ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.06.2020
Просмотров: 1420
Скачиваний: 3
МОДУЛЬ 1. Природа юридичної деонтологї та її розвиток як науки і навчальної дисципліни
1.1. Історичний аспект формування системи деонтологічних знань та етапи визнання юридичної деонтології.
Юридична деотологія за своїм віком — молода юридична наука і навчальна дисципліна, яка знаходиться у стадії свого становлення і набуває необхідного авторитету в системі юридичних знань. Це дисципліна, опанування якої є важливою передумовою духовного збагачення, інтелектуального і культурного розвитку майбутнього юриста, підготовки його до вибору норм поведінки у практичній діяльності, формування власних норм поведінки для кожної конкретної ситуації зокрема.
Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років, поступово розвивається і вдосконалюється. Сьогодні цю дисципліну вивчають студенти всіх юридичних вузів і факультетів на першому курсі.
Деонтологія (від грецького “deon” – належно і “logie” – слово, вчення) – це розділ етики, що розглядає проблеми обов’язку, сфери належного (того, що повинно бути) всі форми моральних вимог у різних галузях суспільного життя. Початком юридичної деонтології є етика: система духовних норм і правил поведінки, мораль певної суспільної чи професійної групи.
Мораль — один з основних способів нормативної регуляції діяльності людини в суспільстві, особлива форма суспільної свідомості й вид суспільних відносин (моральні відносини), предмет спеціального вивчення етики.
Етика як наука про мораль з’ясовує її місце в системі інших суспільних відносин, аналізує її природу і внутрішню структуру, вивчає походження та історичний розвиток, теоретично обґрунтовує її соціальну роль і функції. Основними категоріями етики є добро і зло, моральний обов’язок, совість, честь і гідність, сенс життя і щастя.
В процесі розвитку правової етики юридична деонтологія виділилася в окрему галузь знань. Проте вона не тотожна з етикою. Юридична деонтологія, з одного боку, є стрижнем, “серцевиною” правової етики, а з іншого — значно ширшою за змістом, тому що поряд з морально-етичною культурою містить у собі тісно пов'язані з нею інші грані культури юриста як особи.
Професія юриста виникла та розвивалася і як вид соціальних послуг, і як засіб виникнення управлінських функцій. Тому службові функції юриста пов’язані із здійсненням ним владних повноважень стосовно окремих громадян чи з наданням ним будь-яких професійно-юридичних послуг. Кожного разу юрист повинен приймати відповідне рішення, а відтак людина підпадає у певну залежність від волі юриста, характеру його дій. На жаль, дії його можуть бути не тільки доброзичливими, вони можуть нести і небезпеку посягання на особу.
Люди давно розмірковували над розробкою свого роду кодексу професійної поведінки, який би сприяв забезпеченню найбільш сприятливих умов для особи, яка користується тими чи іншими соціальними послугами.
Вперше здійснив спробу науково осмислити й систематизувати таку соціальну потребу англійський філософ і правознавець Ієремія Бентам. Він розробив модель науки про норми професійної поведінки людини, яка має владу. Його книга “Деонтологія, або наука про мораль”, яка вийшла у світ у 1834 році, на жаль, досі не перекладена на інші мови. Бентам вважав деонтологію наукою про професійні обов'язки, зокрема, про внутрішній імператив обов’язку. Він твердив, що початок користі є основою, а право та мораль — вирішальними чинниками деонтології.
Деонтологія не охоплює всю науку про мораль, як вважав Бентам, а є її складовою частиною, яка зосереджена саме на категорії належного морального обов’язку. Будучи однією з основних категорій етики, моральний обов’язок виражає об’єктивну необхідність у вигляді певних моральних вимог до особистості з боку суспільства і до суспільства з боку особистості.
У вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків, яка є системою етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов’язків. На сьогодні збереглася значна кількість історичних пам’яток, які свідчать про розвиненість медичної деонтології.
Так, наприклад, в античний період Гіппократом був сформульований цілий ряд деонтологічних норм лікаря-мудреця: “Все, що шукаємо в мудрості, все це є і в медицині, а саме: презирство до грошей, совісність, скромність, простота в одязі, повага, розсудливість, рішучість...”
В часи середньовіччя норми медичної етики зазнали негативного впливу з боку релігійно-церковної філософії, але збереглись такі відомі пам’ятки деонтологічного характеру, як “Салернський кодекс здоров’я”, “Етика”, “Канон лікарської науки” та інші.
Значення деонтології у радянські часи помітила саме медицина. Основоположником медичної деонтології того періоду вважається професор М. Н. Петров. Ще на початку 50-х років він запропонував увести у практику медичної освіти навчальну дисципліну, яку назвав “Медична деонтологія”. На його думку, деонтологія вивчає не тільки відносини “лікар-хворий”, але й систему організації обслуговування хворого в лікарнях, поліклініках і культуру обслуговування.
Шлях становлення юридичної деонтології виявився довшим. Саме медична деонтологія стала передумовою її виникнення. Безумовно, як медик, так і юрист повинні захищати інтереси особи — життя, честь, гідність. Кожна помилка медика чи юриста чи недбале ставлення до людини може призвести до трагічних наслідків. Саме працівникам цих професій ми довіряємо свою долю, своє майбутнє і розраховуємо не лише на високій професіоналізм цих людей, а й на їх етику.
Отже, метою юридичної, як і медичної деонтології, стало забезпечення високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціальної цінності як особа.
Отже, що ж гаке деонтологія взагалі і юридична деонтологія зокрема?
Деонтологія (перш за все) — це внутрішній імператив обов’язку, сформований самою людиною для себе під впливом нормативних чинників (соціальних норм) і конкретних обставин, в які вона потрапила. Це конкретний разовий обов’язок людини (за велінням душі та волі).
Якщо зазначені якості цього поняття розглядати стосовно професійної практики (діяльності) юриста, то деонтологія виступає як його душа й мудрість, поєднуючи в собі сукупність моральних, правових та інших вимог.
Виходячи з цього, деонтологія юриста - це цілісність психологічного, політиі-ного, етичного, естетичного, юридичного. Ці складові не можна відокремити, їх можливо лише виділити в політичні, етичні, естетичні, інформаційні підсистеми культури особи юриста, що перебувають у розвитку, зв’язку й гармонії.
У ті часи, коли Ієремія Бентам запропонував свою модель науки деонтології, ще не ставилося питання про створення юридичних документів про деонтологічні стандарти юридичної професії. Сьогодні термін “деонтологія” вживається в більш широкому розумінні. Наукові дослідження останніх часів дозволяють характеризувати її як навчальну дисципліну.
Перш, ніж розглядати юридичну деонтологію як науку і навчальну дисципліну, з’ясуймо поняття “наука” і “навчальна дисципліна”.
1.2. Система юридичних наук
Навколишню дійсність вивчає складна система наук.
Наука — це система знань про навколишній світ. Існують науки природознавчі, які вивчають природу; технічні, що містять знання про різні технічні конструкції; суспільні науки, які містять знання про суспільство. Кожну з цих наук можна поділити на окремі підвиди. Наприклад, серед суспільних наук виділяють історичну, економічну, юридичну та інші.
В свою чергу, юридична наука поділяється на окремі галузі права, кожна з яких має свій предмет, вивчає певну сторону об’єкта. В своїй сукупності ці групи складають систему юридичних наук (див. Додаток до модуля 1).
Систему юридичних наук можна поділити на окремі групи:
1. Теоретико-історичні науки — “Теорія держави і права”, “Історія держави і права”, “Історія політичних і правових вчень”.
Предметом теорії держави та права є знання про загальні закономірності виникнення, розвитку і функіонування держави та права, а об’єктом — загальні закономірності держави і права.
Науки “Історія держави та права України”, “Історія держави та права зарубіжних країн” вивчають процес виникнення і розвитку держави та права в конкретних країнах. Наука “Історія політичних та правових вчень” досліджує розвиток теорій про державу та право.
2. Галузеві юридичні науки. Це, зокрема, науки адміністративного права, цивільного права, фінансового права, кримінального права, аграрного права та ін. Предмет їх дослідження — закономірності правового регулювання відповідних галузей суспільних відносин. Так, наприклад, фінансове право вивчає суспільні відносини, що виникають у процесі акумуляції, розподілу і використання коштів, тобто фінансову діяльність держави.
3. Міжгалузеві юридичні науки. Виникли в результаті інтеграції та диференціації знань тих чи інших якостей галузевих юридичних наук. Так, наприклад, господарське право поєднує якості цивільного і адміністративного права, природоохоронне право використовує методи різних галуззй права і т. ін.
4. Спеціальні прикладні юридичні науки (криміналистика, кримінологія, судова мадицина, судова психологія судова хімія і т.ін. ).
5. Науки, що вивчають міжнародне, європейське і зарубіжне право.
1.3. Місце юридичної деонтології в системі суспільних і юридичних наук
У системі юридичних наук юридична деонтологія займає певне місце, але ця наука посіла конкретне місце і в системі неюридичних наук (етики, естетики, психології, соціології, політології, педагогіки, інформатики).
Більшою мірою юридична деонтологія пов’язана з теорією держави і права та професійною етикою, правовою естетикою, правовою психологією юриста, тобто тими науками, що виникли на стику юриспруденції і зазначених галузей суспільних наук.
Вона використовується і спеціальними юридичними науками. Наприклад, у криміналістиці для встановлення необхідних для цієї науки фактів дослідник використовує не тільки об’єктивний, а й суб’єктивний підходи. Як правило, це почуттєва форма фахівця, який займається певним дослідженням. І вона (як внутрішній імператив його поведінки) належить саме юридичній деонтології.
У класифікації юридичних наук юридичну деонтологію відносять до теоретико-історичних, оскільки: 1) стрижнем її поглибленого вивчення є правова культура юриста, його професійно-правова поведінка, гармонійно пов'язана з політичною, психологічною, етичною та естетичною культурою; 2) вона містить відомості, необхідні для всебічного пізнання закономірностей юридичної діяльності слідчого, судді, прокурора, нотаріуса, адвоката та інш.; 3) створює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і навчальних дисциплін — судової психології, судової етики, юридичної конфліктології та ін.; 4) збагачує теоретичні основи юрисгруденції завдяки самостійності предмета дослідження. Розвиває нові підходи в юридичній науці і практиці.
Оскільки юридична деонтологія взаємодіє з іншими науками, то виникає потреба і їх розмежуванні.
Розмежувати науки можна, насамперед, за допомогою предмета і об’єкта науки.
Предмет наук — це та сфера пізнання, якою займається ця наука.
Об’єкт науки — ті реальні явища, які вивчає наука.
Юридична деонтологія, як спеціальна юридична наука і вступна навчальна дисципліна, входить до системи юридичних наук, об’єднаних загальною назвою правознавство.
Юридичні науки треба відрізняти від юридичних навчальних дисциплін.
1.4. Відмінності юридичних наук від юридичних навчальних дисциплін
1. Інформаційний зміст науки ширше, ніж зміст відповідної дисципліни, тому що остання включає лише частину наукових знань.
2. Наука може включати різні точки зору вчених, зміст навчальної дисципліни — це перевірені канонічні знання.
3. Наука не має адресата, якому призначаються знання, а навчальна дисципліна орієнтується на певну категорію тих, хто навчається, враховуючи майбутню професійну діяльність.
4. Наука включає тільки юридичні знання, а навчальна дисципліна, окрім знання, передбачає отримання вмінь і навичок їх реалізації.
5. Наукові дані викладаються в монографіях, брошурах та інших наукових виданнях, а навчальні дисципліни — в підручниках і лекціях.
Навчальна дисципліна — це система знань, узятих з практичних наук, яка включає вміння та навички реалізації цих знань, а також деякі педагогічні поради.
Юридичну деонтологію доцільно розглядати, по-перше — як вступ до юридичної спеціальності, метою якого є навчити студента вважати совість (сумління), справедливість головними критеріями вибору внутрішнього почуття; по-друге — як вступ до філософії права.
Але значення юридичної деонтології як навчальної дисципліни не вичерпується тим, що вона є введенням в юридичну спеціальність. Розвиток юридичних наук, удосконалення юридичної практики вносять істотні корективи і зміни в юридичну деонтологію, тому що вона є не набором формальних умовностей, а виразомм суспільної необхідності. Вона покликана розкривати причини виникнення й існування тих чи інших етичних, естетичних, правових та інших правил у юридичній професії, формувати систему нормативів забороненого, дозволеного, зобов'язального і рекомендаційного характеру для кожної Її спеціалізації відповідно до досягнутого рівня соціальної культури.
Система дисципліни юридичної деонтології в цілому збігається із системою науки юридичної деонтології. Разом з тим є і певні відмінності, що випливають із змісту навчальної дисципліни і порядку її викладу.
Основні поняття
Етика, мораль, деонтологія, наука, предмет науки, об’єкт науки, навчальна дисципліна.
Необхідно запам’ятати
Етика — система духовних норм і правил поведінки, мораль певної суспільної чи професійної групи.
Мораль — один з основних способів нормативної регуляції діяльності людини в суспільстві, особлива форма суспільної свідомості й вид суспільних відносин (моральні відносини), предмет спеціального вивчення етики.
Деонтологія — це внутрішній імператив обовєязку, сформований людиною самою для себе під впливом нормативних чинників (соціальних норм) і конкретних обставин, у які вона потрапила. Це конкретний обов’язок людина (за велінням душі та волі), але обов’язок разовий.
Наука — це система знань про навколишній світ.
Предмет науки — це та сфера пізнання, якою займається ця наука.
Об’єкт науки — це реальні явища, які вивчає ця наука. Навчальна дисципліна — це система знань, взятих з наук, яка включає вміння та навички реалізації цих знань, а також деякі педагогічні знання.