ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.06.2020
Просмотров: 740
Скачиваний: 1
1.Поняття, предмет, завдання, принципи і система кримінального права. Наука кримінального права.
. Поняття кримінального праваКримінальне право як самостійна, окрема галузь права має як загальні ознаки, риси які властиві будь-якій галузі права, так і специфічні тільки для неї. КП має такі ознаки: загальнообов’язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки притаманні праву взагалі, а стосовно кримінального права:Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою яка його вчинила, та державою, від імені якої виступають відповідні органи, що уповноважені здійснювати дії, скеровані на розслідування злочину та відправлення правосуддя у кримінальних справах. Внаслідок врегулювання їх нормами кримінального права вони набувають форму правовідносин.Класифікація кримінально-правових відносин за змістом:Охоронні кр-пр відносини – забороняють суспільно небезпечну, шкідливу поведінку, встановлюючи покарання за неї і тим самим забезпечується кримінально-правова охорона. Заохочувальні кр-пр відносини – які покликані регулювати позитивну поведінку громадян в екстремальних ситуаціях, що примикають до сфери кр-пр регулювання – необхідна оборона, затримання злочинця.Об’єктами кр. правовідносин є, з одного боку, порушення встановленого законом правила поведінки, вчинення злочину, а з іншого – діяння, яке хоч і спричиняє шкоду. Однак за своїм змістом є суспільно кориснимУчасниками К-П відносин є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин, а, з іншого, - держава, що виступає з боку уповноважених на те органів ( дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду). Метод кримінального права. Метод – це сукупність певних прийомів, засобів, за допомогою яких здійснюється регулювання та охорона суспільних відносин, як входять у предмет правового регулювання.Метод КП має дві складові: а) визначення того, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, б) які покарання застосовуються до осіб, що вчинили злочини.Специфіка методу кримінально-правового регулювання у тому, що він примусовий, і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, у вигляді покарання.2. Завданням КК, а відтак і КП є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Предметом кримінально-правової охорони є права і свободи людини... (ч.1.ст.1 КК). Це визначення цілком відповідає змісту ст.. 3 Конституції „людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”Вказані у ч.1 ст.1 КК суспільні відносини та цінності не регулюються, а лише охороняються КП. Зазначені відносини і цінності регулюються засобами інших галузей права.Принципи КП – Це вихідні, основоположні засади, ідеї, які закріплені в нормах права, і визначають будову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовну діяльність.Принцип вини, принцип законності, принцип вини, принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип гуманізму3. Система кримінального права. КП складається з юридичних норм Загальної та Особливої частин. Відповідно до цього побудована й структура ККЗагальна частина КК складається з 15 розділів, що мають 108 статей. У ЗЧ включені норми загального характеру, що визначають:Завдання КК, підстави та принципи кримінальної відповідальності,::Принципи чинності кримінального закону в часі, у просторі, за колом осіб,Поняття і класифікацію злочинів, стадій злочинів,Ознаки суб’єкта злочинуФорми вини,Поняття співучасті, види співучасників,Повторність, сукупність та рецидив злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння,Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності,Поняття та види покарання, порядок призначення покарання,Звільнення від покарання та його відбуванняСудимість, її правові наслідки та строки погашення,Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування неповнолітніх,Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх(12)Особлива частина (ОЧ) КК складається з 20 розділів і містить 339 статей, у яких визнається:1) які суспільно небезпечні діяння є злочинами;2)які види покарань і у яких межах треба застосувати осіб, що їх вчинили;3) підстави і умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності;4) дефініції окремих понять. Завершується КК Прикінцевими та перехідними положеннями, Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.
2. завдання крімінального права
Кримінальне право Укр.- це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які внаслідок високого рівня суспільної небезпеки визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які визнані винними у їх скоєнні, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання.Завдання кримінального права полягає в охороні найважливіших суспільних відносин від крайніх форм їх порушення. У загальних рисах воно визначено в ст.1. КК Укр., яка так і названа «Завдання КК Укр.»: КК Укр. має своїм завданням правовезабезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою Укр. від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.Охоронне завдання КК реалізується через регулювання кримінальних правовідносин методом притягнення до кримінальної відповідальності. Не можна відкидати і чисто регулююче призначення деяких кримінально-правових норм. Наприклад, норми, які визначають види обставин, що виключають кримінальну відповідальність, несуть виключно регуляторне навантаження.
4. Структура кримінального кодекcу Чинне кримінальне законодавство нашої країни зібрано в од-ному збірнику кримінальних законів — Кримінальному кодексі України, який поділяється на дві частини — Загальну й Особливу: 1) норми Загальної частини дають кримінально-правові по-няття, визначають завдання кримінального законодавства, чин-ність кримінального закону, інші положення, котрі стосуються кримінальної відповідальності та покарання; 2) норми Особливої частини визначають суспільно небезпечні діяння і відповідальність за їх учинення. Як уже зазначалось, Загальна та Особлива частини КК органі-чно взаємозв’язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм. Наприклад, за застосування закону про кримінальну відповідальність, для визначення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої час-тини КК, необхідно звернутися до статей Розділу V Загальної ча-стини, які розкривають зміст вини умисної чи з необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті — до статей Розділу VI Загальної частини, в якому даються поняття видів співучасників, регламентована їхня відповідальність. Статті Особливої частини КК України складаються з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особли-вої частини КК визначають суспільно небезпечні діяння, які є злочинами, та які види та розміри покарання передбачені за їх скоєння. У процесі розвитку суспільства в КК неминуче відбуваються зміни. В разі доповнення КК новими кримінально-правовими но-рмами вони включаються у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК з обов’язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядко-вий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, даним новій статті. У зв’язку з тим, що більшість норм Особливої частини передба-чає кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх струк-тура має однорідну побудову і поділяється на диспозицію та санкцію. Диспозиція — це частина норми Особливої частини КК, в якій визнається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Диспозиції описують стандарти забороненої поведінки певного виду. Наприклад, у ст. 185 КК диспозицією будуть слова «таємне викрадення чужого майна (крадіжка)»; у ст. 186 КК — «відкрите викрадення чужого майна (грабіж)». За технікою побудови і способом описування ознак конкретно-го виду злочину у чинному кримінальному законодавстві розріз-няють чотири види диспозицій: • просту, • описову, • бланкетну, • відсилочну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкри-ває його зміст. Наприклад, вбивство, вчинене з необережності, — ст. 119 КК. Проста диспозиція використовується у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без описування його ознак у законі. Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 185 дається визна-чення крадіжки — таємне викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 186 — грабежу — відкрите викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 187 — розбою — напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція більш пріо-ритетна ніж проста. Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів, що не є кримінальними (ін-ших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Отже, бланкетна диспозиція використовується в тих випадках, коли необхідно встановити кримінальну відповідальність за по-рушення правил, що визначені в інших нормативно-правових до-кументах, тому що порушення цих правил носить підвищений ступіньуспільної небезпеки. Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається зло-чин або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції. Напри-клад, ч. 1 ст. 115 розкриває поняття «вбивство» (це протиправне заподіяння смерті іншій людині), а в статтях 116—119 воно тіль-ки називається. Для цього законодавець використовує словосполучення «та сама дія», «дії, передбачені…», «ті самі дії», «ті самі діяння», «те саме діяння», «діяння, передбачені…», «вчинене особами, зазна-ченими в частинах першій або другій цієї статті», «один із злочи-нів, передбачених статтями…» тощо, якими здійснюється відси-лання до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті, або діянь, опис яких міститься в інших статтях Особливої частини КК. В інших випадках замість цих слів називається даний вид зло-чину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказу-ються обтяжуючі обставини. Наприклад: в ч. 1 ст. 185 розкрива-ється зміст крадіжки — а далі, в наступних частинах статті подається перелік обтяжуючих обставин: «що завдала значної шкоди потерпілому, а так само вчинена за попереднім зговором групою осіб або повторно». Санкція — це структурна частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції. Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій: • відносно визначену; • альтернативну. Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов’язково вказуючи його вищу межу. Наприклад, ч. 1 ст. 187 «Розбій» передбачає нижчу і вищу ме-жі покарання у вигляді позбавлення волі — від 3 до 7 років. Якщо текстуально нижча межа покарання певного виду не вказана, вона встановлюється на підставі відповідної статті Зага-льної частини КК. Наприклад, за ухилення від призову на стро-кову військову службу (ст. 335 КК) передбачено покарання у ви-гляді обмеження волі на строк до трьох років. Це означає, що для визначення нижчої межі названого виду покарання треба зверну-тися до ч. 2 ст. 61 КК (обмеження волі), де встановлено мініма-льний розмір цього покарання — один рік. Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, з яких суд може призначити тільки од-не. Розпізнати таку санкцію можна за сполучником «або» між на-звами основних видів покарання, перелічених у санкції статті. Наприклад, ч. 1 ст. 185 передбачає покарання у вигляді штрафу до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років. Альтернативні санкції залежно від визначення видів та міри покарання можуть бути двох видів: 1) санкція, в якій по кожному виду покарання вказані його верхня і нижня межі (остання може припускатися), тобто два або більше відносно визначені види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 «Доведення до самогубства» передбачає покарання у вигляді обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; 2) санкція, в якій вказано відносно визначений і абсолютно визначений види покарання. Наприклад, санкція ст. 112 КК «По-сягання на життя державного чи громадського діяча» передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
6 .Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі Чинність КЗ у часі припускає усвідомлення положень про: а) набрання чинності законом про кримінальну відповідальність; б) припинення чинності законом про кримінальну відповідальність; в) зворотну дію закону про кримінальну відповідальність.Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі — це можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Чинним визнається закон, що вже набрав чинності. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК).2. Час вчинення злочину. На практиці трапляються ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час досудового слідства чи розгляду справи у суді - інший. Виникає запитання: який з цих законів підлягає застосуванню? Особливо актуальним воно є у зв'язку із прийняттям нового КК, оскільки багато осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності, вчинили злочин до набрання ним чинності - тобто до 1 вересня 2001 р. 3. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі. Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Однак часто мають місце ситуації, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час розслідування або розгляду справи в суді — вже інший. Ці ситуації раз у раз виникатимуть у зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001 р. новим КК. Поставатиме питання, який кодекс застосовувати до злочину, вчиненого до 1 вересня, — КК 1960 р. або КК 2001 р. До нового КК 2001р. Станом на сьогоднішній день внесено 14 змін. Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового закону па діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його регулює ст. 5 нового КК, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння; 2) пом'якшує кримінальну відповідальність. Разом з тим закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).Коло осіб, на яких поширюється зворотна дія закону. Це
1) особи, що вчинили відповідні діяння до набрання чинності законом, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність. 2) також особи, що відбувають покарання або 3) відбули його, але мають судимість.4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторіЧинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі територіального принципу. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території України;2) він підготовлений за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території
7.Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину
1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.2. Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.
3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.
8. Поняття кримінальної відповідальності, її юридична підстава. Кримінальна відповідальність і кримінальне покарання.
Кримінальна відповідальність – передбачене КК обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами держави.Відповідно до ч.1 ст.2 КК підставою КВ є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.Таким чином, єдиною підставою КВ є склад злочину. В межах єдиної підстави КВ можна виділити її фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона – це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична – це передбаченність такого діяння в КК.Ч.3 ст.2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до КВ за той самий злочин більше одного разу.Форми реалізації КВ:1. Засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов’язане з призначенням йому кримінального покарання (наприклад ч.4 ст.74 КК).2. Засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється (наприклад, ч.1 ст.75 КК)3. Відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк).Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання.
9. Поняття та ознаки злочину класифікація злочинів
Поняття злочину дається в ст.11 Кримінального кодексу України (далі КК),відповідно до якої:”злочин-це заборонене Кримінальним законом (далі КЗ),суспільно-небезпечне,винне та протиправне посягання на суспільні відносини,яке спричинює у їх сфері суспільно-небезпечну шкоду або створює реальну загрозу настання такої шкоди”.Як видно, з цього визначення випливають дві ознаки злочину:1. протиправність (протизаконність) - формальна, нормативна ознака;2. суспільна небезпечність - матеріальна ознака.Поєднання цих двох ознак утворюють матеріально-формальне визначення поняття злочину.У теорії кримінального права обов'язковими ознаками злочину, переважно, також називають винність і караність.Для визначення поняття злочину достатньо було б вказати лише його формальну ознаку - передбачення кримінальним законом. Але вказівка лише на що ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визнає ті чи інші діяння злочинами, а тому у визначенні поняття злочину має бути вказана і його матеріальна ознака - суспільна небезпека, яка свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.Об'єктивно суспільне небезпечне діяння може бути визнане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно).У ст.20 КК однозначно визначено, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільне небезпечне діяння. Винність - одна з найважливіших ознак злочину,це внутрішній вираз злочинного діяння,тобто пояснення злочинної поведінки шляхом аналізу свідомості злочинця. Винність може виражатися у двох формах:формі умису та необережності.Під караністю суспільне небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань (покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Караність суспільно-небезпечного діяння є ознакою злочину, але визнавати її самостійною ознакою не має потреби, оскільки кримінально-правовою нормою, в якій формулюються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визначається і покарання чи - альтернативне - кілька покарань, що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину.У чинному кримінальному законодавстві України відсутні норми, якими б не було передбачене і можливе покарання, тобто передбачене діяння кримінальним законом (протиправність) означає одночасно і караність такого діяння.Караність - не самостійна ознака злочину, вона є структурним елементом його іншої обов'язкової ознаки - протиправності. Протиправність злочину одночасно означає і його караність.Визнання самостійними ознаками злочину винності і караності допустиме (можливе), але недоцільне, оскільки у понятті мають вказуватись необхідні й достатні для визначення його сутності ознаки, тобто воно повинно бути лаконічним. Включення до поняття інших ознак, які лише конкретизують його обов'язкові, необхідні ознаки, робить його громіздким. Суспільна небезпечність діяння - це, перш за все, його об'єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охороняються законом, у ньому виявляється негативне ставлення особи до таких об'єктів, а іноді в цілому до панівних у суспільстві відносин.Під діянням у теорії кримінального права розуміється не просто зовнішній прояв поведінки особи, а поведінки усвідомленої, яка знаходиться під контролем свідомості й волі, тобто такої, що відповідає всім ознакам людської діяльності в її загальному психологічному значенні. Суспільне небезпечне діяння в кримінально-правовому розумінні — це об'єктивоване назовні ставлення особи до панівного у певному суспільстві правопорядку, яке виявляється у посяганні на нього, внаслідок чого завжди завдається шкода певним соціальним цінностям.Суспільна небезпечність діяння — об'єктивна властивість будь-якого правопорушення, включаючи і злочин. Злочином суспільне небезпечне діяння стає тоді, коли ступінь і характер його небезпечності для панівних у суспільстві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально-правовими заходами, тобто коли кримінальним законом воно визнається злочином.Суспільна небезпечність діяння визначається не тільки його зовнішніми, фактичними, об'єктивними ознаками, а й суб'єктивними. Найперше всі злочини слід розподілити на дві групи щодо форми вини:1) умисні;2) необережні.При розгляді суб'єктивної сторони злочину буде звертатися увага на те, що психічне ставлення особи до дій, вчинених нею, та їх наслідків може бути різним: умисел щодо дій і необережність щодо наслідків. Такі склади злочинів у теорії кримінального права іменуються злочинами з подвійною ( змішаною, складною) формою вини. Але для визначення виду виправно-трудової установи особі, яка засуджується до позбавлення волі, виділення такого виду злочинів значення не має, злочин має в цілому бути визнаний або вчиненим умисно, або з необережності Дати вичерпний, формалізований перелік таких злочинів неможливо, та й, очевидно, недоцільно, оскільки злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, — це не конкретний вид злочинів, а оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого злочину.а) вони є умисними злочинами;б) за їх вчинення законом передбачене максимальне покарання у вигляді довічного ув*язнення або позбавлення волі на строк понад десять років.У теорії кримінального права злочини, здебільшого, поділяються на 4 групи: невеликої тяжкості або такі, що не являють великої суспільної небезпеки; середньої тяжкості або менш тяжкі; тяжкі; особливо тяжкі. В основу такого поділу покладено ступінь суспільної небезпечності (ступінь тяжкості) злочину. Такий критерій покладений і в основу класифікації злочинів у новому Кримінальному кодексі від 5 квітня 2001р. Поняття стадій злочину. Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Напр., вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахн