ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 864
Скачиваний: 1
2. КОНКУРЕНТНЕ ПРАВО
2.1. Загальна характеристика конкурентного права ЄС
Формування і розвиток конкурентного права ЄС (від первинного економічного об'єднання до сьогоднішньої європейської квазідержавної структури) ґрунтується на декількох складових. В першу чергу, це напрацьовані економічною теорією, різними економічними школами, поглядами вчених-економістів уявлення про «ринкову економіку», «конкуренцію», «монополію», «види конкурентного суперництва», «антиконкурентну поведінку на ринку», «недобросовісну конкуренцію», «монополізацію ринку» і т.п.; ідеї Спільного ринку, його трансформація в «Єдиний ринок», Євроінтеграція, ідея Європейського Союзу – єдиної Європи; становлення і розвиток правової думки про необхідність захисту ринкової економіки в нових межах, в першу чергу - механізмами, підвладними конкурентному праву ЄС, а також конкурентному праву країн-учасниць Європейського Союзу. Істотну роль в сучасному конкурентному праві ЄС, його подальшій реформі, модернізації відіграють історичні передумови, які повинні розглядатися з позиції двох взаємопов'язаних блоків: ґенези національного конкурентного (картельного, антимонопольного і т.п.) законодавства країн-учасниць ЄС; євроінтеграційних процесів з відповідним правовим оформленням і внутрішнім наповненням1. Визнаною є та обставина, що системний захист конкуренції в ЄС здійснюється в рамках загальної конкурентної політики, складовими якої виступають конкурентне законодавство, право ЄС в цілому і інституційний механізм ЄС. Подальше ж реформування конкурентного права ЄС, яке де-факто і де-юре здійснюється з початку нинішнього сторіччя, також пов'язується з інтеграційними та політичними процесами, що тривають в Європі сьогодні.
Конкуренція, конкурентна поведінка на ринку, здебільшого, визнаються позитивним чинником економічних відносин, достатньо дієвим механізмом подальшого розвитку ринкової економіки, з урахуванням балансування між інтересами споживачів і бізнес-структур, з одного боку; індивідуальними інтересами бізнес-структур різних масштабів, їх колективної практики, державним протекціонізмом національних підприємств, в цілому, - інтересами держав-членів ЄС1. Так, наприклад, Е. Аннерс писав, що ринкове господарство, яке підтримує в суспільстві ефективність і баланс економічного життя, не може існувати інакше, ніж на основі західної, правової держави... ринкова економіка і правова держава пов'язані між собою нерозривно2.
Існують різні точки зору щодо того, коли і де уперше виникло правове регулювання конкурентних відносин. Безумовно, вірною є думка про те, що країни Європи раніше інших здійснили спробу такого регулювання, а також те, що воно істотно відрізнялося, й у першу чергу, за обсягом, від сучасного правового регулювання. Тому часто дослідниками наводяться приклади з історії, які свідчать або про дуже персоніфіковане втручання держави у відносини між суб'єктами, або про встановлення визначених правил в окремій сфері господарювання, наприклад, шляхом заборони нечесних правил у торгівлі чи виробництві, недобросовісної конкуренції3. Однак варто визнати, що батьківщиною сучасного уявлення, розуміння, а також загальних механізмів правового опосередкування конкурентних відносин між суб'єктами господарювання є антитрестівське законодавство США. Історично походження цих законів бере свій початок від положень загального права, спрямованих на зменшення обмежень свободи торгівлі і в деякій мірі таких, що мають своєю метою оголошення поза законом монопольної влади і прибутку посередників4. Класична американська правова система регулювання конкурентних відносин в економіці започаткувала таке поняття як «американська модель» (США, Канада, Японія та ін.). Модель правового регулювання конкурентних відносин у Франції, Англії, Австрії, ЄС в цілому прийнято іменувати «європейською моделлю», тобто системою правового регулювання в більшій мірі проконкурентного, ніж антимонопольного напрямку. Проте конкурентне право ЄС сприйняло за основу свого формування не тільки національний досвід країн-учасниць ЄС (наприклад, практика правового регулювання у Франції бойкотів, а також вертикальних домовленостей комерсантів, що обмежують конкуренцію1, і законодавство Німеччини, де правові норми були більш розробленими, - в першу чергу йдеться про Закон проти недозволеної конкуренції 1909 р.)2,3, але й більш ніж п'ятдесятирічний досвід американського антимонопольного правового регулювання4. Друга роль конкурентних норм ЄС (перша – конкуренція розглядалася як визначальна умова створення загальноєвропейського ринку) відповідає моделі США, яка була встановлена ще Законом Шермана 1890 р. Тому конкурентні норми ЄС встановлюють механізми, необхідні для боротьби з антиконкурентними угодами чи зловживанням домінуючим становищем з метою підтримки конкуренції, яка за неконтрольованого впливу ринкових сил може бути послаблена, а з часом і зникнути5.
У Європейському Союзі звичайно йдеться про розуміння конкурентного права, як обов'язкового складового елементу конкурентної політики ЄС і, відповідно, конкурентного права як конкурентного законодавства ЄС. Під політикою ЄС в галузі конкуренції розуміється два напрями: один стосується приватних підприємств, інший – діяльності державних та фінансованих державою органів1.
В рамках правового опосередкування євроінтеграційних процесів в ст. 3 Римського Договору про ЄЕС були закладені основи європейської політики у сфері конкуренції, зокрема конкурентного права ЄС2. Вона визначалася як одна з чотирьох загальних політик Співтовариства разом з наступними: встановлення загального митного тарифу і проведення загальної торговельної політики щодо третіх країн; загальна сільськогосподарська політика; загальна транспортна політика. Більш того, саме політика конкуренції повинна була відігравати провідну роль у створенні і функціонуванні Спільного ринку (пізніше – внутрішнього ринку) відповідно до принципу відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, що відбито у ст. 4 ДзЄС3.
Визначаючи цілі права конкуренції ЄС, виділяють три основні положення, які лежать в основі політики конкуренції: інтеграція, справедливість, ефективність.
Інтеграція породжує взаємну відкритість економік держав-членів. Право конкуренції служить цілям інтеграції, оберігаючи підприємства від створення нових бар'єрів для вільної торгівлі, ліквідованих засновницькими договорами. Тому Суд ЄС вирішив, що «операція.., яка може привести до відновлення бар'єрів між державами у області торгівлі, повинна розглядатися як така, що руйнує найважливішу мету Співтовариства. Договір, преамбула і зміст якого мають на меті ліквідацію бар'єрів між державами.., не може дозволити підприємствам відновити такі перешкоди. З цією метою і була розроблена ст.85 (1) Договору про ЄЕС»4. Таким чином, норми конкуренції стають перешкодою руйнуванню інтеграції з боку компаній.
У шістнадцятому звіті Комісії ЄС (1986 р.) мета політики конкуренції «справедливість або чесність» була визначена через три напрями: 1) рівність можливостей; 2) захист малих і середніх підприємств; 3) розвиток споживання у загальних рисах. Рівність можливостей зосереджується на: допомозі держави, відносинах між приватним і державним секаторами економіки, а також рівноправ'ї щодо неєвропейських комерсантів, які діють в межах ЄС.
Щодо державної допомоги, що є частиною політики конкуренції в ЄС, Європейська комісія уважно стежить, щоб уряди не надавали допомогу своїм комерсантам шляхом надання безкоштовних фінансових та інших переваг, заподіюючи явні збитки їх конкурентам з інших держав, які не одержують аналогічної державної допомоги. Щодо державних і приватних компаній Комісія стежить, щоб державні підприємства не одержували фінансових або інших переваг щодо своїх конкурентів (тієї ж самої країни або з інших країн). Комісія ЄС наполягає на тому, що для досягнення цієї мети необхідна фінансова гнучкість у відносинах між державними і недержавними організаціями, щоб можна було легко перевірити, чи на рівних умовах змагаються державні і приватні підприємства. Щодо відношення до комерсантів з країн за межами ЄС, то Комісія запевняє, що такі комерсанти, незалежно від того, чи діють вони в просторі ЄС через філії або іншим способом, повинні дотримуватися тих же самих правил, що і підприємці з країн ЄС. Щодо підтримки малих і середніх підприємців, Комісія усвідомлює необхідність їх захисту і заохочення, як прояву справедливого підходу до різних форм ринкових відносин. Щодо значення споживання в широкому розумінні, право конкуренції спрямоване на захист користувачів, споживачів і працівників. У здоровому ринковому середовищі має існувати баланс між попитом і пропозицією1,2.
Занепокоєні відставанням європейської економіки у 1990-х роках, лідери ЄС на саміті в Лісабоні у березні 2000 року взяли на себе сміливе зобов’язання…: до 2010 року перетворити ЄС на «найконкурентнішу й найдинамічнішу в світі економіку, основану на знаннях, здатну гармонійно зростати й створювати нові й кращі робочі місця»1.
Відповідно до Лісабонського договору, що змінює Договір про Європейський Союз і Договір про заснування Європейського Співтовариства («Лісабонський договір» / «Договір про реформу»), а саме – відповідно до ст. 3 Договору про Європейський Союз, Преамбули і ст. 3 Договору про функціонування Європейського Союзу, Протоколу про внутрішній ринок і конкуренцію2, Європейський Союз створює внутрішній ринок. Він прагне забезпечити стійкий розвиток Європи на основі збалансованого економічного зростання і стабільності цін, наявність у високому ступені конкурентноздатної соціальної ринкової економіки, прагнучої до повної зайнятості і соціального прогресу, а також високий рівень охорони і поліпшення якості навколишнього середовища. При цьому встановлення правил конкуренції, необхідних для функціонування внутрішнього ринку, віднесено до виняткової компетенції Союзу3.
А.Татам указує на правила конкуренції, як такі, що регулюють комерційну поведінку торговців (або «підприємств»). Вони запобігають порушенням ринкового механізму, наприклад, перешкоджають підприємствам, які домінують на ринках, брати надмірну ціну з покупців або нав'язувати їм умови несправедливої торгівлі. Вони також перешкоджають конкуруючим підприємствам домовлятися про встановлення споживчих цін на свою продукцію. Отже очевидно, що мета правил конкуренції – захист споживачів від постачальників1.
В. Кернз використовує терміни «конкурентне право ЄС» і «норми щодо політики конкуренції» як певну систему правил поведінки суб'єктів в конкурентних (ринкових) відносинах. При цьому автор виділяє і обумовлює дію цих правил в двох секторах: приватному секторі і державному (публічному) секторі2.
С.В.Водолагін визначає конкурентне право ЄС як нормативну базу проведення політики ЄС в області конкуренції. Право конкуренції при цьому охоплює цілий ряд предметних сфер регулювання. В першу чергу право конкуренції регулює права і обов'язки учасників ринкових відносин: на їх комерційну діяльність накладаються обмеження; встановлюються умови і процедури створення і реорганізації компаній; передбачаються можливості обмеження використання прав інтелектуальної власності; вводяться підстави і наслідки недійсності операцій і т.д. У цій частині аналіз предмету регулювання права конкуренції ЄС дозволяє віднести цю галузь до приватноправової сфери.
З іншого боку, право конкуренції ЄС встановлює систему контролю за дотриманням правил конкуренції і відповідно систему штрафних санкцій за їх порушення, що накладаються Комісією в адміністративному порядку. Для права конкуренції часто характерний імперативний метод регулювання. Окрім цього цілий ряд приписів з питань конкуренції відноситься до держав-членів ЄС. У цій частині можна говорити про публічно-правовий характер права конкуренції ЄС3.
В.Скордамалья зазначає, що конкурентне право ЄС є сферою, де юридична і економічна думка йдуть поряд, і яка для чіткого осмислення значення багатьох понять вимагає як юридичного, так і економічного досвіду4.
Вузьке, суто юридичне тлумачення використовують автори навчального посібника «Вступ до права Європейського Союзу», які визначають законодавство Співтовариства про конкуренцію як сукупність норм, які забороняють антиконкурентні угоди між суб'єктами підприємницької діяльності, а також зловживання такими суб'єктами своїм домінуючим становищем на ринку1.
Слід погодитися з думкою, відповідно до якої право конкуренції ЄС, як і європейське право в цілому, має властивість системності, яка полягає в тому, що характер нормативно-правових актів, що приймаються, повинен адекватно відповідати потребам об'єкту регулювання і відображати специфіку предмету регулювання. Об'єктом регулювання права конкуренції ЄС є економічні відносини і дії, що впливають на конкуренцію на спільному ринку. Предметом регулювання виступають права і обов'язки учасників згаданих відносин і дій2.
У літературі виділяють основні характерні риси права конкуренції Європейського Союзу. Так, В. Кернз указує на: універсальність, значний внесок в створення прецедентного права; принцип екстериторіальності; ідеологічний прагматизм і застосування санкцій щодо дій, які негативно впливають на торгівлю в межах Співтовариства3.
Універсальність конкурентного права ЄС зводитися до того, що загальні конкурентні норми охоплюють все, що може складати предмет комерційних операцій. Тобто вони стосуються не тільки товарів, а і послуг і навіть прав інтелектуальної власності. Положення Договору про заснування ЄС мають загальні формулювання і повною мірою вимагають подальшого тлумачення Судом ЄС. Проте відчувається і значний вплив похідного законодавства. Наприклад, це стосується норм такого характеру, які викладені в регламентах. Такі норми значною мірою є самовиконавчими документами, що регулюють конкурентні відносини. Право конкуренції Європейського Союзу застосовується до всіх підприємств, дії яких мають відношення до спільного ринку, незалежно від того, засновані вони в державі-члені ЄС чи ні.
Питання про екстериторіальне застосування конкурентного права ЄС розглядалося в судовому порядку. У справі Dyestuffs Комісія наклала штраф на виробників продукції з країн ЄС і зовні його кордонів. Суд ЄС вирішив, що юрисдикція має під собою підстави. Він визначив, що материнські і дочірні фірми утворюють єдине економічне підприємство. Отже, сам факт, що материнська фірма з країни, що не є членом ЄС, має дочірню фірму в межах ЄС, є достатнім для застосування ст. 81 Договору про ЄС. Юрисдикція, таким чином, залежить від здатності контролювати дочірню компанію з боку материнської фірми, і така здатність повинна встановлюватися відповідними фактами. Діяльність на території ЄС компаній у вигляді посередників, філій і т.п. дала Співтовариству територіальну прив'язку, яка, згідно з правилами приватного міжнародного права підлягає його юрисдикції. В цьому випадку Суд ЄС не зобов'язаний керуватися доктриною впливу. Справжня перевірка буде необхідна, коли Суд ЄС розглядатиме зовнішню угоду без фізичного зв'язку із Співтовариством, що створюватиме обмеження в межах ЄС1. Таким чином, Суд ЄС в рішенні ухвалив, що Комісія ЄС має право начитати судові справи проти підприємств відповідно до ст. 85 і 86, коли їх дії негативно впливають на торгівлю в межах Співдружності, навіть якщо їх представництва не зареєстровані в Європейському Союзі2.
Право Співтовариства вимагає застосування санкцій лише проти підприємств або національних органів влади в тих випадках, коли їх дії впливають на торгівлю між державами-членами. Це не залежить від того, якою мірою торгівля в межах Співтовариства відчуває такий негативний вплив. Навіть коли відповідна діяльність полягає лише в укладанні угоди між двома підприємствами, розташованими на території однієї держави-члена, до цієї угоди можуть бути застосовані санкції, якщо вона впливає на торгівлю між державами-членами. Суд ЄС в рішенні у справі Brasserie de Haecht v Wilkin1 встановив загальну формулу, в якій ухвалив, що незаконна практика повинна мати певний вплив, прямий або непрямий, на торгівлю між державами-членами, який призводить до розподілу ринку і перешкоджає впровадженню економічного взаємопроникнення, до якого прагне Договір (йдеться про Договір про ЄЕС)2.
Найважливіші правила конкуренції містяться в Главі І „Право конкуренції” Розділу VI ДзЄС 3. Вони сформульовані в двох підрозділах:
-
правила, які застосуються до підприємств (підрозділ 1);
-
державна допомога (підрозділ 2).