Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 16221
Скачиваний: 5
Що стосується ст. V Нью-Йоркської конвенції або ст. 34 Типового закону ЮНСІТРАЛ, то за ними суд «може» (хоча і не зобов'язаний) визнати або надати дозвіл на виконання скасованого арбітражного рішення. Хоча вважається, що подібна практика не заохочується, можна зустрітися з випадками виконання скасованих арбітражних рішень. Так, О. В. Брунцева у зв'язку з цим посилається на справу компанії «Хромаллой Аероссрвіс» проти Арабської Республіки Єгипет, розглянуту МКАЄ на території Єгипту і за єгипетським правом, рішення якого каїрський суд скасува» (1995). Незважаючи на це. наступного року американський окружний суд, а у січні 1997 р, і Паризький апеляційний суд винесли рішення, якими надали дозвіл на виконання скасованого у Єгипті рішення на своїх відповідних територіях. Характерно, що обидва ці рішення Єгипет не оскаржив і до травня 1997 р. повністю їх виконав, сплативши позивачу більше ніж 20 млн доларів США:.
28.2. Визнання та приведення по виконання іноземного арбітражного рішення
1. Якщо арбітражне рішення на вимогу однієї зі сторін спору перевірено відповідним національним судом і в заяві про його скасування відмовлено, то це означає, що воно на території держави суду визнано законним, тобто вважається таким, що підлягає виконанню і у випадках відмови від добровільного виконання такого рішення воно може бути поданим для примусового виконання в цій державі в порядку, передбаченому відповідним національним законодавством. Але як бути тоді, коли зазначене арбітражне рішення потребує виконання в Іншій державі?
У всіх таких випадках, в дію вступають механізми примусового виконання іноземних арбітражних рішень, що містяться як в різ-
Дин.; Международное частное право (Действующие нормативные акты]. М.: Ин-т междуиар. права н экономики им. А. С. Грибоедова, 1999.- С. 526. " Див.: Брущеви К. В. Цит. праця.- С. 343-346.
568
них міжнародних угодах, головною з яких є Нью-Иоркська конвенція, так і у відповідних положеннях національних законодавств.
Що стосується змісту понять «визнання» та «приведення до виконання (чи виконання)» іноземного арбітражного рішення, та їх взаємовідношення, то все те, що раніше (див, гл. 25.1.3) зазначалось про визнання і виконання іноземного судового рішення, initial's mutandis стосується і арбітражного рішення. Тому, не повторюючись, зазначу лише, що для того, щоб іноземне арбітражне рішення могло бути в тій чи іншій державі виконаним, воно повинно бути наданим до компетентноїх> суду відповідної держави, який у той чи інший спосіб приймає рішення чи про його визнання ra/або приведення до виконання, чи про відмову у зазначеному визнанні та/або виконанні.
2. Хоча в різних державах діс різний порядок щодо визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень, усіх їх, на думку О. В. Брунцевої, можна привести до однієї з таких моделей;
1) депонування (чи реєстрація) арбітражного рішення в суді або іншому уповноваженому органі, після чого воно подається до виконання так, нібито його було винесено національним судом цієї держави;
2) виконання арбітражного рішення безпосередньо (тобто, без його депонування або реєстрації"), хоча в таких випадках дозвіл суду може і знадобитись;
3) звернення до суду з проханням про визнання та виконання іноземного арбітражного рішення (так звана система екзекватури).
У останньому випадку звернення до суду з позовом означає, що арбітражне рішення є свідченням наявності боргового зобов'язання, яке потребує судового захисту1.
3. Із зазначених моделей найбільш поширеною с система екзекватури, яка сама знає різні види. У загальному виді екзеквотування - це процедура, зазвичай судова, метою якої є надання іноземному арбітражному рішенню виконавчої сили, тобто здатності бути приведеним до виконання із застосуванням, у випадку необхідності, державними органами примусових засобів щодо зобов'язаної особи або його майна. При системі екзеквотування компетентна інстанція після розгляду у спрощеному порядку справності рішення та без судового провадження за участю сторін видає виконавчий документ •- наказ про виконання на користь
Див.: Бруїшека Е /?.І|иІ праця. С. 243.
569
зацікавленої сторони'. Наприклад, за ЦПК Франції екзекватура видається судовим виконавцем відповідно суду шляхом вчинення напису на тексті арбітражного рішення. Причому, позитивне рішення судового виконавця навіть не потребує' наведення належних підстав і тільки у випадках відмови у виконанні рішення судового виконавця повинно бути вмотивованим.
Екзеквотування іноземного арбітражного рішення мас своїм наслідком як надання цьому рішенню виконавчої сили, так і його визнання, а відмова у наданні екзекватури на виконання виключає можливість визнання такого рішення.
На міжнародно-правовому рівні визнання та приведення до виконання іноземного арбітражного рішення регулюється рядом угод, ч яких у подальшому будуть розглянуті лише такі три, учасником яких є наша держава:
1. Нью-Йоркська конвенція 1958р.
2. Європейська конвенція 1961 р.
3. Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р.
4. Нью-Йоркську конвенцію про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень було підписано 10.06.1958 р.2 і вона набула загальної чинності ще 7.06.1959 р. Зараз учасниками цієї Конвенції є більше ніж 150 держав світу, серед яких - всі провідні торгові держави. Значення цієї конвенції для сучасного світу настільки велике, що участь в ній вважається однією зі складових сприятливого інвестиційного клімату у відповідній державі та безумовним свідоцтвом сталості зовнішньоекономічних угод, які на її території укладаються. Ця Конвенція була ратифікована Указом Президії Верховної Ради колишньої УРСР 22.08.1960 р. і набула для нашої держави чинності 10.01.1961 р.
Нью-Йоркська конвенція застосовуггься до випадків визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої, ніж та держава, де вимагається визнання та виконання цих рішень, за спорами, сторонами яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовуггься також до арбітражних рішень, що не вважаться внутрішніми рішеннями
Див.: Лебедев С. Н. Международный торговый арбитраж.- М.; Междукар. отношения, 1965.-С-20.
: Майте на увазі, пш у посібнику «Международное частное право: Учебное пособие» / (Составитель Д В. Зодыхойяо.- X.; Консум, 1998.- С. 715) помилкино іа'їначено. шо цю Конвенцію було прийнято у ! 959 р.
570
в тій державі, в якій вимагається їх визнання та приведення до виконання. Нарешті, Конвенцією передбачається також можливість визнання та приведення до виконання І таких іноземних арбітражних рішень, які винесені на території держави, що не є учасницею Конвенції. Маються на увазі випадки, коли одна зі сторін спору належить до кола учасників Конвенції, а Інша - ні, і. при цьому, рішення за їх спором винесено на території держави, що не є учасницею Конвенції.
Однак, Конвенцією в останньому випадку державам-учасницям надано право робити застереження, яким Україна при наданні згоди на обов'язковість для неї цієї Конвенції скористалась. Зміст застереження України до цієї Конвенції полягає в тому, шо в Україні це положення буде застосовуватися лише за умови взаємності. Щоправда, у нашій вітчизняній літературі Г. А. Цірат висловив думку, за якою це застереження не є цілком коректним з юридичного погляду1.
Конвенцією роз'яснено, що термін «арбітражне рішення» містить в собі не тільки арбітражні рішення, винесені арбітражами, спеціально призначеними для розгляду окремої справи (тобто -арбітражами ad hoc), а й арбітражні рішення, що винесені постійними арбітражами органами.
5. За Нью-Йоркською конвенцією головними зобов'язаннями держав-учасниць є такі три.
По-перше, кожна держава-учасниця зобов'язалася визнавати письмову угоду, за якою сторони вирішили передати на арбітражний розгляд всі або певні спори, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з конкретними договірними чи іншими правовідносинами. При чому термін «письмова угода» включає як арбітражне застереження у тексті договору, так і арбітражну угоду, що окремо підписана сторонами, або яку вони уклали шляхом обміну листами чи телеграмами.
По-друге, учасники Конвенції погодилися з тим, що суд кожної держави, коли до нього буде направлено позов з питання, щодо якого сторони уклали зазначену письмову угоду, повинен буде, на прохання однієї зі сторін спору, направити ці сторони до арбітражу, якщо тільки він не знайде, що згадана угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконаною.
З наведених умов спеціального пояснення потребує остання.
Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.- С. 256.
571
тобто випадок, коли суд знайде, що арбітражна угода не може бути виконаною. Цей випадок є наслідком такого недоліку волевиявлення сторін, коли вони належним чином не визначили арбітражну установу, шо отримує за їх згодою компетенцію на розгляд спору. Як, наприклад, можна послатися на арбітражне застереження, за яким сторони домовилися, шо всі суперечки, які виникають із зобов'язань за договором, будуть розглядатися в «паризькому інституті». У процесі підготовки справи для розгляду було встановлено, що ні позивач, ні відповідач не змогли конкретизувати зміст такого арбітражного застереження, не назвали точного найменування міжнародного інетитуційного арбітражу та не надали щодо нього пояснень, внаслідок чого це застереження не може бути конкретизованим, а тому - й виконано сторонами зовнішньоекономічного контракту. За таких умов суд, у повній відповідності до п. З ст. II Нью-Йоркської конвенції, прийняв справу до свого розгляду1.
Но-третє. кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові та приводить їх до виконання відповідно до процесуальних норм тієї території, на якій вимагається визнання та виконання на умовах, викладених у цій Конвенції. Причому, до зазначених визнання та приведення до виконання не повинні застосовуватись суттєво більш тяжкі умови чи більш високі мита і збори, ніж ті, які висуваються до визнання і виконання внутрішніх арбітражних рішень.
У зв'язку з питанням, що розглядається, не зайвим буде зауважити, що Верховний Суд України рішуче висловився за тс, щоб суди розглядали клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) лише у визначених міжнародними договорами України межах і не входили в обговорення питань правильності цих рішень по суті або внесення до них будь-яких змін .
6. Нью-Иоркською конвенцігю встановлено наступну процедуру отримання визнання чи дозволу на виконання іноземного арбітражного рішення.
Сторона, яка в цьому зацікавлена, повинна звернутися до компетентного суду відповідної держави з проханням про визнання та/або отримання дозволу на виконання іноземного арбітражного рішення, додавши до нього:
I
Лив.: Бруниска Е. R. ЦиІ. праця.- С. 278-279.
' Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000). Офіційне видання: Том І.- С. 319.
572
а) належним чином засвідчений оригінал арбітражного рішення або належним чином засвідчену його копію;
б) оригінал чи належним чином засвідчену копію арбітражної угоди.
У випадках, коли арбітражне рішення або арбітражна угода викладені не на офіційній мові тієї держави, де вимагається визнання чи приведення до виконання зазначеного рішення, зацікавлена сторона має надати відповідний переклад таких документів, який має бути засвідченим офіційним або присяжним перекладачем або дипломатичною чи консульською установою.
Порядок розгляду прохання про визнання та/або приведення до виконання іноземного арбітражного рішення Конвенцією залишено на розгляд держав-учасниць, тому він є різним у різних країнах. Проте, Конвенцією встановлено вичерпний перелік підстав, за яких національний суд може (хоча, як зазначалось, не зобов'язаний) відмовити у визнанні або приведенні до виконання іноземного арбітражного рішення. До тих шести підстав, які розглядалися у попередньому параграфі. Конвенція додає випадок, коли рішення ще не стало остаточним чи було скасовано або припинено у дії компетентною владою держави, де воно було винесено, або держави, закон якої застосувався при винесенні цього рішення (ст. V, п. 1 «е») Конвенції.
Умова Нью-Иоркської конвенції щодо остаточності арбітражного рішення постала перед американським судом під час розгляду клопотання українського підприємства «Укрзовнішлром» про примусове виконання рішення МКАС при ТПП України проти «Трейд-вей, Інк». З цього приводу американський суддя зазначив, що рішення розглядається у якості остаточного для цілей Конвенції, як-Іцо не може бути здійснено ніякого звернення в інший арбітраж (тобто в апеляційний арбітраж). Той факт, що може мати місце звернення до суду, не перешкоджає рішенню вважатись «остаточним». Це положення повинно зробити складнішим для сторони, що програла справу, добитись відстрочення або попередження виконання рішення шляхом початку чи загрози початку судових процедур щодо скасування чи призупинення дій арбітражного рішення .
7. На завершення слід звернути увагу на таку особливість Нью-Йоркської конвенції. Вона не позбавляє зацікавлену сторону права добиватися визнання та/або приведення до виконання іноземного
Див.: Ьруїпц'ва Е. В. Цит. тіраия.- Г. 366-368.
арбітражного рішення або в іншому порядку, ніж це встановлено Конвенцією, або, навіть, у тому випадку, коли згідно з її положеннями у задоволенні прохання зацікавленій стороні відмовлено. Відповідно до положень ст. VII Конвенції Договірні Держави не позбавляють будь-яку зацікавлену сторону права скористатися будь-яким арбітражним рішенням в тому порядку і в тих межах, які допускаються законом і міжнародними договорами держави, де вимагається визнання та приведення до виконання такого арбітражного рішення (це так зване правило «найбільшого сприяння»)1.
Слід також пам'ятати, що згідно з Нью-Йоркською конвенцією Женевський протокол 1923 р. про арбітражні застереження та Женевська конвенція 1927 р. про приведення до виконання іноземних арбітражних рішень втрачають чинність між Договірними Державами після того, як для них стає обов'язковою ця Конвенція, та в тих межах, в яких вона стає для них обов'язковою.
8. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж була підписана 21.04.1961 р. і набула загальної чинності 7.01.1964р. В ній беруть участь біли сорока (до речі, не тільки європейських) держав. Цю Конвенцію Україна ратифікувала 25.01.1963 p., і вона для нашої держави набула чинності одночасно зі вступом Конвенції в силу.