Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 16206
Скачиваний: 5
3. З іншого боку, на території власне Італії, де, як зазначалося, продовжував застосовуватися Corpus juris civilis, з розвитком економічних відносин, зокрема торгівлі між містами Північної Італії (Генуя, Болонья. Піза тощо), в яких діяли збірки звичаєвих правил
Див.: Kuci.ih В. І. Цит. праіія.- С. 26. " Див.: А.-Іексеев С. С. Частное прано.- С. 42. 1 Див.: Лунц Л. А. Цит. праця.- С. 119. ' Див.: Там само.- С. 120.
16
(статутів), активізувався інісрсс до особливостей застосування на відповідних територіях зазначеного Кодексу. Зокрема, різниця між римським правом, яке все ще вважалося загальним правом Італії, та статутним правом, а також між статутним правом окремих міст, постійно породжувала колізії. З цими колізіями та спробами їх вирішення дослідники й пов'язують виникнення МПрП. Вважається, що вперше головна проблема МПрП була позначена магістром Алдриком наприкінці XII ст.1, а потім чітко сформульована у відомій «глосі Аккурсія» (1228): чи можливо судити у м. МоденІ за його законами громадянина м. Болонья?
Як зазначається, основним методом аналізу римських джерел у ті часи була екзегеза - написання між рядками або на полях оригіналу Зводу Юстиніана приміток або пояснень до окремих слів -«глос» . Тому юристів, які займалися таким аналізом, почали називати глосаторами і, як засвідчує вітчизняна література, загалом «школа глосаторів» налічує 47 прізвищ. Свою творчу діяльність «школа» завершила згадуваним раніше Аккурсієм, який, начебто підсумовуючи досягнення своїх попередників, видав вибрані глоси на законодавство Юстиніана - «Glossa ordinaria», які у судах застосовувалися чи не нарівні із законом3. У доктрині МПрП визнано, що із зазначеними глосами, тобто міркуваннями глосаторів протягом Х-ХІІІ ст., якраз і слід пов'язувати виникнення МПрП як такого.
4. Наступна школа - постглосаторів відрізняється від попередньої тим, що предметом дослідження та коментування її представників, яких налічується вже 136 Імен, були не власне римські джерела, а глоси попередників4. Протягом XIV-XVI ст. найбільш відомі представники цієї школи обговорювали вже окремі спеціальні питання застосування права різних, суспільних утворень до тих чи інших сфер, або інститутів цивільного права, у разі ускладненості окремих з відносин іноземним елементом.
5. Подальший етап розвитку МПрП пов'язується з діяльністю статутаріїв (XVI-XVIII ст.), яка була обумовлена феодальною роздробленістю колишніх європейських держав. Головна ідея теорії
Див.: Толстых В. Л. Цит. праця,-С. 13.
" Лив.: Харитонов Є. О., Харитонова 0.1. Рецепції приватного права: парадигма прогресу- Кіровоград: Централ ыю-Украшськс видавництво, І999.-С. 119. 3 Див.: Там само. - С. 119- ! 20.
Див.: Там само.-С. 120.
17
статутів, виникнення якої пов'язується з постітюсаторами Ьартолом та його учнем Бальдом, полягала в тому, щоб розподілити всі статути на класи (особи, речі, зобов'язання тощо), після чого для кожного з них встановити окремий колізійний принцип, за допомогою якого і обиратиметься застосовне право. В. і. Кисіль, який першим у вітчизняній літературі докладно простежив історію становлення МПрП, зауважив, що за часів теорії статутів з'явилися фундаментальні формули прикріплення, які сьогодні становлять основу так званого класичного колізійного права і саме в цьому полягає вагомість внеску статутаріїв у процес кодифікації МПрП .
У вітчизняній літературі відзначається, що поряд з вивченням та коментуванням римського приватного права, його рецепція (Пізнє Середньовіччя у Німеччині) відбувалася і у формі прямого застосування його норм шляхом, зокрема, трансформації судів, коли малоосвїченІ шефени, орієнтовані на звичаєве право, замінювалися випускниками університетів, де на чільному місці було вивчення римського права, а самі університети фактично мали право надання «офіційних консультацій». До речі, в ті часи термін «освічений правник» був синонімом терміну «той, хто вивчив римське право» .
6. Все зазначене склало пІдгрунття для поглиблених теоретичних розробок питань МПрП, завдяки чому у другій половині XV1I1 ст. розпочалось і законодавче становлення даної галузі права. Баварський кодекс (1756), Прусське уложення (1794), Цивільний кодекс Франції («Кодекс Наполеона», 1804) та Цивільний кодекс Австрії (1811) заклали підвалини МПрП саме як особливої сфери правового регулювання3. А далі, як вже наголошувалося, побачила світ книга Дж. Сторі, з якої якраз і почалася сучасна історія МПрП.
7. Знайомство з історією МПрП свідчить про періодичну зміну етапів поглибленого інтересу до відповідних проблем та часів певної втрати зацікавленості в них, що обумовлювалось, головним чином, станом та тенденціями розвитку відповідної національної економіки. Наприклад, на тлі загальної тенденції приниження ролі приватного права у колишньому СРСР, особливої зневаги МПрП зазнало у 1960-1980 роках, коли спостерігалася загальна стагнація
Див.: Кисічь В. і Цит. праия.- С. 48.
" Див.: Харитонов С. О.. Харитонова О. І. Цит. праця- С. 121-122. J Див.: Кисіль В. І. Цит. праця.- С. 64-69.
18
економіки Союзу. Як зазначила щодо цього Л. П. Ануфрієва, важко вимагати зрушень в «окремо взятій галузі», особливо коли вона існує у нерозривному зв'язку із загальною системою економіки, внутрішньої та зовнішньої політики, науки, виробництва, обігу тошо, які перебувають у занепаді'.
Однак всі науковці одностайні у висновку: друга половина XX ст. вважається періодом новітнього МПрП. Зокрема, даний висновок знаходить свій зовнішній вияв у тому, що більшість міжнародних договорів, в яких містяться норми з питань даної галузі правового регулювання, як і більшість національних законів з МПрП, були прийняті саме після Другої світової війни. Чим же обумовлений такий сплеск інтересу до МПрП? Існує декілька загальних підстав, що об'єктивно стимулюють заінтересованість держав (і науковців) у належному вирішенні проблем цієї галузі права.
8. М. М. Богуславсышй виокремлює три фактори, що, на його думку, цей сплеск обумовлюють:
• об'єктивно існуючий процес подальшої інтернаціоналізації суспільного життя, яким обумовлюється загальна потреба у новому рівні організації всієї системи зовнішньоекономічних відносин держав;
• різке посилення процесу міграції населення;
• науково-технічний прогрес .
Стосовно інтернаціоналізації суспільного життя, слід зазначити: якщо, наприклад, на межі Х1Х-ХХ ст. ці відносини обмежувались майже виключно торгівлею товарами, то наприкінці минулого сторіччя - це вже не тільки торгівля товарами, а й торгівля послугами, широка сфера промислового співробітництва (спільні підприємства, Інвестування, широкий спектр спільних наукових розробок), проблеми руху об'єктів інтелектуальної власності тощо.
Головним чинником міграції залишаються фактори політичного характеру, коли міграція виникає як наслідок війн, збройних конфліктів, інших політичних та/або економічних причин, в результаті яких великі групи населення певних держав опиняються розпорошеними по всьому світу. Суттєве місце займає і міграція з метою працевлаштування, коли робоча сила переміщується із країн з низьким рівнем життя у країни з більш високим рівнем. З такою міграцією пов'язані і потреби обслуговування міжнародного
Див.: АнуфриеваЛ. ГТ. Цит. праця.- С. ЇХ. Див.: Бн^\'с.ІавскІгіІ М. М. Цит. праця,- С. П-12
19
ринку праці, коли, наприклад, завдяки діяльності транс національних корпорацій, має місце рух робочої сили до місць вкладення капіталу і т. ін. Нарешті, не слід нехтувати і побутовими факторами, коли міграція має місце внаслідок бажання здобути освіту, укласти шлюб, змінити місце проживання з медичних міркувань
тощо.
Науково-технічний прогрес впливає на зацікавленість в МПрП у двох аспектах - позитивному і негативному. Позитивний аспект науково-технічного прогресу приводить до «зближення» континентів та окремих країн завдяки досягненням у галузі комунікацій, транспорту та зв'язку, чим значно полегшуються загальнолюдські стосунки (використання досягнень радіо, телебачення, відеоіехніки. космічних технологій тощо). Негативний аспект прогресу полягає у забрудненні навколишнього середовища, наслідках великих промислових аварій і т. Ін., які ставлять питання, наприклад, про відшкодування шкоди здоров'ю, спричиненої у транснаціональних масштабах.
Узагальнюючи вплив всіх цих обставин, можна зазначити, що вони об'єктивно актуалізують необхідність інтенсифікації розвитку МПрП та його теорії, оскільки цс потрібно для забезпечення обслуговування відповідних відносин, пов'язаних із присутністю в них іноземного елементу. Проте, вони і на суб'єктивному рівні відіграють суттєву роль, оскільки повинно бути зрозумілим, що реалізація у таких відносинах своїх прав, рівно як і виконання зобов'язань, що випливають з цих відносин, являє собою, так би мовити, «гру за певними правилами», яка вимагає, перш за все, знання цих правил.
9. У зв'язку з тим, що за об'єктивних обставин Україна у тих процесах, які вище викладатись, участі практично не брала, слід, перш за все, наголосити, що з проголошенням незалежності, виходом нашої держави у новій якості на міжнародну арену, у зв'язку з курсом на побудову ринкової економіки, потенційний вступ до Світової організації торгівлі та перспективу можливої Інтеграції до ЄС, інтерес до проблем МПрП досяг і у нас небаченого раніше рівня.
При цьому, треба звернути увагу на одну особливість, яка з точки зору реалій, що склалися, видасться суттєвою. Йдеться про те, що в умовах колишнього СРСР вітчизняні фізичні та юридичні особи були пов'язані безліччю зв'язків з Іншими громадянами СРСР та існуючими у ньому юридичними особами, статус яких традиційно регулювався внутрішньодержавним радянським правом. Однак з розпадом СРСР і виникненням в його межах нових
20
незалежних держав велика кількість цих відносин «транснаціона-лізувалася», опинившись у сфері регулювання МПрП, до чого, як зро'зуміло, ніхто в цих нових державах готовий не був. Саме тому як у міждержавних стосунках, так і на рівні суб'єктів МПрП у зв'язку з цими обставинами виникло як багато непорозумінь, так і взаємних нарікань, які потрібно було усунути.
Внаслідок цього вже наприкінці 1993 р. в Україні була зроблена спроба провести кодифікацію МПрП у повному обсязі, включаючи навіть питання міжнародного цивільного процесу, шляхом прийняття спеціального закону «Про вирішення колізій Із законодавством інших країн щодо цивільних, сімейних і трудових питань», проект якого було надано Верховній Раді України. Однак даний проект так і не розглядався нашим парламентом. На думку А. С. Довгерта, однією з причин цього стало те, що спеціально створена Робоча група почала розробку нового Цивільного кодексу України, в рамках якого (Книга VIII) фактично вміщувався спеціальний закон про МПрП . Втім, і ця спроба кодифікації МПрП в Україні не виявилася вдалою. У новому Цивільному кодексі України, який було прийнято 16 січня 2003 p., міститься всього шість Книг, тобто у новому законі положення проекту (Книга VIII), де йшлося про МПрП, свого відтворення не знайшли.
Кодифікаційний процес було завершено 23 червня 2005 p., коли Верховна Рада України прийняла Закон «Про міжнародне приватне право»2 (у подальшому - Закон від 23.06.2005 p.), який набрав чинності з 1 вересня 2005 р. Є всі підстави сподіватися, що прийняття цього довгоочікуваного Закону не тільки дасть поштовх подальшим вітчизняним розробкам доктрини МПрП, а й переведе інтерес до нього з суто теоретичної у практичну площину.
1.3. Предмет міжнародного приватного права
1. З попереднього викладу випливає, що МПрП має справу з фактичними відносинами, яким притаманні такі дві особливості:
• вони є приватними, тобто - невладними відносинами, які, одночасно
• мають міжнародний характер.
У радянській доктрині МПрП, у зв'язку з цим, для позначення
^ Див.: Феіїшіяк Г. С.. ФеіїІІІІЯкЛ. С Цит. праця.- С. 13-15,
2 Див.: Відомості Верховної Ради (ВІЇР). 2005. - № 32,- Ст. 422.
даних особливостей предмета правового регулювання, як зазначив ще Р. А. Мюллерсон. застосовувався термін «цивільно-правові відносини з іноземним елементом»1. До речі, ця традиція значною мірою зберіглась і у пострадянській, зокрема вітчизняній, доктрині МГІрП. Проте зазначений автор даний термін вважав не зовсім коректним і запропонував позначити предмет МПрП як «міжнародні відносини невладного характеру»2.
Обґрунтовуючи свою пропозицію, Р. А. Мюллерсон слушно зауважив, по-перше, що слід враховувати той факт, за яким філософи, історики, економісти, теоретики міжнародних відносин вважають, що ця категорія суспільних відносин належить до міжнародних. «Звичайно кожна наука вивчає особливі грані, прояви одного й того ж об'єкта, підходить до нього з різних точок зору, проте сам об'єкт від цього не змінюється. ! для юриста, який вивчає предмет МПрП, мова має йти про міжнародні відносини». По-друге, сторони міжнародних відносин невладного характеру підкоряються юрисдикції різник держав, їх право- і дієздатність, правосуб'ектнІсть визначаються нормами національного права не однієї й тієї самої держави. Взаємовідносини цих сторін, що отримали свою правосуб'єктність на підставі норм національного права різних держав, не можуть підпадати під виключну юрисдикцію якоїсь однієї держави".
Погоджуючись з даними аргументами, вважаю, що предмет МПрП у загальному вигляді можна визначити як приватні (невладні) міжнародні відносини.
2. Доречно буде зауважити, що подібне окреслення предмета МПрП усуває одну специфічну складність, яка виникла в державах колишнього СРСР та деяких інших постсоціалістичних країнах.
Справа в тому, що за запропонованим раніше (див. гл. 1.1.2) тлумаченням терміна «private law» у відповідну сферу регулювання включаються будь-які відносини, що не потрапили до сфери ({public law», тобто не мають відношення до конституційного, кримінального, адміністративного права тощо. Проте, за радянських часів, як відомо, неухильно виконувалась вказівка В. І. Леніна, за якою комуністи нічого «приватного» не визнавали та розглядали у сфері господарювання всі відносини як публічно-
правові, внаслідок чого було поставлено навіть завдання просунутись якомога далі у справі «посилення втручання держави у приватно-правові відносини, у цивільні справи»1. Саме звідси випливає притаманний праву колишнього СРСР (значною мірою відтворений і у сучасному вітчизняному праві) розподіл відносин на власне цивільні, а потім на похідні від них земельні, господарські, трудові, сімейні, спадкові та ін. Тому, аби узгодити сферу правового регулювання національного права з міжнародним приватним, деякі дослідники вимушені вводити у науковий обіг поняття: цивільно-правові відносини, що розуміються у «широкому» сенсі . Саме до останніх вони включають ті відносини, які не є власне цивільно-правовими у розумінні колишнього радянського права, хоча й належать до цієї сфери регулювання за міжнародним приватним правом.
З- Головною особливістю приватних міжнародних відносин, тобто відносин, що виникають у межах одного правопорядку, але так чи інакше пов'язані з іншим, є те, що вони не набувають статусу правовідносин, оскільки залишається невідомим, яке саме право треба застосовувати для їх остаточного врегулювання.