ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 30.06.2020
Просмотров: 841
Скачиваний: 1
Злиття компаній в Європейському Союзі нині регулюється Постановою Ради міністрів ЄС про контроль за концентрацією від 21.12.89 р. №4064/89, яка набула чинності 21 вересня 1990 р., отримавши неофіційну назву «Регламент про злиття». Постановою Ради ЄС про концентрацію №1310/97 до цього документа було внесено зміни. Регламентом концентрація визначена як злиття раніше незалежних підприємств або як одержання контролю над підприємством шляхом придбання акцій чи активів. Концентрацією також вважається укладення контракту, коли прямо чи опосередковано набувається контроль над підприємством. Регламент надав Єврокомісії (далі – Комісія) повноваження перевіряти концентрації на предмет їх відповідності інтересам спільного ринку, після чого давати дозвіл чи забороняти таку концентрацію. В умовах глобалізації економіки та розростання транснаціональних корпорацій підхід до питань контролю за концентрацією поступово змінюється, що викликає необхідність пошуку шляхів реформування конкурентного законодавства. Практика доводить, що на певному етапі державне регулювання концентрації стало явно відставати від реалій розвитку економічних процесів, що обумовило розробку у 2001 р. «Директиви 13» щодо поглинань, яка, однак, не була прийнята Європейським парламентом. У грудні 2001 р. Комісія оприлюднила «Зелену книгу» щодо правил злиття в Євро-союз з метою широкого обговорення громадськістю напрямків їх удосконалення. Наявність проблем у процедурі контролю за злиттями, зокрема, засвідчила серія негативних рішень Європейського суду із цих питань, які були прийняті у 2002 р.
Україна. Держ контроль за ек концентрацiєю суб'єктiв гос-ня (далi - концентрацiя) вважається одним з ефективних запобiжних заходiв, здiйснюється з метою запобiгання монополiзацiї товарних ринкiв, зловживання монопольним (домiнуючим) становищем на ринку, обмеження ек конкуренцiї на ринку. Концентрацiя - це злиття суб'єктiв господарювання (СГ), або приєднання одного СГ до iншого з повною втратою самостiйностi одного чи декiлькох СГ, або набуття безпосередньо чи через iнших осiб контролю одним чи кiлькома СГ над одним або кiлькома СГ чи їх частинами.Концентрацiя може привести до позитивних наслiдкiв для її учасникiв, галузi чи економiки завдяки так званiй економiї внаслiдок ефекту масштабу упр-ня активами, усунення зайвих ланцюгiв у виробництвi тощо. Проте концентрацiя може виступати i як засiб усунення суб'єктом гос-ня конкурентiв, отримання iнших неправомiрних переваг у конкуренцiї. Концентрацiя може суттєво погiршити структуру ринку, конкурентне середовище через появу монопольних утворень чи посилення iснуючого монопольного (домiнуючого) становища СГ. В окремих випадках концентрацiя може призвести як до обмеження чи спотворення конкуренцiї, так i до її певного усунення чи недопущення, тобто до порушення основного принципу конкуренцiї - здобуття саме в змаганнi, завдяки власним досягненням, переваг над iншими конкурентами.Здiйснення концентрацiї без дозволу Антимонопольного комiтету Укр є серйозним порушенням чинного законодавства. Законом Укр "Про захист ек конкуренцiї" передбачено збiльшення макс розмiрiв штрафiв за порушення антимонопольного закон-ва.
29. Природа, визначення та класифікація бар’єрів
Завдання створення бар'єрів полягає у тому, щоб при збільшенні різниці між ціною та середніми витратами вартість входження зросла на стільки, щоб не припустити входження нових фірм (кількість фірм у галузі залишилася незмінною).
Піонером у дослідженні бар'єрів входженні на ринок став Дж. Бейн, який визначив бар'єри як "міру, якою у довготривалій перспективі наявні фірми здатні підвищувати свої ціни продажу понад мінімальні середні витрати на виробництво і збут продукції ... не викликаючи при цьому припливу у галузь нових потенційних учасників"' Таким чином він визначив сутність бар'єрів через їх наслідки. На думку Дж.Бейна, усунення бар'єра входження не завжди означає підвищення суспільного добробуту.
По-іншому визначив бар'єри Дж.Стиглер: "Бар'єр для входження в ринок можна визначити як виробничі витрати (для певного або будь-якого обсягу виробництва), котрі змушені нести фірми що прагнуть увійти в ринок певної галузі, й котрі не доводиться нести фірмам, що вже працюють на цьому ринку."
Врешті решт, визначимо, що: під бар'єрами входження розуміють ті фактори об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що перешкоджають новим фірмам організовувати прибуткове вир-во у галузі. Бар'єри входження можуть мати структурний характер, обумовлений особливостями даної галузі (технологія виробництва, стартові, поточні витрати, обсяг попиту, розвиненість ринку, тип конкуренції) або визначатися поведінкою господарюючих суб'єктів. Особливе місце займають бар'єри, що викликані діями органів влади (ліцензування, оподаткування, фіксація цін, державна допомога окремим суб'єктам)
Під бар'єрами виходу розуміють всі фактори об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що перешкоджають фірмі без істотних втрат вийти з галузі. Вони пов'язані із неповерненими витратами.
Джо
Бейн запропонував наступну класифікацію
галузей в залежності від висоти бар’єрів
входження: галузі
з вільним входженням (Р-МС); галузі з
неефективними бар'єрами (бар'єри існують,
але мають короткостроковий характер,
у довгостроковому періоді можливим є
входження нових фірм); галузі із
ефективними бар'єрами (повільний вхід
нових фірм у галузь, навіть у
довгостроковому
періоді може увійти лише певна частина
фірм); галузі із блокованим входженням
(кількість фірм у галузі є стабільною)
Бар'єри поділяють: Не стратегічні - створюються фундаментальними умовами галузі, факторами об'єктивного характеру і зазвичай не залежать від діяльності фірм галузі. Стратегічні - створюються фірмами, мають суб'єктивний характер, пов"язані із політикою фірм на ринку.
Значення аналізу входження на ринок: 1)визначає кількість фірм на ринку, що впливає на концентрацію; 2) визначає інтенсивність потенційної конкуренції, оскільки загроза входження спонукає до більш сильної конкуренції.
Вхідні бар’єри можна створювати такими способами: економія за рахунок масштабів – означає зменшення витрат на одиницю продукції в міру зростання абсолютного обсягу продукції за період. Така економія перешкоджає входженню, змушуючи нову фірму збільшувати обсяги виробництва і ризикувати одержати відсіч від існуючих фірм, або розпочинати з невеликих обсягів виробництва і зазнавати збитків; тов диференціація – означає, що вже існуючі фірми користуються ідентифікацією марки та прихильністю покупців завдяки проведеній рекламній кампанії, організації сервісу, відмінності товарів або просто по праву лідера в галузі. вимога інвестувань – необхідність вкладати значні фінансові ресурси для забезпечення необхідного конкурентного рівня; перехідні витрати – разові витрати фірми-покупця на перехід від товару одного постачальника до товару іншого (вартість підготовки персоналу, нового допоміжного устаткування тощо); доступ до каналів розподілу – нова фірма мусить переконати осіб, що займаються розподілом, прийняти її товар, пропонуючи цінові знижки та інші заходи, що зменшують прибутки; відносні перевитрати незалежно від масштабу – існуючі фірми мають можливість економії на витратах завдяки запатентованій технологій виробництва, доступу до сировини, сприятливому розташуванню, урядовим субсидіям, наявності певного досвіду; урядова політика – обмеження шляхом ліцензування та обмеження доступу до сировини.
30. Нестратегічні бар’єри входження фірм на ринки
Піонером у дослідженні бар'єрів входженні на ринок став Дж. Бейн, який визначив бар'єри як "міру, якою у довготривалій перспективі наявні фірми здатні підвищувати свої ціни продажу понад мінімальні середні витрати на виробництво і збут продукції ... не викликаючи при цьому припливу у галузь нових потенційних учасників". Таким чином він визначив сутність бар'єрів через їх наслідки.
Бар'єри входженняті фактори об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що перешкоджають новим фірмам організовувати прибуткове виробництво у галузі.
Під бар'єрами виходу розуміють всі фактори об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що перешкоджають фірмі без істотних втрат вийти з галузі. Вони пов'язані із неповерненими витратами.
Бар'єри поділяють: Нестратегічні – створюються фундаментальними умовами галузі, факторами об'єктивного характеру і зазвичай не залежать від діяльності фірм галузі. Стратегічні - створюються фірмами, мають суб'єктивний характер, пов"язані із політикою фірм на ринку.
Серед нестратегічних бар’єрів виділяють:
1. Обмеження попиту (місткість ринку): висока насиченість ринку товарами; низька платоспроможність; наявність іноземних конкурентів.
2. Бар'єри капітальних витрат або обсяги початкових інвестицій, що необхідні для входження. При чому до капітальних витрат відносять: витрати на освоєння випуску нових товарів; вартість нового будівництва або реконструкція та технологічне переозброєння існуючих потужностей; витрати на НДДКР; підготовка та найм персоналу; організація мережі збуту; час освоєнні виробництва.
3. Бар'єри, що засновані на перевагах (абсолютних або відносних) у рівні витрат. Абсолютні переваги означають, що функції довгострокових середніх витрат діючих фірм розташована нижче функції LАТС потенційних конкурентів так, що ціна, яка необхідна для покритті інвестицій потенційних конкурентів буде вище, ніж середня ціна галузі. Створюються за рахунок наявності наступних факторів: існуючі фірми мають доступ до більш дешевих або якісних джерел постачання; використання попередніх інновацій; накопиченого досвіду та оптимального розміщенні ресурсів. Відносні переваги створюються за рахунок можливості випуску існуючими фірмами більшого обсягу випуску, ніж потенційні конкуренти. Вони є наслідком дії зростаючої віддачі від масштабу: випуск зростає швидше, ніж масштаби використання ресурсів. Бар'єри відносної переваги у витратах можна оцінити на основі співставлення обсягів випуску на одного занятого на підприємствах-монополістах (крупних підприємствах) галузі та підприємств малого бізнесу. Чим вище значення, тим більше є бар'єри відносних витрат.
4.Адміністративні бар'єри – встановлення держ органами обов'язкових правил госп д-ті, виконання яких пов'язано із витратами. Метою таких бар’єрів є: - перешкоджання незаконній діяльності; - контроль якості, подолання труднощів ефективної реалізації. Наслідки: - виникнення рентоорієнтованої поведінки, виникнення зацікавлених груп; - економічні втрати: зростання витрат, ціни входження, зменшення конкуренції, недовиробництво ВВП. Види адм бар'єрів: 1.Бар'єри, що регулюють доступ до ресурсів та права власності на них (реєстрація суб'єктів; зміна статусу суб'єкта; отримання прав на оренду; обмеження земель, надр, запасів корисних копалин; регулювання доступів до кредитів; лізинг). 2. Бар'єри, що регулюють отримання прав на здійснення діяльності: ліцензування, сертифікація. 3.Бар'єри, що передбачають контроль за діяльністю: перевірки; санкції за порушення; пільги; узгодження.
5. Стан інфраструктури ринку - транспортні шляхи.
6. Криміналізація економіки.
31. Стратегічні бар’єри входження на ринок
Піонером у дослідженні бар'єрів входженні на ринок став Дж. Бейн, який визначив бар'єри як "міру, якою у довготривалій перспективі наявні фірми здатні підвищувати свої ціни продажу понад мінімальні середні витрати на виробництво і збут продукції ... не викликаючи при цьому припливу у галузь нових потенційних учасників". Таким чином він визначив сутність бар'єрів через їх наслідки. До бар'єрів Дж. Бейн відносив економію на масштабі; вимоги щодо капіталовкладень, які необхідні для входження; урядові обмеження (тарифи, патенти); абсолютні переваги існуючих фірм стосовно витрат: кращі технології (захищені патентами або комерційною таємницею), контроль над джерелами постачання дешевої сировини та матеріалів, крива навчання. На думку Дж.Бейна, усунення бар'єра входження не завжди означає підвищення суспільного добробуту.
Бар'єри входження ті фактори об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що перешкоджають новим фірмам організовувати прибуткове виробництво у галузі.
Під бар'єрами виходу розуміють всі фактори об'єктивного чи суб'єктивного характеру, що перешкоджають фірмі без істотних втрат вийти з галузі. Вони пов'язані із неповерненими витратами.
Бар'єри поділяють: Нестратегічні – створюються фундаментальними умовами галузі, факторами об'єктивного характеру і зазвичай не залежать від діяльності фірм галузі. Стратегічні - створюються фірмами, мають суб'єктивний характер, пов"язані із політикою фірм на ринку. Стратегічні бар'єри створюються свідомою діяльністю фірм, стратегічною поведінкою, що перешкоджає входженню нових фірм. До них відносяться наступні заходи фірм: зберігаючі інновації, довгострокові контракти із постачальниками, отримання патентів та ліцензій, збереження не завантажених потужностей, а також всі способи підвищення мінімально ефективного обсягу випуску для галузі (збільшення витрат на рекламу та НДДКР. маркетингові дослідження, витрати по створенню іміджу фірми).
Основні види стратегічних бар’єрів:
1.
Цінова стратегія
(ціноутворення, що обмежує входження):
модель цінового лідерства ; динамічна
модель ціноутворення, була розроблена
Д.Гаскинсоном. Він довів, що домінуюча
фірма, яка очікує входження, буде
максимізувати прибуток, використовуючи
поточні прибутки для нейтралізації
впливу входження та протидіючи зменшенню
частки прибутку і, відповідно, майбутніх
прибутків. Головна ідея полягає у тому,
що інтенсивність входження або розширення
конкурентного оточення змінюється
разом із ціною, яку встановлює домінуюча
фірма. Чим вищою с ціна, тим швидше у
галузь увійдуть нові фірми. Математичними
методами теорії оптимального контролю
проблема довгострокової максимізації
прибутку вирішується шляхом знаходження
часових відрізків, коли встановлення
ціни надає найвищу величину дисконтованого
поточного прибутку. Висновки
з моделі:
до тих пір, доки середні витрати
конкурентів настільки високі, що
перевищують ціну, яку монополіст міг
би встановити для максимізації
короткострокових прибутків - монополіст
завжди перевищує свої довгострокові
витрати шляхом обмеження та утримання
своєї ціни нижче рівня короткострокової
максимізації прибутку. Можна виділити
три варіанти поведінки домінуючої
фірми: 1)домінуюча
фірма, що втрачає позиції:
фірма не має переваг у витратах, іміджі,
Р0
< Р < Рmax,
частка фірми на рийку зменшується; 2)
ціноутворення,
що виштовхує фірми з ринку:
у фірми середні витрати є значно меншими,
ніж у аутсайдерів, що дозволяє встановлювати
ціну менше, ніж середні витрати потенційних
конкурентів. Внаслідок фірми виходять
з ринку, а домінуюча фірма знову підвищує
ціну, що уповільнює входження. 3)
асимптотичне
лімітуюче ціноутворення:
якщо існує достатньо часу, то частка
ринку домінуючої фірми, що має переваги
у суперників щодо витрат, буде наближатися
до величини, після досягнення якої
подальше розширення ринку пов'язане з
великими витратами. У цих умовах фірма
буде проводити класичну
політику
лімітуючого ціноутворення, підтримуючи
ціну на рівні середніх витрат фірм
конкурентного оточення.