Процес законотворчості складається з декількох стадій: вне­сення на розгляд законопроекту, його обговорення, прийняття закону, промульгація.

Обговорення законопроекту складається, як правило, з 3 стадій (читань) і відбувається тільки на пленарних засіданнях, робота над законопроектом в постійній комісії називається комітетською стадією.

У першому читанні обговорюються принципові положення проекту. Іноді зачитується тільки заголовок або автор робить повідомлення, за яким слідує обговорення. Після цього відбу­вається голосування. При негативному результаті голосування проект знімається з порядку денного. При позитивному - проект передається в парламентську комісію відповідного профілю.

Друге читання відбувається з доповіддю автора проекту і співдоповіддю постійної комісії. На цій стадії обговорюється і голосується кожна стаття проекту, а також поправки до статей.

У третьому читанні обговорюється і голосується проект в цілому. На цій стадії в нього можуть вноситися тільки редак­ційні поправки.

Прийняття закону здійснюється більшістю голосів депутатів (кваліфікованою, конституційною або присутніх на цьому за­сіданні).

Промульгація закону главою держави включає наступні елементи: засвідчення закону і того факту, що він прийнятий відповідно до встановленої процедури; підписання закону; роз­порядження про його публікацію і виконання.

2. Фінансова - це перш за все повноваження парламентів затверджувати розпис доходів і витрат держави, а також вста­новлювати податки.

3. Ратифікація і денонсація міжнародних договорів.
Ратифікація - це остаточна згода держави на укладення Договору, що виражається у встановленій формі.

Денонсація - це виражене у встановленій формі волевияв­лення держави, направлене на розірвання договору.

4. Призначення референдумів.

5. Формування державних органів і установ, призначення або обрання посадових осіб або участь в такому обранні. Коло таких органів і осіб різне в різних державах.

Розрізняють наступні форми і способи участі парламентів в Процедурі обрання посадових осіб:

- на власний розсуд;

- за поданням інших органів або посадових осіб;

- формування органу в цілому без визначення його керівника;

- формування органу з призначенням його керівника;

- обрання або призначення тільки керівника або керівника і його заступників;

- формування частини органу;

- участь у складі колегій, що формують орган;

- надання згоди на формування органу або призначення посадової особи.

6. Контроль за діяльністю державних органів, установ і поса­дових осіб. Форми парламентського контролю в президентських республіках (дуалістичних монархіях) і в парламентських рес­публіках і монархіях різні.

Контроль парламенту може мати політичний характер (на­приклад, вираз недовіри міністрові) і юридичний (діяльність створених парламентом слідчих комісій).

---

В.Є. Чиркін виділяє наступні форми парламентського кон­тролю:

- питання до уряду. У регламентах парламентів багатьох держав передбачений особливий час і встановлена процедура розгляду цього питання. У президентських республіках і дуаліс­тичних монархіях ця форма контролю зазвичай не використо­вується, хоча бувають винятки (наприклад, Єгипет);

- дебати зі заздалегідь визначених питань і загальної полі­ тики уряду. їх, як правило, пропонує опозиція, але такі пропо­зиції можуть надходити і від уряду, який прагне забезпечити собі підтримку громадськості;

- інтерпеляція, яка використовується тільки в парламент­ських республіках і монархіях, а також в деяких парламентсько- президентських республіках, передбачає постановку якого-небудь
важливого, суспільно значущого питання на пленарному засідан­ні, за якою слідує пояснення глави уряду або відповідального міністра, обговорення і прийняття рішення шляхом голосуван­ня. Незадовільна оцінка відповіді, висловлення недовіри тощо можуть спричинити відставку уряду, У свою чергу, уряд, діючи через главу держави, може домогтися розпуску парламенту;

- постановка питання про вотум недовіри або внесення резолюції осуду уряду (вирішується голосуванням);

- доповіді і звіти уряду і міністрів про свою діяльність на пленарних засіданнях палат;

- парламентські слухання. Ця форма активно використову­ється в президентських і президентсько-парламентських респуб­ліках і вкрай рідко — в парламентських;

- парламентські розслідування, які проводять спеціальні комісії, створені парламентом;

- діяльність парламентських комісарів і інших органів при парламенті;

- скликання спеціальних засідань парламенту для контролю за діяльністю органів виконавчої влади в особливих ситуаціях (наприклад, при введенні надзвичайного стану);

- імпічмент — як правило, це звинувачення президента, що висувається нижньою палатою, згідно з встановленою про­цедурою, яка може завершитися усуненням від влади глави
держави;

- контроль за делегованим законодавством.

7. Повноваження у сфері оборони і безпеки: перш за все, право оголошення війни і укладення миру.

8. Судові повноваження не типові для парламентів, але зустрічаються. Наприклад, Палата лордів Великобританії сама є вищою судовою інстанцією. Слідчими повноваженнями наділені всі комітети парламенту США.

Право парламенту виносити на розгляд судових органів питання щодо обвинувачення проти вищих посадових осіб.

У деяких країнах парламенти можуть створювати спеціальні судові органи зі свого складу.

9. Право приймати інші нормативні акти, окрім законів.

10. Право делегувати повноваження.

4. СТАТУС ДЕПУТАТА ПАРЛАМЕНТУ

Для характеристики парламентів важливе значення має кон­ституційно-правовий статус самих парламентаріїв. Практично У всіх розвинених країнах депутати не зв'язані юридичними зобов'язаннями щодо своїх виборців. Вони вважаються пред­ставниками не певних виборчих округів, а всього народу і не можуть бути відкликані виборцями. Такий депутатський мандат не має імперативного (наказового) характеру. Його прийнято називати вільним. Зазвичай це фіксується в конституціях.

---

Відсутність імперативного мандата зовсім не означає, що між депутатами і їх безпосередніми виборцями не існує прямих зв'язків. Робота з виборцями в округах є одним з найважливіших видів діяльності парламентаріїв, від якої значною мірою зале­жить їх подальша кар'єра.

До умов, які забезпечують ефективність роботи парламента­ріїв, насамперед відносяться депутатські імунітет і індемнітет.

Депутатський імунітет означає, що депутат не може бути підданий затриманню або арешту, проти нього не може бути відкрито кримінальну справу без згоди палати, членом якої він ^є- Винятки можливі, як правило, лише у випадках, якщо депутат був затриманий на місці злочину. Імунітет може розповсюджуватися на весь період діяльності парламенту (Німеччина, Іспанія, Італія), тільки на період сесії (Японія), на період сесії і на час шляху на сесію і назад (США). Імунітет може поширюватися не на всі випадки порушення депутатом правопорядку (у США, наприклад, імунітет не поширюється на тяжкі злочи­ни, порушення членом парламенту громадського порядку). Зміст і обсяг депутатського імунітету не є однаковими в різних країнах, але в жодній він не має абсолютного характеру. Роз­виток конституційного права в демократичних країнах харак­теризується послабленням депутатського імунітету.

Термін "депутатський індемнітет" має 2 значення:

1. Невідповідальність за свої виступи в парламенті і за дії, які депутат підтримував своїм голосуванням, навіть якщо ці дії потім будуть визнані протизаконними. У деяких країнах (Ні­меччина, Білорусія) індемнітет не поширюється на наклеп і образи, висловлені в ході засідання палати.

Друге значення терміна індемнітет - депутатська винагорода. Депутатська діяльність розглядається як почесна політична служ­ба, а не засіб отримання матеріальних благ. У зв'язку з цим винагорода сприймається як часткова компенсація тих доходів, які депутат отримував би працюючи за фахом або займаючись бізнесом, як приватна особа. Призначенням її фактично є не тільки компенсація витрат парламентаріїв на представницьку діяльність, а й забезпечення певного рівня добробуту. Це має важливе значення, оскільки депутати часто не можуть вико­нувати свою попередню роботу. Особливо це стосується тих випадків, коли згідно із законом попередня професія депутата несумісна з членством у парламенті. Депутатська винагорода встановлюється як фіксована грошова сума, що виплачується щомісячно. За розміром вона відповідає заробітній платі вищих категорій державних службовців. У багатьох країнах додатково до цієї суми нараховуються добові, які виплачуються, як правило, у разі присутності депутата на засіданні палати або її органів. Тим самим досягається взаємозв'язок між парламентською активністю депутата і розмірами його винагороди.

---

У більшості розвинених країн встановлюються спеціальні депутатські пенсії. Практично кожен депутат, який засідав в парламенті впродовж встановленого періоду (зазвичай 8-Ю років), з часом має право на таку пенсію. Пенсійний вік при цьому знижений, порівняно зі звичайним.

Зміст конституційно-правового статусу парламентаріїв визначає також принцип несумісності депутатського мандата. Відпо­відно до цього принципу, депутат впродовж всього строку своїх повноважень не може обіймати визначені законом посади. Це повинно сприяти його незалежності на період роботи в предавницькому органі. Цей принцип може доповнюватися умовою щодо дискваліфікації на виборах кандидатів в депутати,

що обіймають певні посади - принцип невиборності. Різниця полягає в тому, що в одному випадку мова йде про кандидата депутати, а в іншому - про обраного парламентарія, який зобов'язаний відмовитися від своєї попередньої роботи, щоб зайняти місце в парламенті.

У звичайній ситуації повноваження парламентаріїв припиняються у зв'язку із закінченням строку скликання представ­ницького органу, його достроковим розпуском або саморозпус­ком Проте можливі і інші підстави дострокового припинення повноважень парламентаріїв. Наприклад, у разі порушення принципу несумісності депутатського мандата і інших посад. Практично у всіх державах депутат може сам відмовитися від свого мандата. Тільки у Норвегії така відмова не допускається. у деяких країнах формально ця відмова має бути прийнята самим парламентом або його керівним органом (Італія, Туреч­чина Швеція, Японія). У Великобританії відповідне бажання депутата може бути реалізовано шляхом його призначення на одну з номінальних посад на королівській службі. Всі таю по­сади вважаються несумісними з членством у парламенті, і тим самим питання вирішується з врахуванням думки депутата.

Припинення повноважень може відбутися і у зв’язку з по­збавленням депутата його мандата. В більшості випадків це відбувається, коли депутат обраний з порушенням норм права. Підставою для цього є рішення суду. У Португалії і Туреччині депутат втрачає свій мандат, якщо він не бере участі в роботі парламенту або перевищив кількість нез'явлень туди без по­важних причин, встановлених конституцією або регламентом, або вступив до партії, від якої він не балотувався на виборах. Існує також практика тимчасового відсторонення депутата, Що використовується як дисциплінарна санкція за грубі пору­шення регламенту і порядку в палаті. Зазвичай строк такого відсторонення обмежений і не перевищує двох тижнів. Проте, У будь-якому випадку, застосування таких санкцій і позбав­лення депутатських мандатів нетипове для розвинених демок­ратичних держав. По-перше, депутати зазвичай дотримуються вимог культури політичної поведінки, встановлених парла­ментськими регламентами і традиціями. По-друге, такі заходи застосовуються дуже обережно з урахуванням того, що вони Не повинні заперечувати принцип парламентаризму, саму ідею народного представництва.

---

Тема 9 УРЯДИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ УРЯДІВ, ПОРЯДОК ЇХ ФОРМУВАННЯ

Уряд - це колегіальний орган загальної компетенції, що здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою (тобто адмі­ністративною) діяльністю в країні.

Уряд може мати різні назви: уряд, рада міністрів, кабінет, кабінет міністрів, державна рада тощо.

У деяких країнах (США, Бразилія, Мексика) уряд як коле­гіальний орган відсутній. Міністри, кожен окремо, підпоряд­ковані президентові. Кабінет же, їх всіх об'єднуючий, колегіаль­ним органом не є, оскільки він тільки обговорює питання, але рішень з таких питань не приймає.

У останні десятиліття в президентських і президентсько-парламентських республіках все частіше створюються колегіальні органи з обмеженими повноваженнями, які найчастіше мають назву "рада міністрів". Проте фактично керує ними не прем'єр-міністр, а президент.

За переліком посадових осіб склад уряду в різних країнах різний.

За політичним складом уряд буває однопартійним, коаліційним і безпартійним.

Однопартійні уряди характерні для країн з двопартійною сис­темою. Вони створюються також в президентських республіках і в країнах тоталітарного соціалізму.

У парламентській республіці або парламентській монархії у випадку, якщо жодна з партій не отримує більшості в парламен­ті, та на основі попередньої угоди лідерів декількох партій Формується коаліційний уряд.

Безпартійні уряди створюються в тих країнах, де політичні партії заборонені або політичний розвиток ще не призвів до створення політичних партій.

Як відзначає В.Є. Чиркін, в кризові моменти, особливо в Умовах війни, може бути утворено коаліційний уряд з особливими повноваженнями - уряд національної єдності з широким представництвом різних партій, що беруть на себе відповідальність за керівництво державою.

Уряд парламентської меншості формується великою фракцією, що не має більшості в парламенті, коли одна-дві нечисленні партії, що не входять за принциповими міркуваннями або не будучи запрошеними в коаліцію, обіцяють підтримувати уряд голосуванням при вотумі недовіри.

Якщо в парламентській республіці або парламентській монар­хії не вдається сформувати уряд на коаліційній основі, створю­ється службовий уряд з фахівців.

В результаті військових і революційних переворотів нерідко створюється тимчасовий уряд. Він утворюється позапарламент­ським способом і не базується на конституційних нормах.

У демократичних країнах залежно від форми правління уряди створюються по-різному.

Парламентарна модель передбачає утворення уряду на базі підсумків парламентських виборів (при двопалатному парламен­ті - зазвичай виборів в нижню палату). Така модель застосову­ється в парламентських монархіях і парламентських республіках, а також парламентсько-президентських республік.

---

Смотрите также файлы

• Эконом. теория.doc

• ГЛАВА 1 ОБЩИЕ ПРОБЛЕМЫ СПЕЦИАЛЬНОЙ ПСИХОЛОГИИ.doc

• ГЛАВА 2 УМСТВЕННО ОТСТАЛЫЕ ДЕТИ.doc

• ГЛАВА 3 ЗАДЕРЖКА ПСИХИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ.doc

• ГЛАВА 4 ДЕТИ С НАРУШЕНИЯМИ СЛУХА.doc