ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.06.2020
Просмотров: 1089
Скачиваний: 2
Історично відомий і такий спосіб прийняття конституції, як договір. Одним з перших таких договорів був Конституційний акт Вюртемберга 1819 р. Результатом договору була Конституція СРСР 1924 р.
У балканських країнах, що звільнилися від Османського іга в XIX ст., посаду глави держави виборні збори пропонували іноземним династіям за умови, якщо вони будуть згодні з конституціями (конституції Німеччини 1844 р., Румунії 1866 р., Болгарії 1879 р.).
Октроювання - дарування конституції одностороннім актом глави держави, зокрема, Франція - Хартія 1814 р. Людовіка XVIII французькому народу, Японія - 1889 р., Марокканська конституція - 1911 р., Абіссінська - 1937 р. Октройованими є конституції Бахрейна, Йорданії, Кувейту, Саудівської Аравії, глави держави яких (монархи) зберігають значні повноваження.
Після Другої світової війни октройованими почали називатися конституції, що дарувалися метрополіями їхнім колишнім колоніям. Таких держав - десятки.
За способом внесення змін конституції поділяються на гнучкі, жорсткі і змішаного типу.
Гнучкі конституції змінюються звичайними законами. Як правило, це конституції частково писані (Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль).
У конституціях змішаного типу різні частини можуть змінюватися по-різному. У індійській конституції ряд положень змінюється за рішенням 2/3 присутніх і голосуючих членів обох палат парламенту з подальшим схваленням не менше ніж половиною законодавчих зборів штатів. Окремі положення змінюються за пропозицією президента простою більшістю голосів в обох палатах парламенту.
За загальним правилом, з метою забезпечення стабільності основного закону передбачається спеціальна ускладнена процедура внесення до нього змін і доповнень. Такі конституції називають жорсткими.
Найбільш поширений спосіб внесення змін в текст конституції - проста заміна колишніх положень щойно схваленими.
Проте іноді поправки публікуються окремо (наприклад, в США).
Внесення поправок, як правило, є результатом зміни співвідношення політичних сил в суспільстві.
У ряді конституцій міститься заборона їх перегляду у разі надзвичайного стану в країні.
Іноді включаються норми, забороняючі відміняти певні положення конституції. Найчастіше це стосується скасування або обмеження чинних прав і свобод.
3. ЕВОЛЮЦІЯ ЗМІСТУ КОНСТИТУЦІЙ
Загальносвітовий процес розвитку конституцій пройшов З етапи і нині знаходиться на четвертому. На різних етапах відбувалася еволюція соціального і юридичного змісту конституцій.
Перший етап почався з моменту ухвалення сучасних конституцій і тривав до Першої світової війни і формування так званих соціалістичних держав. Конституції, прийняті у цей період називають старими. Більшість з них вже не чинні. Чинними залишаються конституції США (1878 р.), Норвегії (1814 р.), Нідерландів (1815 р.), Бельгії (1831 р.), Люксембургу (1868 р.), Швейцарії (1874 р.), Австралії (1900 р.) тощо.
Обсяг конституційного регулювання в них обмежується переважно особистими і деякими політичними правами громадян, а також питаннями організації і діяльності органів державної влади. Проте в міру розвитку суспільства спостерігалася тенденція до соціалізації. На початку XX ст. посилення соціально-класових конфліктів призвело до того, що починають регулюватися основи всього суспільного устрою, включаючи його політичну, економічну, соціальну і духовно-культурну підсистеми. Конституційні права і свободи доповнюються соціально-економічними і соціально-культурними правами і свободами. Як приклад можна привести конституцію Мексиканських Сполучених Штатів (1917 р.), де є спеціальний розділ про працю і соціальне забезпечення та розділ про гарантії прав людини.
Другий етап охоплює проміжок часу між двома світовими війнами. З'являються нові країни, в яких були прийняті конституції. На сьогодні з прийнятих у цей період конституцій чинними залишаються конституції Фінляндії (1919 р.), Австрії (1920 р.), Ірландії (1937 р.). Ці конституції прийнято назвати новими. У цей час окремі країни Азії і Африки отримали так звані колоніальні конституції. Були прийняті конституції в республіках, що входили до складу СРСР. У них почали регулюватися нові сфери суспільних відносин, зокрема, сфера соціально-економічних прав, ідеології. Слід зазначити, що багато норм соціалістичних конституцій були фіктивними, оскільки вони не реалізовувалися на практиці.
Третій етап почався після Другої світової війни і тривав до 80-90-х років XX ст. Серед конституцій, прийнятих в цей час можна назвати конституції Ісландії (1944 р.), Франції (1946 р., 1958 р.), Італії (1947 р.), Японії (1947 р.), ФРН (1949 р.), Греції (1952 р., 1967 р., 1975 р.), Данії (1953 р.), Португалії (1976 р.), Іспанії (1978 р.), Туреччини (1982 р.). У Азії, Африці, Латинській Америці і Океанії після розпаду колоніальної системи виникло більше 130 нових держав. Приймалися і оновлювалися конституції соціалістичних держав.
На цьому етапі в конституціях більше уваги стало приділятися регулюванню соціальних відносин. У соціалістичних країнах вводяться норми про керівну роль політичних партій. Встановлюються конституційні гарантії діяльності профспілок, інших громадських організацій.
Спостерігається загальна тенденція до демократизації. До середини XX ст. було здійснено перехід від цензового до загального і рівного виборчого права. Розвивається інститут омбудсманів, тобто парламентських уповноважених з прав людини.
Певною мірою можна говорити про тенденцію інтернаціоналізації, тобто про зближення конституційного права з міжнародним публічним правом.
Спостерігається також тенденція до регіонального зближення держав і створення спільних органів (наприклад, акт, що регулює вибори до Європейського парламенту).
Четвертий етап почався у 80—90-х роках XX ст. і триває до сьогодні. Він пов'язаний перш за все з крахом тоталітарних режимів. За цей час було прийнято більше 100 нових конституцій. У них спостерігається зростання значення загальнолюдських цінностей. Ширше почали враховуватися норми міжнародного права.
4. КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Поняття конституційного контролю має декілька трактувань.
Найчастіше це поняття вживається у вузькому значенні, тобто як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їх відповідності конституції. Вперше функцію конституційного контролю було визнано в США на початку XIX ст. Основою для нього стало рішення Верховного суду 1803 р. у справі Marbury v. Madison, в якому головний суддя Верховного суду США Дж. Маршалл зазначив, що саме судова влада має право і зобов'язана сказати, що є закон.
Характер і зміст конституційного контролю багато в чому визначається природою судів, які його здійснюють.
Існують 2 основні моделі організації конституційного контролю - американська і європейська (австрійська).
Американська характеризується тим, що відповідними повноваженнями наділені суди загальної юрисдикції. Ця модель ще називається децентралізованою і "дифузивною". її характеризує трактування конституційного контролю, як суто правової функції. Така модель діє в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Японії і в деяких інших країнах.
При цьому існують наступні різновиди судових органів, наділених правом здійснювати конституційний контроль:
1. Конституційний контроль можуть здійснювати всі суди загальної юрисдикції, але остаточне рішення ухвалює вищий суд держави.
-
Конституційний контроль здійснюють тільки вищі суди держави.
-
Конституційний контроль здійснюють вищі суди суб'єктів федерації.
При американській моделі посади суддів вищих судів замішаються, як правило, за санкціонованим парламентом рішенням глави держави.
У деяких країнах (Колумбія, Перу) створюється Палата конституційних гарантій, яка діє окремо або у складі Верховного суду.
Європейська (австрійська) модель характеризується наявністю в державі спеціалізованого судового органу, відокремленого від судів загальної юрисдикції. Головна його функція — оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він може бути наділений і іншими повноваженнями. Органи конституційної юстиції, як правило, називають конституційними судами, але зустрічаються і інші назви.
При європейській моделі порядок формування органів конституційного контролю має свої особливості практично в кожній країні. Відмінності є і в принципах їх організації. Проте, за загальним правилом, при такій моделі у формуванні органів конституційного контролю беруть участь органи, що представляють різні гілки влади, - парламент, президент, уряд, судді.
Наприклад, в Австрії до складу Конституційного суду входять голова, його заступник і 12 дійсних суддів, а також 6 запасних суддів. Голову, заступника, 6 дійсних суддів і 3 запасних призначає президент за пропозицією уряду. їх президент призначає з числа кандидатур, запропонованих палатами федерального парламенту. Судді йдуть у відставку в 70 років.
У Франції і деяких інших країнах ці повноваження належать Конституційним радам, які є органами квазісудового характеру. У такому разі, ці органи формуються, як правило, без участі суддівського корпусу.
Конституційна рада Франції - особливий орган, який контролює дотримання Конституції. У його складі 9 осіб, що призначаються на 9 років. Три члени ради призначаються президентом, три — головою Сенату і три — головою Національних зборів. Всі закони до промульгації їх президентом і регламенти палат До їх ухвалення повинні надходити на розгляд Конституційної Ради, яка дає висновок про те, чи відповідають вони Конституції. Якщо Конституційна рада вирішить, що той або інший акт суперечить Конституції, вона має право скасувати його. Окрім функції конституційного нагляду до повноважень Конституційної ради входить спостереження за перебігом президентських виборів, проведенням загальнонаціональних референдумів і розглядом спорів про правильність обрання депутатів парламенту. Рішення Конституційної ради остаточні і оскарженню не підлягають. Вони обов'язкові для всіх державних органів.
У Чехії суддів Конституційного суду призначає Президент за згодою верхньої палати парламенту; у Словаччині — Президент за списком, представленим парламентом тощо.
У мусульманських країнах можуть створюватися конституційно-релігійні ради, що складаються з богословів і юристів. Наприклад, в Ірані діє Наглядова рада, що складається з 12 осіб: 6 богословів, що призначаються вищою духовною особою і 6 юристів, запропонованих парламентом.
Існує 2 основні форми конституційного контролю - попередній і майбутній.
Попередній має місце на стадії розгляду законопроектів, до їх підписання главою держави (Румунія, Польща, Угорщина, Франція).
Майбутній контроль застосовується до нормативних актів, що вступили в законну силу.
Виділяють також обов'язкову і факультативну форми конституційного контролю.
Обов'язковий контроль здійснюється відповідними органами на основі розпоряджень конституції і законодавства незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу або посадової особи.
Факультативний контроль здійснюється тільки за ініціативою тих, хто наділений відповідним правом.
Існує 2 процедури конституційного контролю - шляхом дії і шляхом заборони.
У першому випадку ініціація питання про конституційність нормативно-правового акту може здійснюватися відразу ж після набрання ним чинності незалежно від факту його застосування.
У другому випадку розгляд питання безпосередньо залежить від конкретного застосування нормативно-правового акта.
Рішення органів конституційного контролю має різний характер і юридичні наслідки. Найчастіше, після ухвалення рішення про неконституційність нормативно-правового акта його дія припиняється, а рішення органів конституційного контролю є обов'язковими і не підлягають оскарженню в будь-якому іншому органі.
Головним повноваженням органів конституційного контролю є оцінка конституційності законодавчих актів. Окрім цього, до повноважень цих органів належить вирішення інших питань. У країнах, де конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції, останні мають право давати оцінку конституційності судових рішень і нормативно-правових актів органів виконавчої влади, включаючи акти глави держави. До того ж тут суди здійснюють контроль за діяльністю органів виконавчої влади.
тема 4
ОСНОВИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ
1. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ОСОБИ. ІНСТИТУТ ГРОМАДЯНСТВА
Конституційний статус особи - це становище людини в суспільстві і державі, яке визначається, перш за все, конституцією і не залежить від різних обставин (службового становища, сімейного стану, раси, статі, етнічного і соціального походження, політичних і релігійних переконань тощо). Воно є єдиним і однаковим для всіх, характеризується відносною статичністю і узагальненістю. Його зміст виявляється в інституті громадянства, принципах, власне конституційних правах, свободах і їх гарантіях.
У конституційному статусі особи важливу роль відіграють принципи, тобто ті основоположні начала, на основі яких визначається зміст і умови реалізації прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.
До них належать: свободи людини; рівність конституційних прав і свобод; невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини; гарантованість прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; єдність прав людини і його обов'язків перед суспільством.
Найбільш важливими принципами є свобода і рівноправ'я.
Принцип свободи відображає по суті ідею концепції прав людини щодо її свободи, як природного стану, про те, що всі люди народжуються вільними, про природне право людини на вільний розвиток своєї особистості.
Принцип рівності означає заборону на обмеження прав за расовими ознаками, політичними поглядами, релігійними віруваннями, етнічним походженням, соціальним положенням тощо. При цьому слід розрізняти поняття "рівність" і "рівноправ'я". На сучасному етапі розвитку суспільства неможлива повна соціальна рівність. Крім того, люди не рівні за своїми психологічними, фізичними і іншими можливостями.
Рівноправ'я означає надання державою рівних прав, однакових юридичних можливостей користуватися ними і встановлення рівних обов'язків. Проте абсолютної рівності прав і можливостей, навіть з погляду конституційного статусу, для різних груп людей (наприклад, громадян, іноземців, осіб без громадянства) бути не може. Вони мають бути однаковими в межах кожної групи осіб. Громадяни завжди мають більший обсяг прав і свобод, чим особи з іншим статусом, але на них покладено і найбільше обов'язків.