ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.06.2020
Просмотров: 742
Скачиваний: 1
Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Ч.2 ст.18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.
18. Суб'єктивна сторона злочину
Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. На відміну від ознак об'єктивної сторони злочину, доступних для безпосереднього сприйняття іншими особами, ознаки суб'єктивної сторони недоступні для безпосереднього спостереження і встановлюються на підставі показань, даних особою, а також на підставі аналізу та оцінки об'єктивних ознак злочину.Ознаки і значення суб'єктивної сторони
Суб'єктивну сторону злочину утворюють такі ознаки: вина, мотив, мета і емоційний стан особи. Обов'язкове значення має тільки вина. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. Значення ознак суб'єктивної сторони: Розмежування злочинної і незлочинної поведінки (не є злочинним заподіяння суспільно небезпечних наслідків без вини, діяння, передбачене нормою кримінального права, але вчинене з не вказаної в ній формою вини, мотивом або метою). Розмежування подібних по об'єктивним ознаками складів злочинів (вбивство і спричинення смерті з необережності; самовільне залишення служби і дезертирство).Ознаки суб'єктивної сторони визначають ступінь суспільної небезпеки злочину і злочинця, будучи пом'якшуючими і обтяжуючими обставинами.
19.Співучасть у злочині її поняття та ознаки. Форми співучасті та види співучасників. Підстави та межі відповідальності співучасників злочину. Ексцес виконання та його правові наслідки. Співучасть (ст.26 КК) - це умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину Об'єктивні ознаки співучасті:1) вчинення злочину декількома суб'єктами злочину;2) їх спільна участь у вчиненні об'єктивної сторони злочину;3) досягнення єдиних, неподільних наслідків, спільних для всіх співучасників;4) причинний зв'язок між діями кожного співучасника і злочин ним наслідком.Суб'єктивні ознаки співучасті:1) взаємна поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного з них;2) лише умисна спільна злочинна діяльність;3) єдина мета всіх співучасників (спільно вчинити злочин);4) мотиви можуть бути різні (помста, ревнощі, користь тощо). Форми співучасті - це об'єднання співучасників, що розрізняються між собою за характером ролей, які вони виконують і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними. Кримінальний закон в ст. 28 закріплює такі форми співучасті: група осіб, група осіб за попередньою змовою, організована група, злочинна організація.В теорії кримінального права виокремлюють також такі форми співучасті як:- проста;- складна. ВИДИ СПІВУЧАСНИКІВ: Організатор (ст.27 ч.2 КК) - особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням;- особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею;- особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації- несе відповідальність за всі злочини, вчинені членами групи. Виконавець (ст.27 ч.2 КК)-- особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК- несе відповідальність за всі злочини, які вчинені ним особисто, та ті, в яких приймав безпосередню участь. Підбурювач (ст.27 ч.4 КК)- - особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину- несе відповідальність тільки за ті дії, які вчинив кожен із них і які охоплювалися їх умислом. Пособник (ст.27 ч.5 КК)- особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприям вчиненню злочину іншими співучасниками; - особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочин- несуть відповідальність тільки за ті дії, які вчинив кожен із них і які охоплювалися їх умисломЕксцес виконавцямає місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Ним вчинені дії, які виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Таким чином, ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець.Розрізняють .Кількісний ексцесмає місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. відповідальність за більш тяжкий злочин, що він вчинив.Якісний ексцесмає місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин і за той, що був наслідком його ексцесу
20.Добровільна відмова співучасників. Призначення покарання співучасникам. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади 3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.
21.Множинність злочинів:понт ,види.Одиничний злочин,види прості та ускладнені о з (тривалі,продовжуючі,складні)
Одиничний злочин – це злочин, передбачений кримінальним законом як єдиний, один, самостійний склад злочину. Продовжуван злочин складається з двох або більше самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь; всі ці діяння об'єднані єдиним наміром і прагненням до досягнення спільної, кінцевої мети; ) саме тому вони розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин; . простий одиничний злочин характеризується наявністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку, або однієї дії і декількох наслідків, або, нарешті, наявністю альтернативних дій. Так, та ж крадіжка кваліфікується за ч. 1 ст. 185, умисне вбивство за ч. 1 ст. 115,види ускладнених одиничних злочинів: триваючі, продовжувані, складені злочини, а також злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків, Триваючий злочин - це одиничний злочин, і тому він кваліфікується за однією статтею КК. Наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї кваліфікуються за ч. 1 ст. 263, злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей - за ст.164. Складений злочин - це злочин, який складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано),Продовжуваному злочин складається з двох або більше самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь; всі ці діяння об'єднані єдиним наміром і прагненням до досягнення спільної, кінцевої мети; саме тому вони розглядаються не як множинність злочинів, а як одиничний злочин; продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.
22.Поняття ознаки і види обставин що виключають злочиніст діяння
Обставини, що виключають злочинність діяння — це умови, за наявності яких діяння, котрі своїми зовнішніми ознаками формально співпадають з ознаками діянь, передбачених кримінальним законом як злочини, є правомірними через припис закону про можливість, необхідність чи обов'язковість їх вчинення.Види обставин, що виключають злочинність діяння:- необхідна оборона (ст.36 КК);- уявна оборона (ст.37 КК);- затримання особи, що вчинила злочин (ст.38 КК);- крайня необхідність (ст.39 КК);- фізичний або психічний примус (ст.40 КК);- виконання наказу або розпорядження (ст.41 КК); діяння, пов'язане з ризиком (ст.42 КК);- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття чинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43 КК).обставини, що виключають злочинність діяння, – це передбачені КК та іншими нормативно-правовими актами зовнішньо подібні із злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) та правомірні вчинки, що виключають підставу кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам 1)всі вони являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії (наприклад, необхідна оборона) або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при виконанні наказу). 2)ознака - це зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об'єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (наприклад, позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства3) ознака обставин, що розглядаються, полягає в тому, що еони мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди4) ознака характеризує ці обставини як суспільна корисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави5)ознака характеризує кримінально-правові наслідки вчинення діянь …КК виділив такі обставини розділ VIII Загальної частини. Їх перелік значно розширений (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком (виправданий ризик), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
23. Необхідна оборона та її умови. Значення н. о в діяльності ОВС.Перевищення меж н.о. та його правові наслідки. Уявнаоборн Необхідною обороною (ч.1 ст.36 КК) визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння то му, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці до негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому було допущено перевищення меж необхідної оборони.Умовами правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту, є:- завдання шкоди інтересам особи, яка нападає;- можливість захисту як своїх особистих, так і сторонніх (чужих), індивідуальних, колективних інтересів;- співрозмірність (адекватність) між захистом та нападом;- суспільна небезпечність діяння;- наявність;- дійсність.Перевищення меж необхідної оборони (ч.3 ст.36 КК) - це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. У ст.ст. 13, 14, 15, 15-1 Закону України "Про міліцію"говориться, що співробітники міліції мають право застосовувати спеціальні засоби, у тому числі і зброю, для відбиття нападу на громадян і співробітників міліції, для припинення завданого співробітнику міліції опору19. Тоді як для працівників органів внутрішніх справ захист інтересів держави, суспільства, а також інтересів громадян – службовий обов’язок. Уявна оборона (УО) Уявна оборона (ст.37 КК) - це дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання
24.Затримання особи, яка вчинила злочин - (ст. 38 КК) — дії потерпілого та інших осіб, безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.Умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин: 1) вчинення злочинцем очевидного злочинного посягання; 2) затримання проводиться після закінченого злочину чи замаху або готуванню до нього а не під час його вчинення; 3) застосування насильства виключно з метою затримання і доставлення особи, яка вчинила злочин відповідним органам влади;4) затримання злочинця безпосередньо після вчинення злочину;5) завдання шкоди злочинцю є засобом, що позбавляє його можливості уникнутивідповідальності;6) вимушеність завдання шкоди злочинцю;7) обов'язкове урахування:небезпечності вчиненого діяння злочинцем (крадіжка, замах нанесення тілесних ушкоджень, замах на зґвалтування, вбивство);- особи винного (дорослий, малолітній, інвалід, неосудний - як це видно, п'яний) характеру застосовуваних засобів нападу; інтенсивності опору;- поведінки злочинця в цілому;місце та обстановка затримання (обмежена видимість, перешкоди місцевості, будівлі);- сил затримуваних та затримуючих.Підстави застосування вогнепальної зброї працівниками міліції (ст.15 Закону України "Про міліцію"):Працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров'ю, а також звільнення заложників;2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сімї якщо їх життю або здоровію загрожує небезпека;3) для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;4) для затримання особи, яку застали при вчинення тяжкого злочину ну і яка намагається втекти;5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів предметів, що загрожує життю і здоров'ю працівника міліції;6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.
25.Крайня необхідність (КН)
Ч.1 ст.39 КК вказує, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку у даній ситуації не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.Ознаки крайньої необхідності:1) небезпека, яка загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави,2) невідворотність цієї небезпеки іншими засобами, крім вчинення дії, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом.Умови правомірності крайньої необхідності:1 група - умови небезпеки:- реальність небезпеки.2 група - умови дій по усуненню небезпеки:- захист індивідуальних, суспільних, державних інтересів (захищаються лише правомірні інтереси); - джерело небезпеки;- небезпека породжує безпосередню загрозу для особи, суспільних. державних інтересів (не у майбутньому чи в минулому, а зараз), небезпека наявна;- шкода завдається інтересам третіх осіб, які не мають відношення до створення небезпеки;- завдання шкоди - єдиний засіб врятування від небезпеки за даних обставин;- не допущено перевищення меж крайньої необхідності — це означає, що завдана шкода повинна бути більш значною, ніж усунута шкода.Перевищення меж крайньої необхідності (ч.2 ст.39 КК) - це умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Така шкода тягне за собою цивільно-правову відповідальність.СПІВВІДНОШЕННЯ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ТА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІСпільні риси: 1) спрямовані на охорону індивідуальних, суспільних, державних інтересів у випадках, коли цим інтересам, загрожує небезпека 2) небезпека усувається шляхом завдання шкоди іншим правоохоронюваним інтересам 3) дії виключають суспільну небезпечність та протиправність діяння вже в момент їх вчинення, і тому не утворюють складу злочинуВідмінності:1) джерело небезпеки при необхідній обороні лише суспільно небезпечні дії людини, при крайній необхідності - також і різні сили природи, явища і процеси, дії машин і механізмів2) шкода завдається при необхідній обороні нападаючій особі, при крайній необхідності і- інтересам осіб, не причетних до небезпеки 3) при необхідній обороні завдання шкоди нападаю чому - це один із способів захисту інтересів, а при крайній необхідності – єдиний 4) при крайній необхідності завдається менша шкода, ніж відвернута, а при необхідній обороні може бути рівноцінна, менша або більша, залежності від характеру та ступеня небезпеки посягання 5) при перевищенні меж необхідної оборони - на ступає кримінальна відповідальність, а при необхідній
26. Виконання наказу або розпорядження- (ч.1 ст 41 КК) - це діяльність особи у формі дії чи бездіяльності, на шкоду правоохоронюваним інтересам вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ - звернення до конкретної особи (групи осіб), вимога посадової особи органу управління чи громадського формування з охорони громадського порядку вчинити чи утримуватися від вчинення певної дії. Законний наказ:- відданий компетентними органами чи службової особою;- відданий в межах компетенції;- відданий із дотриманням необхідної форми і порядку;- ґрунтується на законі, нормативному акті;- не передбачає вчинення протиправних дій. Фізичний або психічний примус (ч.1 ст.40 КК) - дія чи бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена на під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого осо ба не могла керувати своїми вчинками.Умови правомірності вчинення злочину під впливом фізичного або психічного примусу: 1) вчинене діяння містить всі ознаки злочину та складу злочину;2) примушувана особа має всі ознаки суб'єкту злочину;3) примус до вчинення злочину був дійсним і реальним;4) примус був непереборним (особа не могла керувати своїми діями не могла звернутися за допомогою до правоохоронних органів, інших осіб;5) життю і здоров'ю примушуваної особи загрожувала реальна небезпека. Діяння, пов'язане з ризиком (ч.1 ст.42 КК) - дія або бездіяльність, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам вчинена в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.Умови правомірності діяння, пов'язаного з ризиком:1) вчинення діяння, що формально містить ознаки злочину;2) реальне спричинення шкоди правоохоронюваним інтересам;
29.Призначеня покарання: Покарання - захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і поля гає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ст.50 КК).Загальні засади призначення покарання — це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання в кожній конкретній справі.Відповідно до ст. 65 загальні засади призначення покарання складаються з таких критеріїв. Суд призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.Ступінь тяжкості вчиненого злочину насамперед визначається ст. 12, яка поділяє всі злочини на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі.Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності. Серед них можна вирізнити такі:а) система повного (абсолютного) складання покарань;б) система обмеженого складання покарань;в) система поглинення;г) система обов'язкового або факультативного підвищення покарання;д) змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів.Якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70).Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється ч. З ст. 70. Згідно з нею до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків: а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри покарання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання. Таким чином, на підставі ст. 71 при сукупності вироків суд призначає покарання за такими правилами:1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин; 2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невід-б у ту частину покарання за попереднім вироком; 3) остаточна міра покарання визначається в межах максимуму даного виду покарання.Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71, стосується не тільки основних, але й додаткових покарань.