ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.06.2020
Просмотров: 1425
Скачиваний: 3
Принцип моментгільності характеризується високою кмітливістю юриста. Такий юрист безпомилково приймає обгрунтоване правильне рішення.
Принцип непередбаченості близький до принципу моментальності. Адже еі багатьох випадках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до яких юрист не готовий. Часом за лічені хвилини юрист повинен вирішити складну проблему, з якою він раніше не стикався, а за цією проблемою стоїть життя або честь людини. На такі явища розраховані деонтологічні норми, які скеровують юриста на відповідні правомірні дії.
Принцип своєчасності полягає в тому, що юрист завжди повинен вчасно прийняти оптимальне рішення. Навіть невелике запізнення істотно впливає н.і ефективність роботи, на кінцевий результат.
Важливим для юридичної деонтології є принцип конкретності. В даному випадку йдеться про конкретне рішення юриста, конкретний внутрішній імператив службового обов'язку.
Щодо принципу практичності, то саме на практиці, а не тільки за допомогою використання теоретичних знань, формує кожен юрист норми своєї поведінки. Практика — це конкретні дії юриста, його дії в конкретних випадках.
Всі розглянуті принципи об'єднує такий принцип юридичної деонтології як законність. Який би принцип чи декілька принципів не спрацьовували, юрист повинен діяти згідно із законом. Порушення законності юристом — це проступок або навіть злочин.
І, врешті, слід .зазначити, що, як правило, кожен принцип діє не окремо, а в певній сукуг ності, іноді доповнюючи один одного. В деяких правових явищах спрацьовують практично всі принципи юридичної деонтології.
Слід звернути увагу на те, що зазначені принципи юридичної деонтології не є вичерпними. Так, у процесі розвитку суспільства та юридичної науки розвивається такий принцип, як демократичність тощо.
3.2. Функції юридичної деонтології
Соціальне призначення, місце та роль юридичної науки в суспільстві та правовій системі найбільш повно і конкретизовано розкриваються через її функції.
В результаті розгляду функцій юридичної чи будь-якої іншої науки стає більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність, окреслюються основні напрямки впливу на державно-правову дійсність та на процес її перетворення в ході соціальної практики.
Функції юридичної деонтології є також виявом цінності цієї науки для формування професіоналізму юристів.
Термін "функція" з'явився у юридичній науці сто років тому для характеристики соціальної ролі права та держави.
Як вже було зазначено, сутність юридичної деонтології становлять духовні, моральні та правові норми в їх взаємодії, які виконують певну специфічну роль у виникненні її своєрідних функцій. Цих функцій багато. Тому їх можна поділити на три групи:
1. Функції, що стосуються формування внутрішнього обов'язку у юриста: формування у юриста внутрішнього імперативу службового обов'язку; вироблення у нього професійної правомірної поведінки; сприяння вибору юристом справедливого рішення; вироблення у юриста норм спілкування; виховання у працівників почуття юридичної та моральної відповідальності, конкретизація правосвідомості юристів;
підвищення рівня правового почуття у працівників правоохоронних органів; виховання у юристів поваги до права; обгрунтування індивідуального регулювання професійних дій юристів; вироблення юридичної саморегуляції, юридичної репутації, юридичного самоутвердження і юридичної оцінки.
2. Функції, що відображають процес формування національного права України: утвердження національного духу українського права; забезпечення панування права; створення необхідних передумов функціонування української національно-правової теорії та практики.
3. Функції, які стосуються регулювання суспільних відносин У держ аві: уміння встановити цінність права і цінність держави в суспільстві; сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні.
Враховуючи численність функцій, зупинимося тільки на окремих з них. Формуванні) у юриста внутрішнього імперативу службового обов'язку. Це поняття складне і має глибинний зміст.
Внутрішній ^ператив складається одночасно з правової та моральної поведінка фахівця та виконується під впливом його сумління та обов'язку, який вимгігає дотримання певних норм та вимог суспільства.
Для більш то-іного з'ясування цього поняття ще раз звернемось до поняття моралі, але до того, яке дає московський професор О.І. Титаренко. За його визначенням, мораль постає як імперативно-оціночний спосіб ставлення людини до дійсності, який регулює поведінку^ людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла. І тут важливою є вказівка на імперативність. Мораль — це завжди певна вимога, веління (лат. ітрегаїіуиз), що його висуває перед людиною суспільна думка азо голос власного сумління. Адже відступництво від норм моралі карається не законом, а совістю (якщо, звісно, вона є) і судом громадськості. Тобто, моральні норми — це не правила поведінки, це наші вну-рішні імперативи, на яких базується поняття честі, совісті і гідності.
Під обов'язком розуміють те, що підлягає безумовному виконанню внаслідок суспільних вимог або внутрішніх стимулів. Отже, обов'язок слід розглядати як зовнішній і внутрішній імператив. Зовнішній імператив обов'язку виробляє для конкретного юриста інша особа, держава чи різні організації.
Внутрішній імператив є законом, виробленим юристом для себе особисто. Цей "закон" діє залежно від ситуації. Під впливом добровільно накладеного на себе імперативу юрист сам себе примушує діяти, виявляти свої особисті якості (зокрема, людяність), а також демонструвати свободу розумної волі, веління серця, поклик сумління тощо.
Внутрішній імператив для юридичної деонтології є ціннішим, оскільки юрист усвідомлює свої вчинки, які мають цільову спрямованість. Внутрішній імперс.тив службового обов'язку не регулюється жодним нормативним актом, оскільки він не підвладний чужим нормам; він керується перш з.а все загальнолюдськими цінностями, які увібрав у себе юрист — він чинить за велінням серця. Але, крім цього, на внутрішній імператив впливає багато чинників: юридична та загальна соціалізація, правові та моральні норми; певні принципи, такі як, логічність, вірність ідеї, обов'язковість тощо.
Зовнішній імператив можна передбачити, а внутрішній — ні. Зовнішній імператив можна виконувати, не замислюючись (за буквою закону), а внутрішній — ні.
Внутрішній імператив (і в цьому полягає цінність юридичної деонтології) відповідає на запитання: в ім'я чого і чому юристові потрібно діяти належним чином?
І тут спрацьовує формула: філософія - право - почуттєва норма -професійна дія. Але ця формула для кожного юриста спрацьовує по-різному і перш за все в залежності від його підготовки до професійної дії і в залежності від його особистих якостей.
В даному випадку доречним буде такий приклад. Ще в 1904 році юрист — фахівець судової медицини, румун за національністю, Минович проводив на собі експерименти, щоб прослідкувати відчуття, які переживає людина під час повішення. Він установив, через скільки секунд і за яких обставин з'являється свист у вухах, втрата зору, зміна кольору обличчя, блокування у кров'яних судинах і втрата свідомості. І припинив свої експерименти лише тоді, коли у нього з'явився нестерпний біль. Він у нього продовжувався дванадцять днів. Своїми експериментами юрист хотів зрозуміти, коли саме злочинець повісив свою жертву, і, крім цього, встановив інші, необхідні для судової медицини факти, які в майбутньому використовували і зараз використовують фахівці. Тож, мабуть, не кожний фахівець на місці цього судмедексперта вчинив би так само. Почуттєва норма Миновича полягала в тому, що він хотів встановити істину, навіть ризикуючи своїм життям.
Вагомим внеском в юридичну деонтологію є введення функції формування національного духу українського права.
Перш за все, під духом слід розуміти дух людини — це ідеї, віра, сподівання, думки і творчість і, крім цього, це внутрішній вияв людини, її моральна та інтелектуальна могутність
А дух права виявляється в законах та різних нормативних документах.
Німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у відомій праці "Феноменологія духу" зазначав, що в законах відображається національний характер певного народу, ступінь його історичного розвитку. Так, адже закони творять конкретні люди — члени певного суспільства — законодавці, урядовці, громадські діячі, певною мірою — громадська думка. Із законів складається національне право. І саме від рівня правосвідомості суспільства, всіх його складових, усвідомлення важливості верхоненства права в усіх сферах залежить формування національного духу українського права.
Національні особливості українського права розкривають історико-юридичні факти. В них відображаються історичні традиції та національні звичаї, психологічні властивості характеру нації, особливості її потреб та інтересів, умови і можливості життя. Національний дух українського права вбирає в себе нтелектуальний потенціал як української нації (а тут можна назвати і "Руську правду", і Устав Володимира Мономаха, і Устав (Статут) Ярослава Мудрого, і більш пізній пам'ятник — Конституцію Пилипа Орлика), так і інтелектуальний потенціал інших народів.
Але тут важливу роль відіграє і суб'єктивний фактор. Приймаючи нормативні акти, слід враховувати виявлені помилки і прорахунки.
Розглянемо функцію — сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні.
Правопорядок — це наслідок законності, її результат. Проте досягти його можна різними способами: можна цивілізовано, а можна жорстокістю чи тортурами.
Цивілізація — це синонім культури, вона означає певний рівень суспільного розвитку.
Цивілізованим правопорядок — результат досить високого рівня загальної нормативної культури та правосвідомості усіх громадян, починаючи від Президента, державних та громадських діячів та інших. Свою роль тут відіграють і юристи. І мета юридичної деонтології полягає у тому, щоб допомогти юристові вибрати такі власні норми поведінки, які орієнтують на встановлення цивілізованого правопорядку, правового забезпечення життєдіяльності українського народу. І ці норми, як ми вже знаємо, — це і духовні, і моральні (навіть релігійні норми), і правові. Крім цього, на вироблення юристом власних норм поведінки впливають також його знання (загальні і професійні), ерудиція, інтелект, психологічний стан тощо. І чим більше таких юристів буде в нашій країні, тим, зрозуміло, ближче буде до цивілізованого правопорядку в У країні. Адже правопорядок знаходиться під захистом, перш за все, закону, держави в цілому і залежить від багатьох складових. Наприклад, це:
діяльність судових органів. Виконуючи свою основну функцію — захист прав люди-іи, суд стоїть на сторожі законності, а в разі порушення — відновлює її;
діяльність прокуратури, завданням якої є здійснення нагляду за дотриманням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями;
діяльність інших правових органів, зокрема, міліції, яка охороняє громадський порядок, веде боротьбу з правопорушеннями тощо. Інші функції слід розглянути самостійно.
3.3. Джерела юридичної деонтології
Норми деонтології залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни, від суспільно-політичного ладу, способу життя, менталітету народу, його національних і релігійних традицій. Соціальним підґрунтям норм юридичної деонтології виступають перш за все норми природного права — правовий звичай, моральні, етичні, а також релігійні норми.
Джерелом норм юридичної деонтології є перш за все професійна етика та професійна культура.
3.4. Нормативні акти, документи про стандарти юридичної професії як офіційні джерела юридичної деонтології
Існують офіційні джерела юридичної деонтології, їх можна назвати актами про норми-стандарти, які пред'являються до юридичної професії. Положення таких документів стають нормативними (нормативами культури юриста) і набувають значення фахових стандартів, тобто поширються на всіх представників професії.
Першим таким фаховим стандартом вважається професійний кодекс, прийнятий Американською Правовою Асоціацією (АПА) у 1908 році під назвою "Канони професійної Етики". Положення "Канонів" стали деонтологічними стандартами (нормативами культури юриста), що забезпечували, з одного боку, цілісність професії, а з іншого — довіру до юридичної професії з боку суспільства.
Сьогодні в США діють "Канони професійної етики", нещодавно затверджені АПА. Ці "Канони", а також інші зарубіжні етичні кодекси юридичних професій не вичерпуються тільки етичними нормами, хоча і мають таку назву. Вони містять положення матеріального і процесуального права, правила судочинства й інші норми, що належать до юридичної практики взагалі, а також до її спеціальних питань, наприклад, взаємин адвоката і клієнта та ін.
Етичні правила адвокатів, суддів та представників інших юридичних професій діють у Франції, Англії, Уельсі, Шотландії, Німеччині, Ізраїлі, Росії та в інших країнах.
Так, наприклад, для адвокатів розроблені "Етичні правила со-л/сторі'в Великої' Британії", "Регламент Паризької колегії адвокатів", "Кодекс •здвокатської етики Нідерландів", "Правила професійної етики російських адвокатів".
Для працівників системи органів внутрішніх справ в Англії діє "Положення про етичні принципи поліцейської служби Великої Британії", у ФРН - "Етика поліцейського ФРН", у США - "Морально-етичний кодекс поліцейського СІЛА", в Росії — "Кодекс честі рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Російської
Федерації".
Офіційними джерелами юридичної деонтології в Україні виступають національні деонтологічні документи про стандарти юридичної професії та правила поведінки професійних груп юристів. В першу чергу таким джерелом слід вважати Основи законодавства України про культуру, прийняті Верховною Радою України 19 лютого 1992
року.
Стандартами юридичної професії виступають деонтологічні (за назвою - етичні) правила, розроблені для фахівців-юристів. В Україні прийняті: "Кодекс честі працівників органів внутрішніх справ", "Етичний кодекс працівників органів внутрішніх справ", "Раритети" — правила адвокатської етики, що покликані стати путівником адвоката в обранні належних варіантів професійної поведінки, "Ос-новні засади професійної етики юристів України".
Крім цього, джерелами юридичної деонтології можна вважати "Загальні правила поведінки державного службовця", затверджені наказом Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року, "Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу", затверджені наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня 2000 року тощо.
Джерелами юридичної деонтології є також службові документи, статути, затверджені певними міністерствами і відомствами (наприклад, Статут патрульно-постової служби міліції України", затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року).