Файл: Сборный конспект Логистика 1 часть ФЭУП Пудичева.docx

Дослідники різних наукових шкіл і напрямків категорію «обіг» розглядають у якості фази суспільного відтворення, тому що будь-який економічний продукт звичайно проходить наступні його стадії: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Таким чином, у часі й просторі постійно спостерігається кругообіг продукції, товарів та послуг.

З'єднувальною ланкою між сферами виробництва і споживання є сфера обігу – особливий макроекономічний простір суспільного відтворювального процесу, в якому діє множина організацій та осіб, здійснюються різноманітні види діяльності з метою забезпечення просування товару від виробника до кінцевого споживача. Сферу обігу утворюють: товаропровідний ланцюг по якому рухаються товари від виробників до споживачів; обслуговуючі його підприємства та працівники; економічні відносини між учасниками процесу товарообігу.

В найбільш широкому розумінні сфера обігу являє собою інтегроване ринкове середовище, в якому циркулюють усі економічні потоки. У розвинених країнах важливими складовими цього середовища, крім торгівлі, є фондові ринки, ринок праці й ін. елементи. В Україні, внаслідок відносної нерозвиненості низки ринкових інститутів, основний рух економічних потоків відбувається в торговельній сфері.

Управління процесом переміщення товару від виробника до кінцевого споживача, тобто матеріальними, інформаційними та іншими потоками у післявиробничий період, отримало назву розподільча логістика. Інакше її ще називають маркетинговою, комерційною, збутовою логістикою або логістикою дистрибуції.

Розподільча логістика тісно пов’язана зі збутом продукції, тому доцільно детальніше зупинитися саме на його сьогоднішніх завданнях.

Збут – це кінцевий процес у діяльності підприємства. Поняття «збут» включає такий перелік операцій: транспортування, зберігання, доробка, передпродажна підготовка, продаж, сервіс. Фізичний розподіл є технічною складовою збуту товарів (транспортування, зберігання, доробка, передпродажна підготовка, сервіс), а продаж – його вартісна складова.

Збут – це здійснення акту продажу з фізичним розподілом товарів з місць виробництва в місця споживання по каналам фізичного розподілу. Отже, існування каналів фізичного розподілу пов’язане з необхідністю переміщення товарів від продавця до споживача.

Вважається, що реалізація функції збуту здійснюється при належному забезпеченні шести відповідностей: вантаж, якість, кількість, час, витрати, пункт призначення. Для досягнення необхідних результатів необхідно здійснити комплекс заходів щодо раціоналізації тари та упаковки, пакетизації вантажних одиниць і контейнеризації перевезень, реалізації ефективної системи складування, оптимізації величини замовлень і рівня запасів готової продукції, планування найвигідніших маршрутів переміщення вантажів на магістральному транспорті тощо. І все це для того, щоб забезпечити доставку необхідних товарів в необхідній кількості в потрібний час і потрібне місце.

---

Вимоги споживачів до продукції та до системи розподілу, як правило, відрізняються, проте мають з точки зору логістики і багато спільного. Це, перш за все, швидкість і своєчасність поставок, здатність виконувати екстрені потреби замовника, акуратне поводження з товарами при вантажно-розвантажувальних роботах, готовність виробника до швидкої заміни дефектних виробів і підтримку в його інтересах певного рівня товарно-матеріальних запасів.

Фахівці з логістики на основі даних про потреби клієнтів (бажаного часу та періодичності поставок, розмірів партій, видів упаковки та інших вимог) розробляють оптимальні канали та графік розподілу та доставки готової продукції, схему проміжного зберігання, іншу необхідну інфраструктуру.

Процес руху товарів у сфері розподілу передбачає здійснення таких робіт:

• обробка замовлень;

• складування товарів;

• підтримка товарно-матеріальних запасів;

• транспортування.

Очевидно, що такі характеристики продукції, як обсяг виробництва і об'ємно-вартісні показники, вимоги до упаковки і вантаження-розвантаження, умови реалізації, сезонні зміни обсягу продажів і т.д., – істотно впливають на структуру створюваної системи розподілу.

Збутова діяльність та розподільча логістика не підміняють одна одну, оскільки є різнопорядковими категоріями. Такі задачі як вивчення потенційної потреби випуску продукції та планування реалізації, формування портфеля замовлень, пакування, відправлення, доставка продукції споживачу достатньо успішно вирішуються в рамках традиційної системи організації збуту. Ці ж функції в сполученні з багатоваріантним вивченням оптимальних господарських зв'язків, вибором конкретної схеми розподілу логістичного потоку, організацією регіональних складських центрів, тобто проектуванням матеріальних об'єктів логістичної мережі, являються вже прерогативою розподільчої логістики.

Окрім того, на відміну від традиційної системи збуту, де виробники та посередники самостійно діють на ринку, виходячи зі своїх власних інтересів, логістична система розподільчої логістики створюється як структура, що формується партнерами в процесі конкурентного обміну з метою надання товарів та послуг споживачам в потрібні строки з мінімальними логістичними витратами.

Принциповою відмінністю розподільчої логістики від традиційного розуміння збуту є системний взаємозв'язок процесу розподілу з процесами виробництва і закупівель, а також всіх функцій всередині самого розподілу, тобто інтеграція.

Розподільча логістика – це комплекс взаємопов'язаних функцій, які реалізуються в процесі розподілу матеріального потоку між різними покупцями. Розподільча логістика – це управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення готової продукції до споживача згідно з інтересами і вимогами останнього, а також передачі, зберігання й обробки відповідної інформації.

---

Об'єктом вивчення розподільчої логістики є матеріальний потік на стадії його руху від виробника до кінцевого споживача. Матеріальний потік у сфері розподілу має форму готової продукції. Залежно від суб’єкту економічних відносин, який бере участь у доведенні ресурсів до споживача, потік готової продукції можна подати як товарний потік або як вантажний потік (на транспорті).

Сфера розподілу і сфера закупівель значною мірою накладаються одна на одну. Якщо розглядати умовні вихідні та кінцеві ланки матеріалопотоків, то для одних суб’єктів логістичні операції є частиною системи збуту, а для інших – закупівель. Це, з одного боку, спрощує, а з іншого боку – ускладнює процес управління матеріальними потоками. Так, багато логістичних робіт і операцій виконуються в обох сферах, тому значна частина прийомів і методів управління потоковими процесами прийнятна як у сфері постачання, так і в сфері розподілу товарної продукції. Однак об’єктивна протилежність інтересів продуцентів, споживачів, а також торгових, транспортних та інших посередників визначають особливості логістичного управління залежно від становища того чи іншого елемента логістичної системи щодо інших.

Оскільки в сфері розподілу не створюються нові матеріальні цінності, а виконуються конкретні та комплексні форми діяльності, які виступають як послуги, то в логістичному процесі з'являється специфічний нематеріальний товар – послуга.

Статус постачальника товару-послуги зобов’язує підприємство в першу чергу враховувати інтереси покупців, на чому ґрунтується формування розподільчої логістики.

Завдання логістики в області розподілу продукції можна об'єднати в дві групи: завдання на мікро- і макрорівні. Задачі розподілу на мікрорівні – це завдання, які вирішуються в рамках мікрологістичної системи підприємства:

• оптимізація формування портфеля замовлень;

• укладення договорів із замовниками на постачання продукції;

• забезпечення ритмічності та дотримання планомірності реалізації продукції;

• вивчення і задоволення потреб у логістичному сервісі;

• раціоналізація параметрів, структури і просування динамічних матеріальних потоків;

• оптимізація параметрів і умов зберігання запасів товарного характеру;

• формування і вдосконалення системи інформаційного забезпечення.

Задачі розподілу на макрорівні – це завдання, вирішення яких виходить за рамки мікрологістичної системи підприємства і вимагає залучення декількох організацій:

• вибір схеми розподілу матеріального потоку;

• визначення оптимальної кількості розподільчих центрів (складів) на обслуговуваній території;

• визначення оптимального місця розташування розподільчого центру (складу) на обслуговуваній території.

Неважко помітити, що завдання логістики у розподілі на макрорівні відносяться до рішень стратегічного характеру щодо ефективного управління потоковими процесами. Завдання логістики розподілу на мікрорівні можуть мати стратегічну, тактичну та оперативну спрямованість та полягають у забезпеченні на локальному рівні планування, організації та контролю процесів переміщення готової продукції, інформації.

---

Для вирішення завдань логістики в сфері розподілу продукції виконуються ключові й підтримуючі функції: управління процедурами замовлень, транспортування, складування, управління запасами готової продукції, прогнозування попиту на товари, управління поворотними потоками, забезпечення запасними частинами і сервісом та ін.

Організація розподільчої логістики включає:

1) організацію процесу збуту готової продукції з урахуванням принципів та методів логістики;

2) організацію управління збутом як сукупності логістичних операцій, логістичних ланцюжків і логістичних систем;

3) організацію взаємодії учасників збутової діяльності, тобто суб'єктів розподільної логістики.

2. Планування збуту готової продукції

Збутова логістика, з одного боку, завершує діяльність підприємства шляхом фізичного розподілу і переміщення готової продукції до споживачів, а з іншого – сприяє початку чергового циклу виробництва, оскільки націлена на пошук подальших замовлень на майбутні вироби. Ось чому планування збуту передбачає вирішення двох завдань:

1. пошук і встановлення контактів із замовниками продукції підприємства на наступний період;

2. розробку заходів з доведення виготовлених продуктів праці до споживачів з метою задоволення їх потреби у виробах підприємства і одержання відповідного зиску.

Пошук замовників – кінцевих споживачів або посередників, які перепродають продукцію підприємства, здійснюється фахівцями зі збутової логістики самостійно і за допомогою організаторів оптової та роздрібної торгівлі.

Існують два підходи до виявлення споживчого попиту на продукцію підприємства: формалізований і гнучкий. При формалізованому плануванні працівники збуту, виходячи з напрацьованих у попередній період господарських зв’язків з промисловими та посередницькими підприємствами уточнюють обсяги замовлень на традиційні і нові вироби, завдяки чому формують програму виробництва і збуту продукції. При цьому збутовики працюють на так званому «зрілому» ринку, що вже освоєний раніше і підготовлений до чергового споживання виробів підприємства. Головним недоліком такого підходу до планування розподілу і збуту є невідповідність обсягів або портфеля замовлень виробничій потужності підприємства.

Гнучке планування базується як на одержанні замовлень від представників зрілого ринку, так і на пошуку потенційних споживачів, котрі вперше з’явились на нових ринках або вже обслуговуються конкурентами. При цьому фахівці зі збуту діють на такому ринку як самостійно, так і за допомогою організаторів оптової і роздрібної торгівлі: товарних бірж, оптових ярмарків, науково-технічних виставок, аукціонів. Вони можуть брати участь також у тендерах, що організують підприємства – споживачі матеріальних ресурсів і замовники складного промислового обладнання.

---

Внаслідок додаткового прогнозування споживчого попиту в підприємства-виробника з’являється можливість підвищити питому вагу замовлень майже до рівня технічної потужності з випуску продукції. Що ж стосується недоліків гнучкого планування, то насамперед тут в значній мірі виявляється невизначеність стосунків з випадковими споживачами та загрози з боку конкурентів.

На підставі замовлень, одержаних від постійних і нових споживачів, фахівці зі збуту укладають з ними договори купівлі-продажу, договори поставок або контракти, складають плани виготовлення і розподілу продукції підприємства.

Випуск продукції за планом (В_план) у натуральних одиницях дорівнює портфелю замовлень на наступний період роботи підприємства.

Основними показниками планування збутової логістики є обсяги збуту і реалізації продукції підприємства в цілому і за окремими групами заводських виробів.

Обсяг збуту (Q_зб.) розраховують таким чином:

, (8)

де О_поч – залишки готової продукції на початок планового періоду, у натуральних одиницях вимірювання;

В_план– випуск продукції за планом (прогнозом), натуральних одиниць;

Q_вн.зав. – обсяг готових виробів, необхідних підприємству для внутрышных потреб, натуральних одиниць;

О_кін – заплановані на кінець періоду залишки готової продукції, натуральних одиниць.

Залишки готової продукції на початок планового періоду (О_поч) у свою чергу слід розраховувати за формулою:

, (9)

де О_факт – фактичні залишки готової продукції на добу розрахунку, натуральних одиниць;

В_очік – очікуваний до кінця періоду обсяг випуску продукції, натуральних одиниць;

Q_очік – очікуваний до кінця періоду обсяг збуту продукції, натуральних одиниць.

Залишки готової продукції на кінець планового періоду (О_кін) зазвичай становитимуть такий об’єм, що дорівнює середній вантажопідйомності одиниці транспорту – залізничному вагону, автомашині.

Обсяг реалізації готової продукції (Р) розраховують таким чином:

, (10)

де ДЗ_поч – дебіторська заборгованість на початок планового періоду, грн.;

Q_зб – запланований обсяг збуту продукції підприємства в натуральних одиницях;

Z – середня відпускна ціна одиниці готової продукції, грн.;

ДЗ_кін – дебіторська заборгованість на кінець планового періоду, грн.

Дебіторську заборгованість на початок планового періоду визначають за фактом, а на кінець періоду – виходячи з даних за останні 3-4 останніх роки.

Планування збутової логістики також поширюється на вибір стратегій фізичного розподілу продукції. Відомі наступні стратегії:

• пряма – готова продукція повинна доходити безпосередньо до кінцевого споживача завдяки зусиллям виробника або самого споживача. Така стратегія виправдовує себе, коли споживач потребує продукцію у значному обсязі транзитом або дрібними партіями за концепцією «Just in time» або «Lean production»;

• ешелонована стратегія передбачає використання послуг посередників, яких виробник залучає до дистрибуції виготовленої продукції. Таку стратегію слід застосовувати при збуті товарів споживчого попиту;

• гнучка стратегія використовується, коли посередники з будь-яких причин не встигатимуть повністю доводити продукцію до кінцевих споживачів або у тому разі, коли у кінцевих споживачів може змінюватися виробнича програма, внаслідок відпадатиме потреба в одних і з’являється необхідність в інших видах продукції підприємства-виробника;

• стратегія відстрочки базується на створенні умов для здійснення поставки «точно в строк». Фінішне збирання готової продукції відкладається до того моменту, доки на підприємство не надійде замовлення від споживача, яке відображає його індивідуальний попит. Разом з акумулюванням запасів інгредієнтів, що необхідні для кінцевого збирання, це автоматично ліквідує небезпеку виконання поставок, якість сервісу яких відштовхує споживачів від співробітництва. Розрізняють дві стратегії відстрочки:

  • дотримання на збутовому складі підприємства окремих вузлів чи компонентів, з яких у міру необхідності може швидко складатися потрібне споживачеві технічне обладнання, комплект меблів тощо;

  • географічної відстрочки, згідно якої на тому ж самому збутовому складі зберігається повний асортимент заводських виробів, які в кожну мить можуть знадобитися споживачам і будуть відправлені на його адресу.

• стратегія навантажувальної консолідації полягає в тому, що малі партії виробів по можливості об’єднують в одну велику, яка відповідає вантажопідйомності автомашини (не менше 2,5 тонни) чи залізничного вагону (62-65 тонн) для перевезення збірної партії на адресу декількох споживачів. Така стратегія сприяє зменшенню транспортних витрат.

---