ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.06.2020
Просмотров: 479
Скачиваний: 3
8. Екологічний моніторинг та об’єкти екологічного моніторингу.
Екологічний моніторинг — це діяльність уповноважених державних органів по спостереженню, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття рішень в галузі охорони довкілля. Ця діяльність регулюється Положенням про Державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою КМУ від 30.03.1998 р. Моніторинг здійснюється з метою накопичення інформації про стан довкілля, забезпечення обґрунтованості природоохоронних заходів, прийняття ефективних управлінських рішень в галузі природокористування і охорони довкілля. Завданням екологічного моніторингу є своєчасне виявлення, оцінка та опрацювання на цій основі рекомендацій і прогнозів по попередженню й усуненню негативних процесів, що відбуваються у навколишньому середовищі. Об’єктами моніторингу виступають: навколишнє природне середовище, його окремі компоненти, негативні зміни якості навколишнього середовища, що спричиняють негативний вплив на здоров’я людей та безпеку територій, види діяльності, що представляють потенційну загроза для довкілля та людини, обладнання, технології чи інші технічні об’єкти, існування, використання, знищення яких становить загрозу для екологічної безпеки, надзвичайні ситуації та обставини, що склалися, території та природні системи, що мають особливий статус тощо.
9. Мережа контролю уражальних чинників техногенних НС.
З метою своєчасного захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади відповідно до статей 9 та 15 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (1809-14) і постанови Кабміну України від 3 серпня 1998 р. № 1198 «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру» наказом МНС за № 186 від 06.08.2002 р. була введена в дію «Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки».
Ця методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінювання радіаційної обстановки та хімічної обстановки у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У межа цієї Методики введено такі терміни:
— зона відповідальності — це визначена територія, на якій здійснюється радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань регламенту;
— пост радіаційного та хімічного спостереження (ПРХС) — позагтатне спеціалізоване формування (2…4 особи), яке здійснює періодичне або постійне радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань та регламенту;
— диспетчерська служба — передбачений штатним розписом підприємства, організації або установи в разі потреби (виробничої, службової тощо) підрозділ, який здійснює цілодобове чергування силами однієї або декількох осіб (далі — черговий об’єкта);
— радіаційне та хімічне спостереження — комплекс заходів щодо збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан радіаційної та хімічної обстановки для прийняття рішень про своєчасне реагування на негативні зміни стану довкілля у разі виникнення надзвичайної ситуації або інших подій з радіоактивними і хімічними речовинами;
— розрахунково-аналітична група (РАГ) — позаштатне спеціалізоване формування, яке здійснює збирання, оброблення, передавання і збереження інформації про стан радіаційного та хімічного становища.
Для ПРХС відповідно до конкретних завдань, які уточнюються на період спостережнь, завчасно визначаються місця розташування або зони відповідальності.
Для виконання окремих завдань ПРСХ за рахунок суб’єкта можуть оснащуватися автомобілями, зокрема, спеціально обладнаними.
10. Паспорт ризику ПНО.
Документом, що засвідчує факт реєстрації потенційно небезпечного об`єкта (далі – ПНО) у Державному реєстрі потенційно небезпечних об`єктів (далі – Державний реєстр ПНО), є «Свідоцтво про реєстрацію потенційно небезпечного об`єкта» (далі – Свідоцтво). Видача Свідоцтва є заключним етапом проведення паспортизації ПНО. Паспортизація ПНО полягає у підготовці та направленні до НДІ мікрографії інформаційних даних паспорта потенційно небезпечного об’єкта. Паспортизація ПНО здійснюється відповідно до переліків потенційно небезпечних об’єктів, затверджених комісіями з питань ТЕБ та НС Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або міністерствами, інших центральних органів виконавчої влади. Паспортизації підлягають усі розташовані на території України небезпечні об`єкти, на яких існує загроза виникнення надзвичайних ситуацій. Реєстрація об`єктів у Державному реєстрі ПНО проводиться без оплати. Форма паспорта потенційно небезпечного об’єкта повинна відповідати виду господарської діяльності окремого об’єкту (Форма паспорта ПНО — Вид діяльності): 1НС Підприємство; 2НС вугільна шахта; 3НС гідротехнічний об`єкт; 4НС кар’єр; 5НС автозаправна станція; 6НС сухопутний тунель; 7НС міст, віадук, шляхопровід; 8НС залізнична станція; 9НС магістральний трубопровід; 9аНС відгалуження від магістрального трубопроводу; 10НС родовище нафти, газу, конденсату; 11НС підземна станція метрополітену; 12НС тунель метрополітену
11. Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки.
Ця Методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У межах цієї Методики: зона відповідальності, пост радіаційного та хімічного спостереження, диспетчерська служба, радіаційне та хімічне спостереження, розрахунково-аналітична група. Радіаційне та хімічне спостереження здійснюється з метою своєчасного отримання органами управління єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру та їх структурними підрозділами інформації про забруднення довкілля небезпечними хімічними і радіоактивними речовинами, аналізу та розроблення практичних рекомендацій щодо прийняття рішень про реагування на впровадження заходів захисту населення.
12. Функціонування системи екологічного моніторингу.
Організаційна інтеграція суб’єктів системи моніторингу на всіх рівнях здійснюється органами Мінекоресурсів на основі:
— загальнодержавної і регіональних(місцевих) програм моніторингу довкілля, що укладається з програм відповідних рівнів, поданих суб’єктами системи моніторингу;
— укладених між усіма суб’єктами системи моніторингу угод про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні.
До складу виконавців зазначених програм суб’єкти системи моніторингу можуть залучати підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Суб’єкти системи моніторингу – центральні органи виконавчої влади – погоджують з Мінекоресурсів розроблені ними проекти нормативно-правових актів та нормативних документів з питань проведення моніторингу довкілля. Методологічне забезпечення об’єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб’єктів цієї системи, а також Національної Академії наук, Украінської аграрної академії наук, Національного космічного агентства України, Мінтрансзв’язку тощо. Воно здійснюється на основі:
— Єдиної науково-методичної бази, щодо вимірювання параметрів і визначення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного впливу на них;
— Впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування властивостей довкілля, комп’ютеризації процесів діяльності їх інформаційної комунікації;
— Загальних правил створення і введення розподілених баз, банків даних і знань, картування і картографування екологічної інформації, стандартних технологій з використанням географічних інформаційних систем. Метроолігічне забезпечення об’єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб’єктів цієї системи та органів Держстандарту. Воно здійснюється на основі:
— Єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метроології та сертифікації вимірювального, комп’ютерного і комунікаційного обладнання;
— Єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення екологічної інформації у всіх складових частинах цієї системи.
Суб’єкти системи моніторингу, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, повинні здійснювати:
— Розроблення і узгодження з органами Мінекоресурсів та МНС планів здійснення заходів з метою спостереження за станом екологічно небезпечних об’єктів, запобігання екологічно небезпечній виробничій, господарській та іншій діяльності;
— Захист зареєстрованих у системі моніторингу постів (пунктів, станцій) спостережень за об’єктами довкілля від пошкодження та несанкціонованого перенесення;
— Виділення в установленому порядку земельних ділянок під улаштування нових постів спостережень на підставі затверджених програм удосконалення і розвитку складових частин системи моніторингу. Інфраструктура системи моніторингу, її складові, системи твірні та уніфіковані компоненти створюються на підставі відповідних технічних завдань і проектів, встановленому порядку. Такі технічні завдання і проекти підлягають реєстрації в Мінекоресурсі.
13. Стійкість роботи підприємства і її складові.
Під стійкістю роботи промислового об’єкта розуміють здатність його у надзвичайних ситуаціях випускати продукцію в запланованому обсязі та номенклатурі, а при отриманні пошкоджень, руйнувань або порушенні зв’язків з кооперації відновлювати виробництво в мінімальні терміни. Під стійкістю роботи об’єктів, які безпосередньо не виробляють матеріальні цінності, розуміють здатність виконувати свої функції у надзвичайних ситуаціях. Стійкість промислового підприємства складається зі стійкості:
— Інженерно-технічного комплексу(споруд, будівель, систем енерго-, газо- та водопостачання і каналізації, технологічного обладнання) до дій сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а воєнний час – ура жальних факторів зброї масового ураження;
— Виробничої діяльності об’єкта (захист виробничого персоналу, надійність систем управління, постачання, спроможність відновлення роботи у стислі терміни).
14. Вимоги норм ІТЗ ЦЗ щодо забудови населених пунктів.
1) Забудова міста окремими житловими масивами, мікрорайонами зменшує можливість поширення пожеж і сприяє ефективнішому проведенню рятувальних робіт. Межами мікрорайонів є парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водоймища.
2) Створення ділянок і смуг зелених насаджень (захист від вогню).
3) Створення штучних водоймищ.
4) Будівництво широких магістралей і створення необхідної транспортної сітки. Ширина незавалюваної магістралі L=(Hmax +15)м, де Hmax – висота найвищого будинку.
5) Міжміські автомобільні дороги прокладаються в обхід міста.
6) Створення лісопаркового поясу навколо міста (баз відпочинку для можливої евакуації).
Втілення в життя проектування інженерно-технічних заходів забезпечення життєдіяльності у НС підвищать рівень інженерного захисту наших міст і об’єктів господарювання від стихійних лих, катастроф і аварій, а у воєнний час – від зброї масового ураження.
15. Захист від радіації у сховищах.
Під режимом радіаційного захисту розуміють порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактивного забруднення, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення. Режим радіаційного захисту визначає послідовність і тривалість використання захисних споруд (сховищ, ПРУ), захисних властивостей житлових і виробничих приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості, використання засобів індивідуального захисту, протирадіаційних препаратів і здійснення контролю опромінення. Режим радіаційного захисту передбачає час безперервного перебування людей у захисних спорудах, тривалість короткочасного виходу з них (обмеження перебування їх на відкритій місцевості після виходу із захисних споруд або при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження). Тривалість безперервного перебування людей у захисних спорудах і загалом, тривалість дотримування режиму захисту залежить від ряду факторів, визначальними з яких є: рівень радіації на місцевості, захисні властивості сховищ, протирадіаційних укриттів, виробничих і житлових будівель, а також встановлені (допустимі) дози опромінення. З урахуванням всіх цих факторів розробляються режими радіаційного захисту населення, робітників і службовців об’єктів господарської діяльності, особливого складу формувань цивільного захисту. Для непрацюючого населення, що мешкає в населених пунктах, розроблені і рекомендуються для використання у воєнний час типові режими радіаційного захисту № 1-3. Для захисту робітників і службовців підприємств, що продовжуватимуть виробничу діяльність в умовах радіоактивного забруднення місцевості, прийнято типові режими № 4-7. Для захисту особового складу формувань під час проведення РНР в осередках радіоактивного забруднення застосовується режим № 8. Порядок вибору і введення в дію режимів радіаційного захисту. Режими радіаційного захисту робітників і службовців ОГД виконуються три етапи:
1) Час безперервного перебування виробничого персоналу у захисній споруді (частину тимчасового припинення виробничого процесу);
2) Тривалість роботи ОГД з використанням для відпочинку робочих змін захисних споруд;
3) тривалість роботи ОГД з обмеженим перебуванням людей на відкритій місцевості.
Режим захисту робітників і службовців вводиться в дію за розпорядженням начальника ЦЗ – керівника підприємства на основі рівнів радіації, виміряних за допомогою дозиметричних приладів на території ОГД.
16. Послідовність проведення дослідження стійкості роботи ОГД.
Увесь процес планування і проведення досліджень поділяється на три етапи:
— І етап — підготовчий (Розробляються керівні документи, які визначають склад учасників досліджень та організовується їх підготовка.
Основними документами для організації досліджень стійкості роботи ОГД є:
— наказ керівника підприємства, щодо проведення дослідження;
— календарний план основних заходів з підготовки до проведення досліджень;
— план проведення досліджень.)
— II етап — оцінка стійкості роботи ОГД ( На другому етапі проводиться безпосереднє дослідження стійкості роботи об’єкта. В ході, дослідження визначаються умови захисту робітників та службовців від вражаючих факторів, проводиться оцінка уразливості виробничого комплексу від різних вражаючих факторів, оцінюється характер можливих пошкоджень від вторинних вражаючих факторів, вивчається стійкість роботи системи забезпечення та кооперативних зв’язків з іншими об’єктами, з’ясовуються вразливі місця в системі управління виробництвом.
Кожна група оцінює стійкість відповідних елементів виробничого комплексу та робить необхідні розрахунки.
Група досліджень стійкості будівель та споруд (керівник — начальник відділу капітального будівництва) на основі аналізу характеристик і стану виробничих будинків та споруд:
- визначає ступінь їх стійкості до дії вражаючих факторів ЛВ;
- оцінює розміри можливої шкоди від дії вторинних вражаючих факторів;
- проводить розрахунки сил і засобів, необхідних для встановлення виробничих споруд при різних ступенях руйнування. Крім того, група досліджує та оцінює захисні властивості захисних споруд, визначає необхідну кількість ЗС на території об’єкта та в заміській зоні.
Група досліджень стійкості виробничого обладнання (керівник — головний механік) оцінює стійкість технологічних ліній, верстатів та механізмів і визначає:
- можливі втрати станків, приладів і систем автоматичного управління при різних ступенях пошкодження;
- способи збереження і захисту особливо цінного обладнання;
- потребу в силах і засобах, терміни та обсяги відновлюючих робіт;
- можливості створення резерву обладнання та порядок його використання.
Група дослідження стійкості технологічного процесу (керівник — головний