Файл: Бух.учет в бюдж.организациях.doc

Повноваження, що надаються головному розпорядникові бюджетних коштів Бюджетним кодексом України і Законом «Про Державний бюджет України» або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування, називають бюджетними призначеннями.

Головний розпорядник коштів державного бюджету (далі — головний розпорядник) — це розпорядник, якому в Державному бюджеті України визначають бюджетні призначення із правом витрачання їх на утримання апарату управління установи, яку він очолює, і на централізовані заходи, що здійснюються безпосеред­ньо цією установою, та який має право розподіляти затверджені бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня, а також затверджувати їхні кошториси та плани асигнувань.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути:

За бюджетними призначеннями, передбаченими Законом «Про Державний бюджет України», — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їхню діяльність, в особі їхніх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України; установи й організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їхніх керівників.

За бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим (АРК), — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради АРК та Ради Міністрів АРК в особі їхніх керівників.

За бюджетними призначеннями, передбаченими іншими міс­цевими бюджетами, — керівники державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їхніх секретарів, керівники головних управлінь, управлінь відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Розпорядники коштів державного бюджету нижчого рівня (далі — розпорядники нижчого рівня) — це розпорядники, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику вищого рівня та (або) діяльність яких координується через нього.

Розпорядники коштів II ступеня — це бюджетні установи в особі їхніх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат із бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для передавання розпорядникам III ступеня.

Розпорядники коштів III ступеня — це бюджетні установи в особі їхніх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов’язань та здійснення виплат із бюджету на виконання функцій самої установи.

Відповідно до визначених функцій щодо формування доходів і здійснення видатків найбільші права й обов’язки має головний розпорядник коштів бюджету, який, згідно із Бюджетним кодексом:

---

- розробляє плани своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи із необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

- на підставі плану діяльності розробляє проект кошторису й бюджетні запити і подає їх до Міністерства фінансів України чи місцевого фінансового органу;

- отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі «Про Державний бюджет України» чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

- затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;

здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, і витрачанням ними бюджетних коштів;

- отримує звіти про витрачання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня й аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Розпорядники коштів нижчого рівня, відповідно до визначених функцій, наділені такими правами та обов’язками щодо формування доходів і здійснення видатків:

- готують запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бюджету України та подають їх відповідному головному розпорядникові;

- отримують від головного розпорядника відомості про обсяги асигнувань, у встановленому порядку складають кошторис доходів і видатків установи, подають його на затвердження вищому за рівнем розпорядникові й повідомляють про це місцевий орган Державного казначейства України;

- проводять видатки шляхом оплати рахунків та отримання готівкових коштів через органи Державного казначейства;

- подають звіт про використання коштів вищому за рівнем розпорядникові та органу Державного казначейства;

- вирішують із вищим за рівнем розпорядником усі питання, пов’язані із виділенням асигнувань.

Бюджетні установи є складовою бюджетної системи країни, вони бе­руть участь у виконанні як дохідної, так і видаткової частин бюджету.

Згідно із Бюджетним кодексом України, доходи бюджету й бюджетних установ поділяють на доходи загального фонду та доходи спеціального фонду. Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди визначається Законом «Про Державний бюджет України».

Доходи загального фонду поділяють на доходи, отримані із загального фонду державного бюджету та з місцевих бюджетів, значна частина яких залишається в загальній структурі доходів бюджетних установ і спрямовується на виконання бюджетними установами своїх основних функцій.

До доходів спеціального фонду бюджетних установ належать власні надходження бюджетних установ, які виконують додаткову функцію бюджетних асигнувань і забезпечують виконання основних завдань бюджетних установ. Спеціальний фонд бюджетної установи — це кошти, які надходять із конкретною метою і використовуються на відповідні видатки за рахунок цих надходжень. Доходи спеціального фонду бюджетної установи складаються із власних надходжень і доходів за іншими надходженнями спеціального фонду.

---

Власні надходження бюджетних установ поділяють на дві групи, кожна з яких формується за підгрупами.

1. Плата за послуги, що надаються бюджетними установами

Цю групу утворюють надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законами та нормативно-правовими актами. Такі надходження мають постійний характер і обов’язково плануються в бюджеті.

1.1. Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їхніми функціональними повноваженнями (плата за навчання у вищих навчальних закладах, плата за надання рекламних, інформаційних та поліграфічних послуг, плата за медичне обслуговування осіб у закладах охорони здоров’я тощо);

1.2. Надходження бюджетних установ від господарської діяль­ності (кошти, що отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень, що відповідають профілю роботи установи й передбачені положенням про цю установу; кошти, що одержують згідно із договорами на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт та спеціальних робіт тощо; квартирна плата та плата за проживання в гуртожитках; від працевикористання спецконтингенту; відрахування від заробітку або іншого доходу спецконтингенту за харчування, речове майно, комунально-побутові та інші надані послуги);

1.3. Плата за оренду майна бюджетних установ (бюджетні установи отримують в повному обсязі плату за оренду майна, що їм належить);

1.4. Надходження бюджетних установ від реалізації майна (кошти, що отримують бюджетні установи від реалізації необоротних активів, крім будівель та споруд, у тому числі списаних, за здані як брухт і відходи чорні, кольорові, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння у розмірах, які згідно із законодавством залишаються у розпорядженні установи, а також кошти, отримані Національною академією наук України та бюджетними установами, що належать до її відання, від реалізації нерухомого майна).

2. Інші джерела власних надходжень

Цю групу утворюють кошти, перераховані бюджетними установами для виконання окремих доручень, а також благодійні внес­ки, гранти та дарунки. Такі кошти не мають постійного характеру і плануються лише у випадках, які попередньо визначені рішен­нями Кабінету Міністрів України, укладеними угодами, зокрема міжнародними, календарними планами проведення централізованих заходів тощо:

2.1. Благодійні внески, гранти, дарунки (усі види добровіль­ної безповоротної та безоплатної допомоги як передавання
будь-яких видів майна, благодійні внески, гранти, дарунки, зокрема внески від спонсорів та меценатів, порядок отримання яких регулюється Законом України «Про гуманітарну допомогу» від 22.10.1999 р. № 1192 і Порядком отримання благодійних внесків і пожертв від юридичних і фізичних осіб бюджетними установами та закладами освіти, охорони здоров’я, культури, науки, спорту і фізичного виховання для потреб їх фінансування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 р. № 1122);

---

2.2 Кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб від інших бюджетних установ (кошти для виплати стипендій студентам, матеріальної допомоги та доплат до державних стипендій за рахунок замовників; добровільні компенсації хворим за надані їм медичні послуги лікувально- та санітарно-профі­лактичними закладами; кошти, одержані закладами охорони здоров’я за медичну допомогу громадянам, надану відповідно до договору добровільного медичного страхування, інвестиції, які згідно із чинним законодавством отримують бюджетні установи на спорудження житлових будинків).

3. Доходи за іншими надходженнями

Цю групу утворюють кошти, які використовуються відповідно до Закону «Про Державний бюджет України» чи рішення про міс­цевий бюджет за відповідними напрямами.

Для облікового процесу бюджетних установ характерним є поняття видатків, що визначається як сума коштів, витрачених бюджетними установами в процесі господарської діяльності в межах сум, установлених кошторисом. Видатки — один із найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню (тобто не створюють і не компенсують фінансових вимог). Видатки можуть бути відплатними, тобто такими, що обмінюються на товар чи послугу, або невідплатними. Вони є основою для визначення результатів вико­нання кошторису доходів і видатків, його аналізу.

Видатки, що здійснюються за рахунок загального фонду бюджету, називають видатками загального фонду, а здійснювані за рахунок коштів спеціального фонду — видатками спеціального фонду.

За обліку виконання кошторису видатки поділяють на: касові та фактичні видатки.

Касові видатки — це суми коштів, витрачені бюджетною установою як готівкою, так і шляхом переказування їх із реєстраційних рахунків, відкритих на її ім’я в органах ДКУ, для оплати за спожиті послуги, отримані матеріальні цінності, виплати заробітної плати, допомоги тощо. Повернення грошових коштів на рахунки зумовлює відновлення, тобто зменшення касових видатків. Головним завданням обліку касових операцій є забезпечення контролю за цільовим витрачанням бюджетних коштів відповідно до кошторисних асигнувань.

Фактичні видатки — це реальні, кінцеві видатки установи, які здійснюються у вигляді нарахування на заробітну плату та стипендії, прийняття до оплати рахунків підприємств-постачаль­ників і надавачів послуг; витрачання запасів на забезпечення потреб установи. Вони відображають фактичне виконання норм, затверджених кошторисом. Фактичні видатки є показником кінцевого виконання кошторису установи й у разі виконання плану мають відповідати сумам асигнувань за кошторисом.

---

Такий розподіл видатків як об’єктів обліку визначається необхідністю контролю з боку держави за використанням коштів, при цьому облік касових видатків забезпечує інформацією про касове виконання кошторису та залишки невикористаних асигнувань на кожну конкретну дату, а облік фактичних видатків дає змогу конт­ролювати як перебіг фактичного виконання кошторису видатків установ загалом, так і дотримання встановлених норм за окремими статтями й структурними підрозділами.

Слід зосередити увагу на тому, що касові та фактичні видатки на практиці найчастіше не збігаються в часі, оскільки в основу їх покладено різні принципи запису бухгалтерських операцій (касовий метод чи метод нарахувань).

Якщо касові та фактичні видатки збігаються в часі, вони називаються прямими видатками.

Отже, касові й фактичні видатки є окремими етапами руху бюджетних коштів та об’єктами бухгалтерського обліку, але плануються й обліковуються за єдиною номенклатурою видатків.

У процесі своєї господарської діяльності бюджетні установи здійснюють різні видатки, які мають доволі складну систему, тому й потребують класифікації.

Бюджетна класифікація являє собою єдине систематизоване групування доходів і видатків за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційної побудови та іншими ознаками і застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу за організаційними, функціональними й економічними категоріями видатків, забезпечення загальнодержавного та міжнародного зіставлення бюджетних показників.

Розглянемо основні складові видаткової частини бюджетної класифікації.

Видатки бюджету класифікують за:

- функціями, із виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікація);

- економічною характеристикою операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

- ознаками головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

- бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Розпочинаючи вивчення економічної класифікації видатків, слід зазначити, що економічна класифікація витрат є складовою бюджет­ної класифікації. Вона багаторівнева, має не статті, а багаторівневі коди. Завдяки такій побудові досягається достатньо повне розмежування витрат. Економічна класифікація видатків уможливлює чіткий розподіл витрат за економічними ознаками із подальшим розподілом коштів за їх предметними ознаками. Такою класифіка­ційною ознакою виступає міра довготривалості видатків.

Згідно з цією ознакою видатки можуть бути поточними і капітальними.
У ролі вторинної ознаки виступають єдині економічні категорії. Кожній категорії присвоєно чотирицифровий код.

---