Файл: Костюк.pdf

51

зації виробництва у всіх сферах суспільного виробництва задоволення 
суспільних потреб.

5.2. Товар та його властивості

Товар

 – це продукт природи і праці, який виготовляється для задо-

волення потреб суспільства, обміну на ринку або для продажу. Товар 
створений, щоб задовольняти певну потребу і здатний обмінюватися на 
інший товар у певних пропорціях чи за визначену ціну.

Товар має дві властивості споживча вартість і мінова вартість.

1.  Споживча вартість товару

 – це його здатність задовольняти потре-

би людини. Корисність товару зумовлена її властивостями. Категорія 
споживчої вартості дає змогу виявити взаємозв’язок між властивос-
тями товару і потребами людини. Така можливість зумовлена дво-
сторонністю цієї категорії: з одного боку, споживча вартість – це вся 
сукупність властивостей товару, а з іншого – це відношення власти-
востей товару до потреб людей.
Є два види споживчої вартості:

 а) споживча вартість виробника 

– ви-

никає в тому випадку, коли блага створюються для споживання самим 
виробником; б) 

суспільна споживча вартість

 – виникає в тому випадку, 

коли блага створюються для когось іншого.

Послуги також відносять до споживчої вартості, але вони характери-

зуються унікальністю, яка полягає у наступному:
1)  споживча вартість послуги не має речової форми;
2)  оскільки послуги не мають речової форми, то їх не можна накопичу-

вати, тобто вони не включаються до національного багатства;

3)  споживча вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої 

праці.

2. Мінова 

вартість

 – це здатність товару обмінюватись, це пропорція, 

в якій один товар обмінюється на інший. В основі мінової вартості 
лежить суспільний поділ праці та суспільна споживча вартість.
Двоїстий характер вартості пояснюється суперечністю між індивіду-

альною та суспільною вартостями (внаслідок різниці індивідуальних та 
суспільно-необхідних витрат часу).

Індивідуальний робочий час

 – це час, який окремий товаровиробник 

витрачає на виробництво товару.

Суспільно необхідний робочий час СНРЧ

 – це час, потрібний для виго-

товлення певної споживчої вартості для задоволення потреб суспільства 
за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і за середнього в 
даному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці. СНРЧ тяжіє 
до індивідуального на тих підприємствах де випускається основна маса 
товару.

52

Продуктивність праці

 – це кількість продукції, виробленої за одини-

цю часу.

Інтенсивність праці

 – це витрати праці за одиницю часу.

Величина вартості перебуває в оберненій залежності від продуктив-

ності праці і в прямій – від інтенсивності праці.

Розрізняють просту і складну працю.

Проста праця

 – це праця, при якій продукт виготовляється без по-

передньої підготовки працівника, тобто не має потреб у освіті та кваліфі-
кації працюючих.

Складна праця

 – це праця, для виконання якої потрібна спеціальна 

підготовка, оволодіння певною професією або певною кваліфікацією.

Величина вартості товару

 – це кількість робочого часу, затраченого 

на виготовлення одиниці товару.

Карл Маркс стверджував, що праця, яка створює товар, є конкретною 

працею, при чому конкретна праця створює споживну вартість. Мінова 
вартість є представником абстрактної праці.

Конкретна праця

 – це суспільна праця, яка затрачена в певній корис-

ній формі з використанням певних засобів і предметів праці, результатом 
якої є створення певної споживної вартості.

Абстрактна праця

 – це праця товаровиробника, яка взята як затрати 

людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми (ви-
трати людської робочої сили з фізіологічного погляду, витрати людської 
енергії).

Між конкретною і абстрактною працею спостерігається відмінність: у 

першому випадку йдеться про те, як здійснюється праця і що вона виро-
бляє, у другому – скільки праці витрачається і скільки часу вона триває.

5.3. Суть грошей і грошових систем, їх еволюція

Гроші

 – це специфічний товар, який виконує роль загального екві-

валента (є ліквідним товаром), завдяки чому в них виражається вар-
тість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між 
суб’єктами господарської діяльності.

Ліквідний товар

 – це товар, який може застосовуватись як засіб пла-

тежу або легко перетворюватися на нього та має фіксовану номінальну 
вартість. Гроші за своєю природою володіють досконалою ліквідністю.

Функції грошей:

1) 

гроші як засіб обігу

 – вони використовуються для оплати товарів та 

послуг і дають можливість уникнути бартеру;

2) 

гроші як міра вартості

 – ця функція полягає в тому, що гроші ви-

мірюють вартість товару. Вона має дві особливості: 1) таку функцію 
можуть виконувати лише повноцінні гроші, тобто ті гроші, які воло-
діють власною вартістю (тобто створені працею); 2) таку функцію 

53

виконують ідеальні гроші, тобто уявні. Економічна роль грошей по-
лягає в тому, що міра вартості являє собою певний еталон, який по-
казує, скільки праці було затрачено на виробництво певного товару;

3) 

гроші як засіб платежу

 – ця функція полягає в тому, що вони віднос-

но самостійно можуть рухатися між різними суб’єктами економіки. 
Такий рух називають рухом товару. Така функція зумовлена прода-
жем товару в кредит, неоднаковими умовами виробництва та обігу 
різних товарів, сезонним характером виробництва та збуту;

4) 

функція світових грошей

 – на світовому ринку гроші відходять від 

національної форми та виступають в універсальному вигляді. Світо-
ві гроші мають три призначення: а) виступають у формі загального 
засобу платежу; б) виступають у формі загального засобу купівлі; в) 
виступають у формі суспільного матеріального багатства;

5) 

гроші як засіб накопичення – 

гроші вилучаються з товарного обігу з 

метою нагромадження. 

Засіб накопичення

 – це особливий вид активу, 

який зберігається після продажу товарів та послуг і забезпечує влас-
никові купівельну спроможність у майбутньому.
Сучасний етап розвитку суспільства винайшов нову ефективну гро-

шову форму – трансакційні депозити або кредитні гроші. Кредитні гроші 
виступають як знак вартості, виконують роль загального еквівалента, за-
безпечують рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.

Існують такі основні види грошей:

1) 

повноцінні 

(золоті або срібні монети) – це гроші, номінальна вартість 

яких переважно відповідає вартості металу, що в них міститься, а самі 
вони виконують усі функції грошей (роль загального еквівалента). 
Ними є насамперед золоті монети.

2) 

неповноцінні 

(білонні) – це монети з міді, алюмінію тощо, номінальна 

вартість яких перевищує вартість металу, який у них міститься, і ви-
трати на карбування;

3) 

паперові 

(білети державної скарбниці);

4) 

кредитні 

– вексель, чек, банкноти.

Грошова система

 – це форма організації грошового обігу, що історич-

но склалась в країні та закріплена в національному законодавстві.

До грошової системи належать: 1) грошова одиниця країни; 2) види 

державних грошових знаків – металевих та паперових, які мають закон-
ну силу, законодавством встановлено порядок випуску та обігу; 3) регла-
ментація безготівкового обігу; 4) порядок обміну національної валюти на 
іноземну і регульований державний валютний курс; 5) державне регулю-
вання грошового обігу.

Відомі два 

типи грошових систем

:

1)  грошова система металевого грошового обігу, за якої метал викону-

вав всі функції грошей;

54

2)  паперово-кредитний обіг, в основі якого лежать кредитні гроші.

Металеві системи поділяються на біметалеві та монометалеву.

Біметалева система

 – це система, за якої за золотом та сріблом за-

конодавчо встановлена роль загального еквівалента.

Монометалізм

 – це грошова система, за якої золото є загальним ек-

вівалентом.

У другій половині ХІХ ст. утвердилася система золотого мономета-

лізму, за якого лише золото є загальним еквівалентом.

Виділяють чотири типи золотого монометалізму:

1) 

золотомонетний стандарт

, якому були властиві: обіг золотих монет; 

виконання золотом усіх функцій грошей; вільне чеканення золотих 
монет із їх фіксованим змістом; вільний обіг паперових грошей на зо-
лоті монети;

2) 

золотозливковий стандарт

, за якого банкноти розмінюють на золото 

лише при поданні встановленої законом суми.

3) 

золотодевізний стандарт

 – банкноти обмінюють на іноземну валюту 

(девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Відсутні золоті 
монети, монетарне золото в руках держави, золото не виконує функ-
ції загального платежу;

4) 

золотодоларовий стандарт

, за якого обмін банкнот на золото був ска-

сований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише 
для урядів та центральних банків країн – членів МВФ (Бреттон-
Вудська конференція 1974 року). У 1971 році було припинено об-
мін доларів на золото. З 1976 року функціонує система паперово-
валютного стандарту (Ямайська валютна система).

Закон грошового обігу

 – закони, що виражають сталі, внутрішні, сут-

тєві зв’язки між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх 
обігу; цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.

Загальний закон кількості грошей в обігу

 – кількість грошей зале-

жить від суми цін товарів і швидкості обороту однойменної грошової 
одиниці.

МЧV=PЧQ

=

Ð×Q

Ì

V

де, 

M

 – кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному 

році;

V

 – середня кількість оборотів грошової одиниці за рік;

P

 – сума цін товарів, що реалізуються в певному році;

Q

 – кількість товарів, вироблених за певний час.

55

З

 появою кредитних грошей кількість грошей в обігу дорівнює:

Σ − Σ − Σ

=

Ò

Ê

ÂÏ

K

O

де, Т – сума цін товарів;
К – сума цін товарів, проданих у кредит;
П – платежі за борговими зобов’язаннями;
ВП – сума взаємопогашених безготівкових платежів;
О – середня кількість обертів грошової одиниці.