оцiнка динамiки та стану лiквiдностi, платоспpоможностi та фiнансової стійкості пiдпpиємства;

-оцiнка становища суб’єкта господаpювання на фiнансовому pинку та кiлькiсна оцiнка його конкуpентоспpоможностi;

-аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

-визначення ефективностi викоpистання фiнансових pесуpсiв.

Аналiз фiнансового стану пiдпpиємства є необхiдним етапом для pозpобки планiв i пpогнозiв фiнансового оздоpовлення пiдпpиємств.

Аналiз фiнансового стану — це частина загального аналiзу господаpської дiяльностi пiдпpиємства, який складається з двох взаємозв’язаних pоздiлiв: фiнансового та упpавлiнського аналiзу.

Розподiл аналiзу на фiнансовий та упpавлiнський зумовлений pозподiлом системи бухгалтеpського облiку, яка склалася на пpактицi, на фiнансовий та упpавлiнський облiк. Обидва види аналiзу взаємозв’язанi, мають спiльну iнфоpмацiйну базу (рис. 8.1).

Рисунок 8.1 Мiсце фiнансового аналiзу у загальнiй системi аналiзу господаpської дiяльностi підприємства

Особливостями зовнiшнього фiнансового аналiзу є:

-оpiєнтацiя аналiзу на публiчну, зовнiшню звiтнiсть пiдпpиємства;

-множиннiсть об’єктiв-коpистувачiв;

-piзноманітність цiлей i iнтеpесiв суб’єктiв аналiзу;

-максимальна вiдкpитiсть pезультатiв аналiзу для користувачів.

Основним змiстом зовнiшнього фiнансового аналiзу, який здiйснюється паpтнеpами пiдпpиємства, контpолюючими оpганами на основi даних публiчної фiнансової звiтностi, є:

-аналiз абсолютних показникiв пpибутку;

-аналiз показникiв pентабельностi;

-аналiз фiнансового стану, фiнансової стійкості, стабiльностi пiдпpиємства, його платоспpоможності та лiквiдності балансу;

-аналiз ефективностi викоpистання залученого капiталу;

-економiчна дiагностика фiнансового стану пiдпpиємства.

Основним змiстом внутpiшнього (тpадицiйного) аналiзу фiнансового стану пiдпpиємства є:

-аналіз майна (капіталу) підприємства;

-аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

-оцінка ділової активності підприємства;

-аналiз динамiки пpибутку та pентабельностi пiдпpиємства i фактоpiв, що на них впливають;

-аналiз кpедитоспpоможностi пiдпpиємства;

-оцiнка викоpистання майна та вкладеного капiталу;

-аналiз власних фiнансових pесуpсiв;

-аналiз лiквiдностi та платоспpоможностi пiдпpиємства;

-аналiз самоокупностi пiдпpиємства.

Традиційна пpактика аналiзу фiнансового стану пiдпpиємства опpацювала певнi пpийоми й методи його здiйснення:

1.Гоpизонтальний (часовий) аналiз — порівняння кожної позицiї звiтностi з попеpеднiм періодом.

2.Веpтикальний (стpуктуpний) аналiз — визначення стpуктуpи фiнансових показникiв з оцiнкою впливу piзних фактоpiв на кiнцевий результат.

3.Тpендовий аналiз — порівняння кожної позицiї звiтностi з pядом попеpеднiх пеpiодiв та визначення тpенду, тобто основної тенденцiї динамiки показникiв, очищеної вiд впливу iндивiдуальних особливостей окpемих пеpiодiв (за допомогою тpенду здiйснюється екстpаполяцiя найважливiших фiнансових показникiв на пеpспективний пеpiод, тобто пеpспективний пpогнозний аналiз фiнансового стану).

4.Аналiз вiдносних показникiв (коефiцiєнтiв) — pозpахунок вiдношень мiж окpемими позицiями звiту або позицiями piзних фоpм звiтностi, визначення взаємозв’язкiв показникiв;

5.Поpiвняльний аналiз — внутpiшньогосподаpський аналiз зведених показникiв звiтностi за окpемими показниками самого пiдпpиємства та його дочipнiх пiдпpиємств (фiлiй), а також мiжгосподаpський аналiз показникiв даної фipми поpiвняно з показниками конкуpентiв або iз сеpедньогалузевими та сеpеднiми показниками;

6.Фактоpний аналiз — визначення впливу окpемих фактоpiв (пpичин) на pезультативний показник детеpмiнованих (pоздiлених у часi) або стохастичних (що не мають певного поpядку) пpийомiв дослiдження. Пpи цьому фактоpний аналiз може бути як пpямим (власне аналiз), коли pезультативний показник розділяють на окремі складовi, так i звоpотним (синтез), коли його окpемi елементи з’єднують у загальний pезультативний показник.

Пpедметом фiнансового аналiзу пiдпpиємства є його фiнансовi pесуpси, їх фоpмування та викоpистання. Для досягнення основної мети аналiзу фiнансового стану пiдпpиємства — об’єктивної його оцiнки та виявлення на цiй основi потенцiйних можливостей пiдвищення ефективностi фоpмування й викоpистання фiнансових pесуpсiв — можуть застосовуватися piзнi методи аналiзу.

Методи фiнансового аналiзу — це комплекс науково-методичних iнстpументiв та пpинципiв дослiдження фiнансового стану пiдпpиємства.

Нефоpмалiзованi методи аналiзу грунтуються на описуванні аналiтичних пpоцедуp на логiчному piвнi:

-експеpтних оцiнок i сценаpiїв,

-психологiчнi,

-моpфологiчнi,

-поpiвняльні,

-побудови системи показникiв,

-побудови системи аналiтичних таблиць.

Ці методи хаpактеpизуються певним суб’єктивiзмом, оскiльки в них велике значення мають iнтуїцiя, досвiд та знання аналiтика.

До фоpмалiзованих методiв фiнансового аналiзу належать ті, в основу яких покладено жорстко фоpмалiзованi аналiтичнi залежностi, тобто методи:

-ланцюгових пiдстановок,

-аpифметичних piзниць,

-балансовий,

-виокремлення iзольованого впливу фактоpiв,

-вiдсоткових чисел,

-дифеpенцiйний,

-логаpифмiчний,

-iнтегpальний,

-пpостих i складних вiдсоткiв,

-дисконтування.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

-балансу (форма № 1);

-звіту про фінансові результати (форма № 2);

-звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

-звіту про власний капітал (форма № 4);

-примітуи до фінансової звітності (форма № 5);

-дані статистичної звітності та оперативні дані.

8.2. Показники фінансового стану підприємства

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності.

Для оцінки майнового стану підприємства доцільно використовувати пять показників (табл. 8.1)

Таблиця 8.1 – Класифікація та порядок розрахунку основних показників оцінки майнового стану підприємства

№ п/п	Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних
1	Сума господарських коштів, які є у розпорядженні підприємства	Результат нетто-балансу
2	Питома вага активної частини основних засобів
3	Коефіцієнт зносу основних засобів
4	Коефіцієнт оновлення основних засобів
5	Коефіцієнт вибуття основних засобів

Важливою складовою фінансового аналізу підприємства має бути оцінка його прибутковості (табл.8.2)

Таблиця 8.2. – Класифікація та порядок розрахунку показників прибутковості підприємства

№ п/п	Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних
1	2	3
1	Прибутковість інвестицій у звичайні акції	Прибуток після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції ———————————————— 100%
2	Прибутковість інвестицій у фірму	Прибуток після сплати податків ———————————————––––– 100% Інвестиції
3	Головний показник при-бутковості	Прибуток до сплати податків –––––––––––––––––––––––––––––––––– 100%

Продовження таблиці 8.2.

1	2	3
4	Прибутковість активів	Прибуток після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції –––––––––––––––––––––––––––––––––– 100%
5	Обертання необоротних активів	Обсяг реалізації Необоротні активи
6	Прибутковість операційної діяльності	Фінансовий результат від операційної діяльності –––––––––––––––––––––––––––––––– 100% Обсяг випуску продукції

Для детальної оцінки ліквідності, платоспроможності та кредитоспроможності підприємства доцільно використовувати більшу кількість показників, ніж для оцінки майнового стану і прибутковості підприємства (табл..8.3)

Таблиця 8.3 - Класифікація та порядок розрахунку показників оцінки ліквідності, платоспроможності та кредитоспроможності підприємства

№ п/п	Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних
1	2	3
1	Величина власного капіталу	[Власний капітал] + [Довгострокові зобов’язання]- [Основні засоби та вкладення, або поточні активи]- [Поточні зобов’язання]
2	Маневреність власних оборотних коштів	Грошові засоби / Капітал, що функціонує
3	Коефіцієнт покриття поточний	Поточні активи Поточні зобов’язання
4	Коефіцієнт покриття загальний	[Грошові засоби та їх еквіваленти] + [Дебіторська заборгованість] Короткострокові позикові кошти
5	Коефіцієнт швидкої ліквідності	Грошові засоби та їх еквіваленти Поточні зобов’язання
6	Частка оборотних коштів у активах	Оборотні активи Усього активів (господарських коштів) (нетто)
7	Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможність)	Грошові кошти Поточні зобов’язання
8	Частка запасів в оборотних активах	Запаси та витрати Поточні активи
9	Частка власних оборотних коштів у покритті запасів	Власні оборотні кошти Запаси та витрати
10	Коефіцієнт покриття запасів	Стабільні джерела покриття запасів Запаси та витрати
11	Коефіцієнт критичної оцінки	[Гроші] + Поточні зобов’язання (пасиви)
12	Період інкасації дебіторської заборгованості	Дебіторська заборгованість [Продаж у кредит] : [Кількість днів у періоді]
13	Тривалість кредиторської заборгованості	Кредиторська заборгованість [Закупівлі] : [Кількість днів у періоді]

Продовження таблиці 8.3.

1	2	3
14	Співвідношення довгострокових зобов’язань кредиторам та довгострокових дєерел фінансування (коефіцієнт довгострокових зобов’язань	Довгострокові зобов’язання
15	Коефіцієнт поточної за-боргованості	Поточнi зобов’язання Зобов’язання перед акціонерами
16	Співвідношення грошових потокiв та заборгованостi кредиторам	Вхідні грошовi потоки Заборгованість кредиторам
17	Співвідношення грошових потокiв та довгострокових зобов’язань кредиторам	Вхідні грошовi потоки Довгостроковi пасиви
18	Коефіцієнт автономії (незалежності)	Власний капітал Майно підприємства
19	Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів	Позикові кошти Власні кошти
20	Співвідношення нерозподіленого прибутку до всієї суми активів	Нерозподілений прибуток Уся сума активів
21	Обертання матеріальних запасів	Продаж Матеріальні запаси

Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань.

Для визначення ліквідності балансу слід порівняти підсумки згрупованих активів і пасивів. Баланс вважається ліквідним, якщо:

Таблиця 8.4 - Класифікація та порядок розрахунку показників оцінки фінансової стійкості та стабільності підприємства

№ п/п	Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних
1	2	3
1	Коефіцієнт автономії (незалежності)	Власний капітал Майно підприємства
2	Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів	Позикові кошти Власні кошти
3	Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу	[Довгострокові кредити] + [Довгострокові позики] [Власний капітал] + [Довгострокові кредити] + + [Довгострокові позики]
4	Коефіцієнт маневреності власних коштів	[Власний капітал] + [Довгострокові кредити] + + [Довгострокові позики] – [Позаоборотні активи] [Власний капітал] + [Довгострокові кредити] + + [Довгострокові позики]
5	Коефіцієнт реальної вартоcті основних засобів у майні підприємства	[Вартість основних засобів] – [Сума накопиченої амортизації] Вартість майна підприємства за підсумком нетто-балансу

Продовження таблиці 8.4.

1	2	3
6	Коефіцієнт концентрації власного капіталу	Власний капітал Активи
7	Коефіцієнт фінансової за-лежності	Активи Власний капітал
8	Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	Залучений капітал Усього коштів підприємства
9	Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів	Довгострокові зобов’язання [Довгострокові зобов’язання] + [Власний капітал]
10	Коефіцієнт структури залученого капіталу	Довгострокові зобов’язання Залучений капітал
11	Показник заборгованості акціонерам	Усього заборгованості акціонерам ––––––––––––––––––––––––––––––––––– 100% Усього активів

Таблиця 8.5 - Класифікація та порядок розрахунку показників оцінки рентабельності підприємства

№ п/п	Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних
1	2	3
1	Рентабельність продажу	Чистий прибуток від операційної діяльності Виручка від реалізації
2	Рентабельність основної діяльності	Прибуток від реалізації продукції Витрати на виробництво продукції та її реалізацію
3	Рентабельність власного капіталу	Чистий прибуток Середня величина власного капіталу
4	Період окупності власного капіталу	Середня величина власного капіталу Чистий прибуток
5	Рентабельність усього капіталу підприємства	Загальний прибуток Підсумок балансу
6	Рентабельність перманентного (змінного) капіталу	Загальний прибуток від звичайної діяльності Підсумок I розділу пасиву балансу

Таблиця 8.6 - Класифікація та порядок розрахунку показників оцінки ділової активності підприємства

№ п/п	Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних
1	2	3
1	Загальне обертання капіталу	Чиста виручка від реалізації Підсумок балансу
2	Обертання мобільних коштів	Чиста виручка від реалізації Підсумок ІІ та ІІІ розділів активу балансу
3	Обертання матеріальних оборотних коштів	Чиста виручка від реалізації Підсумок ІІ розділу активу балансу
4	Обертання готової продукції	Чиста виручка від реалізації Готова продукція
5	Обертання дебіторської заборгованості	Виручка від реалізації Дебіторська заборгованість
6	Середній строк обороту дебіторської заборгованості	360  Дебіторська заборгованість Виручка від реалізації

Продовження таблиці 8.6

1	2	3
7	Обертання кредиторської заборгованості	Виручка від реалізації Кредиторська заборгованість
8	Середній строк обороту кредиторської заборгованості	360  Кредиторська заборгованість Виручка від реалізації
9	Фондовіддача необоротних активів	Виручка від реалізації Необоротні активи
10	Обертання власного капіталу	Виручка від реалізації Власний капітал

Таблиця 8.7 - Класифікація та порядок розрахунку показників акціонерного капіталу підприємства

№ п/п	Показник	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних
1	Прибутковість акцій	Дивіденди власників акцій ––––––––––––––––––––––––––100% Ринкова ціна акції
2	Дохід на звичайну акцію	Прибуток після сплати податків та дивідендів на привілейовані акції Кількість звичайних акцій
3	Цінність акції	Ринкова ціна акції Дохід на акцію
4	Рентабельність акції	Дивіденд на одну акцію Ринкова ціна акції
5	Дивідендний дохід	Дивіденд на одну акцію Середній дохід на одну акцію
6	Коефіцієнт котирування акції	Ринкова ціна акції Облікова ціна акції

Таблиця 8.8 – Нормативи значення основних оцінних показників фінансового стану підприємства

№ п/п	Показник	Нормативи значення показника
1	Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів	1
2	Коефіцієнт маневреності власних коштів	0,3
3	Коефіцієнт реальної вартоcті основних засобів у майні підприємства	0,3
4	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,2
5	Проміжний коефіцієнт покриття	0,7
6	Загальний коефіцієнт покриття	1
7	Коефіцієнт чистої виручки	нормальному рівню рентабельності
8	Коефіцієнт автономії	0,5
9	Коефіцієнт забезпечення запасів і витрат власними коштами	0,6-0,8
10	Коефіцієнт майна виробничого призначення	0,5

Продовження таблиці 8.8

1	2	3
11	Коефіцієнт поточної ліквідності	2
12	Коефіцієнт маневреності капіталу, що функціонує	0-1
13	Коефіцієнт швидкої ліквідності	1
14	Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	0,5
15	Коефіцієнт фінансової залежності	1
16	Коефіцієнт котирування акцій	1
17	Коефіцієнт забезпечення поточних активів власними оборотними коштами	0,1
18	Коефіцієнт співвідношення матеріально-виробничих запасів з власними коштами	1-2
19	Коефіцієнт накопичення амортизації	0,25
20	Співвідношення ліквідних і неліквідних коштів	161
21	Співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості	2
22	Коефіцієнт оперативної ліквідності	1

ТЕМА 9

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

9.1. Фінансова стратегія підприємства

9.2. Зміст та методи фінансового планування

9.1. Фінансова стратегія підприємства

Фінансова стратегія визначає довгострокову мету фінансової діяльності підприємства, що залежить від його фінансової політики, вибору найефективніших напрямів її досягнення.

Завдання фінансової стратегії:

-визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

-визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб’єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

-фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

-вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розроблення та здійснення заходів із забезпечення фінансової стійкості;

-розроблення способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

Фінансова стратегія – це складова фінансового управління.

Формування фінансової стратегії підприємства здійснюється за такою послідовністю:

-визначення періоду реалізації стратегії;

-аналіз факторів зовнішнього фінансового середовища діяльності підприємства;

-формування стратегії мети фінансової діяльності;

-розроблення фінансової політики підприємства;

-розроблення системи заходів із забезпечення реалізації фінансової стратегії;

-оцінка розробленої фінансової стратегії.

У процесі розроблення фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів. мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.

Фінансова стратегія підприємства забезпечує:

-формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

-виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

-відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

-визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Вихідним етапом планування є прогнозування основних напрямів фінансової діяльності підприємства, що здійснюється в процесі перспективного планування. На цьому етапі визначаються завдання і параметри поточного фінансового планування.

База для розроблення оперативних фінансових планів формується на стадії поточного фінансового планування.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства в перспективі. Прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденції зміни ситуації на ринку дає змогу визначати один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

-прогноз звіту про прибутки та збитки;

-прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

-прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Прогнозний звіт про прибутки та збитки показує обсяг прибутку. який буде одержано в наступному періоді.

Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства.

Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства — це зведена таблиця, в якій відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких видів джерел (пасивів) передбачається фінансування створення активів.

9.2. Зміст та методи фінансового планування

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.

Система фінансового планування на підприємстві включає три основні підсистеми:

-перспективне фінансове планування;

-поточне фінансове планування;

-оперативне фінансове планування (бюджетування).

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування, тобто забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної операційної та інвестиційної діяльності. а в кінцевому підсумку – досягнення прибутковості підприємства.

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

-забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

-установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

-визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

-виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

-здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв’язати такі конкретні питання:

-які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;

-які джерела їх надходження;

-чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань;

-яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

-як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві;

-як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У процесі фінансового планування використовуються різні методи. тобто конкретні способи і прийоми планових розрахунків.

Найпоширенішими є такі:

-балансовий;

-нормативний;

-розрахунково-аналітичний;

-оптимізації планових рішень;

-моделювання.

Балансовий метод полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

-максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

-економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

-економія поточних витрат;

-мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

Метод економіко-математичного моделювання уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком. Економіко-матема­тичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування – це єдиний процес, що включає шість етапів (рис.9.1.)

Процес фінансового планування

Рисунок 9.1 – Основні етапи фінансового планування на підприємстві

Зміст поточного фінансового плану та порядок його складання

Поточне фінансове планування полягає в розробці конкретних фінансових планів. Поточний фінансовий план складається на рік з поквартальною розбивкою.

Фінансовий план складається з п’яти розділів:

1. Джерела формування і надходження коштів.

2. Приріст активів підприємства.

3. Повернення залучених коштів.

4. Витрати, пов’язані із внесенням обов’язкових платежів до бюджету та единого внеску до Пенсійного фонду.

5. Покриття збитків минулих періодів.

До першого розділу «Джерела формування і надходження коштів» відносяться:

-прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

-нерозподілений прибуток минулих періодів;

-амортизаційні відрахування;

-довгострокові кредити банків;

-інші довгострокові фінансові зобов’язання;

-інші довгострокові зобов’язання;

-короткострокові кредити банків;

-суми авансів, одержаних від поставок продукції, виконання робіт (послуг);

-векселі видані;

-товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу;

-цільове фінансування і цільові надходження: субсидії, асигнування з бюджету, кошти спеціальних цільових фондів, прямі угоди, надання послуг.

До другого розділу «Приріст активів підприємства» відносяться:

-капітальні інвестиції: капітальне будівництво, придбання (виготовлення) основних засобів, придбання (виготовлення) інших необоротних активів, призбання (створення) нематеріальних активів, модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів;

-довгострокові фінансові інвестиції;

-приріст оборотних активів підприємства;

-інші витрати.

До третього розділу «Повернення залучених коштів» відносяться:

-повернення залучених коштів: довгострокові кредити; інші довгострокові фінансові зобов’язання; інші довгострокові зобов’язання; короткострокові кредити банків; повернення позик, кредитів та інших коштів, отриманих на зворотній основі з бюджету; відшкодування витрат бюджету, пов’язаних з виконанням гарантійних зобов’язань.

До четвертого розділу «Витрати, пов’язані із внесенням обов’язкових платежів до бюджету та єдиного внеску до Пенсійного фонду» відносяться:

-сплата поточних податків та обов’язкових платежів до бюджету: податок на прибуток; інші податки та обов’язкові платежі;

-єдиний внесок;

-погашення податкової заборгованості, яка виникла на початок періоду: реструктурізовані відстрочені суми, що підлягають сплаті в плановому році;

-інші обов’язкові платежі.

До п’ятого розділу «Покриття збитків минулих періодів» відноситься сума для покриття збитків минулих періодів.

З методів фінансового планування найширше використовуються аналітичний метод та метод прямих розрахунків.

Зміст і значення оперативного фінансового плану

Оперативне фінансове планування необхідне підприємству з метою контролю за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану.

Річний фінансовий план (план доходів та витрат грошових коштів) характеризує обсяг фінансових ресурсів, необхідних для фінансово-господарської діяльності. Він є орієнтиром для фінансової роботи підприємств у плановому році.

Виконання фінансового плану здійснюється безпосередньо в процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування. З цією метою доцільно складати баланс грошових надходжень — оперативний фінансовий план.

Баланс надходжень коштів показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, — забезпечити залучення коштів.

Оперативне фінансове планування полягає в складанні та виконанні платіжного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбито рух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання.

Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов’язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства. Він уможливлює спостереження за станом оборотних коштів та вказує на необхідність використання позикових та залучених коштів у плановому періоді.

За допомогою платіжного календаря підприємство:

-узгоджує свої грошові надходженняі майбутні витрати;

-формує інформацію про рух грошових потоків і витрат;

-здійснює аналіз платежів (за сумами і джерелами надходження);

-визначає потребу в короткострокову кредиті за тимчасового «незбігання» грошових надходжень і зобов’язань;

-розраховує (за сумами і строками) тимчасово вільні грошові кошти підприємства та визначає найефективніші напрями їх використання.

Інформаційною базою для складання платіжного календаря служать:

-план реалізації продукції;

-кошторис витрат на виробництво;

-план капітальних інвестицій;

-виписки з рахунків підприємства і додатки до них;

-договори;

-внутрішні накази;

-графік виплати заробітної плати;

-рахунки-фактури.

Основними заходами підприємства із забезпечення синхронності грошових надходжень і платежів можуть бути такі:

-перенесення частин першочергових витрат на наступний календарний період;

-прискорення відвантаження і реалізації продукції;

-погашення дебіторської заборгованості;

-залучення додаткових джерел.

Надлишок грошових коштів переважно свідчить про фінансову стійкість і платоспроможність підприємства. Для отримання додаткового прибутку ці кошти можуть бути інвестовані в короткострокові цінні папери.

Підприємства поряд з платіжним календарем складають:

1 Податковий календар, де вказують перелік податків і дати їх сплати.

Важливе місце в оперативній фінансовій роботі підприємства займає своєчасне погашення кредиторської, а також своєчасне стягнення дебіторської заборгованості.

2. Касовий план – план обороту готівки, що відображає надходження і виплати готівки через касу.

Дебіторська заборгованість, утворена в межах узгодженого сторонами строку оплати, є нормальним явищем у фінансово-господарській діяльності. Дебіторська заборгованість, яка перевищує погоджені строки платежів, знижує платоспроможність підприємств. Саме тому необхідно ретельно аналізувати стан заборгованості кожного суб’єкта господарювання за такими статтями: розрахунки з покупцями, з підзвітними особами, з іншими дебіторами; векселі одержані; аванси видані; бюджетні платежі, з оплати праці. При цьому слід ураховувати реальні умови, а тому доцільно розглянути:

-який відсоток неповернення дебіторської заборгованості припадає на одного або кількох головних боржників;

-імовірність погашення дебіторської заборгованості, строки її виникнення, а також питому вагу простроченої заборгованості;

-питому вагу векселів у загальному обсязі дебіторської заборгованості.

Кредиторська заборгованість у складі залучених коштів займає суттєве місце. Якщо кредиторська заборгованість підприємства виникає в процесі господарських зв’язків з іншими господарськими суб’єктами в межах нормального документообігу та встановлених форм розрахунків, то вона не суперечить чинному законодавству і не може справити негативний вплив на фінансовий стан інших суб’єктів господарювання. Якщо ж кредиторська заборгованість виникла внаслідок порушення правил розрахунків та кредитування, то вона призводить до фінансових ускладнень в інших підприємств.

Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає змогу використати наявні резерви для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, дає точніше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується.

ТЕМА 10

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВА

10.1 Економічна сутність санації підприємства

10.2 Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємства.

10.1 Економічна сутність санації підприємства

Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію.

Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб).

Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

1. Розробка плану санації.

2. Санаційний аудит.

3. Менеджмент санації.

Розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв’язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві).

Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної.

З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб’єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення.

З функціональної позиції менеджмент санації — це система антикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства.

До функціональних сфер менеджменту санації (рис. 10.1) слід віднести такі:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль;

є) аналіз відхилень.

ЗАВДАННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ САНАЦІЇ

Сфери

Цілі

Об’єкти управління

Оперативна

Стратегічна

Забезпе-чення лік від-ності

Управління прибутко-вістю та оптимізація

використання наявних ресурсів

Ліквід-ність

Прибутковість

Забезпечення життєдіяльності підприємства

Конкуренто-спроможність

Рисунок 10.1- . Завдання менеджменту фінансової санації підприємства

Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб.

Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:

1.Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.

2.Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, за рахунок державної фінансової підтримки.

Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації:

1. Санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

2. Санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

-зменшення номінального капіталу підприємства;

-конверсія власності в борг;

-конверсія боргу у власність;

-пролонгація строків сплати заборгованості;

-добровільне зменшення заборгованості;

-самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких форм:

-альтернативна санація;

-зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчаста санація);

-безповоротна фінансова допомога власників;

-безповоротна фінансова допомога персоналу;

-емісія облігацій конверсійного займу;

-залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки.

Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збитків.

Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків.

Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

Першу групу санаційних заходів пов’язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу. У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їхньою реальною (вищою) вартістю;

б) використання зворотного лізингу;

в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання, коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

є) використання давальницької сировини, Переробка давальницької сировини розглядається як послуга, що за неї підприємство отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні грошові кошти;

і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо).

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням.

10.2 Економіко-правові аспекти банкрутства підприємства.

Головне завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів, пред’явлених до боржника, цього можна досягти:

а) продажем майна боржника та розподілом виручених коштів між кредиторами, що здійснюється в процесі ліквідаційної процедури;

б) успішною реалізацією плану санації боржника;

в) через реалізацію плану реорганізації.

Отже, арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур:

а) ліквідаційні;

б) реорганізаційні;

в) санаційні.

До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали арбітражного суду або добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном та реорганізація підприємства. Санація передбачає фінансове оздоровлення боржника.

Банкрутство — це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб’єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання визнано арбітражним судом.

Порушення справи про банкрутство здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1. Неплатоспроможність.

2. Загроза неплатоспроможності.

Одним із інструментів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», іншими нормативно-правовими документами передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації.

Реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Залежно від характеру заходів, які застосовуються, виділяють такі форми реструктуризації:

1. Реструктуризація виробництва.

2. Реструктуризація активів.

3. Фінансова реструктуризація.

4. Корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація виробництва передбачає зміни в організаційній та виробничо-господарській сфері підприємства з метою підвищення його конкурентоспроможності. У рамках цього виду реструктуризації можуть здійснюватися такі заходи:

-зміна керівництва підприємства;

-запровадження нових, прогресивних форм та методів управління;

-диверсифікація асортименту продукції;

-поліпшення якості продукції;

-підвищення ефективності маркетингу;

-зменшення витрат на виробництво;

-скорочення чисельності зайнятих на підприємстві.

Реструктуризація активів включає заходи, результатом яких є зміни в структурі та складі активної сторони балансу. До основних заходів щодо реструктуризації активів слід віднести такі:

-продаж частини основних фондів;

-продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо;

-продаж окремих підрозділів підприємства;

-зворотний лізинг;

-реалізація окремих видів фінансових вкладень;

-рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансова реструктуризація пов’язана зі зміною структури та розмірів власного й позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. До основних заходів у рамках фінансової реструктуризації можна віднести такі:

-реструктуризація кредиторської заборгованості;

-одержання додаткових кредитів;

-збільшення статутного фонду;

-заморожування інвестиційних вкладень.

Найбільш складним видом реструктуризації є корпоративна реструктуризація. Корпоративна реструктуризація пов’язана з реорганізацією підприємства. Її наслідком є повна або часткова зміна власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб та (або) організаційно-правової форми організації бізнесу. До заходів, які вживаються в рамках корпоративної реструктуризації, можна віднести такі:

-часткова або повна приватизація;

-поділ великих підприємств на частини;

-виокремлення із великих підприємств окремих підрозділів;

-відокремлення об’єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів;

-приєднання до інших, більш потужних підприємств чи злиття з ними.

За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації (рис. 10.2.):

1. Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання).

2. Реорганізація, спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виокремлення).

3. Реорганізація без зміни розмірів підприємства (перетворення

Рисунок 10.2 - Форми корпоративної реструктуризації підприємств.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам.

Об’єктивно факт приховання банкрутства визначається двома ознаками:

-надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

-причинний зв’язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитоp.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

-надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов’язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,

-спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,

-прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

Фіктивним банкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову неспроможність.

Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

-порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство,

-ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів,

-надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ’єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Доведення до банкрутства. Умисне банкрутство — це умисне доведення суб’єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов’язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Найпоширенішою серед варіантів проведення оцінки комерційної надійності підприємства є оцінки:

1. Кредитоспроможності.

2. Ймовірності банкрутства підприємства.

Одним із альтернативних напрямів оцінки комерційної надійності підприємства є прогнозування його банкрутства, що здійснюється на основі самостійного дослідження із використанням дескриптивної статистики.

Прогнозування (оцінка ймовірності банкрутства підприємства) має на меті ідентифікацію потенційної загрози банкрутства з метою своєчасного формування доходів, спрямованих на нейтралізацію негативних тенденцій розвитку фінансової ситуації на підприємстві.

Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують погрозу його банкрутства в майбутньому періоді.

Слід зазначити, що аналіз імовірності банкрутства підприємства може здійснюватися на основі як неформалізованих, так і формалізованих моделей.

Неформалізовані моделі прогнозування банкрутства ґрунтуються на фундаментальному підході, який передбачає при визначенні ймовірності оголошення підприємства — об’єкта дослідження — банкрутом урахування максимальної кількості чинників через обробку фінансової інформації, отриманої як із внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

Специфіка управління процесом оцінки ймовірності оголошення підприємства банкрутом на основі формалізованих методів свідчить, що останні є частковими випадками комплексного фінансового аналізу. Найбільшого поширення набули моделі Альтмана, Спрінгейта та інших авторів, які по суті являють собою моделі обробки вхідної інформаційної бази на основі розрахунку інтегрального показника фінансового стану підприємства — об’єкта дослідження.

Модель Альтмана (Altman Z-score) є результатом обстеження та дослідження автором 66 підприємств (у яких 50 % були визнані банкрутами, а інші продовжували функціонувати) із використанням 22 фінансових показників і являє собою п’ятифакторну модель дескриптивного аналізу ймовірності банкрутства підприємства — об’єкта дослідження — комбінацію із найважливіших чинників для оцінки рівня ймовірності банкрутства підприємств, що досліджуються. Загалом модель Альтмана має такий вигляд (формула 1):

, (1)

де

Цільові показники		Порядок розрахунку
А	=	;
B	=	;
C	=	;
D	=	;
E	=	.

Практичні дослідження щодо вибіркової сукупності підприємств свідчать про те, що в разі знаходження розрахункового значення Z — показника нижче від критичної величини 2,7 підприємство — об’єкт дослідження практично є банкрутом. Достовірність цієї моделі за окремими джерелами оцінюється на рівні 95 %.

Розрахункове значення Z-показника для якого менше за 1,81, на практиці виявляється банкрутом, тоді як підприємства із розрахунковим значенням Z-показника більші від 2,99 не є банкрутами.

Загалом, інтерпретація результатів розрахунку Z-показника відповідно до моделі Альтмана здійснюється за такою матрицею:

Значення Z-показника	Z  1,8	1,8  Z  2,70	2,71  Z  2,99	Z  3,00
Імовірність банкрутства	Дуже висока	Висока	Можлива	Дуже низька

Крім того, у 1983 р. Альтман запропонував новий варіант моделі Z-показника для підприємств, акції яких не перебувають в обігу на організованих ринках цінних паперів, у якій були змінені коефіцієнти цільових показників, а також їх порядок (формула 2)

, (2)

де

Цільові показники	Порядок розрахунку
A, B, C, E	Ті самі
D

Модель Спрінгейта передбачає розвиток інтегрального показника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом, за формулою 3:

, (3)

де

Цільові показники	Порядок розрахунку
A	;
B	;
C	;
D	.

Інтервал значень результуючого показника Z поділено на основі єдиної критичної точки, яка відповідає значенню Z-показника у 0,862. Отже, підприємство із достовірністю 92 % може бути віднесено до категорії потенційних банкрутів, якщо розрахункове значення Z-показника для нього менше за 0,862.

Модель Таффлера (Taffler 1977) передбачає оцінку ймовірності банкрутства на основі чотирифакторної моделі Z-показника, який визначається зважуванням окремих цільових показників на відповідний коефіцієнт відносної ваги .

, (4)

де

Цільові показники	Порядок розрахунку
0,03
0,13
0,18
0,16	.

Порівняно з розглянутими вище моделями надзвичайно простою видається модель Бівера, яка має такий вигляд (формула 5):

, (5)

де — чистий прибуток та амортизація, — загальна заборгованість.

Проте за деякими джерелами точність моделі Бівера значно перевищує точність моделі Альтмана.

Розрахунки коефіцієнта Бівера відповідно до даних Балансу необхідно робити в такий спосіб:

Якщо значення цього показника протягом тривалого часу (1,5 — 2 року) не перевищує 0,2, то це свідчить про формування незадовільної структури балансу. Рекомендоване значення коефіцієнта Бівера за міжнародними стандартами перебуває в інтервалі 0,17- 0,4

47