ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.06.2020
Просмотров: 475
Скачиваний: 3
Перелік питань,які увійшли в тестовий контроль із предмету «Цивільний захист»
1. Основна мета державної політики у сфері захисту населення і території від НС.
2. Центральні органи виконавчої влади, які здійснюють державну політику та управління у сфері цивільного захисту.
3. Організаційна структура ЦЗ ОГД.
4. Створення державної системи захисту населення і території.
5. Законодавча база діяльності ЄСЦЗ.
6. Органи управління СС ЦЗ.
7. Державна система моніторингу довкілля.
8. Екологічний моніторинг та об’єкти екологічного моніторингу.
9. Мережа контролю уражальних чинників техногенних НС.
10. Паспорт ризику ПНО.
11. Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки.
12. Функціонування системи екологічного моніторингу.
13. Стійкість роботи підприємства і її складові.
14. Вимоги норм ІТЗ ЦЗ щодо забудови населених пунктів.
15. Захист від радіації у сховищах.
16. Послідовність проведення дослідження стійкості роботи ОГД.
17. Заходи, що повинні здійснюватись при плануванні, проектуванні і будівництві підприємств і населених пунктів.
18. Фактори, що впливають на стійкість роботи підприємства.
19. Заходи по підвищенню стійкості роботи системи управління виробництвом.
20. Дослідженні стійкості роботи ОГД.
21. Дослідження стійкості ОГД до впливу ударної хвилі.
22. Шляхи і способи підвищення стійкості роботи галузей господарської діяльності.
23. Дослідницькі групи при дослідженні стійкості роботи ОГД.
24. Вимоги Норм ІТЗ щодо забудови промислового об’єкта.
25. Основні кроки проведення дослідження стійкості роботи ОГД до різних вражаючих факторів.
26. Заходи по підвищенню стійкості інженерно-технічного комплексу.
27. Цільові функції ЄСЦЗ.
28. Джерела техногенної безпеки.
29. Паспортизація і реєстрація ПНО, виключення з реєстру.
30. Ідентифікація об’єктів підвищеної безпеки.
31. Декларація небезпеки та ліцензування.
32. Методика визначення ризиків.
33. Категорії небезпечних речовин.
34. ХНО і небезпека від них, поділ НХР на групи.
36. Токсодози і їх класифікація.
37. Зона можливого зараження та прогнозована зона хімічного зараження.
38. Стани вертикальної стійкості атмосфери.
39. Локалізація і знезаражування джерела хімічного впливу.
40. Аварійне та довгострокове прогнозування ХО.
41. Превентивні організаційні заходи зниження масштабів хімічного впливу на об’єкти і території.
42. Радіаційний і хімічний контроль на ОГД.
43. Режими радіаційного захисту.
44. Дезактивація об’єктів і території.
45. Евакуація населення та евакуаційні органи.
46. Особливості проведення евакуації при різних НС.
47. ЗІЗ, їх класифікація.
48. Сховища, їх об’ємно-планувальні рішення та обладнання, системи життєзабезпечення.
49. Медична служба ЦЗ держави та територій.
50. Особливості карантину та обсервації.
51. Вплив надлишкового тиску на людину.
52. Критерії стійкості ОГ до впливу ударної хвилі.
53. Класифікація пожеж та пожежна небезпека виробництва.
54. Вогнестійкість будинку та вогнестійкості конструкції.
55. Основні вражаючі фактори вибуху.
56. Класифікація виробництва за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою.
57. Розрахунковий час відключення трубопроводів з горючими рідинами при аварії.
58. Зонування території при вибусі газоповітряної суміші.
59. Зсуви та чинники, які призводять до виникнення зсуву, протизсувні заходи.
60. Селі та карсти, умови їх виникнення та заходи по попередженню.
61. Оцінка збитків від наслідків НС природного і техногенного походження.
62. Ступені руйнування населених пунктів і об’єктів господарювання.
63. Основні характеристики катастрофічного затоплення.
1. Основна мета державної політики у сфері захисту населення і території від НС.
Основні завдання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру :
— здійснення комплексу заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;
— забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодії органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.
Цивільний захист здійснюється з метою:
— реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;
— подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Центральні органи виконавчої влади, які здійснюють державну політику та управління у сфері цивільного захисту.
Система органів управління цивільним захистом
— загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України. Начальником цивільного захисту України є Прем’єр-міністр України.
— безпосереднє керівництво діяльністю єдиної системи цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту. Керівник цього органу є заступником начальника цивільного захисту України.
— керівництво територіальними підсистемами єдиної системи цивільного захисту в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Начальниками територіальних підсистем єдиної системи цивільного захисту за посадою є відповідно Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим та голови відповідних державних адміністрацій. Керівники територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту за посадою є заступниками відповідних начальників територіальних підсистем єдиної системи цивільного захисту.
3. Організаційна структура ЦЗ ОГД.
Містить у своєму складі:
— керівництво (начальник ЦЗ і заступники)
— штаб ЦЗ;
— евакуаційна комісія;
— служби цивільного захисту;
— невоєнізовані формування загального і спеціального призначення. До невоєнізованих формувань ЦЗ зараховуються працездатні працівники за винятком жінок, які мають дітей до 8 років, жінок медичної і вищої освіти з дітьми до 3 років та осіб, які мають мобілізовані приписи.
4. Створення державної системи захисту населення і території.
З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створюється єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру , яка складається з територіальних і функціональних підсистем. Державними органами управління у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:
— Кабінет Міністрів України;
— спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
— інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;
— місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом;
— органи місцевого самоврядування в межах повноважень,
визначених законом.
5. Законодавча база діяльності ЄСЦЗ.
— ст.3 Конституцій України зазначено, що «людина, її життя, здоров’я і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
— 3 серпня 1998 року постановою № 1198 КМУ затвердив положення про Єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру.
— закон «Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру»;
— закон «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»13.07.2000р.;
— закон «Про аварійно-рятувальні служби» 14.12.1999р.
— закон «Про захист населення від інфекційних хвороб»;
— закон «Про пожежну безпеку»
— закон «Про правові засади цивільного захисту” 24.06.2004 р
Захист населення і територій регулюється 17 законами України і багатьма підзаконними актами.
— Указ президента України: «Вважати, що запобігання виникненню НС техногенного та природного характеру є одним із головних предметів у діяльності Кабінету Міністрів і центральних та місцевих органів виконавчої влади»
6. Органи управління СС ЦЗ.
Безпосереднє керівництво діяльністю ЄСЦЗ покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань ЦЗ – Міністерство з питань надзвичайних ситуацій. Керівник цього органу є заступником начальника ЦЗ України. Керівництво територіальними підсистемами ЄСЦЗ здійснюють органи виконавчої влади в АРК, областях, містах Києві та Севастополі. Начальниками територіальних підсистем ЄСЦЗ є Голова Ради міністрів АРК та голови держадміністрацій, а їх заступниками – керівники територіальних органів МНС (головних управлінь МНС). Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту (цим органом є МНС):
— забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту;
— контролює організацію здійснення заходів щодо захисту населення і територій від НС усіма органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями та установами незалежно від форми власності;
— перевіряє наявність і готовність до використання засобів індивідуального та колективного захисту, майна ЦЗ, їх утримання та облік;
— забезпечує нагляд за дотриманням вимог стандартів, нормативів і правил у сфері цивільного захисту;
— з’ясовує причини виникнення НС, невиконання заходів із запобігання цим ситуаціям;
— здійснює нормативне регулювання у сфері цивільного захисту, зокрема з питань техногенної та пожежної безпеки;
— здійснює інші заходи, передбачені законом.
Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснює свої повноваження через територіальні органи відповідно до адміністративно-територіального поділу, до районів включно.
У складі МНС діють:
— урядовий орган державного нагляду у сфері ЦЗ;
— органи оперативного реагування на НС у сфері ЦЗ;
— органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС.
7. Державна система моніторингу довкілля.
Державна система моніторингу довкілля (далі — система моніторингу) — це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Це Положення визначає порядок створення та функціонування такої системи в Україні. Система моніторингу є складовою частиною національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн. Система моніторингу — це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям. Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держкомприродресурсів, Держводгоспом, Держкомземом, Держжитлокомунгоспом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб’єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів. Система моніторингу спрямована на: підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля; підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях; підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Система моніторингу ґрунтується на використанні існуючих організаційних структур суб’єктів моніторингу і функціонує на основі єдиного нормативного, організаційного, методологічного і метрологічного забезпечення, об’єднання складових частин та уніфікованих компонентів цієї системи.