ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 842
Скачиваний: 1
В разі виявлення наявності порушення ст. 81 чи ст. 82 ДзЄС Комісія робить відповідний висновок та може шляхом прийняття рішення вимагати від суб’єктів господарювання та відповідних об’єднань суб’єктів господарювання припинення такого порушення. При цьому перевага повинна віддаватися режимним заходам щодо поведінки суб’єкта порівняно із структурними. Виявлення порушення може відбуватися або з власної ініціативи Комісії, або за заявою фізичної чи юридичної особи, які можуть вказати на легітимну зацікавленість, та держави-члена1. У екстрених випадках Комісія може вводити тимчасові обмеження шляхом ухвалення рішення на підставі порушення, визнаного prima facie, відповідно до ст. 8 Регламенту 1/2003.
До моменту прийняття остаточного рішення та на підставі попередньої оцінці Комісії ЄС Регламент передбачає можливість суб’єктам господарювання взяти на себе зобов’язання, відповідно з якими униможливуються негативні прояви дій, які відповідають ст. 81 та ст. 82 ДзЄС, які набувають офіційного статусу, вводяться на визначений період та нівелюють вчинення дій з боку Комісії. Але: (а) коли мали місце істотні зміни в будь-якому з фактів, на яких ґрунтувалось рішення; (b) коли відповідний суб’єкт господарювання діє, порушуючи свої зобов’язання; або (с) коли рішення базувалось на неповній, неточній або неправдивій інформації, наданій сторонами - на запит або з власної ініціативи Комісія може знову відкрити справу.
Глава ІV Регламенту 1/2003 встановлює правила щодо співпраці між Комісією та уповноваженими з питань конкуренції органами держав-членів1, Дорадчим комітетом з обмежувальних дій та домінуючого становища2,3, національними судами. Наприклад, відповідно до ст. 11 Регламенту, Комісія має пересилати уповноваженим з питань конкуренції органам держав-членів копії найбільш важливих документів, які зібрані нею з метою застосування статей 7, 8, 9, 10 та статті 29 (1). На запит уповноваженого з питань конкуренції органу держави-члена Комісія має забезпечити його копіями інших наявних документів, необхідних для оцінки справи. Уповноважені з питань конкуренції органи держав-членів повинні без затримки письмово інформувати Комісію до або після початку ними першого формального слідчого заходу, у тих випадках, коли вони діють на підставі ст. 81 чи ст. 82 ДзЄС. Доступ до цієї інформації може надаватися уповноваженим з питань конкуренції органам держав-членів. Не пізніше 30 днів до ухвалення рішення - вимоги припинити порушення, взяти зобов’язання або відкликати привілеї, передбачені Регламентом щодо блокових (групових) вилучень (про ці вилучення див. вище у Розділі 2.2), уповноважені з питань конкуренції органи держав-членів мають проінформувати Комісію. З цією метою вони мають надати Комісії стислий огляд справи очікуваного рішення або через відсутність цього будь-які інші документи, що характеризують запропоновані заходи. До цієї інформації також можуть мати доступ уповноважені з питань конкуренції органів інших держав-членів. На запит Комісії уповноважений з питань конкуренції орган держави-члена, який вчинює такі дії, має відкрити їй інші документи, що є в його розпорядженні та необхідні для оцінки справи. Інформацію, надану Комісії, можна зробити доступною для уповноважених з питань конкуренції органів інших держав-членів. Національні уповноважені з питань конкуренції органи мають змогу обмінюватись інформацією, необхідною для оцінки справи, яка знаходиться у них на розгляді відповідно до ст. 81 чи ст. 82 ДзЄС, та ін. Як відзначено в п. 5 Повідомлення Комісії щодо співробітництва в рамках Мережі органів з питань захисту конкуренції (2004/C 101/03)1, Регламент 1/2003 базується на системі паралельних компетенції, відповідно до якої всі органи з питань захисту конкуренції мають повноваження застосовувати ст.ст. 81 або 82 ДзЄС та є відповідальними за раціональний розподіл роботи стосовно тих справ, за якими проведення розслідування вважається необхідним. В той же час кожний учасник Мережі залишає за собою повну дискрецію щодо проведення чи не проведення розслідування у справі. У рамках системи паралельної компетенції справи може розглядати: один національний орган з питань захисту конкуренції (НКО), можливо з допомогою НКО інших держав-членів; або декілька НКО, які діють паралельно; або Комісія.
Повноваження щодо проведення розслідування відповідно до глави V Регламенту поділяються на декілька груп. Так, у тих випадках, коли тенденції торгівлі між державами-членами, незмінність цін або інші обставини дозволяють припустити, що конкуренція може бути обмежена чи спотворена в межах спільного ринку, Комісія має змогу проводити власне розслідування щодо окремого сектора економіки або окремих типів угод у різних секторах. Для цього Регламент наділяє цій орган ЄС правом (повноваженнями) надсилати запити щодо надання інформації; приймати показання; проводити інспекції, перевірку приміщень. При цьому окремі положення Регламенту 1/2003 стосуються питань щодо слухання сторін, позивачів, а також правил використання професійної таємниці.
Регламент 1/2003 передбачає вимогу щодо обов’язкової публікації рішень Комісії, ухвалених на підставі ст.ст. 7-10, 23 і 24. Публікація повинна зазначати назви сторін та основний зміст рішення, включаючи будь-які накладені покарання. Вона має зважати на законний інтерес суб’єктів господарювання щодо захисту їх комерційної таємниці.
Забезпечення дії вимог Регламенту 1/2003 здійснюється, в тому числі, через застосування санкцій відповідно до глави VI. Так, ст. 23 Регламенту передбачає правила щодо стягування штрафів. Комісія може своїм рішенням накладати на суб’єкти господарювання та об’єднання суб’єктів господарювання штрафи, що не перевищують 1% загального обороту за попередній фінансовий рік у тих випадках, коли навмисне або через недбалість: (а) вони надали неточну або таку, що вводить в оману, інформацію у відповідь на вимогу, здійснену відповідно до ст. 17 чи ст. 18(2); (b) у відповідь на вимогу, що здійснюється рішенням, прийнятим відповідно до ст. 17 або ст. 18(3), вони надали неточну, неповну або таку, що вводить в оману, інформацію або не надали інформації впродовж установленого терміну; (с) під час перевірок, здійснюваних відповідно до ст. 20, вони надали у неповній формі книги чи інші записи, пов’язані з підприємницькою діяльністю, що вимагалися, або відмовились підкорятися перевірці, призначеній рішенням, ухваленим згідно зі ст. 20(4); (d) у відповідь на запитання, поставлені відповідно до ст. 20(2)(е) вони дали неточну або таку, що вводить в оману, відповідь, вони не виправили в межах установленого Комісією строку неточну, неповну або таку, що вводить в оману, відповідь, надану їх працівником, вони не надали або відмовились надавати вичерпну відповідь щодо фактів, пов’язаних з предметом та метою перевірки, призначеної рішенням, ухваленим відповідно до ст. 20(4); (е) печатки, накладені згідно зі ст. 20(2)(d) посадовими чи іншими особами, які брали участь у проведенні перевірки та призначені Комісією, були зламані. Комісія рішенням може накладати штрафи на суб’єктів господарювання та об’єднання суб’єктів господарювання у тих випадках, коли навмисне або через недбалість: (а) вони порушили ст. 81 чи ст. 82 ДзЄС; чи (b) вони порушують рішення, яке встановлює тимчасові обмеження відповідно до ст. 8; чи (с) вони не діють у відповідності до зобов’язання, якому надано обов’язкової сили рішенням, ухваленим згідно зі ст. 9.
Для кожного суб’єкта господарювання та об’єднання суб’єктів господарювання, що беруть участь у порушенні, штраф не повинен перевищувати 10% їх загального обороту за попередній фінансовий рік. У тих випадках, коли порушення, вчинене об’єднанням суб’єктів господарювання, пов’язане з діяльністю його учасників, штраф не повинен перевищувати 10% від суми загального обороту всіх учасників, що діють на ринку, який постраждав від вчиненого об’єднанням порушення. Визначаючи розмір штрафу, Комісії необхідно зважати як на тяжкість, так і на тривалість порушення. У тих випадках, коли на об’єднання суб’єктів господарювання штраф був накладений з огляду на оборот його членів та воно є неспроможним, об’єднання зобов’язане вимагати сплати внесків від своїх учасників для покриття суми штрафу. У тих випадках, коли такі внески не були здійснені на користь об’єднання в межах строку, визначеного Комісією, вона може вимагати сплатити штраф безпосередньо від будь-якого суб’єкта господарювання, чиї представники були членами відповідного директивного органу об’єднання. Скерувавши вимогу про здійснення платежу відповідно до другого підпункту, у тих випадках, коли необхідно забезпечити повну виплату штрафу, Комісія може вимагати сплати залишку від будь-яких членів об’єднання, що діють у той час на ринку, де сталося порушення. Однак Комісія не повинна вимагати здійснення платежів відповідно до другого або третього підпункту від суб’єктів господарювання, які доведуть, що вони не виконували рішення об’єднання, де було порушення, та не знали про його існування, активно дистанціювали себе від нього до того, як Комісія розпочала розслідування справи. Фінансова відповідальність кожного з суб’єктів господарської діяльності щодо сплати штрафу не повинна перевищувати 10% його загального обороту за попередній фінансовий рік. Стаття 24 Регламенту 1/2003 передбачає можливість для Комісії своїм рішенням накладати на суб’єкти господарської діяльності чи їх об’єднання також періодичні штрафні платежі. Проте необхідно зазначити, що рішення щодо штрафів не повинні мати кримінально-правову природу, а також потребують дотримання строків щодо накладання цих санкції та їх примусового виконання на підставі ст.ст. 25, 26 Регламенту.
Відповідно до ст. 31 Регламенту 1/2003 Суд ЄС має необмежену юрисдикцію переглядати рішення, у яких Комісія визначила штраф чи періодичний штрафний платіж. Він має право скасувати, зменшити чи збільшити накладений штраф чи періодичний штрафний платіж.
Таким чином, Регламент 1/2003 встановив нову систему імплементації правил конкуренції, передбачених ст. 81-82 ДзЄС. Регламент істотно змінив близько десятка регламентів у сфері конкуренції1, об'єднав положення вищезгаданих актів і деякі судові прецеденти. Головним елементом системи була децентралізація застосування п. 3 ст. 81 ДзЄС. Іншими словами, була скасована «монополія» Комісії на надання вилучень2,3.
В п. 34 вступної частини Регламенту 1/2003 також зазначено, що відповідно до встановлених ст.ст. 81 та 82 ДзЄС принципів та їх застосування, згідно з Регламентом №17 провідна роль відводилася органам Співтовариства і що таку головну роль потрібно зберегти, більш тісно об’єднуючи при цьому держави-члени щодо застосування правил конкуренції Співтовариства. Згідно із встановленими ст. 5 ДзЄС принципами субсидіарності та пропорційності, положення цього Регламенту не поширюються далі необхідного для досягнення його мети - ефективного застосування правил конкуренції Співтовариства.
2.5. Контроль за концентрацією підприємств
Договір про заснування ЄС не містить особливого механізму для контролю за злиттям підприємств: після Другої світової війни існував інтерес щодо створення європейських підприємств таких розмірів, котрі б могли конкурувати з американськими підприємствами. Пізніше виявилась потреба контролювати таке злиття підприємств. Це відбувалось, спочатку за ст. 82 (Справа 6/72 Continental Can1) і згодом і ст. 81 ДЗЄС, зокрема в контексті з заснуванням спільних підприємств і таким злиттям, коли, приміром, перебрання торговельної частки має наслідком зміну структури підприємства (Справи 142&156/84 Philip Morris). Ці статті, однак, уможливлюють контроль a posteriori. Сьогодні здійснюється превентивний контроль злиття підприємств на підставі регламенту 139/20042 (імплементованого регламентом Комісії 802/20043). Визначення злиття є істотною правомочністю Комісії4. Правовим підґрунтям слугують в даному випадку положення ст. 308 ДзЄС, яка передбачає, що якщо під час функціонування спільного ринку виникає потреба у діях з боку Співтовариства з метою досягнення однієї з цілей Співтовариства, і якщо цей Договір не передбачає для цього необхідних повноважень, Рада, на підставі одноголосно прийнятого рішення, за пропозицією Комісії та після консультації з Європейським Парламентом, вживає відповідних заходів. Таким чином, Комісія може наділятися додатковими повноваженнями для виконання поставлених перед нею завдань, в тому числі у сіері конкурентного права.
В умовах розвитку економічних відносин, інтеграційних процесів в Європі акти Комісії в сфері контролю за концентрацію неодноразово доповнювалися і змінювалися, чому також немало сприяла відповідна адміністративна та судова практика. Проте через деякий час стало ясно, що вносити доповнення і зміни вже недостатньо. Тому в 2004 році вступили в дію нові Регламенти Комісії, які регулюють питання концентрації в ЄС1. До цього моменту було прийнятим вважати, що розвиток законодавства Співтовариства про контроль за концентрацією пройшов через три етапи2.
Відповідно до ст. 3 Регламенту № 139/2004 під концентрацією розуміється перехід (зміна) контролю над підприємством, що відбувся в результаті злиття двох або більше раніше незалежних підприємств, встановлення прямого/непрямого контролю над всім або частиною одного/декількох підприємств одним/декількома особами, вже контролюючими, принаймні, одне із задіяних в концентрації підприємств, шляхом покупки цінних паперів або активів за контрактом або іншим чином.
Концентрацією не вважаються:
а) нормальна діяльність кредитних, фінансових, страхових організацій з операцій тимчасового придбання цінних паперів/активів підприємства з метою перепродажу без здійснення права голосу на підставі придбаних цінних паперів, а також здійснення інших операцій по їх відчуженню протягом року з моменту придбання з можливим продовженням терміну за рішенням Комісії;
б) контроль, що встановлюється посадовцем за законодавством держави-члена про ліквідацію, неспроможність, припинення платежів і інших аналогічних процедур;
в) операції, позначені в пункті «а», здійснювані фінансовими холдингами згідно спеціальному законодавству ЄС.
Зазвичай в європейській практиці розрізняють злиття3 «горизонтальні» між незалежними та конкуруючими між собою на одному і тому самому ринку виробниками однакових товарів. При горизонтальному злитті дуже важливу роль відіграє визначення ринку, оскільки на спільному ринку частка компанії може бути велика, а на сегментованому не така значна, і злиття може бути розцінено як вертикальне.
«Вертикальними злиттями» вважаються злиття між виробниками та дистриб’юторами їх товарів. Вертикальне злиття має місце також, коли компанії мають послідовні виробничо-технологічні зв'язки, тобто це злиття фірм, що спеціалізуються на різних стадіях виробничого процесу в одній і тій же галузі. Вертикальне злиття розширює сферу діяльності компанії в цій галузі. При цьому фірми можуть розширювати свою діяльність у напрямку до постачальників та/або вперед у напрямку до кінцевого користувача або споживача продукту. Таке злиття приводить до вертикальної інтеграції, повної (участь у всіх стадіях галузевого ланцюжка цінностей) або часткової (зайняття позиції на найбільш важливих етапах галузевого ланцюжка цінностей), яка створює конкурентну перевагу, засновану на диференціації. Компанія починає виконувати ті дії, які раніше були їй не властиві, пропонуючи кращу якість кінцевого продукту, покращуючи рівень обслуговування клієнтів або удосконалюючи характеристики готової продукції. Вертикальне злиття вельми популярне у країнах ЄС. Однак вертикальні злиття теж підпадають під регулювання. Критерієм тут звичайно виступає частка компанії, що увійшла на ринок. Так, в 1949 р. компанія DuPont придбала контрольний пакет акцій компанії GMC і згодом остання купувала близько 2/3 фарбних матеріалів у DuPont, необхідних для виробництва. За рішенням суду DuPont вимушена була продати акції GMC, оскільки було засвідчено обмеження конкуренції серед постачальників матеріалів барвників для автомобілів1.
«Конгломератні злиття» відбуваються між виробниками різних товарів, які не конкурують між собою. Конгломератні злиття - це форма об'єднання двох компаній, які не пов'язані між собою ніякими технологічними і іншими зв'язками, окрім фінансових. Конгломератні злиття приводять до утворення диверсифікованого портфеля у протилежність синергетичному портфелю, що утворюється, коли група господарських підрозділів стратегічно пов'язана між собою (перші два випадки). Конгломератні злиття, як правило, дозволяються, оскільки у результаті фірма не збільшує своєї частки на ринку своєї галузі1. Хаотичне злиття було характерне для 60-х рр., що було відповіддю на посилення дій антимонопольних органів в цей період. Але це не є завжди вигідним, хоча будь-яка диференціація дозволяє знизити ризик. Так, до початку 80-х рр. багато фірм почали позбавлятися від малоприбуткових периферійних підрозділів і розпродавати їх.