Файл: Костюк.pdf

41

виробничих відносин, то в середині системи продуктивних сил виника-
ють суперечності, які виявляються у формі факторів економічного про-
гресу.

Окремими складовими НТР є розвиток науки і техніки. В історії роз-

витку техніки виокремлюють три основні етапи.

Перший почався з виникненням первісного ладу, появою найелемен-

тарніших знарядь праці й тривав до кінця XVIII – по чатку XIX ст., тобто 
до появи машинного виробництва. Цей етап охоплює понад 3 млн. років 
існування людського суспільства, а властивий йому технологічний спо-
сіб вироб ництва грунтувався на ручній праці.

Другий етап тривав до початку розгортання НТР (до середини 50-х 

років XX ст.) і грунтувався на машинній праці. На першому етапі техніка 
розвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей. 
Розвиток науки і техніки в докапіталістич них формаціях відбувався від-
окремлено. І лише в XVI–XVIII ст. почався процес поступового збли-
ження науково го і технічного прогресу.

Третій етап триває в сучасному суспільстві і ґрунтується на поєднан-

ні розуму людини та високотехнологічних машин.

Науково-технічний прогрес (НТП) 

– це якісні (еволюційні) та істотні 

(революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій та ін., тобто існу-
ючої системи продуктивних сил, на основі досягнень на уки та інформації, а 
також аналогічні зміни техніко-економічних відносин – відносин спеціалі-
зації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо.

Науково-технічний прогрес (НТП) має 

еволюційну

 та 

революційну 

форми розвитку

. Як загальноісторична зако номірність, він виник у пе-

ріод промислової революції кін ця XVIII – початку XIX ст. Еволюційна 
форма розвитку характеризується поступовими кількісними (переваж-
но) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техні ки, вдоско-
наленням традиційних видів техніки, вироб ництва. Революційна форма 
розвитку НТП означає появу принципово нових видів, їх практичне за-
стосування тощо, тобто докорінну революційну зміну технологічного 
спосо бу  виробництва.

В історії НТП виділяють дві революції:
перша почалася наприкінці ХVІІІ ст. і закінчилася наприкінці ХІХ 

ст. – характеризується появою мануфактур;
друга починається в кінці ХІХ ст. і триває до нашого часу – це елек-

тротехнічна революція.
Термін 

науково-технічна революція

 вперше запро вадив у науковий 

обіг Джон Бернал у книзі “Світ без вій ни”.

Науково-технічна революція (НТР)

 – це докорінні зміни у взаємо-

дії людини і природи, а також у системі продуктивних сил та техніко-
економічних відносин.

42

НТР має такі особливості:

1)  Наука стає активним учасником продуктивних сил. Наука – це за-

гальний духовний продукт суспільного розвитку, загальний інтелект 
суспільно нагромадженого знання. Для сучасної науки властиві такі 
тенденції, як її кібернетизація, математизація, космізація, екологіза-
ція, посилення орієнтації на людину та ін.
Функцію безпосередньо продуктивної сили наука вико нує тради-

ційно, тобто через механізм реалізації наукових винаходів у машинах, 
робочій силі, предметах праці та інших елементах продуктивних сил, а 
також через пере творення науки на самостійний фактор виробництва, на 
відносно самостійну рушійну силу економічного прогресу. Перетворення 
науки на безпосередньо продуктивну силу супроводжується появою в ній 
функції управління вироб ництвом, розширення меж продуктивної пра-
ці сукупного виробника. Впровадження принципово нових технологій, 
ство рених на основі фундаментальних відкриттів: лазерних, плазмових, 
мембранних та ін. Їм властиві маловідходність, зростання продуктивності 
праці в десятки разів, ви сока якість продукції, екологічна чистота тощо;
2)  докорінна зміна в техніці та технологіях. Центральною ланкою револю-

ційного перетворення в цей період є істотна якісна зміна робочих ма-
шин і поява четвертої ланки машин – автоматично ке руючого пристрою, 
який долає обмеженість психофізич них можливостей людини як управ-
ляючого суб'єкта й іс тотно змінює роль її у процесі виробництва, який 
стає все більш незалежним від сприйняття людини і прискорюєть ся;

3)  докорінна зміна в головній продуктивній силі – людині. Такі перетво-

рення передбачають пе ревагу розумових зусиль, духовних здібностей 
людини в організації й управлінні виробництвом, високий рівень осві-
ти і кваліфікації, що дає змогу людині швидко перехо дити до інших ви-
дів праці, забезпечує її професійну мо більність. З-поміж потреб люди-
ни вирішальну роль віді граватимуть потреби у вільній і творчій праці, 
універсаль ному характері дій особи, у самовдосконаленні, виявленні 
талантів; потреби у всебічному розвитку здібностей люди ни до сприй-
няття знань, максимально можливому подов женні активного життя;

4)  докорінна зміна в предметах праці – поява принципово нових видів 

матеріалів із наперед заданими властивостями. Вони створюються на 
основі синтезу використовуваних ра ніше матеріалів і речей з необхід-
ними фізико-хімічними властивостями: композитні матеріали (поєд-
нання металів і кераміки, скла й кераміки та ін.), сплави різних металів, 
полімери, надчисті матеріали, хімічне волокно тощо;

5)  докорінна зміна у відносинах між людьми та природою – люди по-

чали активно використовувати природу у своїх інтересах.

43

Тема 4. ВЛАСНІСТЬ У СИСТЕМІ 

ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

4.1. Суть власності, її економічний та юридичний зміст.
4.2. Типи, види та форми власності.
4.3. Реформування відносин власності на сучасному етапі розвитку Укра-

їни.

4.1. Суть власності, її економічний та юридичний зміст

Відносини власності виникають між людьми з приводу при власнення 

матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей 
до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних істо ричних 

звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юри дичні закони, 
котрі визначали, за якими правовими нормами при власнюється і розпо-
діляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими грома-
дянами, соціальними групами, класа ми, державою). Правові відносини 
власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав воло-
діння, користування і розпорядження.

На думку Карла Маркса 

власність

 – це ставлення індивідів один до 

одного відповідно до їхнього ставлення до матеріалу, знарядь праці та 
результатів праці, тобто суть власності полягає у взаємовідносинах між 
людьми з приводу привласнення матеріальних благ.

На відміну від Маркса, західна економічна думка розглядає власність 

лише з боку юридичного аспекту, тобто як ставлення людини до речей.

Згідно з Законом України „Про власність”, право власності – це вре-

гульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та 
розпорядження майном. Це визначення поєднує два аспекти власності: 
юридичний (врегулювання відносин законом) та економічний (відноси-
ни з майном).

Отже, 

власність

 – це сукупність виробничих відносин між людьми 

з приводу привласнення ними об’єктів власності, насамперед засобів 
виробництва, що породжує право володіння, користування та розпоря-
дження цими об’єктами та результатами їхнього функціонування.

Власність визначає таке:

1)  суспільний спосіб поєднання робітників із засобами виробництва;
2)  відносини між людьми з приводу привласнення засобів та результа-

тів виробництва;

3)  умови розпорядження і використання факторів і результатів вироб-

ництва.
Виділяють такі аспекти власності.

44

1. Економічна 

власність 

– це система виробничих відносин між людьми 

з приводу привласнення ними різноманітних речей (об’єктів) в усіх 
сферах суспільного відтворення. Економічна власність характеризу-
ється двома ознаками: кількісна та якісна.

Кількісна ознака

 – означає сукупність матеріальних благ, найваж-

ливішими з яких є засоби виробництва, предмети праці, предмети спо-
живання, послуги, золото, гроші, цінні папери, ліцензії, патенти, вико-
ристання людьми сил природи, технології, форми та методи організації 
виробництва, корисні копалини, інформація.

Якісна ознака 

– означає процес присвоєння різними суб’єктами влас-

ності тих чи інших об’єктів. Привласнення здійснюється, насамперед, у 
процесі праці, при якому відбувається взаємодія людини з природою, 
пристосування предметів природи до потреб людини.

Система відносин власності охоплює цілий спектр причинно-

наслідкових зв’язків, які знаходять своє відображення у володінні, роз-
порядженні, користуванні.

Володіння

 – означає можливості суб’єктів чинити з об’єктами влас-

ності на свій розсуд, розпоряджатися речами як завгодно, у своїх інтер-
есах, якщо це не суперечить загальноприйнятим законам.

Розпорядження

 – означає, що суб’єкти мають право практично віль-

но застосовувати об’єкти власності, проте у межах повноважень, які були 
надані власником.

Користування 

– означає використання об’єктів власності лише в 

межах задоволення своїх власних потреб з певною метою з обов’язковою 
умовою повернення об’єктів власникові.

2. Юридична 

власність

 – це загальна умова виробництва, вияв волі пев-

ного класу і правове оформлення цієї волі у юридичних актах, що, як 
правило, закріплюється угодами.

3.  Юридична власність реєструє такі відносини: 1) ставлення однієї 

особи до іншої або до групи людей; 2) ставлення індивіда до речей.

4.  Соціальний аспект власності 

розкриває процес фор мування і розви-

тку класів, соціальних верств і груп та їх взаємодію залежно від став-
лення до засобів виробництва, способів отримання певної частки на-
ціонального багатст ва.

5.  Політичний аспект власності 

характеризує вплив на політику дер-

жави залежно від наявності певної частки власності, привласнення 
різних форм національного багатс тва.

6.  Національний аспект власності 

розкриває наявність певної частини 

власності на території політично незалеж ної країни в руках грома-
дян цієї або іншої країни. Так, в Україні значна частка стратегічних 
об'єктів опинилася у власності іноземного капіталу.

45

7.  Психологічний аспект власності 

відображає наяв ність почуття госпо-

даря в людини-працівника або його від сутність, ставлення до влас-
ності як до своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержав-
лення власності у СРСР переважна більшість працівників ставилася 
до неї як до чужої, що виявлялося в масовому розкраданні цієї влас-
ності. У процесі роздержавлення і приватизації в Україні масштаби 
розкрадання значно зросли.
Виділяють такі 

функції власності

:

1)  функція управління суспільним виробництвом. Для ефективної ре-

алізації цієї функції слід створювати такі умови: працюючі повинні 
бути власниками засобів виробництва; їх добробут повинен прямо 
залежати від вкладу в суспільне виробництво; вони повинні розпо-
ряджатися суспільними виробництвом;

2)  забезпечення необхідної конкурентної боротьби між різними форма-

ми суспільного виробництва;

3)  потреба обміну діяльністю людей у різних формах (обмін досвідом, 

професійною майстерністю, науково-технічними досягненнями, іде-
ями, товарами, послугами, інформацією);

4)  забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.

4.2. Типи, види та форми власності

Сучасне суспільство використовує два типи власності (схема 4.1):

1) приватна власність;
2) суспільна власність.

Приватна власність

 – характеризується тим, що засоби виробництва, 

а отже, і вироблені готові продукти належать приватним особам.

Відповідно до класичного визначення приватної власності, яке було 

дане французьким вченим Анрі Оноре, цей тип власності реалізується 
через такі права:
1) 

право володіння

, тобто право виняткового фізичного контролю над 

благами;

2) 

право користування

 – право вирішувати, хто і як буде використову-

вати блага;

3) 

право доходу

 – право володіти результатами від використання благ;

4) 

право суверена

 – право на відчуження, споживання, заміну чи зни-

щення благ;

5) 

право на безпеку

 – право на захист від експропріації благ і від псуван-

ня з боку навколишнього середовища;

6) 

право на передачу благ у спадщину

;

7) 

право на безстрокове володіння благами

;

8) 

заборона на використання благ

, які заподіюють шкоду навколишньо-

му середовищу і суспільству;