Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 16230
Скачиваний: 5
Дин.: Ермо.іоев В. Г.. Сітаков О. В. Цит. праця.- С. 18. " Див.: Международное частное право / Под ред. Г. К. Дмитриевой - С. 38. ' Див.: Міжнародне принятие право. Актуальні проблеми.- С. 84. '' Див.: Там само.- С. 172.
^ Див.: Фельдман Д. Й., БаскшІ Ю. Я. Цит. праця- С 14-17. ~ Див.: Нешатаєва Т. Н. Цит. праця.- С. 25.
' Див.: Исак) М. Международное частное право.- М.: Прогресе. 1989 -С. ІЗ. Див.: Міжнародне приватне прано. Актуальні проблеми.- С. 91.
29
інших держав. «Міжнародне право визначає межі судової влади, які виникають внаслідок паралельного існування поряд один з одним суверенних держав. Жодна держава не вправі застосовувати дії, що випливають з верховенства її влади, за межами її власної території...»1.
Поряд з ними, а точніше, над національними юрисдикціями діють засоби міжнародного права, які е єдиними, а вимоги яких -зокрема норми jus cogens - є обов'язковими для виконання будь-яким сувереном. Це означає, по-перше, що обов'язкові приписи міжнародного публічного права не повинні бути порушені на національному рівні. Як зазначає у цьому зв'язку Л. Н. Галснська, присутність владних суб'єктів у міжнародних відносинах як владного, так і невладного характера приводить до неминучого висновку про єдність похідних засад міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Такими єдиними основними засадами виступають загальні принципи міжнародного права, дотримання яких є обов'язковим для всіх учасників міжнародних відносин. Будь-які дії будь-яких суб'єктів у сфері міжнародних відносин повинні відповідати вимогам загальних (основних) принципів2.
Проте в доктрині МПрП, не без підстав, стверджується, що хоча загальні норми міжнародного права мають перевагу над національними законами, втім, на практиці, вони не мають того значення, котре відповідало б їх місцю в ієрархії норм права. До того ж, більшість цих норм представлена у такому загальному вигляді, що вони навряд чи можуть надати велику допомогу при вирішенні конкретних проблемі Завдяки цьому якраз і виникла так звана доктрина трансформації норм міжнародного права у національне законодавство, коли міжнародне публічне право діє на національних рівнях опосередковано, через відтворення чи визнання обов'язковими його положень завдяки уточненню їх через рішення національних законодавців. Хоча це зовсім не означає, що міжнародне публічне право безпосередньо не регулює відносин суб'єктів цього права на міжнародних територіях.
Див.: Шак X. Международное гражданское процессуальное право: Учебник •' Пер. с нем.-М: БЕК, 2001.-С. 9.
" Див.: Галенская Л. Н. Действие общих принципов международного прана в сфере частного права //Журнал международного права- 1995 -№4 (10).- С. 5.
' Див.: Там само.- С. 8.
30
4. Принципово інша ситуація виникає у МПрП, що регулює відносини між фізичними та юридичними особами у випадках, коли вони стають «транснаціональними». Що стосується цих відносин, які виникли або мають продовження на міжнародних територіях, наприклад, у відкритому морі під час морських перевезень, міжнародне публічне право нездатне їх врегулювати, бо зазначені особи не є його суб'єктами. Ще менше, на перший погляд, їх врегулювання можливе засобами національного права, оскільки, за відомим постулатом, державам заборонено розповсюджувати національну юрисдикцію на міжнародні території, що їх спільно використовує все людство, які є його спільною спадщиною. Проте, як зрозуміло, зазначені відносини якимось чином мають бути врегульовані.
У разі, коли з метою їхнього регулювання суб'єктами міжнародного публічного права укладається відповідний міжнародний договір, ситуація стає знайомою, оскільки вступає у дію та сама доктрина трансформації. Однак залишаються ще випадки, коли певна держава не стає учасником такого договору. Проте значно більш складною є ситуація, яку можна вважати найбільш поширеною: коли відносини зачіпають два або більше національних правопорядку заінтересованих у ЇЇ належному врегулюванні, а ВІДПОВІДНИЙ міжнародний договір відсутній.
У зазначених випадках, з точки зору світового правопорядку, у врегульованні відповідних відносин виникає прогалина, своєрідна «зона нсврегульованості», яку неможливо подолати ані звичайними засобами міжнародного публічного права, ані за допомогою внутрішньонаціональних засобів правового регулювання. І саме тоді на допомогу приходить МПрП, яке пропонує раціональні засоби застосування на відповідних міжнародних чи національних територіях «чужого», іноземного права. Сутність цих засобів зводиться, як зазначалось, до надання нормам іноземного права якості «екстериторіальності», тобто можливості бути застосованими в межах конкретних національних, «чужих» їм за своєю природою, іноземних юрисдикцій.
Інакше кажучи, це засоби застосування не міжнародного публічного права, а норм іноземного національного права, але оскільки ці засоби є міжнародне визнаними, звичайними у світовій практиці, вони й отримали назву «міжнародних», призначених для правового (Ісгп') регулювання приватних (private), невладних відносин. Тобто, якщо у міжнародному публічному праві цей термін може бути ви-
І
користаний як синонім терміну «міждержавне», то у МПрП він означає, шо відносини, які регулюються, виходять за межі однієї держави і пов'язані з правовими системами різних країн .
У такому контексті не можна не погодитись з І. С. Перєтер-ським, який зауважив, шо два елементи об'єднують та дозволяють називати МПрП «міжнародним»: уніфікаційні конвенції - частина міжнародного права, які с джерелами формування МПрП, а не джерелами його існування (виділення моє-- В. Ч.), та колізійний спосіб регулювання, що чисто функціонально об'єднує різні правові системи".
За слушним висловом Г". Б. Федосєєвої, метою МПрП є впорядкування відносин, котрі виходять за межі юрисдикції однієї держави. Враховуючи, що жодна держава «добровільно» не змінить свою правову систему на догоду Іноземному правопорядку, МПрП являє собою своєрідний «правовий компроміс». Він полягає в тому, що держава, не змінюючи свою правову систему, включає до неї спеціальні норми (що позначаються як «колізійні») - правила, на підставі яких здійснюється вибір іноземної правової системи. Таким чином, держава погоджується на регулювання відповідної категорії відносин, що мають зв'язок з цією державою, засобами, передбаченими Іноземною правовою системою. Хоча це виглядає парадоксальним, але дану іноземну правову систему обирають «рідні», національні колізійні норми ,
Узагальнюючи наведені міркування, можна стверджувати, що відокремлення міжнародного публічного та міжнародного приватного права засновується, головним чином, на розмежуванні сфер (об'єктів) регулювання та суб'єктів, стосовно яких зазначене регулювання здійснюється. До компетенції міжнародного публічного права належить вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням миру та міжнародної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи тощо. Беззаперечно, питома вага питань, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, економічним співробітництвом і т. ін., у міжнародному публічному праві поступово збільшується, що привело навіть до виникнення спеціальної підгалузІ міжнародного публічного права - міжнародного економічного
1 Див.; Ep.MO.wee В. Г., Счкаков О. В. Цит. праця.- С. 8.
2 Див.: Перетерскшї И. С. Система международного частого права /,' Гов. гос-во її право.- 1446.- № 8/9.- С. 22. 25.
'Дня.: Федисссва Г. ІО. Цит. праця.-С 35--36.
32
права. Але відносини і в цій сфері залишаються відносинами, головним чином, між державами та міжнародними організаціями і притаманного відносинам між фізичними та юридичними особами цивільно-правового характеру не набувають.
5. Проте слід наголосити, що, незважаючи на зазначену відокремленість сфер регулювання, вказані дві системи права не розділяються настільки жорстко, щоб між ними утворилася «непереборна безодня». Обидві системи взаємодоповнюють одна одну та розвиваються під взаємовпливом. З одного боку, все більше питань правового регулювання транснаціональних відносин суб"єктів МПрП знаходять своє вирішення завдяки укладанню відповідних міжнародних договорів. З іншого - МПрП не може порушувати головні принципи міжнародного публічного права (суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи і т. ін.), використовуючи їх інколи у досить своєрідній формі, як цс має місце, наприклад, при застосуванні принципу взаємності або визначенні статусу (правового режиму) іноземців у міжнародному цивільному процесі.
З урахуванням всього зазначеного можна, гадаю, погодитися з думкою В. В. Гаврилова про те, що МПрП є штучним утворенням, яке неможливо розглядати ані як частину міжнародного, ані як частину внутрішньодержавного права. Не утворює воно і власної системи права, оскільки саме складається з норм різних правових систем. МПрП - це, швидше, навчально-методичний І науковий термін, який використовується для позначення сукупності правових норм міжнародного та національного походження, що перебувають у тісній взаємодії і регулюють особливу групу певною мірою відокремлених суспільних відносин міжнародного неміждер-жавного невладного характеру1.
Подібне розуміння цілком відповідає точні зору Р. А. Мюл-лерсона, за якою норми МПрП є такими правовими утвореннями, які, «зберігаючи своє місце в національно-правових системах держав І у міжнародному публічному праві, маючи тут свою головну «прописку», створюють нову, похідну структуру, отримують можливість розкрити свій потенціал через полісистемний комплекс»2, який заново виникає.
^ Див.. Гсіврн.чов В. К. Ціп- праця.-С. ІЗ. " Див.: МІол.'Іерсон Р. А. Цит. праця,- С. 81.
33
I
1.5. Система міжнародного приватного права
1. Коли мова Йде про ту чи іншу сукупність правових норм, то першим постає питання: чи є ця сукупність відокремленою, чи, навпаки, вона є підгалуззю (інститутом тощо) іншого, більш широкого правового утворення. Визначальним для вирішення даного питання с те, чи мас дана сукупність правових норм свій власний об'єкт регулювання. З того, про що йшлося раніше, безумовно, випливає, що для сукупності норм, які складають МПрП, об'єктом регулювання є. ті приватні відносини, які виходять за межі кожного окремого національного правопорядку і саме тому жодна з таких відносин не може бути самостійно врегульована будь-якою з цих національних правових систем.
До речі, на подібному розумінні засновується одне з визначень міжнародного приватного права, яке свого часу було запропоноване у вітчизняній літературі: це сукупність норм, що регулюють процес прикріплення до певної правової системи цивільних (сімейних, трудових та інших цивілістичних) правовідносин, ускладнених Іноземним елементом (ознаками)1.
Таким чином, у міжнародному спілкуванні реально існують специфічні відносини суб'єктів, які є окремим об'єктом правового регулювання, а саме - об'єктом регулювання МПрП. Останнє, у свою чергу, складається з певної сукупності норм, тому з'являються певні підстави стверджувати, що ми маємо справу зі спеціальною галуззю міжнародного права, інакше кажучи, існує певний соціально-правовий феномен - специфічна галузь права, а тому, відповідно, має існувати спеціальна галузь правової науки, котра цей феномен вивчає. Зазначені явища слід розрізняти, бо необов'язково система норм права буде збігатися з системою знань про ці норми, а тим більше - з системою МПрП як навчальної дисципліни відповідних навчальних закладів.
2. Знайомство з системою міжнародного приватного права свідчить, що вона охоплює правові приписи таких трьох видів:
1) Норми загального характеру, призначення яких полягає у визначенні права, що підлягає застосуванню щодо відповідних відносин та пов'язаного з цим питання про встановлення джерел даної галузі права, методи правового регулювання, взаємність та
1 Див.: Международное частное право / Под рсл. Г. К Матвеем- К.: Вища школа, 1985.--С. 10.
34
правові режими. Сукупність цих норм становить Загальну час жну даної галузі права.
2) Норми, які призначені для регулювання окремих питань, що виникають внаслідок участі суб'єктів МПрП у цивільному, зокрема торговому обороті. Це норми, що регулюють статус осіб у МПрП, специфічні питання права власності, різні аспекти регулювання зобов'язальних, зокрема розрахункових відносин, відшкодування шкоди, а також питання міжнародного сімейного, спадкового і трудового права. Ці норми становлять зміст Особливої частини МПрП.
3) Нарешті, це група норм, які присвячені проблемам забезпечення або ефективного застосування зазначених вище двох груп норм. Інакше кажучи, перші дві групи норм становлять матєріаль-но-правову та колізійну частину МПрП, тоді як третя - це група процесуальних норм, якою охоплюються питання міжнародного цивільного процесу, такі, як процесуальні право- та дієздатність осіб, організація та здійснення розгляду справ у міжнародному цивільному процесі, вручення судових та Іюзасудових документів, отримання доказів за кордоном, питання взаємної правової допомоги. Тобто, це група норм, які становлять міжнародний цивільний процес - Спеціальну частину МПрП.
Щодо цієї частини у доктрині існує найбільша неузгодженість точок зору, починаючи з твердження, що це дійсно є частиною МПрП, і закінчуючи положенням, за яким не окрема сфера правового регулювання на кшталт міжнародного кримінального або національного цивільного процесу. Проте, незважаючи на невиріше-ність даної проблеми, майже всі автори, у більшому чи меншому обсязі, розглядають відповідні питання саме у курсі МПрП, і це, на мою думку, поки що єдиний плідний підхід до вирішення даної проблеми.
Однак при цьому слід зазначити, що вказана сукупність норм, у свою чергу, розподіляється на два специфічних підвиди за суб'єктами правозастосування: це власне міжнародний цивільний процес та міжнародний комерційний арбітраж що, як стверджується, являє собою особливий підрозділ МПрП1. Саме за такою схемою буде розглядатися Спеціальна частина МПрП у даній роботі.
Див.: КІІбеІІко Е. Р Международное частное право: Учебно-практическое пособие.- X.: Эспада, 2003. - С. 130.
35
Стосовно кола норм, які становлять назначені три частини даної сфери правового регулювання, та структури їх побудови у доктрині існує велике різмаїтгя поглядів, тому подальше викладення неоо хідно розглядати не як спробу вирішити дане спірне питання, а я ще одну точку зору щодо можливої побудови струкіури МПрП, яка сформована в результаті вивчення автором Існуючого стану реч
Контрольні запитання
І.Яким чином слід тлумачити термін «приватне» у словосполученні «міжнародне приватне право»?
2 Що Вам відомо про школи глосаторів та постглосаторів у Ш Ірі
3 Яким чином фактичне відношення, що є об'єктом регулювання МПрП, може бути ускладнене «іноземним елементом»?
4. Яким Ви уявляєте собі співвідношення між міжнародним публічним правом і МПрП за сучасних умов?
5. Як Ви уявляєте собі систему норм МПрП?
Глава 2 Джерела міжнародного приватного права
Як відомо, ше римський історик Тіт Лівій запропонував вважати нормативний акт джерелом, що живить правовідносини, 3 часом цей метафоричний вислів трансформувався у юридичний термін «джерело права», яким позначається форма Існування норм права. Однак цей юридичний термін різними дослідниками тлумачиться в наш час по-різному. Одні вважають, що джерела нібито «резервуари», в яких «проживають юридичні норми» . Інші, наприклад, Г. Ю. Федосеева, вважають, що термін «джерело» радше належить до збиральних понять і е юридичною метафорою, котра являє собою форму виразу та закріплення певного правила поведінки шляхом надання цій формі юридичної сили". Проте дане розрізнення у розумінні зазначеного терміна не може бути настільки суттєвим, щоб перешкоджати правильному сприйнятгю подальшого матеріалу.